Хто захистить Європу? Ніхто, окрім України. Читаючи книгу німецької політологині Яни Пульєрін

Публікації Хто захистить Європу? Ніхто, окрім України

Читаючи книгу німецької політологині Яни Пульєрін

20:00, 4 травня 2026
Любко Петренко Публікації — 20:00, 4 травня 2026 0 0 Любко Петренко Публікації — 20:00, 4 травня 2026 0 0

• 0
• 0
• 0

До теми

• Африканська поразка Путіна.
  Заворушення в Малі – флагманському проєкті Кремля в Африці ZAXID.NET

Дональд Трамп таки почав втілювати в життя свої погрози про скорочення американської військової присутності в Європі. Наприкінці минулого тижня міністр війни Сполучених Штатів Піт Геґсет наказав вивести близько 5000 американських військовослужбовців з Німеччини протягом року. «Ми припускаємо, що виведення військ буде завершено протягом найближчих шести-дванадцяти місяців. Це рішення було ухвалено після ретельної перевірки присутності військ міністерства оборони США в Європі. Воно враховує вимоги у зоні операцій, а також умови на місці», – повідомив у своїй заяві речник американського військового відомства Шон Парнелл.

Чи стане це болісним ударом по обороноздатності Старого континенту. Наразі ще ні. У грудні 2025 року на європейських базах було постійно дислоковано близько 68 тисяч американських військовослужбовців, понад половина з них – близько 36 400 – у Німеччині. Так, свого часу, а точніше під час холодної війни, їх було значно більше, майже на порядок. Для порівняння: у 1985 році, до падіння Берлінського муру, у ФРН було розміщено 250 тисяч американських солдатів. Проте за наступні три десятиліття кількість військовиків США в Європі загалом і в Німеччині зокрема постійно знижувалася. Аж поки не відбулося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Благо, що в Білому домі тоді сидів Джо Байден, який оперативно розпорядився відрядити додатковий контингент на бази в Європі. Тож анонсоване скорочення лише поверне ситуацію до «довоєнного» рівня. Тому уряд Німеччини загалом спокійно відреагував на цю новину. Чи таки варто хвилюватися?..

Спробуємо собі уявити Німеччину десь наприкінці літа 2029 року. У нещодавніх виборах до Бундестагу впевнено перемогла прокремлівська ксенофобська партія «Альтернатива для Німеччини». Урядова коаліція ХДУ/ХСС-СДПН поки що утримує владу в Німеччині, але лише тимчасово, оскільки попередні спроби «альтернативників» сформувати нову коаліцію зазнали невдачі. Щойно їм вдасться, то можна сподіватися радикальної зміни політики Берліна щодо Москви, на що остання дуже сподівається. Особливо зараз, коли євроатлантичні відносини, які майже 80 років були гарантом безпеки і процвітання для значної частини Європи, нині вже не виглядають непохитними.

Але і в цей період урядової кризи в Німеччині Росія не марнує часу. З нагоди чергових російсько-білоруських навчань «Запад-2029» до Білорусі прибуло дуже багато військовиків із трикольорами на шевронах.

В оперативній кімнаті в Берліні проходить оперативна нарада, у якій беруть участь канцлер Фрідріх Мерц, силові міністри, керівник розвідки (Bundesnachrichtendienst). Перед ними на велетенському моніторі карта, яка показує переміщення російських військ. Ситуація до болю нагадує події під час навчань «Запад-2021» перед тим, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Присутні в оперативній кімнаті вже відкрито говорять про можливий напад Росії на країни НАТО. Але, які заходи вживати? Які військові активи можна задіяти? Які шанси протидіяти агресії, якщо США відмовляться допомагати?

З такого зазирання в недалеке майбутнє починається книга німецької політологині, голови берлінського відділення Європейської ради з міжнародних відносин Яни Пульєрін «Хто захищає Європу? Нові воєнні загрози та що ми повинні зробити, щоб захистити себе» (Wer verteidigt Europa? Die neuen Kriegsgefahren und was wir tun müssen, um uns zu schützen).

Яна Пульєрін належить до нечисленної групи європейських експертів, які ще задовго до лютого 2022 року застерігали про російську загрозу та закликали Європу готуватися до найгіршого сценарію розвитку подій. Бо більшість аналітиків, політологів, експертів, політиків, осіб, які ухвалюють рішення, перманентно помилялися у своїх оцінках щодо налаштованості Владіміра Путіна та Росії загалом вдаватися до агресивних дій. Це і щодо анексії Криму, й інвазії на Донбасі, і, зрештою, до повномасштабного вторгнення у 2022 році. Вони один наперед другого виступали зі запевненнями, що, мовляв, Росія ніколи такого не вчинить, бо не отримає жодної вигоди від нападу на Україну, а навпаки, що сигнали, які свідчать про воєнні плани, – це лише «страшилки».

Тому нині пані Пульєрін має повне право заявити, що вона значно краще за інших здатна прогнозувати ситуацію. І цей її прогноз змушує застерегти Європу від повторення тієї самої помилки втретє. А помилка – вважати, що напад на НАТО неможливий. Таке мислення, на її переконання, було б наївним і демонструвало б нерозуміння логіки Росії.

Цілком помилковим вважає авторка бажання багатьох європейських політиків запобігти вступу України до НАТО. Прихильники ідеї недопущення України до Альянсу обґрунтовують свою позицію так: Москва не планує нападати на НАТО (сам Путін на цьому неодноразово наголошував, як же йому не вірити?), у Кремлі усвідомлюють усі негативні наслідки агресії проти західного оборонного блоку, проте вступ туди України все докорінно змінює. «Україна принесе війну в Європу», – вперто стверджував свого часу Віктор Орбан, інші європейські політики хоч здебільшого й мовчали, але мовчки погоджувалися з угорським прем’єром. Хоча насправді саме Україна і лише Україна стоїть на заваді тому, щоб не пропустити російського агресора далі на захід, тобто, щоб саме не дійшла справа до того, що ті політики вважають «війною в Європі» (бо реально російсько-українська війна вже точиться в самій Європі).

Яна Пульєрін протиставляє міркування цих політиків трьом цілям, якими насправді керується Росія:

1) імперські прагнення, які передбачають збереження сфери впливу Росії;

2) бажання переглянути європейський порядок безпеки, встановлений після закінчення холодної війни;

3) зміцнити багатополярний світовий порядок, де Росія візьме на себе роль «контролера» цілого євразійського регіону.

Що потрібно Росії, щоб реалізувати ці цілі? Лише одне – бездіяльність Заходу.

Багато експертів не погоджуються із застереженнями пані Пульєрін щодо небезпеки російської інвазії, аргументуючи це тим, що Росія вже п’ятий рік поспіль воює в Україні і не може дати собі ради із цією війною. Усі заявлені Путіним цілі й плани не реалізовані навіть близько. А шанс їх досягнення виглядає вкрай ілюзорним.

Проте авторка книги вважає помилковим припущення, що відсутність швидких результатів в Україні завадить Росії атакувати країни НАТО. Навіть попри те, що в Кремля, як може здатися, немає достатніх бойових можливостей. «Просто треба усвідомити просту річ: мета Москви – передовсім зруйнувати європейську єдність, посилити заворушення та підірвати взаємну довіру між європейцями», – застерігає Яна Пульєрін. Росіяни можуть досягти цього за допомогою відносно простих методів. Гібридна війна проти НАТО може початися зі «зелених чоловічків», як у Криму 2014 року. Або ж можна спровокувати на саботаж, а потім на збройні виступи російськомовні громади в балтійських країнах під проводом інфільтрованих агентів російських спецслужб, як було на Донбасі. А потім ці «інсурґенти» можуть звернутися до Росії за захистом перед обличчям нібито русофобії влади в їхніх країнах. Те знамените: «Путін ввєді вайска!».

І якщо НАТО не вдасться до чіткої, швидкої та спільної відповіді, то позиції Альянсу будуть сильно послаблені.

Пані Пульєрін більше не вважає США надійним партнером. Ставлення Дональда Трампа до близьких союзників та його ігнорування міжнародного права зробили нинішню адміністрацію США непередбачуваним гравцем. Однак Європа, через свою все ще сильну залежність від Сполучених Штатів, не може просто дистанціюватися від Вашингтона. Європі бракує не лише військових можливостей, які вона могла б набути самостійно. На карту поставлено набагато більше. «Загалом, без Сполучених Штатів Європі бракує не лише військової ефективності, але й технологічних ноу-хау, спільної стратегічної орієнтації та політичної згуртованості», – нарікає авторка книги.

Та все ж Європа диспонує надзвичайно великим економічним потенціалом, який можна за бажання й докладення зусиль перетворити на військову міць. Яна Пульєрін застерігає, що, відновлюючи свою обороноздатність, континент повинен готуватися до майбутньої, а не минулої війни. Бо, як продемонстрували окремі епізоди російської гібридної агресії проти країн НАТО, останні не знайшли адекватної відповіді. Цей факт став очевидним, коли літаки F-16 та F-35 були підняті в повітря для перехоплення дешевих російських безпілотників, які увійшли до повітряного простору Польщі восени 2025 року.

Російська армія постійно отримує новий досвід на передовій, адаптуючи операції і технології до нагальних потреб, підвищуючи свою ефективність. Україна, яка протистоїть реальній російській агресії, навчилася адекватно реагувати на виклики й навіть випереджати їх. Тож українці могли б добряче підтягнути в цьому аспекті Європу.

На думку авторки книги, висновок очевидний: європейці повинні працювати над тим, щоб в Україні вдалося встановити такий мир, який дозволить їй вийти з війни як суверенній, незалежній та демократичній державі, здатній захистити себе від російських атак у майбутньому. Для цього їй потрібна довгострокова військова, економічна й гуманітарна підтримка.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

• Любко Петренко
• НАТО
• Дональд Трамп
• Фрідріх Мерц
• Німеччина
• російська агресія
• Євросоюз
• Росія
• російсько-українська війна
• Головні новини

показати всі приховати

До теми

Африканська поразка Путіна.
Заворушення в Малі – флагманському проєкті Кремля в Африці ZAXID.NET

• 0
• 0
• 0