«Хто володіє Малою Токмачкою — той володіє світом»: як росія четвертий рік «захоплює» одне село на Запоріжжі

У російських зведеннях село регулярно «дотискають», «зачищають» і навіть оголошують «повністю звільненим», однак лінія фронту тут майже не змінюється.

Про ситуацію на напрямку розповів комбат 118-ї окремої механізованої бригади на позивний «Моджахед» у відео, яке оприлюднила бригада.

Село на підступах до Оріхова

За словами комбата, бійці бригади тримають оборону в Малій Токмачці з 2023 року, і відтоді село залишається під контролем українських сил.

«Мала Токмачка є неприступною. Даний населений пункт під повним контролем. І навіть підступи до нього по секторах, по районах розподілені за нами. Це не „сіра зона“», — говорить «Моджахед».

Він уточнює: ділянки так званої «сірої зони» є ближче до Вербового — «по голих посадках», однак сам населений пункт росіянам так і не вдалося зайняти.

Мала Токмачка лежить на підступах до Оріхова — одного з ключових вузлів української оборони на Запорізькому напрямку. Просування тут дозволило б російським військам посилити тиск у бік міста та розширити можливості для подальших штурмових дій.

Село, через яке пролягає фронт

Попри невеликі розміри, Мала Токмачка одне із найбільших сіл у цьому районі області. Тут сходяться дороги від кількох навколишніх населених пунктів, тому село має значення як локальний транспортний вузол.

До великої війни у Малій Токмачці жили понад три тисячі людей. У селі працювали кілька невеликих підприємств, зокрема цегельний завод, а також виправна колонія № 88.

Зараз тут, за різними оцінками, залишаються до сотні мешканців.

Більшість вулиць Малої Токмачки тепер — це розбиті будинки, вирви від авіабомб і спалені подвір’я. Навколо села — посадки та поля, через які росіяни роками намагаються прорватися до Оріхова.

«Те, що неприступне — завжди хочеться взяти», — каже «Моджахед».

Штурми, які не дають результату

За словами «Моджахеда», російські підрозділи роками намагаються продавити оборону на цій ділянці. Змінюються тактика, кількість техніки й штурмові групи, однак результат для росіян залишається тим самим.

«Ідемо інколи на випередження, інколи креатив включаємо, нестандартні рішення приймаємо», — пояснює комбат.

Лише протягом 2025 року окупанти кілька разів намагалися прорватися до Малої Токмачки механізованими колонами — із танками, МТ-ЛБ, бронетехнікою та великою кількістю піхоти.

Один із наймасштабніших таких штурмів відбувся 20 жовтня. Тоді, за даними 118-ї окремої механізованої бригади, українські військові знищили 21 одиницю техніки та понад три десятки російських військових.

Менш ніж за місяць ситуація повторилася. Російські колони знову намагалися прорватися через посадки та поля поблизу Вербового, однак їх розбили ще на підходах до українських позицій.

Начальник відділення комунікацій 118 ОМБр Дмитро Пелих згадував, що оператори дронів тоді працювали в густому тумані.

«Штурмовики їхали на розслабоні. Перший дрон влучив навіть не в крайній автомобіль, а в той, що посередині. Коли вже почав дрон знижуватися, штурмовики зрозуміли, що це не їхні пташки, а наші», — розповідав він в ефірі Армія TV.

Колону тоді розбили ще на підході до українських позицій.

Самі ж російські військові цинічно називають місцеві маршрути «дорогою мільйонерів» — через величезні втрати та компенсації сім’ям загиблих. Нові групи штурмовиків там нерідко йдуть повз спалену техніку та тіла попередників.

За оцінкою «Моджахеда», за весь час спроб захопити Малу Токмачку російські війська могли втратити близько двох тисяч військових.

Як російська пропаганда сама перетворила Малу Токмачку на мем

Чим довше росіяни не можуть досягти результату на цій ділянці фронту, тим голосніше пропаганда розповідає про чергове «просування», «закріплення» чи навіть «повне взяття» села.

У міф про «другу армію світу» кремль десятиліттями вкладав мільярди — ним залякували світ і переконували росіян у непереможності власної військової машини. Однак затяжні штурми, великі втрати та вперта оборона українських бійців дедалі частіше руйнують цей образ навіть усередині самої рф.

У результаті сама історія Малої Токмачки почала жити окремим життям. У російських телеграм-каналах село роками то «беруть», то «дотискають», то знову повідомляють про «важкі бої на околицях».

Одним із найгучніших епізодів став листопад 2025 року, коли міністр оборони рф Андрій Белоусов заявив про «повне звільнення» Малої Токмачки та назвав це «значним кроком у досягненні цілей СВО». Втім уже за кілька днів російські ж джерела знову повернулися до повідомлень про штурми та «просування» в районі села.

Так село площею трохи більш як вісім квадратних кілометрів у російській пропаганді раптом перетворилося мало не на одну з головних цілей усієї війни.

Ваш браузер не підтримує відео.

У середині квітня цього року в російському телеграмі також розійшлася відеонарізка з ефірів державного «Першого каналу». У ролику «військовий експерт» Борис Рожин протягом цілого року в програмах «Час покаже» та «Велика гра» регулярно розповідав про чергові «успіхи» в районі Малої Токмачки.

У соцмережах швидко помітили, що в кожному новому ефірі село фактично «брали» заново — хоча бої за нього весь цей час тривали.

Для фронту така історія давно не виняток. За роки великої війни російські телеграм-канали вже не раз «захоплювали» одні й ті самі населені пункти — від Вовчанська до Чорнобаївки.

Зрештою нескінченна пропаганда сама перетворилася на мем. У російських соцмережах почали жартувати про «головну фортецю світу», «російський Сталінград» і село, яке «беруть частіше, ніж показують прогноз погоди».

Один із найпопулярніших жартів у російському телеграмі звучить так: «Хто володіє Малою Токмачкою — той володіє світом».

«Ви ще Велику Токмачку не бачили»

У самій 118-й бригаді до історії ставляться із фронтовою іронією.

«Неприступна фортеця, яку не можна взяти ніякими ФАБами, КАБами, ракетами чи дронами. Ну і ще наступний мем — це те, що ви ще не бачили Велику Токмачку», — жартує «Моджахед».

Втім, за всіма цими мемами, жартами та іронією стоїть виснажлива оборона, яку українські бійці тримають тут уже третій рік поспіль. Саме завдяки їхній стійкості російська армія, попри постійні штурми, великі втрати й нескінченні заяви пропаганди, так і не змогла взяти село під повний контроль.