Хто відбудовуватиме Україну? Чому нам потрібна відповідальна міграційна та трудова політика

12:47 25.05.2026

Автор ІГОР ТЕРЕХОВ

Хто відбудовуватиме Україну? Чому нам потрібна відповідальна міграційна та трудова політика 3 хв читати

Ігор Терехов, Харківський міський голова, голова Асоціації прифронтових міст та громад

Україна входить у, можливо, найважчий демографічний період за всю свою сучасну історію. І війна лише загострила всі проблеми, яку ми роками відкладали “на потім”.

Нас стає менше. Люди старішають. Мільйони виїхали за кордон. Бізнес уже зараз не може знайти працівників. Промисловість шукає інженерів. Оборонка - технологів. Будівництво - робочі руки. А після війни потреба буде ще більшою, бо країну доведеться буквально збирати заново. 

Але головна правда дещо інша.

В Україні є люди. Мільйони людей. Людей, яких війна викинула з нормального життя. Переселенці. Ветерани. Молодь, яка не розуміє, чи є в неї майбутнє тут. Люди старшого віку, яких ринок праці давно списав. І замість того, щоб повернути цих людей в економіку, дати їм нову, або, у випадку з молоддю, першу професію, новий шанс, нову опору - ми вже починаємо говорити про масове завезення дешевої робочої сили. 

Я категорично проти цього. Бо держава не має права подавати своїм людям сигнал: “Ми вже шукаємо вам заміну”. 

І це важливо не лише для економіки, це важливо для відчуття дому. Для довіри між країною та людьми. Для того, аби розуміти - чи буде українець після війни бачити себе потрібним у власній державі.

Так, завезти дешеву робочу силу - найпростіше рішення. Але прості рішення дуже часто стають найнебезпечнішими, за які потім розплачуються наші діти та онуки.

Бо масовий імпорт працівників - це не лише про ринок праці. Це про ризик соціальної напруги. Про удар по мотивації українців повертатися додому. Про спокусу для бізнесу не вкладатися в людей, освіту, технології та нормальні зарплати. 

Є ще один фактор, про який чомусь мало говорять: десятиліттями українці працювали за кордоном і надсилали гроші додому. Ці гроші тримали родини, малий бізнес, цілі села, а подекуди й міста. Якщо ж Україна сама почне масово завозити дешеву робочу силу, гроші почнуть витікати вже з нашої економіки. Для країни, яка проходитиме через найбільше відновлення у своїй історії, це може стати дуже болючим ударом. 

Гроші, зароблені в Україні, мають працювати на українські родини. На українські громади. На українське відновлення. На українську державу.

Так, нам будуть потрібні іноземні спеціалісти – і це нормально. Сучасний світ так і працює. Але точкове залучення професіоналів - це одне. А масове завезення дешевої робочої сили - зовсім інше. 

Україні потрібна не економіка дешевих рук. Україні потрібна економіка сильних ідей та технологічних рішень.

Країна має боротися за кожного свого громадянина. За тих, хто виїхав. За тих, хто втратив дім. За тих, хто повернеться з фронту. За молодь, яка сьогодні вирішує: будувати майбутнє тут чи шукати його десь далеко.  І це питання виживання держави.

Бо після війни нам знадобляться не лише робочі руки. Нам знадобляться інженери, будівельники, енергетики, технологи, люди, які зможуть створити нову українську промисловість. Нову економіку. Нам знадобляться нові ідеї, які допоможуть збудувати нову країну. 

Саме тому нам потрібна велика державна програма  повернення людей: масштабна перекваліфікація, сучасна технічна освіта, підтримка переселенців, реальна реінтеграція ветеранів, програма повернення українців з-за кордону. Бо люди повертаються туди, де є робота, безпека, житло і відчуття перспективи для своїх дітей. 

Особливо добре це розуміють прифронтові громади. Бо для нас люди - це не статистика. Це відповідь на питання, чи буде жити місто. Бо якщо люди залишаються - працюють школи, лікарні, транспорт, бізнес, комунальні служби. Є життя. Якщо люди не бачать сенсу повертатися - жодна програма відновлення не врятує порожні міста. 

Можна відбудувати стіни. Неможливо відбудувати країну без людей.  І головне, що має зрозуміти держава: коли країна починає шукати заміну своїм людям - вона починає втрачати саму себе.