«Хочеш IT-проєкт в армії — іди й добудь обладнання». Як «Реактивна Пошта» працює з військовими айтівцями

«Хочеш IT-проєкт в армії — іди й добудь обладнання». Як «Реактивна Пошта» працює з військовими айтівцями

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

«Реактивна Пошта» — благодійна організація, яка дванадцять років допомагає ракетним військам, артилерії та IT-підрозділам ремонтувати техніку, облаштовувати штаби й купувати обладнання. Також компанія постачає військовим мобільні ремонтні майстерні й макети військової техніки.

У 2026 році «Реактивна Пошта» отримала премію DOU у номінації «Найпотужніша ініціатива від ІТ-спеціалістів, що наближає перемогу». Ми поговорили із засновником організації Павлом Нарожним про те, чому дрони не замінили артилерію, які запити зараз приходять від підрозділів і чому для війська дедалі складніше збирати гроші.

«Толік тримається. Він витримав понад 20 „ланцетів“»

Один із наших нових напрямів — макети військової техніки. Ми розуміли, що хибні позиції працюють і вони потрібні. Потім поспілкувалися з начальниками інженерних служб в артилерійських бригадах, і вони розповіли, що роблять макети з підручних матеріалів. Наприклад, ставлять колоду як ствол, надягають відро, фарбують у зелений колір. І навіть по такому прилітає дрон.

Самі ми макети не виробляємо, а замовляємо у підрядників і передаємо на фронт. Зараз купуємо макети гаубиці M777 і радару «Рада».

Перші макети M777 коштували 40 тисяч гривень за штуку. Потім ми знайшли іншого постачальника, і зараз ціна одного макета — приблизно 19–25 тисяч гривень. За зиму ми поставили 53 фанерні гаубиці. Кожна з них була знищена. Але це означає, що щонайменше 50 реальних гаубиць не потрапили під удар російських дронів, ракет, артилерії чи авіації. Зазвичай макети живуть два-три тижні, іноді до місяця.

Фанерні макети гаубиць M777

Макети M777 роблять із фанери. Тут є очевидний мінус: якщо фанерний макет загорівся, він згорить. Але зазвичай він не загоряється. Часто дрон заплутується або вибухає в маскувальній сітці, макет стоїть посічений, як дуршлаг. Вночі приїжджають інженери, беруть скотч, викрутку, шурупи, шматок фанери, усе ремонтують, переносять на 20 метрів на сусідню позицію — і він знову працює.

Був у нас рекордсмен — макет на ім’я Толік. Один донатор дав гроші на макет, але не відповів, як його назвати. Ми назвали його Толіком. Потім командир інженерної служби писав:

«Толік тримається. Він витримав понад 20 „ланцетів“».

Ми за $500 купуємо шматок фанери, а ворог стріляє по ньому «ланцетом», який коштує близько $40 тисяч. З погляду співвідношення ціни й ефекту це дуже сильний напрям.

Другий тип — макети «Ради». Це сталевий макет радара малого радіусу дії, який використовують дронові підрозділи. Він приблизно 2,2 метра заввишки, із чотирма зйомними тарілками. Реальна «Рада» коштує понад мільйон євро, і ворог за ними теж завзято полює.

Макет «Ради» коштує приблизно 8–10 тисяч гривень. Він дешевший, бо конструкція менша і простіша.

«Мобільна майстерня скорочує час на ремонт техніки з тижнів до днів»

Ще один великий напрям — мобільні ремонтні майстерні. Це шестиметровий морський контейнер, у якому стоять верстати й інструменти, потрібні артилеристам для ремонту техніки. Функціональність таких майстерень заточується під конкретний підрозділ.

Мобільна майстерня

Наприклад, якщо це бригада з важкою технікою, там може стояти потужніший кран, щоб підняти двигун. Якщо це бригада, яка працює з M777, може бути спеціальний верстат для обтискання шлангів.

Типова конфігурація коштує два мільйони гривень. Вартість може відрізнятися залежно від специфічного інструменту, але зазвичай різниця не перевищує 80 тисяч гривень.

У кожній майстерні є:

• напівавтоматичне зварювання;
• плазморіз;
• шліфувальний станок;
• двадцятитонний прес;
• токарно-гвинторізний станок;
• генератор на 8 кВт;
• балони з газами;
• гільйотина;
• станок для фітингів;
• набори ключів, інструментів та додаткового обладнання.

Наприклад, у M777 багато гідравлічних шлангів — рукавів високого тиску. Їх не можна просто різати ножем чи болгаркою, оскільки всередині є сталева обмотка, і дрібні металеві частини можуть потрапити в гідравлічну систему й пошкодити механізми. Тому потрібен спеціальний верстат.

Вартість однієї майстерні — 2 мільйони гривень

Ми вже поставили вісім великих ремонтних майстерень. Одна з артилерійських бригад сказала, що наша мобільна майстерня скорочує час на ремонт техніки з тижнів до днів. Ключова якість майстерні — мобільність. Вона може приїхати до пошкодженої техніки, відновити і рушити далі. Таким чином, і рятується бойова техніка, і не втрачається час на простій і буксирування.

У боксах ми можемо облаштовувати шиномонтажі. Один такий бокс коштує 1,4 мільйона гривень. Хоча зараз їх просять менше: останній ми поставили близько року тому. Але це дуже корисна штука. У типовій артилерійській бригаді може бути 250–300 джипів і близько 100 вантажівок. «Перевзути» джип у Києві коштує приблизно дві тисячі гривень, а на фронті — мінімум п’ять тисяч. І це треба робити двічі на рік. А якщо в бригади є шиномонтаж у контейнері, військовий став у чергу, приїхав і безкоштовно замінив колеса.

«Хочеш зробити IT-проєкт в армії — іди й добудь обладнання»

З військовими айтівцями ми працюємо на рівні підрозділів. Найбільше — з Центром масштабування технологічних рішень (ЦМТР). Ми їм передавали комп’ютери, планшети, обладнання для роботи зі штучним інтелектом, відеокарти, продуктивні комп’ютери для розрахунку моделей, роутери, маршрутизатори, одноплатні комп’ютери, пам’ять для серверів.

Це типовий набір військових айтівців. У великому IT-проєкті постійно треба щось докуповувати. Але в армії на це часто немає грошей. Тому процес у них виглядає приблизно так: хочеш зробити IT-проєкт — іди й добудь обладнання.

Тому керівники проєктів часто звертаються до волонтерських організацій і збирають техніку буквально по частинах. Тут десять ноутбуків, там п’ять планшетів, десь принтер, десь оперативну пам’ять.

Часто їм підходить і вживана техніка. Наприклад, у когось вдома стоїть Mac mini, який уже не потрібен. Людина віддає його, ми ставимо операційну систему й передаємо військовим програмістам.

З людьми в таких підрозділах теж складно. Наприклад, ЦМТР шукає людей на контракт. Усередині армії вони також шукають фахівців, але переведення — складний процес.

Зараз і в інших бригадах також з’являється потреба в айтівцях. До мене періодично приходять артилеристи й кажуть, що їм «треба айтівець» або «цифровізатор».

Раніше, коли бригаді потрібен був айтівець, часто брали зв’язківця, і людина, яка відповідала за зв’язок, починала відповідати за все IT: програмне забезпечення, мережі, Starlink, DELTA тощо.

«Зв’язківець навчався на зв’язківця, а не на IT-спеціаліста»

Зараз це починає змінюватись. Підрозділи вивчають питання і публікують вакансії на спеціалізованих майданчиках. Але є питання зарплати, умов служби і того, що багато людей не думають заздалегідь, чим можуть займатися в армії. А коли людину вже мобілізували, працює лотерея: куди потрапив, там і служиш.

«Поки що бригади кажуть, що ремонт гармат для них важливіший»

Мало хто розуміє масштаб артилерії. Зараз усі порівнюють її з дронами, але артилерія досі є стовпом вогневого ураження на полі бою і в глибокому тилу противника. Дуже важко обє’ктивно оцінити роботу РВіА, особливо з огляду на те, що дуже часто немає відео їх роботи.

У кожній механізованій бригаді, бригаді морської піхоти, ДШВ, більшості бригад територіальної оборони є артилеристи. Це щонайменше два-три артилерійські дивізіони на рівні бригади плюс мінометники або ствольники калібру 105 мм на рівні батальйону. Якщо перекласти на піхотну логіку, дивізіон — це щось на рівні батальйону, 250 людей та, як мінімум, 16 гармат.

Окремих артилерійських бригад в українській армії вже понад 20. Кожна бригада — це 4 дивізіони, інженерні підрозділи, батальйон для охорони бригади, дивізіон арт розвідки. Іншими словами — дуже великий організм.

Для порівняння: у Сил безпілотних систем п’ять бригад. Безпілотники теж є майже в кожній бригаді, але за кількістю людей і техніки масштаб артилерії більший.

Макети врятували щонайменше 50 одиниць артилерії

За останній рік у ЗСУ з’явилося ще п’ять артилерійських бригад, а якщо рахувати ті, що в процесі формування, то сім. Тому кількість підрозділів, із якими ми працюємо, дуже зросла. За останніми підрахунками, приблизно з понад 75 військовими частинами — це ті, хто звертається до нас хоча б раз на місяць.

Новостворені бригади часто починають роботу майже з нуля. Формально в них уже є приміщення, техніка й завдання, але багато базових речей доводиться шукати самостійно: від столів і стільців до інструментів, комп’ютерів і обладнання для ремонту. Тому наша робота, на жаль, досі дуже потрібна.

У публічному просторі часто звучить теза, що до 90% уражень на певних ділянках фронту завдають дрони. Але тут важливо зрозуміти, що саме ми рахуємо. Якщо йдеться про кількість знищених людей, то дрони справді можуть давати великий відсоток, бо артилерія й дрони мають різні задачі.

Оператори дронів можуть полювати за одним військовим і часто це роблять. Артилеристи не стрілятимуть по одному солдату: вони чекатимуть на накопичення, укріплення, переправу, будинок, який використовується як опорний пункт, або інший важливий об’єкт.

Тому порівнювати кількість убитих із загальною ефективністю зброї — це як порівнювати тепле з м’яким. Для прикладу, артилерія поцілила в будинок, у якому було скупчення ворога. І порахувати кількість трупів неможливо, бо вони всі під завалами. Тому артилеристи не отримають за них «єБали».

За моєю суб’єктивною оцінкою, у 2022 році артилерія давала 80–90% уражень, а зараз приблизно 40–45%. Могло би бути більше, але артилеристи не відстрілюють ту кількість снарядів, яку могли б.

Причин кілька. У 2022 році було ще багато радянських снарядів, працювали «Гради», «Урагани», «Піони». Зараз радянських боєприпасів залишилось небагато. Значна частина артилерії використовує снаряди, які постачають союзники. Але їхні арсенали вже теж виснажені.

Через це головна проблема артилерії зараз — нестача снарядів. Бракує й самої техніки. Можливо, вже не так гостро, як раніше, але новітніх систем усе одно потрібно більше. Йдеться, зокрема, про PzH 2000, Archer, «Богдану» та інші системи.

«Найефективніше дрони і артилерія працюють у зв’язці»

Тому важко провести чітку межу між ними. В окремих артилерійських бригадах є FPV-дрони, дрони-бомбери, дрони-перехоплювачі. До нас може прийти артилерійська бригада й попросити типові речі для дронів.

Але тут треба визначатися: ми робимо ремонтну майстерню для артилерії чи майстерню для дронів? Майстерня для дронів коштує приблизно втричі дорожче за артилерійську. Поки що бригади кажуть, що ремонт гармат для них важливіший, тому дронових майстерень ми ще не поставляли, хоча запити є.

«Коли приходить артилерист із болючою проблемою, ми можемо відсунути інші заявки»

Закрити всі заявки від військових ми не можемо. Приблизно з 40% заявок ми нічого не можемо зробити через нестачу грошей, тому визначаємо пріоритети. Наші підопічні іноді думають, що достатньо написати заявку, і вона автоматично стане в чергу. Але це працює не так. Найвище в черзі — критичні запити, від яких напряму залежить боєздатність підрозділу. Наприклад, мені зателефонував начальник артилерії однієї з механізованих бригад і сказав:

«Паша, у нас біда: розбитий приціл для гаубиці M109 Paladin. Ми не можемо стріляти. Без панорами така гармата фактично не працює».

За регламентом підрозділ має надіслати заявку, а потім ми організовуємо поставку. Але ми почали діяти відразу, і від дзвінка до моменту, коли приціл вже був у підрозділі, минуло лише два дні.

«Реактивна Пошта» 12 років допомагає артилеристам з ремонтом і обладнанням

Для мене в цьому і є цінність «Реактивної Пошти». Ми не збираємо мільярди гривень і не поставляємо тисячі джипів. Але коли до нас приходить артилерист із болючою проблемою, ми можемо відсунути інші заявки й швидко її розв’язати.

Був ще кейс із PzH 2000 — однією з найсучасніших гаубиць в українській армії. У ній є специфічні свічки для двигуна, які робить один завод за кордоном. Постачальник на запити відповідав, що треба чекати планового постачання, а коли воно буде — невідомо. Ми знайшли людей в Італії, вони вийшли на завод, домовилися, провезли ці свічки через кілька країн, і військові відновили машину. Бюджет заявки був близько $500, а вирішена проблема непрацюючої САУ — $12 млн.

«Заявок стало більше, а грошей менше»

У нас приблизно 80% грошей дають люди, решту — компанії. У багатьох великих фондів навпаки — більшість грошей приходить від бізнесу. Нам із бізнесом складніше, бо наша робота не дуже «маркетингова». Бізнес часто хоче красиву картинку, гучну історію, щось помітне для комунікації. А в нас артилерія, ремонт, приціли, майстерні. Це складніше пояснити й упакувати.

Компанії допомагають, але по-різному. Хтось робить це публічно, хтось непублічно. Є також засновники компаній, які донатять особисто. Хтось просить публічності, хтось ні.

У нас сформувалося коло меценатів, які допомагають систематично. Це часто люди з IT або суміжних сфер, з високим рівнем доходу й освіти. Вони не донатять емоційно після кожного обстрілу. Вони, умовно, першого числа виділили певну суму й далі дивляться, що ми робимо. Це і плюс, і мінус. З такими людьми приємно працювати, але їх важко «розкачати» на хвилю великого збору.

Зараз донати падають у всіх. Є люди, які втратили роботу або зменшили регулярні внески. Є ті, хто переключився на інші напрями. Були випадки, коли людина системно донатила, а потім її мобілізували і тепер ми збираємо для неї.

«Емоційних донатів у нас майже немає»

Раніше ми могли відкрити збір і за перший день отримати 300 тисяч гривень. Тепер можемо зняти відео, написати хороший текст — і за три дні зібрати півтори тисячі. Це навіть не покриває витрати на створення відео.

Заявок стало більше, а грошей менше. Думаю, донати й далі падатимуть. Так уже було після 2014 року. Тоді під час активних бойових дій ми збирали $5–10 тисяч на місяць, а у 2015-му впали приблизно до $2 тисяч — і так трималось до 2021 року.

Варто враховувати, що донати розпорошуються між загальною кількістю зборів. Якщо ви відкриєте соцмережі, то у вас точно буде родич, друг, колега або знайомий, який відкрив чи репостнув збір на «золоту четвірку»: дрон, РЕБ, тепловізор, джип. Усе це також важливо, але через це людям складніше зрозуміти, куди саме донатити і яка потреба зараз критичніша.

«Ми будемо займатися цим до перемоги»

У нас був розписаний план на рік, але я вже бачу, що ми його провалюємо. Перший квартал пройшов погано через відсутність опалення й загальну ситуацію. Люди більше розв’язували власні проблеми, ніж донатили на військо. У березні й квітні ми відчули, що донати від постійних меценатів потроху повертаються.

У плані було чотири майстерні — по одній на квартал. Але перший квартал минув, а перша майстерня тільки у процесі. Тому навряд чи ми поставимо чотири до кінця року.

Також у планах почати системніше співпрацювати з великим бізнесом. Але цю планку ми поки що не можемо переступити.

Нові амбітні напрями на кшталт купівлі озброєння я не вважаю для нас пріоритетом. Не тому, що міномет чи «Богдана» — це погано. Просто якщо мені дадуть два мільйони гривень, я знайду для них краще застосування, ніж купити один міномет. Якщо дадуть кілька мільйонів євро на «Богдану», я теж знайду ефективніше застосування цих грошей у ракетних військах і артилерії.

Переключитись на інший рід військ або зайнятися чимось зовсім іншим — це якоюсь мірою підвести людей, з якими ми працюємо останні 12 років. Вони мені вже стали друзями. Тому до перемоги ми будемо займатися тим, чим займаємося.

А після війни наш офіс, найімовірніше, стане музеєм. У нас багато артефактів із фронту, частину з них ми зараз не можемо показувати. Але допомагати військовим ми не перестанемо. Просто, можливо, це буде інший формат допомоги.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!

Теми: Defence tech, інтерв’ю, айтівці та війна, волонтерство