Відновити втрачене й забуте
Як українська культура стає популярною в Європі
Блоги — Іоланта Пришляк , 12:52, 15 травня 2026
Іоланта Пришляк
Засновниця оркестру «INSO-Львів»
Інші блоги автора
Українське стає популярним в Україні. Здавалося б – фраза звучить трохи сюрреалістично, але все стає на свої місця, коли звертаєшся до історію нашої країни. Як її хотіли перекрутити, відібрати її в нас, а заразом – культуру та ідентичність. З початком повномасштабного вторгнення українці почали повертати голови в сторону свого, рідного. Це щемкий процес: коли відроджується українське кіно, пишуться українські книги, створюються нові партитури симфоній, опер, балетів та досліджується українська музика, яку заборонили чи присвоїли Совєти.
Ціна таких змін для нас дуже й дуже велика: її виборюють для нас хлопці й дівчата, що на передовій протистоять агресору. Українське набуває популярності за кордоном: нарешті велика лепта іноземців перестали нас сприймати як частину пострадянської колонії вони наново відкривають для себе українське, те, що раніше знали й чули і сприймали як радянське чи російське! Як от, наприклад, знаменитий «Щедрик» Леонтовича, картини Малевича чи твори Березовського.
Нещодавно «INSO-Lviv» повернулися з Міжнародної зустрічі для фахівців з арт-музики Classical:NEXT. Для нас важливо залишатися в центрі музичних трендів, відчувати пульс змін і бути частиною діалогу про майбутнє, особливо в час масштабних трансформацій для світу.
Ми повернулися не лише з новими зв’язками й натхненням, а й з інакшим відчуттям масштабу власної присутності у світі. І водночас – із ще більшою потребою говорити від імені українського досвіду через музику та мистецтво.
Фото «INSO-Lviv»
Відчувається певний культурний злам в європейському прийнятті та пізнанні українського. Стає дедалі більше свідомих інтелектуалів: науковців, митців, артистів та завзятих людей з різних галузей, які відшукують дорогу до істини та історичної дійсності, які стають голосом України у своїх країнах і несуть правду, яку Кремль намагається спотворити чи приховати. Вони знаходять в архівах деталі, що з XV століття (чи, може, й раніше).
Російська Імперія переінакшувала факти та крала історію, «адаптовуючи» чи радше спотворюючи її. Буквально заміщувала одну букву в слові – і це змінювало цілий контекст! Іноземці тільки починають задумуватися над цим.
Щоб не бути голослівною, раджу розгорнути видання «Imago Ucrainae. Україна на картах XV–XX століть», виданою Національною академією наук України та Львівською національною науковою бібліотекою України ім. Стефаника, за підтримки УКФ. Там ви не раз здивуєтеся, навіть якщо історичний контекст для вас добре знайомий.
Сьогодні ми розуміємо, як важливо знати своє коріння і досліджувати історичні факти, які посилюють нашу стійкість. Українці, пережили важкі зимові часи. І навіть після жахливих бомбардувань наші люди розуміють: краще в холоді, ніж з Росією. Українські військові – мужні люди, які є прикладом виборювання свободи та імпульсом для зміни фокусу мислення Європи і світу щодо нашого прагнення залишатися вільними. Завдяки цьому подвигу ми всі маємо змогу переосмислювати поняття демократичної свободи.
За кордоном ми чимало спілкуємося зі слухачами: в антракті, перед чи після концерту. Власне, минулого року ми створили лінійку мерчу про «Щедрик», що народився у Покровську та цукерки зі смаком традицій: кутя і мак. І з кожним роком у світі стає більше людей, що знають: «Carol of the Bells» має українське коріння.
На початках великої війни нам доводилося чути фрази на кшталт: «простягніть руку і буде мир». Тож ми спокійно, хоч і з болем у серці, пояснювали: мир і капітуляція – це різне. Нам було дивно, що для деяких представників світової спільноти цей факт досі залишається неочевидним. Я пропонувала власникам такої думки провести паралелі з початком Другої світової, коли країни капітулювали протягом 1-2 днів. Тоді теж хотіли умиротворити диктатора й віддати йому чужі землі. Умиротворення ніколи не призводить до миру. І ця невелика зміна фокусу з історичними деталями в розмові з простими людьми дає свій результат.
Гадаю, іноземці трохи в шоці від нас. Пригадую, під час одного з концертів у Нідерландах випав сильний сніг. А ми зазвичай їздимо своїми автобусами з українськими водіями, які з нами, так би мовити, і на Захід, і на Схід. Під час тієї хуртовини мені подзвонив організатор з тривогою, що всі дороги стоять, залізниця, аеропорти не працюють через заметілі. А я відповідаю: не переживайте, ми навіть попри негоду будемо! І як жарт додала: «Маємо лопати, розкопаємо автобус і будемо вчасно!» Цікавий і трохи навіть потішний факт: вони лише на четвертий день змирилися з тим, що для нас холод – це не найстрашніше. Бо такі холоди українці переживали не одного року – додайте сюди ще відімкнення світла через численні атаки Росії.
Наші люди демонструють: негоди не роблять нам в житті погоди :) Їх створює лише Росія, країна-агресорка, яка продовжує посягати на українське, щоб зробити його своїм. І кожен концерт за кордоном – невеличка можливість відкрити іноземцям правду про те, що значить наша країна. Словами, музикою, деталями популяризуємо наше і хочеться, щоб це множилося і робилося масовим українським рухом. Згадуючи класика: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтеся».
Привідкрити для себе Україну в європейському контексті наші слухачі мали змогу 9 травня у День Європи. Ми провели концерт «Фронтир», вечір, у якому музика перетворила історичні межі у більш, ніж 190 років на простір спільноти, діалогу та спільної пам’яті, говорячи про одні і ті ж істини внутрішньої сили та свободи духу. У час, коли Україна знову стоїть на своєму “фронтирі”, на межі, де вирішується майбутнє світової демократії, музика трьох композиторів звучить як голос гідності. Кароль Ліпінський, Борис Лятошинський і Ґражина Бацевич належать до різних століть, але їх поєднує спільне відчуття волі як простору правди, який неможливо змусити мовчати.
Фото «INSO-Lviv»
А вже 30 травня до Львова з концертом приїде зіркова Ліза Батіашвілі, яку The Guardian називає однією з найяскравіших скрипальок сучасності. Разом із диригентом Ніколозом Рачвелі та оркестром INSO-Lviv вона представить програму «City Lights». Це дуже особистий маршрут Лізи Батіашвілі. Більшість творів проєкту ніколи раніше не виконувалися наживо і українці можуть стати першими, хто це почує.
Популяризуйте українське, та головне – любіть його!
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enterпоказати всі приховати
Схожі новини
Islamic feminism more widespread in Bosnia and Herzegovina
Uganda at a crossroads as Museveni begins new term
Ukraine: Dozens of European countries sign up to special tribunal plan to prosecute Russia