Від трофейного кулемета до P1-Sun: шлях штурмовика, який обрав дрони-перехоплювачі замість звільнення з війська

Маючи законні підстави звільнитися зі служби, обрав інший шлях — залишитися в строю, змінивши кулемет на пульт керування дронами.

АрміяInform розповідає історію «Демона» — пілота дронів-перехоплювачів 1129-го зенітного ракетного Білоцерківського полку.

«У нас немає незначних цілей. Всі пріоритетні»

«Раніше я бігав від FPV-дронів, а тепер їх запускаю», — усміхаючись, розпочинає свою розповідь Дмитро.

Він добровольцем прийшов у військо на початку широкомасштабного вторгнення. Як штурмовик пройшов велику кількість найгарячіших напрямків. А зараз працює в одному з найрезультативніших екіпажів дронів-перехоплювачів Білоцерківського полку.

«Ми працюємо по всьому, що літає і може завдати шкоди нам, нашим суміжникам чи мирному населенню. У нас немає такого, що є незначні цілі. Всі пріоритетні. Найчастіше зараз знищуємо „Молнії“. Бо їх дуже багато. Також працюємо по „Шахедах“, розвідувальних крилах — Zala, Supercum, „Орлан“. Найменувань дуже багато. До того ж, маємо дозвіл працювати по FPV. Бо вони багато шкоди завдають нашій піхоті та логістиці», — розповідає «Демон».

Наразі він опановує FPV-перехоплювачі. Вже пройшов навчання та отримав сертифікат. Каже, що це наразі найцікавіше з того, з чим він працював у війську: «По-перше, все від першої особи. Ти все бачиш. Мені казали, що це, як комп’ютерна гра. Так, воно схоже. Але емоції зовсім інші, особливо коли влучаєш у ціль».

Збили «Молнію» за секунди до її влучення у військовий пікап

За словами «Демона», кожен збитий ворожий борт — потенційно врятоване життя. Згадує він і про один із нещодавніх випадків.

«Я тоді в екіпажі споряджав борти. Впродовж 30 хвилин на одну і ту ж ділянку по черзі вилітало 6 „Молній“. Все дуже швидко відбувалося. Я ледь встигав споряджати та виносити дрони. І коли вилітали на п’яту чи шосту „Молнію“, то побачили таку картину — вона вже наздоганяла на дорозі пікап, який обрала за ціль. І ми її знищили за лічені секунди до ураження машини. На щастя, хлопці не постраждали і поїхали далі. І це круто!» — розповідає Дмитро.

За його словами, екіпажів дронів-перехоплювачів постійно більшає. І вже з’явилося «джентльменське правило» у небі.

«Якщо ти виявив ціль, то хлопці, які поряд літають і її бачать, вони стають у чергу. Якщо ти зайшов на неї, але не влучив, то в тебе є ще одна спроба, або стаєш в кінець черги і чекаєш», — говорить Дмитро.

Наразі він чекає на можливість поїхати на навчання, аби опанувати нові засобі — P1-Sun, Striker та інші, що находять у підрозділ. Каже, що раніше мріяв постріляти з усього, що є. А тепер — політати на всьому.

«В кожного дрона є свої нюанси. Їх треба знати. І командування завжди це підтримує. Аби ми вдосконалювали свої знання та навички».

«Ідеальний штурм» Урожайного та пекельні Кринки

Дмитро за більш ніж чотири роки у війську пройшов складний шлях від штурмовика до дронаря. Починав з 503-го батальйону морської піхоти під Маріуполем, де він із побратимами тримав «дорогу життя», якою евакуювали жінок та дітей.

«Тоді було настільки холодно, що єдиним варіантом зігрітися було копати. Треба, не треба — береш лопату і копаєш, аби просто не замерзнути», — згадує він.

Далі були два з половиною роки штурмів. Авдіївка, Мар’їнка, Бахмут, Вугледар. Дмитро працював із трофейним кулеметом. Згадує, як він сам каже, ідеальний штурм Урожайного: «Ми тоді гарно до штурму готувалися. Відпрацьовували все на полігоні. І в підсумку так гарно все зробили, що за час штурму в нашій групі не було жодних втрат. І ми захопили на 2 квадрати більше, ніж планувалося. Набрали тоді купу трофеїв».

Після декількох поранень у «Демона» була можливість звільнитися з армії за станом здоров’я. Але він вирішив залишитися. Став інструктором, аби навчати новачків. Готував групу на той момент новосформованої 38 окремої бригади морської піхоти. А коли навчання закінчилося, то не зміг залишити хлопців — поїхав на бойові разом з ними. Тоді вони штурмували позиції в Кринках.

«Загалом маю 4 заходи в Кринки. На жаль, багато побратимів там залишилися. Але ми велику роботу зробили. Але те, що ми мали зробити, ми зробили. Це найважчий був період за всю службу. Бо просто зайти в Кринки — це була вже половина успіху. Адже водна перешкода. Тільки сідали в човни, то одразу за нами починалося полювання», — згадує «Демон».

Згодом, через стан здоров’я, він все ж покинув морську піхоту та перейшов у Сухопутні війська. Встиг побувати розвідником та мінометником. А потім долучився до 1129-го зенітного ракетного Білоцерківського полку.

«Я тут, щоб вони були в безпеці»

Вдома на Дмитра чекає дружина та троє дітей. Щовечора, розмовляючи з ними, він нагадує собі, заради чого залишається у війську:

«Я бачив, що ворог робить із містами та селами, куди приходить. Моя сім’я зараз у відносній безпеці саме тому, що ми тут. Поки в мене є можливість — я залишатимусь».

Фото автора