Від "Чорнобиля" до повномасштабної війни: 40 років уроків з культури безпеки для АЕС

Ядерна безпека: причини аварії на ЧАЕС і зміни в роботі РАЕС WebFont.load({ google: { families: ["Fira Sans:300,400,500,600,700"] }}); !function(o,c){var n=c.documentElement,t=" w-mod-";n.className+=t+"js",("ontouchstart"in o||o.DocumentTouch&&c instanceof DocumentTouch)&&(n.className+=t+"touch")}(window,document); (function(w,d,s,l,i){w[l]=w[l]||[];w[l].push({'gtm.start': new Date().getTime(),event:'gtm.js'});var f=d.getElementsByTagName(s)[0], j=d.createElement(s),dl=l!='dataLayer'?'&l='+l:'';j.async=true;j.src= 'https://www.googletagmanager.com/gtm.js?id='+i+dl;f.parentNode.insertBefore(j,f); })(window,document,'script','dataLayer','GTM-WW7B57'); window.dataLayer = window.dataLayer || []; function gtag(){dataLayer.push(arguments);} gtag('js', new Date()); gtag('config', 'G-RTM56J60G5'); Від "Чорнобиля" до повномасштабної війни: 40 років уроків з культури безпеки для АЕС За підтримки МГО "Центр ПРИП'ЯТЬ.ком" 24 квітня 2026 Через 40 років після аварії на Чорнобильській АЕС людство і досі не має вичерпного розуміння причин цієї жахливої ядерної катастрофи, що отримала найвищий 7-й рівень міжнародної шкали ядерних подій. Конструктивні недоліки реактора? Так. Помилкові дії персоналу, здійснені через відсутність критично важливої інформації про особливості реактора? Це теж було. Однак, по-перше, наявна на сьогодні інформація і досі не дає усіх відповідей та можливості повністю відтворити події, які відбулись в ніч на 26-те квітня 1986 року. А по-друге, все це насправді є не причинами, а лише наслідками. Наслідками низької культури безпеки, яка панувала в ті роки на радянських промислових об’єктах. На фото: Чорнобильська АЕС, 1984 рік У розсекречених архівах КДБ трапляються записи про порушення й несправності, виявлені на Чорнобильській атомній електростанції ще до трагічного 1986 року: це стосувалося навіть таких "дрібниць", як відхід від проєкту чи неналежна якість бетону при будівництві блоку. Окремої уваги вартий процес проєктування реактора типу РВПК, що експлуатувався на ЧАЕС. Запозичений із ядерних військових розробок, РВПК мав стати найшвидшим та економічно вигідним варіантом для масового будівництва мирних атомних електростанцій. Реактор не мав масивного сталевого корпусу та зовнішнього захисного контайнменту, що й зіграло зрештою критичну роль для вивільнення радіоактивних матеріалів в атмосферу після вибуху. Та на додачу до цього, РВПК мав критичні конструктивні недоліки, які було вирішено замовчувати для всіх, включно з операторами атомних електростанцій. На жаль, тільки після Чорнобильської катастрофи підхід до культури ядерної безпеки почав змінюватися. У спецпроєкті "Економічної правди" розповідаємо, як протягом десятиліть змінилися стандарти, підходи до контролю, управління ризиками, культура безпеки загалом та як це працює на українських атомних станціях з початку повномасштабної війни. [ 01 ] Ніч, яка змінила уявлення світу про ядерну безпеку Чорнобильська аварія не була першим ядерним інцидентом в історії людства. Від початку 1950-х років, коли офіційно зафіксували перший випадок, пов’язаний із проблемами використання атомної енергії, до 1986 року таких подій налічувалося вже понад десяток. Аварії траплялися по всьому світу: у США, Великій Британії, Франції, країнах соціалістичного блоку, а також, звісно, у Радянському Союзі. Інциденти неодноразово супроводжувалися викидом радіоактивних матеріалів в атмосферу, однак це ніколи не переходило тієї межі, коли людство захотіло б глобально замислитися про недоліки культури ядерної безпеки. Попри неодноразові аварійні ситуації та чітко намічений курс на розвиток ядерної енергетики, до 1971 року в атомній галузі СРСР взагалі не існувало документа, який визначав би вимоги до проєктування, будівництва та експлуатації атомних станцій. При проєктуванні та будівництві ЧАЕС – першої АЕС України – використовувались відомчі норми Мінсередмашу, розроблені ще в 50-х роках. Лише в 1971 році в галузі з’явився тимчасовий документ "Загальні положення безпеки атомних станцій при проєктуванні, будівництві та експлуатації", який в 1973 році отримав статус постійно чинного документа ОПБ-73. В 1982 році цей документ еволюціонував в ОПБ-82, в якому вперше визначені такі поняття, як експлуатуюча організація, проєктна та максимальна проєктна аварія, а також максимальна гіпотетична аварія як прообраз важкої запроєктної аварії. Та наявні документи абсолютно не відповідали тим викликам, які існували насправді, і не змогли стати базою для безпечної експлуатації Чорнобильської АЕС. Приблизне уявлення про це дають розсекречені архівні матеріали КДБ: лише за період експлуатації в 1977–1981 роках на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 – з вини персоналу, який її обслуговував. Протягом 1983–1985 років сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання. Щонайменше дві події – у 1981-му та 1982-му – супроводжувалися викидом радіоактивних матеріалів, що ретельно приховувалося від населення та від міжнародної спільноти. Розсекречені архівні матеріали КДБ 1977–1981 на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 – з вини персоналу, який її обслуговував 1981–1982 відбулося щонайменше 2 події, які супроводжувалися викидом радіоактивних матеріалів 1983–1985 сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання З архівних матеріалів можна зробити висновки, що об’єкт був проблемним ще на етапі будівництва. У звіті КДБ від 17 січня 1979 року говориться: "На окремих дільницях будови другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проєктів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може привести до аварій і нещасних випадків". Все це не було випадковим збігом несприятливих чинників, це був загальний тренд нехтування засадами культури безпеки, які для нинішнього покоління здаються непорушними. У таких самих недбалих умовах проєктувався і той тип реактора, який експлуатувався на ЧАЕС та інших атомних електростанціях Радянського Союзу. "Глибинні причини Чорнобильської катастрофи були закладені ще на етапі проєктування реактора РВПК-1000 академіками Анатолієм Александровим та Миколою Долежалем. Його створювали як найшвидший та економічно вигідний варіант для масового будівництва, оскільки він не мав масивного сталевого корпусу та зовнішнього контайнменту – це така захисна оболонка, яка могла б стримати витік радіоактивних матеріалів у разі потенційної аварії. Технічно реактор базувався на установках збройної програми, але гонитва за темпами призвела до замовчування критичних недоліків, зокрема небезпечного позитивного парового коефіцієнта", – каже чинний директор Чорнобильської АЕС Сергій Тараканов. Втім, недоліки реактора не були секретом. Про них роками попереджали як науковці, так і КДБісти, але впроваджувати додаткові засоби безпеки чи хоча б ознайомлювати персонал із проблемними особливостями РВПК ніхто не поспішав. Не було створено жодних офіційних інструкцій, які б забороняли потенційно ризиковані режими експлуатації реактора. Оператори фактично могли керуватися виключною логікою "не заборонено – значить дозволено". "Відомим фактом є внесення змін до експлуатаційної документації без належного обґрунтування і без відповідної підготовки персоналу", – розповідає директор департаменту ядерної та радіаційної безпеки Держатомрегулювання України Роман Халенко. Причини замовчування недоліків реактора прості й навіть цинічні. Радянський Союз не міг собі дозволити визнати, що створений соціалістичними інженерами реактор був недосконалим. На кін було поставлено саму ідею розвитку ядерної енергетики в радянських країнах, побудову десятків (якщо не сотень) енергоблоків під найрізноманітніші потреби, забезпечення дешевою електроенергією будь-яких найенергозатратніших об’єктів. Все це було нібито важливішим за життя і здоров’я людей, які були принесені в жертву гігантській пропагандистській машині. З огляду на все це, здається, що аварію 26-го квітня 1986 року неможливо було відвернути, адже на те, щоб вона сталася, працювала вся державна система. Лише через 6 років у звіті INSAG-7 (International Nuclear Safety Group) дослідники розкриють, як саме всі фактори накладалися один на одного та зрештою призвели до того, до чого призвели. Цей звіт суттєво пом’якшить ту вину, яку спершу поклали виключно на персонал ЧАЕС, та вкаже на вже згадані більш вагомі фактори – приховування конструктивних недоліків реактора та неймовірно низький рівень культури ядерної безпеки. На фото: зруйнований 4-й енергоблок ЧАЕС, 27 квітня 1986 рік "Після аварії комісія під керівництвом Валерія Легасова представила світу вигідну для СРСР, але оманливу версію, яка звинувачувала в усьому виключно персонал станції. Ну а перший міжнародний звіт INSAG-1 просто повторив тезу про вину операторів. Лише пізніше внутрішні розслідування Миколи Штейнберга та Армена Агабяна розкрили фатальні прорахунки в конструкції, що у 1992 році було офіційно підтверджено у звіті INSAG-7", – каже Сергій Тараканов. Чорнобильська аварія стала першою ядерною катастрофою, кваліфікованою на найвищий 7-й рівень за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES). Наслідки вплинули на життя і здоров’я мільйонів людей, змінили обличчя цілого регіону України та визначили необхідність корінних змін у культурі ядерної безпеки. Щоб запобігти новим аваріям, Радянський Союз був змушений нарешті вдосконалити конструкцію РВПК та поглибити підготовку операторів. Страх перед повтором "Чорнобиля" змусив поставити пріоритет безпеки над будь-якими політичними цілями. Через два роки після аварії у СРСР було випущено переосмислений документ ОПБ-88, в якому вперше з’являються такі поняття, як культура безпеки та принцип глибокоешелонованого захисту, які надалі сформують фундаментальні принципи забезпечення безпеки атомних станцій. [ 02 ] Чотири десятиліття культури безпеки атомних електростанцій Після розпаду СРСР у 1991-му році Україна перший час продовжила рухатися у фарватері радянських / російських підходів до культури ядерної безпеки. Це й не дивно, адже в спадок усім дісталися об’єкти, проєктовані та побудовані спільними силами й мізками "радянських" людей. Але досить швидко ми пішли своїм шляхом, опираючись на власне законодавство і міжнародний досвід. Розділення нормативної бази з ядерної та радіаційної безпеки (ЯРБ) України та Росії розпочалося у 2000 році, коли було випущено першу редакцію документа "Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій (ОПБУ-2000)", який хоча і був адаптованою версією ОПБ-88/97, але враховував специфіку українського законодавства. У цьому ж році почалися перші спільні проєкти з підвищення безпеки атомних станцій з американською компанією Westinghouse. Остаточно відхід від російських / радянських підходів до безпеки атомних станцій закріпився у 2008 році, коли було випущено гармонізований зі стандартами МАГАТЕ документ "Загальні положення безпеки атомних станцій" НП 306.2.141-2008, який зі змінами проіснував до 2024 року, трансформувавшись в НП 306.2.245-2024. Маючи гіркий досвід "Чорнобиля", Україна неухильно впроваджувала всі заходи з безпеки, які рекомендувалися міжнародною спільнотою. Як наслідок, у своїх підходах ми пішли значно далі, ніж Росія та ніж багато країн світу. На фото: Рівненська атомна електростанція (РАЕС) У 2011-му новим фактором, який знову сколихнув світ і змусив ще раз переглянути підходи до ЯРБ, стала аварія на АЕС "Фукусіма-1". Японська катастрофа наочно продемонструвала можливість накладення одночасно декількох малоймовірних вихідних подій, які у своєму поєднанні здатні зруйнувати всі на той момент передбачені проєктом АЕС фізичні бар’єри. "Аварія на Фукусімській АЕС у 2011 році стала наслідком потужного землетрусу та цунамі, які призвели до повної втрати електроживлення станції та, як наслідок, до відмов систем охолодження ядерного палива. Це спричинило його пошкодження на кількох енергоблоках. Особливістю цієї аварії стало те, що джерелом небезпеки були не лише реактори, а й відпрацьоване ядерне паливо в басейнах витримки. Уроки Фукусіми змусили переглянути підходи до врахування зовнішніх впливів, забезпечення електроживлення та готовності до тривалих аварійних ситуацій", – розповідає Роман Халенко. "Фукусіма", як і раніше "Чорнобиль", отримала сьомий рівень за INES. Після цієї аварії атомний світ фактично розділився на два підходи. Деякі країни, зокрема Німеччина, прийняли політичне рішення про відмову від атомної енергетики (що, втім, може скоро змінитися з огляду на дедалі більші потреби у великому джерелі "чистої" електроенергії). Водночас інші держави, серед яких і Україна, обрали шлях подальшого розвитку галузі із суттєвим підвищенням рівня безпеки. "Це охоплює модернізацію наявних енергоблоків, впровадження додаткових систем безпеки, посилення захисту від зовнішніх впливів та постійне вдосконалення процедур реагування на аварії", – додає Роман Халенко. На українських АЕС спільно зі світовою атомною спільнотою було проведено "стрес-тести": реакції АЕС на вихідні події природного характеру (землетруси, повені / цунамі, смерчі тощо та їх поєднання). В результаті, було виявлено ряд вразливостей, які стали базою для розробки галузевої урядової програми "Комплексна (зведена) програма підвищення рівня безпеки енергоблоків АЕС". "Програма передбачає 1295 заходів. Вона реалізовується з 2012 року, і наразі понад 1100 заходів програми виконано. З 2014 року до фінансування цієї програми долучились ЄБРР та Євратом", – каже директор Рівненської АЕС Тарас Ткач. На фото: захисний саркофаг на ЧАЕС, 2016 рік [ 03 ] Як АЕС стали заручниками війни Росії проти України Здавалося б, світові мало вистачити двох ядерних інцидентів із найвищим рівнем за шкалою INES, аби усвідомити ціну безвідповідального ставлення до ядерної енергетики. Зокрема, між "чорнобильським" та "фукусімським" вогнями опинилася Російська Федерація, яка постраждала від обох аварій через свій географічний фактор. Але на жаль, керівництво Росії обрало шлях ігнорування старих проблем і створення нових. "Для Чорнобильської АЕС початок повномасштабного вторгнення у 2022 році став безпрецедентним випробуванням. 24 лютого російські війська захопили станцію, роззброїли охорону та перетворили ядерний об’єкт на військову базу. Наш персонал був фактично взятий у заручники та змушений працювати багатотижневими змінами без ротації під дулами автоматів. Це було щоденне катування психологічним тиском і фізичною втомою. Такі дії повністю демонтували світову архітектуру ядерної безпеки. Коли оператор змушений працювати під прицілом, а незалежний регулятор позбавлений доступу до майданчика, такі засадничі принципи МАГАТЕ, як «Культура безпеки» та «Незалежний нагляд», перестають існувати", – каже Сергій Тараканов. Ще в гірших умовах опинилася Запорізька АЕС, яка вже четвертий рік поспіль перебуває під окупацією ледве не в епіцентрі бойових дій з непрогнозованими наслідками. Але інші діючі атомні станції України, зваживши на нові ризики, перейшли до нового етапу підвищення безпеки АЕС з урахуванням загроз воєнного часу. Такого досвіду не мав ще ніхто – вважалося, що будь-які військові дії, не кажучи уже про окупацію, є неприпустимими в контексті мирних ядерних об’єктів. "Забезпечення безпеки АЕС є складним і постійним процесом. Можна дуже багато говорити про підходи до забезпечення безпеки, вимоги нормативних документів (як національних, так і міжнародних; так – Україна, як частина європейського суспільства, має відповідати й міжнародному законодавству), але безпека забезпечується шляхом послідовної реалізації концепції глибокоешелонованого захисту, заснованої на застосуванні системи фізичних бар’єрів на шляху поширення іонізуючого випромінювання і радіоактивних речовин у довкілля і системи технічних і організаційних заходів щодо захисту бар’єрів і збереження їх ефективності з метою захисту персоналу, населення і довкілля", – наголошує Роман Халенко. Станом на 2022-й рік на боці України було два фактори: високий ступінь виконання згаданих постфукусімських заходів та реалізований проєкт диверсифікації ядерного палива із залученням компанії Westinghouse. На фото: делегація IAEA, Рівненська атомна електростанція (РАЕС) "Цей проєкт розпочинався як диверсифікація джерел постачання, а наразі забезпечив повний відхід від палива виробництва РФ. Складно зараз навіть уявити, як би працювали атомні станції в умовах неможливості постачання ядерного палива з РФ", – розповідає Тарас Ткач. Проти України грав той факт, що Росія швидко перестала відмовляти собі в тому, щоб обстрілювати нашу енергетичну інфраструктуру. Для країни, яка оперує п’ятнадцятьма ядерними енергоблоками, що потребують живлення для підтримки систем охолодження та іншого обладнання, цей фактор став новою значущою небезпекою. Через обстріли РФ атомні станції втрачали можливості живити власні потреби від зовнішньої мережі. Найпоказовішим був випадок 23 листопада 2022 року, коли через масований ракетний обстріл РФ всі 15 енергоблоків АЕС України вперше в історії були відімкнені від мережі. "Так, системи безпеки вже мають згідно з проєктом акумуляторні батареї, і ми їх своєчасно замінюємо з метою збереження їх ресурсу, але від цих батарей живиться дуже обмежений перелік споживачів, які забезпечують безпеку. Так, у межах реалізації постфукусімських заходів ми впровадили мобільні дизельні генератори, але вони теж здатні заживити тільки споживачів 0,4 кВ. Ми також впровадили мобільні насосні установки для підживлення водою необхідного обладнання, але проблему забезпечення повноцінного охолодження реакторної установки в разі неможливості використання штатних резервних дизельних генераторів 6 кВ може вирішити тільки мобільний дизельний генератор напругою 6 кВ із відповідною потужністю", – відзначає директор Рівненської АЕС. Для усунення дефіциту безпеки на Рівненській АЕС довелося піти одночасно двома шляхами, першим з яких стало забезпечення системи безпеки енергоблоків додатковим джерелом живлення. На допомогу стації прийшов міжнародний партнер – Argonne National Laboratory. На фото: Рівненська атомна електростанція (РАЕС) Установа в межах технічної допомоги в обмежений часовий термін разом із субпідрядниками не тільки спроєктувала, виготовила та поставила на три майданчики АЕС мобільні дизельні електростанції напругою 6,3 кВ, а ще й забезпечила розробку процедур та алгоритмів використання цього обладнання при виникненні аварійних режимів. Наразі це вкрай важливе для безпеки обладнання перебуває в режимі чергування та постійної готовності до застосування на АЕС. Так, діяльність Argonne National Laboratory стала важливим чинником у розбудові спроможностей України у сфері забезпечення ядерної безпеки та підтримці безпечної експлуатації атомних електростанцій. "Після початку повномасштабного вторгнення Росії допомога з боку Argonne National Laboratory була суттєво розширена та охопила не лише науково-технічну сферу, а й практичне зміцнення інфраструктури безпеки українських АЕС. Зокрема, за цей період українські станції отримали мобільні дизель-генератори, було реалізовано проєкти із захисту трансформаторів від вибухів, надається підтримка щодо модернізації відкритих розподільчих установок. Крім того, надано підтримку АТ «НАЕК «Енергоатом» у вдосконаленні протиаварійної документації та впровадженні компонентів, що виготовляються на власних виробничих потужностях АТ «НАЕК «Енергоатом». Окрему увагу приділено підготовці нової генерації фахівців. Протягом п’яти років поспіль за підтримки Argonne National Laboratory проводяться літні школи (Summer Internship) для студентів технічних університетів України. Наразі також розробляється спеціалізований навчальний курс для Національного університету «Львівська політехніка»", – каже керівник міжнародних проєктів Argonne National Laboratory Ігор Боднар. На прикладі Рівненської АЕС – це безпосереднє охолодження корпусу реактора зовні для недопущення його розплавлення. Для цього на енергоблоках ВВЕР-440 Рівненської АЕС впроваджено систему зовнішнього охолодження корпусу реактора словацької компанії VUEZ. "Разом з додатковою системою довготривалого відведення тепла від реакторної установки розробки Westinghouse, яка впроваджується на Рівненській АЕС, ці системи спільно здатні забезпечити цілісність третього та четвертого фізичних бар’єрів: контуру теплоносія та гермооболонки реакторної установки", – розповідає Тарас Ткач. На фото: ЧАЕС  У порівнянні з ситуацією, коли перша АЕС України будувалася взагалі без спеціальної документації, сучасний підхід вітчизняних атомників на випередження аварійних ситуацій виглядає майже як політ на Марс. Все це стало б неможливим без відданості українських атомників найсучаснішим принципам ядерної та радіаційної безпеки й сильної підтримки міжнародних партнерів. © 2005-2026, Економічна правда.Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Економічну правду"."Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. window._io_config = window._io_config || {}; window._io_config["0.2.0"] = window._io_config["0.2.0"] || []; window._io_config["0.2.0"].push({ page_url: "https://epravda.com.ua/projects/vid-chornobilya-820739/", page_url_canonical: "/projects/vid-chornobilya-820739/", page_title: "Від Чорнобиля до повномасштабної війни: 40 років уроків з культури безпеки для АЕС", page_type: "article", page_language: "ua", article_publication_date: "Fri, 24 Apr 2026 13:00:00 +0300" });