Вчені з'ясували, що неандертальці могли володіти складною мовою схожою на нашу

• Дослідження показало, що неандертальці могли мати генетичну основу для складної мови завдяки регуляторним ділянкам ДНК, відомим як HAQERs.
• Ці ділянки ДНК, що мають значний вплив на мовні здібності, виникли ще до розділення Homo sapiens і Homo neanderthalensis на окремі види.

Нове дослідження показало, що здатність до складної мови могла з'явитися ще до розділення сучасних людей і неандертальців. Вчені виявили невеликі регуляторні ділянки ДНК, які мають надзвичайно сильний вплив на мовні навички та, ймовірно, були спільними для обох видів.

Мова вважається однією з головних рис, що відрізняють сучасну людину від інших видів. Саме вона дозволила Homo sapiens передавати складні ідеї, будувати соціальні структури, формувати культуру та накопичувати знання між поколіннями. Однак нове дослідження вчених із Університету Айови свідчить, що така здатність могла бути не лише нашою унікальною рисою, пише 24 Канал.

Дивіться також Вчені розгадали загадку скам'янілостей віком 160 мільйонів років: це змінює історію

Чи могли неандертальці говорити так само складно, як люди?

Робота, опублікована в журналі Science Advances, присвячена так званим HAQERs – Human Ancestor Quickly Evolved Regions. Це особливі регуляторні ділянки геному людини, які не є самими генами, але контролюють їхню активність, фактично працюючи як перемикачі або регулятори гучності.

Дослідники встановили, що саме ці крихітні ділянки ДНК, які займають менше ніж 0,1% усього людського геному, мають надзвичайно сильний вплив на мовні здібності. За оцінками науковців, їхній вплив на розвиток мовлення майже у 200 разів перевищує вплив інших генетичних регіонів.

Один з авторів дослідження, професор Джейкоб Міхельмон (Jacob Michaelson), пояснив, що йдеться не про окремі гени, а саме про регуляторні механізми. За його словами, це своєрідна ручка гучності, яка визначає, наскільки активно працюють ті чи інші гени.

Щоб дійти таких висновків, вчені використали дані ще з 1990-х років. Тоді професор Брюс Томблін (Bruce Tomblin) працював із 350 учнями початкової школи: оцінював їхні мовні навички та збирав зразки слини для майбутніх генетичних досліджень.

Через майже 30 років команда Майклсона завершила секвенування геномів цих людей та проаналізувала, які саме генетичні варіанти впливали на їхню здатність до мовлення. Саме тоді й були виділені HAQERs як ключовий фактор.

Окрему увагу дослідники приділили еволюційній історії цих ділянок. Для цього вони створили спеціальні еволюційно-стратифіковані полігенні оцінки, які дозволили визначити приблизний час появи генетичних варіантів, пише Discover.

Результати показали, що ці регуляторні "перемикачі" виникли ще до того, як Homo sapiens і Homo neanderthalensis розділилися на окремі види. Це означає, що неандертальці також могли мати генетичну основу для складної мови.

Інакше кажучи, наші найближчі родичі, ймовірно, були здатні не лише до простих звуків чи сигналів, а й до розвиненої мовної комунікації. Це добре узгоджується з археологічними знахідками: у неандертальців знаходять складні знаряддя праці, прикраси, елементи символічного мислення та навіть мистецькі артефакти.

На думку дослідників, саме складна комунікація могла підтримувати їхню культуру та соціальні зв'язки.

Цікаво й те, що HAQERs майже не змінювалися протягом дуже тривалого часу. Вчені припускають, що причина може бути пов'язана з біологічними обмеженнями під час пологів. Подальше збільшення мозку плода через зміни в цих регуляторних ділянках могло б зробити народження небезпечним як для матері, так і для дитини.

Майклсон пояснює, що ранні люди, ймовірно, досить швидко досягли максимальної межі розвитку мозку, необхідної саме для мовлення. Після цього еволюція продовжила покращувати інші аспекти інтелекту, які не були безпосередньо пов'язані зі збільшенням розміру мозку плода.

У майбутньому команда планує продовжити спостереження за тими ж учасниками дослідження, які тепер уже стали дорослими й мають власних дітей. Це дозволить краще зрозуміти, як саме взаємодіють генетика та середовище у формуванні мовних навичок.

Зокрема, дослідників цікавить розділення прямого генетичного впливу та так званого генетичного виховання – ситуації, коли гени батьків впливають не лише напряму, а й через середовище, яке вони створюють для своїх дітей.