Вбий діда, щоб і правнук мріяв про смерть. Практичні аспекти інструменталізації Другої світової

Публікації Вбий діда, щоб і правнук мріяв про смерть

Практичні аспекти інструменталізації Другої світової війни

20:00, 13 травня 2026
Євген Гулюк Публікації — 20:00, 13 травня 2026 0 0 Євген Гулюк Публікації — 20:00, 13 травня 2026 0 0

• 0
• 0
• 0

До теми

• Чи наближається в Росії переворот?.
  Чвари російських еліт стають чимраз запеклішими ZAXID.NET

Минуло 9 травня. Здається, нарешті настав момент, коли цей день не асоціюється для більшості українців із чимось особливим. Наші співвітчизники все ж усвідомили, що не могла світова війна закінчитись у травні взяттям Берліна і водночас продовжуватись ще до вересня. Можливо, хтось навіть настільки заглибився в тему, що розібрався зі справжньою хронологією Другої світової війни (01.09.1939 – 02.09.1945), а також знайшов відповідь на запитання, чому, коли і в який спосіб виник міф про «Велику Вітчизняну війну» (22.06.1941 – 09.05.1945).

Пережитий українцями досвід, еволюція нашого сприйняття Другої світової, актуальна пам’ять про цю жахливу війну не релевантні для білоруського й російського суспільств. Перші – це тухлий заповідник Радянського Союзу, де на міфах про радянську героїку часів Другої світової (звісно, у версії «Вєлікай Атєчєствєннай Вайни») побудовано національний і державницький проєкти. Другі – це міжнародні злочинці, для яких міфологізація й ідеологізація Другої світової війни, поміж іншого, набули не лише пропагандистського, а й прикладного значення. Тож упродовж останніх років витворений радянською і підхоплений російською пропагандою образ Другої світової та пам’ять про неї допомагають теперішній російській владі переправляти росіян на той світ, їх утилізувати.

Носії токсичного «пабєдобєсія»

Радянська оптика Другої світової з’явилася не одразу після закінчення війни. Хоча багато хто вважає інакше, та насправді спочатку радянська влада не зважала на ветеранів, намагалась їх не помічати, а де було потрібно – взагалі усувати з вулиць населених пунктів. Лиш один рік 9 травня (хоч навіть до встановлення саме цієї дати є багато питань) було вихідним днем. Надалі, упродовж довгих років, цей день звичайним робочим. Лише за генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва, коли було мало змін, а СРСР стрімко увірвався в період загниваючої, але стабільності, почалась інструменталізація, а відтак і системна експлуатація теми війни. Можливо, це закономірно, адже в стоячій воді, де нічого не відбувається і не спостерігається жодного поступу, найбільше потрібна імітація діяльності.

Після 1965 року про війну, хай і викривлено, знову заговорили в публічному просторі. Поступово вона перетворилася на стрижень державної ідеології та пропаганди. 9 травня ще раз перефарбували в червоний на календарі й почали проводити в цей день офіційні заходи, збройні паради, давали салюти тощо. Так у Радянському Союзі з’явилося ще одне свято, коли можна було не йти на завод, коли дозволяли легально (інколи летально) випити тощо. Закономірно, що «празнік» продовжував жити на пострадянському просторі навіть після розпаду СРСР. Цим катком компостували мозок декільком поколінням українців, росіян, білорусів тощо. Найбільш хворобливого вигляду, справжнього «пабєдобєсія» це все набуло в Російській Федерації та Білорусі. Новонароджені та малюки у військовій формі, макети танків, ходи вдів військовиків, паради загарбників-злочинців з ампутованими кінцівками, масові гуляння й розваги на тлі надуманої та самонавіяної величі…

На щастя, українці вчасно почали прозрівати, витвережуватись із цієї ідеологічної та смислової мани. Навіть процес деінтоксикації запустили. Що інтенсивніше той тривав, то більше ми дивувалися глибині абсурду, якого «пабєдобєсіє» сягало в Російській Федерації. Мисляча людина, для якої життя є цінністю, не буде вшановувати самопроголошених бездарних маршалів, які відправили на вірну смерть мільйони своїх підлеглих заради символічного відвоювання столиці до річниці революції. Також кривавих генсеків, для яких смерть мільйонів – лише статистика. Ці всі безглузді історії про горіння в танку, жертовність «за родіну», яка до тебе байдужа, вроджену ворожість до Гітлера та ворогів комунізму… Ці вигадки нічого спільного з раціональним мисленням не мають. Як і з людяністю.

Водночас радянська і російська пропагандистські машини працювали не вхолосту. Величезні ресурси, які, здавалося б, марнувалися, насправді були спрямовані на конкретну і зрозумілу для влади мету. Усе описане вище, виявляється, мало і цілком реальне практичне значення, прикладний ефект. Його можна спостерігати в цю мить, адже багаторічне зомбування росіян «пабєдобєсієм» є однією з причин, мотивацією (може, і не найважливішою, але все ж), чому росіяни погоджуються вмирати за політичного лідера, якому до них немає жодного діла.

Токсична злоба і пустота, заховані під овечою шкурою

Безумовно, що головним чинником російсько-української війни, точніше російської злочинної агресії проти України, є гроші. Поки кремлівський тиран матиме можливість платити найманцям, доти й триватиме війна. Проте навіть у такому вигляді ця кривава забаганка Владіміра Путіна та його оточення потребують суспільного схвалення. Радянсько-російський міф про «Вєлікую Атєчєствєнную» є одним з інструментів останнього. Росіянам не дарма прищеплювали сприйняття Другої світової саме в такому вигляді: байдужість до долі дідів/прадідів, логіки, морально-етичної оцінки й доцільності їхніх дій і водночас люту й безпринципну гордість за їхню смерть. Адептів «дєди ваєвалі» банально змушували тішитись тому, що їхні рідні не те що померли, а їх вбивала (дуже часто) своя ж влада. І диво! Тепер точно таке ж сприйняття загиблих загарбників ми бачимо в російсько-українській війні.

В інтернеті сотні й тисячі свідчень, коли мами/тати/сестри/дружини загиблих загарбників прямо заявляють, що жодного сенсу в перебуванні їхньої рідної людини вдома не було, а так – пішов на війну, загинув і став «героєм». Що ж це, як не втілення антилюдських задумів авторів радянського-російського образу Другої світової? Знецінення людського життя й мізерність громадян перед владою – один із наслідків міфу й пам’яті про Другу світову, придуманого в СРСР і накинутого суспільству. Міфами про «дідів» годували не заради дідів і пам’яті про них. Це було в цілях жорстокої і цинічної, бездушної державної політики. Про загиблих «дідів» російська пропаганда насправді верещала для того, щоб і внуки чи правнуки, як і діди, померли. Були готовими померти, коли настане час. Щоб хотіли загинути за «родіну» / бути «героями» / стати в ряд з «дідами». Врешті, Путін знайшов для них можливість.

Апогеєм карнавального «пабєдобєсія», у центрі якого смерть і страждання простих людей та цинічність російської влади, можна вважати парад до 9 травня, який відбувався в містах Російської Федерації у 2026 році. Якщо ж точніше й конкретніше, то епізод, що трапився в Кемерово. Під час ходи журналістка спілкувалась з учасниками. Жінці, яка несла два портрети, вона заявила, що в тої сьогодні подвійне свято – дід загинув у Другій світовій війні, а син пропав безвісти під час злочинної агресії Російської Федерації проти України. Свято, радість і щастя від втрати рідних… Ось що росіяни «святкують» 9 травня. Гуманізм і людяність аж б’ють через край! Яких ще цінностей тут не вистачає?

Знаково, що слова журналістки дійсно були щирими. Не за сценарієм чи планом, а прямою реакцією на конкретну ситуацію – спонтанну розмову з однією із жертв радянської та російської державної пропаганди. Епізод живий і промовистий. Він демонструє, наскільки глибоко девіантне мислення вкоренилися у свідомості росіян, їхній ментальності. Наскільки спотворений їхній світогляд і цінності. Проте навіть після такого в росіян язик повертається називати себе християнами. Вдавати, що зло, яке вони сіють по світу (конкретно зараз – в Україні), нібито заради якихось цінностей. Називати себе людьми…

Від такої російської «людяності» та «християнства», між іншим, сьогодні й обороняється Україна, а в нашій особі – людство і християнська цивілізація. У минулому наші землі часто називали фортецею й оплотом християнства. Контексти, щоправда, були зовсім інші. Тепер спільнота українців, заснована й вихована на християнській традиції, веде боротьбу зі злом й дикунством, токсичним ідолопоклонством та смертежерством, які маскою християнства і людяності, цінностями (у них – «скрєпи») лише прикривається. Бо не можна вважати нормальними і психічно здоровими тих, які цілі покоління виховують прикладом смерті предків. Причому точно не героїчної смерті, а здебільшого – ще й злочинної.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

• Головні новини

показати всі приховати

До теми

Чи наближається в Росії переворот?.
Чвари російських еліт стають чимраз запеклішими ZAXID.NET

• 0
• 0
• 0