«Українська балістика — це технологія, якій ми можемо позаздрити». Ключові тези єврокомісара з питань оборони та космосу

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Андреас Кубілюс — перший єврокомісар з питань оборони та космосу, відповідальний за мілітаризацію економіки ЄС та створення незалежної від США системи безпеки «НАТО 3.0». Його позиція є важливою для України, оскільки Кубілюс лобіює інтеграцію українського оборонно-промислового комплексу в європейські структури.

DOU поспілкувався з Андреасом Кубілюсом у Брюсселі у межах зустрічі з українськими журналістами і публікує найцікавіше.

Ключові тези:

• Європі треба повчитися виготовляти зброю у темпі України;
• країни-партнери хочуть запускати спільні виробництва, але їх гальмує українське експортне законодавство;
• ЄС створює власну супутникову систему захищеного зв’язку і хоче бачити Україну серед учасників;
• «Стіна дронів» можлива, але для неї потрібні економічно вигідні засоби.
• Концепція «НАТО 3.0» — посилення оборони Європи без участі США.

Далі повна версія розмови з журналістами.

Як Україна задає темп виробництва зброї і чому Європа не встигає

— (DOU) Україну часто називають «лабораторією війни». Яка українська технологія найбільше вразила вас у 2026 році і чому?

Україна вражає багатьма технологіями, тому я не буду обирати якусь одну. Повторю слова канцлера Німеччини Фрідріха Мерца: Україна нині володіє найсучаснішими військовими технологіями у світі.

Ми можемо говорити про дрони або крилаті ракети «Фламінго». Як нам відомо, українські компанії зараз розробляють балістичні ракети і, можливо, навіть системи захисту проти балістики. Це технології, яким ми справді можемо заздрити.

Якщо поглянути на різні сфери військового захисту, то росія все ще випереджає Європу за обсягами виробництва. Наприклад, торік росія виробила близько 1200 крилатих ракет, і, можливо, всі вони були використані проти України.

Європа виробила до 300 крилатих ракет

Щодо «Фламінго», то нещодавно я зустрічався з гендиректором у Вашингтоні [компанії Fire Point — ред.]. Компанія лише минулого року запустила виробництво, а цього року готова виготовити 700 одиниць. Я запитую європейських виробників, чому ми не рухаємося з такою швидкістю. Зараз ми шукаємо можливості для масштабування європейського виробництва. Цілком очевидно, що нам є чого повчитися в України.

Ракета «Фламінго». Фото: ТСУ

— Виробництво засобів протиракетної оборони має багато критичних етапів. Як Європа планує обійти ключові вузькі місця, як-от дефіцит порохів?

Передусім ми проводимо мапування всіх проблем у ланцюгах постачання. Це наше завдання під час візитів. Ситуація з порохами — це безумовно одна з проблем, що потребує особливих заходів. Я вже вивчив про нітроцелюлозу все, що тільки можливо [усміхається].

Можливо, є й інші хімічні елементи, які нам потрібні. Безумовно, ми повинні використовувати наші програми, такі як ASAP, для підтримки виробництва критично важливих компонентів [Act in Support of Ammunition Production, — програма для розвʼязання нестачі пороху та нітроцелюлози, які стали головною перешкодою для нарощування виробництва боєприпасів калібру 155 мм].

Великі промислові підприємства, звісно, не просто чекають наших дій, а й самі шукають способи вирішити ці питання, а деякі заявляють, що не мають таких проблем, бо створили власні запаси.

Інші, проте, скаржаться дуже відверто

Наприклад, ми дізналися, що «магнітні матеріали» для виробництва малих двигунів є критично важливим компонентом, і більшість поставок повʼязана з Китаєм. Ми шукаємо рішення цієї проблеми і фіксуємо вузькі місця.

З власного досвіду можу підтвердити, що регламент ASAP, розроблений у 2023 році, виявився справді ефективним інструментом: завдяки йому річні виробничі потужності вдалося наростити з 300 000 до двох мільйонів снарядів, і це навіть за умови обмеженого бюджету.

Водночас ми бачимо структурні проблеми: сектор дуже фрагментований, бракує довгострокових контрактів і передбачуваності, через що зростають ціни та терміни очікування. Ми працюємо над рішеннями, зокрема у сфері безпеки ланцюжків постачання.

— Наскільки реально створити консорціум між Україною та європейськими країнами для розробки європейських систем протибалістичної оборони? Які європейські країни могли б бути залучені?

У межах серії візитів до європейських виробників ракетної техніки ми відвідали Польщу, Німеччину, Італію, Швецію та Францію. Також розглядаємо можливість візиту до Нідерландів і Норвегії. Усі підприємства, з якими ми провели переговори, виявили високу зацікавленість у створенні спільних підприємств із Україною за різними продуктовими напрямами.

Дехто скаржиться, що переговори з українського боку щодо ліцензій тривають занадто довго, але я розумію, що діалог триває. Міністр Федоров говорив мені про таку можливість.

Щодо протибалістичних систем: ми повинні пам’ятати, що ці системи охоплюють не лише ракету-перехоплювач, а й радари та системи виявлення, які виробляються такими компаніями, як MBDA у Франції та Італії. Можливо, там є перспектива, але я не можу уточнити, які саме компанії будуть залучені.

Плани ЄС щодо супутникового зв’язку та санкцій

— (DOU) Звіти показують, що росія використовує китайські супутники. Як ви плануєте працювати з міжнародними партнерами та приватними компаніями, щоб зупинити надання супутникових послуг росії для військових цілей?

Без спеціальних санкцій у нас немає прямого юридичного інструменту, щоб це зупинити. Китай заперечує надання військової підтримки росії, хоча рф отримує допомогу від Ірану та Північної Кореї. Якщо з’являться докази передачі супутникових розвідданих, це означатиме, що Китай вводить міжнародну спільноту в оману.

— (DOU) На вашу думку, чи приєднається Україна до IRIS² (програма ЄС зі створення власної супутникової системи звʼязку) як стратегічний партнер, надаючи наземну інфраструктуру, чи просто буде купувати обладнання?

Саме сьогодні у нас проходить зустріч щодо розвитку IRIS². Ми завершили важливий етап — так зване «рандеву» — що дозволяє нам чітко бачити етапи будівництва. У 2029 році ми маємо вийти на перший етап.

Для приєднання до цих програм потрібна міжурядова угода. Я не знаю, на якому етапі перебуває Україна щодо цієї угоди, але ми були б раді бачити її серед учасників.

— Оскільки AI Act виключає оборонні технології зі свого регулювання, чи є способи запобігти виникненню регуляторного вакууму, де країни-члени розроблятимуть несумісні оборонні ШІ-стартапи?

Це загальна проблема — як стандартизувати європейське виробництво. Зараз виробляється 17 різних типів 155-мм снарядів, бо оборонна промисловість дуже фрагментована і залежить від політик країн-членів.

Щодо AI Act, нам ще належить узгодити деталі, проте нашою основною метою є стимулювання держав-членів та індустрій до участі у так званих пан’європейських проєктах.

Цього року ми запустили нову ініціативу — EDPCIs (Європейські оборонні проєкти спільного інтересу). У межах Європейської оборонної промислової програми (EDIP) ми створюємо можливості для держав-членів узгоджувати масштабні регіональні програми, такі як «Європейський небесний щит» (European Sky Shield) або «Східний вал». Важливо, що Україна має змогу долучатися до цих проєктів як рівноправний партнер. Така участь є взаємовигідною, адже Україна володіє унікальним бойовим досвідом, зокрема в розробці та застосуванні ШІ для оборонних потреб.

Чи буде європейська «Стіна дронів»

— Після вторгнення російських дронів до Польщі у вересні минулого року ми чули про ініціативу «Стіна дронів». Яка ситуація зараз?

Деякі європейці спочатку не розуміли термін «стіна дронів», але я сказав їм: «Поїдьте в Україну, і ви побачите стіну дронів». Хоча цей термін зараз використовують рідше, на розгляді є два великі EDPCIs — «Ініціатива оборони від дронів» і «Східний вал» [інтегрована мережа фізичних укріплень, систем відеоспостереження, морської безпеки та засобів ППО на кордонах з росією та білоруссю].

«Східний вал» призначений для прифронтових країн від Фінляндії до Чорного моря і передбачає розвиток оборонних спроможностей на землі, у повітрі та проти дронів. До кінця травня країни мають запропонувати точніші плани, а проєкти почнуть розвиватися найближчим часом за бюджетні кошти.

У захисті від дронів першочерговим завданням є розробка якісної системи виявлення.

Наш нинішній виклик у тому, що ми просто не бачимо дронів

Нам потрібно бачити все — чи це дрон типу «Шахед», чи щось інше. Окрім виявлення, ми маємо шукати економічно вигідні засоби їх знищення. Ми не можемо дозволити собі стріляти ракетою Patriot по базовому дрону. Нам також потрібно розвивати системи управління боєм, подібні до української системи DELTA. Ось чому участь України є життєво важливою — це дозволить нам рухатися негайно, не витрачаючи час на повторне вивчення жорстоких уроків, які ви вже засвоїли.

— Чи є нові фінансові проєкти в планах? Наприклад, ходили чутки про запуск «SAFE 2», але все стихло. Чи з’явиться щось нове?

Наразі ми реалізуємо наявні інструменти, такі як фінальний етап кредитів SAFE (Security Action for Europe). І очікуємо на церемонії підписання з різними урядами в найближчі кілька тижнів. Після цього кошти почнуть надходити.

Ми також сподіваємося розпочати надання кредиту на підтримку України дуже скоро. Ми протестували механізми, і вони працюють. Ми вже затвердили перший графік поставок дронів. Через наше «ракетне турне» ми повсюдно шукаємо можливості для швидкої доставки ракетного обладнання в Україну.

Зараз на ринок «вкидаються» значні кошти — приблизно 200 мільярдів євро за один рік. Нас непокоїть те, що витрати зростають швидше, ніж виробництво, що створює інфляційний тиск на ціни на зброю. Дивлячись у майбутнє, ми сподіваємося, що наступний Багаторічний фінансовий план (MFF) передбачатиме щонайменше в п’ять разів більше оборонних витрат на період з 2028 по 2035 рік. Країни-члени також збільшують власні оборонні витрати згідно з угодами НАТО. Ми б точно вітали додаткові кошти, оскільки виклики величезні.

Окрім нарощування виробництва, щоб перевершити Росію, ми стикаємося зі зміною оборонної стратегії США. Йдеться про «НАТО 3.0», де США можуть зменшити свою присутність на європейському континенті до другорядної ролі. Це залишить на європейцях основну відповідальність за конвенційну оборону.

Хоча «ядерна парасолька» може залишитися, ми маємо бути готові замінити «стратегічні засоби забезпечення» (strategic enablers), які зараз активно надаються американцями. Сюди входять космічні послуги, такі як розвідувальні дані та захищений зв’язок (наприклад, IRIS², який ми плануємо розгорнути до 2029 року), а також класичні спроможності, такі як дозаправка в повітрі. Ми повинні інвестувати, щоб забезпечити європейську стратегічну автономію

— Ви виступали за Оборонний союз поза традиційними межами ЄС. Як ви плануєте збалансувати його юридичну автономію із зобовʼязаннями перед НАТО та положенням ЄС про взаємну оборону?

Історично європейська архітектура безпеки була розділена: ЄС зосереджувався на зовнішніх операціях зі стабілізації (наприклад, в Африці), тоді як НАТО — на територіальній обороні. Однак, враховуючи розворот США в бік Китаю, Європа повинна стати здатною захистити себе самостійно.

Це вимагатиме того, що я називаю «європеїзацією НАТО» — збереження існуючих структур, але з більшим фокусом на європейські потреби та ресурси. По-друге, ми повинні об’єднати спроможності всього континенту, включаючи країни, що не є членами ЄС, такі як Велика Британія, Норвегія і, що найважливіше, Україна.

Оскільки чинний Лісабонський договір не повністю пристосований до потреб територіальної оборони, і оскільки президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн попросила нас переглянути наші інституції для цього нового середовища безпеки, я вважаю, що ми повинні створити Європейський оборонний союз. Моя пропозиція — розробити новий міжурядовий договір, подібний до того, як спочатку було укладено Шенгенську угоду.

Матеріал підготовлений в рамках престуру, організованого за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проєкту DT4UA, що впроваджує Академія електронного управління.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!