Творець Міністерства фінансів

Ігор Уманський, міністр фінансів у 2009-2010, 2020 роках Є люди, про яких складно говорити в категоріях "хороший міністр" чи "сильний професіонал". Не тому, що цих слів замало, а тому, що вони зменшують масштаб. Ігор Мітюков був саме такою людиною. Для мене він найкращий, хто очолював Міністерство фінансів за всю історію незалежної України. Але справа навіть не в посадах і не в рейтингах. Разом із ним відійшов цілий тип державника. Той, що формував систему не за готовими моделями, а фактично з нуля. Кінець 90-х – це не просто інший час. Це була інша реальність: без інституцій, без усталених правил, без довіри. Після здобуття незалежності Україна опинилася у системній пастці. Попри значний промисловий та економічний потенціал, було втрачено інституційні й структурні зв'язки, а власні механізми державного управління ще не сформувалися. Країна стрімко летіла у безодню, з гіперінфляцією на рівні 10000%, розбалансованими фінансами та відсутністю повноцінної керованої системи. За цих умов систему доводилося створювати з нуля. А що таке система насправді?! Це і є держава. І саме тоді з'явилися люди, які не адаптувалися до обставин, а вибудовували основи. Ігор Мітюков був серед них. І, без перебільшення, одним із ключових. Анатолій Максюта, керівник бюджетного департаменту Міністерства фінансів у 1997-2001 роках З Ігорем Олександровичем зустрілись у 1997 році, коли він прийшов працювати міністром фінансів. І я був присутній на нараді у президента (Леоніда Кучми), коли настав час йому піти з цієї посади п'ять років потому. Яким він був, як людина, як керівник? Відповісти на це неможливо без контексту, в якому нам довелося працювати. Кінець 90-х – період становлення бюджетної системи незалежної України, її фундаменту та опорних стін. Закон "Про бюджетну систему", згодом Бюджетний кодекс, трансформація радянської "матрьошки" у відносинах між бюджетами різних рівнів, перехід до бюджетної децентралізації. Створення Державного казначейства, запровадження ринку запозичень, перша реструктуризація зовнішнього боргу, подолання бартеру. По суті – під його керівництвом створювався новий український Мінфін. І тоді це була радше творча майстерня, ніж бюрократична установа. Хтось приносив ідею, хтось шукав механізм її реалізації, а хтось ніс відповідальність за все разом. І це був він. Завжди спокійний, неквапливий, зосереджений. Він умів прораховувати наслідки, але не боявся відповідальності. Коли ми приходили з черговою "революційною" пропозицією, на кшталт змінити бюджетну класифікацію чи запровадити програмно-цільовий метод, він іноді нервово знімав окуляри, протирав їх і дивився на нас, як на людей, які дещо втратили відчуття реальності. А потім казав: "Робіть, я підтримаю". І він підтримував. Але за умови, що пропозиція мала бути продумана, прорахована і аргументована. Колись він сказав мені: "Я забороняю тобі казати "я не знаю". Якщо ти прийшов з ідеєю, ти маєш знати про неї все. Інакше ти сам у неї не віриш". Він був людиною команди, справжнім лідером. Ми не просто виконували його доручення. Ми хотіли не підвести. Його успіх був нашим успіхом. Його поразки боліли нам, іноді більше, ніж йому самому. Він ніколи не підвищував голос. Не принижував. Пам'ятаю, як приніс йому терміновий лист, зроблений поспіхом і не дуже якісно. Він прочитав і сказав: "Здається, ти втомився". Краще б накричав. Окрема історія – переговори з МВФ, Світовим банком та іншими міжнародними інституціями. Тоді не було жодної поблажливості до України. А наш власний досвід лише формувався. І саме Ігор Олександрович учив нас тримати позицію, шукати компроміс і рухати процес, коли той заходив у глухий кут. Фактично тоді формувався стиль роботи українських делегацій. Ігор Мітюков під час Українського саміту 2011 "Чи можна ввести справжні реформи?" Прокопенко Олександр Віталій Лісовенко, у 1994-2001 роках працював у борговому департаменті Міністерства фінансів Ігор Олександрович був особливим керівником. Не займався мікроменеджментом. Кожний з нас мав повну свободу у своїй ділянці роботи. Це давало дуже сильний імпульс для колективу. Хотілося працювати, креативити, шукати рішення. Сьогодні важко уявити, в якому печерному стані були державні фінанси за тих часів. Я пам'ятаю, як платіжки друкувалися вручну на друкарських машинках. Управління державними фінансами було абсолютно неструктурованим. І він почав це змінювати. Але важливо, ці зміни йшли не "згори". Він підтримував ініціативи знизу. Першим серйозним випробуванням став дефолт 1998 року в Росії. Наслідки були і для нас. Проте ми провели реструктуризацію боргів. І зробили це успішно, багато в чому завдяки рішенням, які народжувались у дискусіях всередині команди. Цю атмосферу створив він. Він не боявся. І навіть складні ситуації сприймав із гумором. Ми вже згодом дізнавались, який тиск ішов "зверху". Але він не транслював його далі. Він нас захищав. До нас доходили лише чіткі завдання і очікування результату. Я більше ніде не зустрічав такого стилю керівництва. Чим ми йому завдячуємо? Під його керівництвом було створено структуровану і сучасну бюджетну систему, підготовлено і забезпечено прийняття першого Бюджетного кодексу. У 1998–2001 роках Україну було збережено від дефолту завдяки кільком складним і унікальним реструктуризаціям державного боргу, які він провів. Подолано кризу хронічної заборгованості із соціальних виплат через запровадження прозорих механізмів у цій сфері. І, по суті, витіснено бартер із системи державних фінансів.