Треба бути готовими, – військовий оглядач пояснив, яка небезпека є з Білорусі

З білоруського напрямку зараз не видно угруповання, готового до повноцінного наступу, але цей напрямок не можна вважати безпечним. Ризики пов'язані не лише з можливим тиском Кремля на Лукашенка, а й з диверсіями, провокаціями та використанням білоруської території для російських дій.

Військовий оглядач Іван Тимочко в ефірі 24 Каналу закликав оцінювати ці загрози без паніки, але й без самообману. Водночас радник білоруської опозиціонерки Світлани Тихановської Франак Вячорка пояснив, що для Путіна важливішими можуть бути не самі білоруські війська, а інфраструктура і територія Білорусі.

Дивіться також Чи може гаряча фаза війни закінчитись до осені: у Зеленського розставили крапки над "і"

Небезпека на півночі

З білоруського напрямку не варто чекати якоїсь "прихованої" надпотужної загрози, яку Росія раптом дістане в потрібний момент. Але це не означає, що з боку Білорусі можна розслабитися, бо самі ризики звідти нікуди не зникли.

Нагадаємо! 23 травня 2026 року Володимир Зеленський заявив, що Україна отримує від різних розвідок дані про можливу ескалацію з боку Росії та Білорусі. Після цього на Ставці ухвалили рішення посилювати північний напрямок особовим складом, зброєю та фортифікаціями. За словами президента, спільні російсько-білоруські навчання самі по собі не означають неминучого наступу, але змушують Україну зміцнювати оборону півночі.

Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Небезпека тут пов'язана не стільки з готовністю Білорусі до великої війни, скільки з дестабілізаційними сценаріями. Йдеться про теракти, диверсійні дії, провокації в прикордонні, можливі пуски дронів або коригування з білоруської території російських засобів ураження.

Тимочко пояснив чому білоруський напрямок для України лишається небезпечним: дивіться відео

Частково такі речі вже спостерігалися, а частково противник ще може пробувати їх застосовувати, щоб нагнітати ситуацію і тримати північний напрямок у напрузі.

Ризики і загрози є. Це загрози терактів, диверсійних дій, якихось артилерійських чи дронових ударів. Потенційно можуть бути пуски дронів чи коригування з Білорусі російських засобів ураження. Тому до таких ризиків дійсно потрібно бути готовим,
– сказав Тимочко.

Через це на півночі й далі риють окопи, ставлять загородження, готують фортифікації і не знижують уваги до безпеки в прикордонних районах. До таких ризиків, за його словами, мають бути готові не лише військові й прикордонники, а й місцева влада та жителі, які повинні розуміти, як діяти у випадку теракту, де є резерви питної води і які медичні заклади можуть приймати людей у разі удару. Водночас цю загрозу не треба ні применшувати, ні гіпертрофувати, бо паніка тут так само грає на руку ворогу.

Білорусь як інструмент тиску

Для Москви цей напрямок може бути потрібен не стільки для реального наступу, скільки для постійного тиску на Україну. Навіть без великого угруповання Росія здатна використовувати Білорусь як майданчик для залякування, щоб змушувати Україну тримати там увагу, ресурси й сили, а також підтримувати нервозність у прикордонні.

Наскільки готова Білорусь воювати? Для мене це сумнівне питання. Але інше питання, наскільки Путіна це цікавить, чи вони готові, чи спроможні воювати,
– сказав Тимочко.

Кремлю достатньо зберігати на півночі постійне відчуття небезпеки. Йдеться про дестабілізацію, яка не обов'язково має перейти в повномасштабний сценарій, але змушує реагувати на погрози, стежити за рухами ворога і тримати готовність на цьому напрямку.

Якщо вони бачать, що ми адекватно реагуємо, відповідно приймаємо рішення і проводимо дії, то цей рівень загрози буде спадати. І навпаки, якщо це сприймати гіпертрофовано, противник буде намагатися на цьому напрямку нарощувати загрози,
– наголосив військовий оглядач.

Тобто ключове тут не в гучних заявах з Мінська чи Москви, а в тому, щоб спокійно й практично працювати з ризиками. Такий підхід не дає Росії розкрутити білоруський напрямок у більшу кризу, ніж вона реально може там створити.

Білоруська армія не виглядає ударною силою

Радник білоруської опозиціонерки Світлани Тихановської Франак Вячорка заявив, що білоруська армія не є великою силою і не становить для України такого рівня загрози, якого часто намагаються досягти в інформаційному просторі. Якщо брати активний склад, то йдеться приблизно про 40 тисяч людей разом із цивільним персоналом, а тих, хто реально може виконувати бойові завдання і має хоча б якийсь досвід, там небагато.

Абсолютна більшість проти вступлення у війну. У нас немає опитування конкретно по армії, але є опитування по суспільству, і тих, хто вважає, що білоруська армія повинна вступити на стороні Росії, тільки 5 – 7%,
– сказав Вячорка.

За його словами, спротив такому сценарію є не лише в суспільстві, а й серед самих військових. Частина офіцерів займає проукраїнську і про-незалежницьку позицію, а навіть серед прихильників Лукашенка немає підтримки ні прямої участі у війні, ні розміщення ядерної зброї на території Білорусі.

Я думаю, що коли буде наказ, коли буде ескалація, то багато військових можуть зайняти сторону України або розвернути зброю проти самого Лукашенка. Це теж розуміють у Кремлі,
– наголосив радник білоруської опозиціонерки.

Через це Москва, ймовірно, більше розраховує не на білоруські підрозділи як такі, а на територію й інфраструктуру Білорусі, які можна використовувати у своїх інтересах. Лукашенко ж у такій конструкції радше лишається виконавцем, який дозволяє Кремлю користуватися цим ресурсом.

Що відомо про загрозу з боку Білорусі для України?

26 травня 2026 року білоруська влада почала говорити про нібито численні спроби українських дронів перетнути кордон. На цьому тлі в ISW зазначили, що ознак підготовки Білорусі до наземного вторгнення зараз немає, а Росії також бракує резервів, щоб підтримати такий сценарій. Водночас там припускають, що Москва може використати ці заяви як інформаційне прикриття для нових ударів по Україні з білоруської території.

Наразі більш імовірними з боку Білорусі виглядають не масштабні наступальні дії, а локальні провокації, дронові атаки або дії ДРГ. Для повторення сценарію 2022 року Росії довелося б заздалегідь накопичувати сили й перекидати додаткові ресурси, а це було б помітно.

В Україні також дають зрозуміти, що використання білоруської території для ударів матиме пряму відповідь. У разі запуску "Шахедів" або інших атак з боку Білорусі під удар може потрапити її військова та економічна інфраструктура. Для Мінська це означало б занадто високу ціну втягування у війну.

Окремим сигналом стали спільні ядерні навчання Росії та Білорусі, під час яких на білоруську територію доправили "спеціальні боєприпаси" для "Іскандерів". Це ще раз показало, наскільки глибоко Мінськ втягнутий у російську військову орбіту. Водночас усередині самої Білорусі немає помітної готовності воювати проти України, а в разі такого наказу невдоволення може вдарити вже по самому Лукашенку.