«Штучного інтелекту не існує». В’ячеслав Колдовський про еволюцію українського IT і майбутнє аутсорсу
В’ячеслав Колдовський працює в IT 30 років. Починав розробником, ріс до техліда, паралельно викладав і менторив. Зараз він — керівник компетентностей SoftServe Academy і сертифікований Google Cloud Architect. Його робота визначати, які знання потрібні інженеру, щоб не вилетіти з професії.
Які навички слід розвивати, що із нинішніми джуніорами. Чи треба завершувати університет, щоб досягти рівня сеньйора і чим цікавий сервісний ринок сьогодні — Вʼячеслав розповів DOU.
Мріючи про homo internetus: аналогове програмування й перший комерційний успіх
— Як розпочався твій шлях програміста і яким він був у 1990-х?
Я почав програмувати у 10 років на радянському програмованому калькуляторі МК-61. Хапався за будь-яку можливість щось дізнатися, прочитати. Доступу до інтернету не було, тож я ходив у районну бібліотеку у селищі Липова Долина на Сумщині, де ріс. Потім їздив у Суми. Засідав на цілий день за підручники й журнали. Читав про інтернет як прийдешню велику бібліотеку людства й жалкував, що живу без нього. Уявляв людей у майбутньому як таких, що еволюціонували від homo sapiens до homo internetus. Не маючи комп’ютера, я програмував у зошиті.
У 14 мені вдалося продати свою першу комерційну програму. По бартеру мені пообіцяли віддати списаний комп’ютер, якщо розроблю програму — телефонний довідник. Замовник потребував інструменту для пошуку в базі номерів, де частина цифр була невизначена. Програма мала перебирати всі можливі комбінації і виявляти збіги. Я впорався і отримав двічі списаний компʼютер: спершу у США, а тоді в українському банку. Зараз навіть шкода, що позбувся його: міг згодитися для якогось музею.
В університеті професор математики хотів мене схилити в бік свого предмету, бо я брав участь в олімпіадах. Він казав: ось в IT усе постійно змінюється, з’являється нове.
А математика стабільна: досить раз вивчити, і вона годуватиме тебе все життя. Ці аргументи переконали мене в протилежному
Середовище, де нічого не змінюється, здалося мені страшним. Тож я перефокусувався на IT.
Хоча насправді в класичному програмуванні мало що змінилося. Воно побудоване на концепціях, сформованих наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років. Фортран і Кобол заклали фундамент для сучасних мов програмування. І коли на початку 1990-х я починав програмувати, то все чекав, що з’являться мови програмування наступного рівня, нові абстракції, які все змінять. Але цього не сталося. Революційним став ШІ — це було те, чого я чекав усе життя. Це і є новий рівень, нова абстракція.
Студентські роки
Викладач в університеті
— Наскільки легшим чи навпаки — важчим було входження в IT у дев’яностих?
Оскільки я мав багато ентузіазму, то вже до університету здобув кілька років досвіду у програмуванні. Навчався я в Банківській академії, і з першого курсу працював техніком на кафедрі банківської справи. З кількома однокурсниками проводив мережі, налаштовував комп’ютери, створював якісь програми. Це було дуже драйвово. Плюс в мене з’явилися комерційні клієнти, яким я робив проєкти. Вже на старших курсах я фактично виконував роль техліда компанії, яка займалась автоматизацією підприємств. Будучи одним із наймолодших, я насправді вважався одним із найдосвідченіших просто тому, що дуже багато часу цим займався.
Можливо, у той момент я припустився кар’єрної помилки, бо займався переважно внутрішніми рішеннями: розробляв сайти й програми для внутрішніх замовників. Внутрішньоукраїнський ринок зростав, але не досить швидко. На ньому були малі проєкти і малі гроші. Водночас були люди, які почали створювати сервісні компанії: той же SoftServe, наприклад, та багато інших, вже тоді орієнтовані суто на західний ринок із його грішми та вимогами. Технічно ці компанії були більш конкурентними, бо працювали у світовому середовищі.
Я ще належав до внутрішнього, але вже розумів: він рухається не туди. Після кризи 2007–2008 років, яка сильно вдарила і по банківській сфері, багато хто з моїх друзів залишився без роботи й переорієнтувався в бік аутсорсу. Саме в той період стало зрозуміло: компанії, що працюють на Захід, заклали успіх України в IT — не завдяки, а всупереч.
Не маючи достатнього внутрішнього попиту, держава не втручалася в процеси. А розумні люди, які хотіли заробляти гроші, мали змогу це робити. Галузь завжди передбачала, що треба витратити чимало зусиль (і років), щоб навчитися; це не змінилося дотепер. Звісно, здобути роботу можна значно швидше, але щоб стати фахівцем, потрібен час. Змінилися вимоги. Раніше знання математики вважалися критичними і на інтерв’ю ганяли саме по цьому предмету, а не по програмуванню. Хоча не завжди ці предмети пов’язані напряму.
Робоче місце в 2000-х
Чому ШІ не вбʼє джуніорів і як він змінює індустрію
— Поговорімо про штучний інтелект. Як він зараз визначає галузь? Якщо ШІ перебирає на себе написання коду, то що має знати і вміти розробник?
Перше, з чого варто почати, — це зі слововжитку. Жодного штучного інтелекту не існує. Я часто розповідаю про це на конференціях: те, що ми називаємо ШІ сьогодні, є набором моделей нейронних мереж, які побудовані подібно до того, як працює людський мозок, але не є його копією.
За деякими параметрами ці моделі справді перевершують людину — наприклад, за обсягом опрацьованих даних. Але за багатьма іншими вони їй поступаються. Є великі мовні моделі, є дифузійні моделі для генерації зображень, але все це не є штучним інтелектом у тому сенсі, що це якась штучна сутність, яка замінює людину чи є кращою за неї. Це інструменти зі своїми перевагами та обмеженнями, які треба просто вміти правильно використовувати.
Хороша аналогія: колись люди пересувались на конях, потім — на автомобілях. Завдання лишилося тим самим, змінився лише спосіб його виконання. Але і коням, і автомобілям потрібні люди, які вміють з ними працювати. З ШI-моделями — те саме. Я вживаю загальноприйнятий термін, але важливо не приписувати йому більше, ніж є насправді.
Оскільки я давно в IT, то добре пам’ятаю, як у 1997 році суперкомп’ютер IBM Deep Blue переміг чемпіона світу Гаррі Каспарова у грі в шахи. Тоді всі писали про перемогу штучного інтелекту.
Але зараз ніхто Deep Blue так не називає, бо він працював на алгоритмах перебору варіантів, а не на нейронних мережах
Цілком імовірно, що через роки ми так само переглянемо й нинішні визначення.
Що ж до професій, то так, сучасні моделі вміють генерувати код, але цей код не завжди коректний. Нетехнічна людина може попросити агента щось зробити і розв’язати просту задачу. Але щойно йдеться про складне, масштабоване або критичне рішення, як одразу наштовхуємося на ліміти цих інструментів. Тут уже потрібен професійний інженерний підхід.
Згенерований код потрібно валідувати: перевірити, чи він розв’язує задачу, чи не створює нових проблем, чи немає вразливостей, чи витримає навантаження, чи буде надійним. Це все — інженерні знання, фундамент яких закладався десятиліттями.
Просто змінилися пріоритети. Якщо раніше головним було вміти писати код самостійно, то тепер важливішою стає навичка його читати й розуміти. Але це як із текстами: не можна навчитися читати, не вміючи писати. Щоб валідувати чуже рішення, треба його розуміти. А щоб розуміти, потрібно самому вміти писати код, знати принципи, патерни, алгоритми. Фундаментальні знання не втратили актуальності, просто з’явився ще один шар і змістились акценти.
— З огляду на те, що ШІ перебирає на себе багато функцій джуніорів, чи не потребує ієрархія «джуніор/мідл/сеньйор» перевизначення?
Такий детальний поділ (джуніор, мідл, сеньйор і градації Strong Junior, Strong Mid) є значною мірою українською специфікою. У багатьох країнах настільки деталізованого поділу немає: просто Software Engineer з певним рівнем досвіду.
Джуніори були, є і будуть потрібними з простої причини: не всю роботу економічно доцільно доручати сеньйорам. Раніше сеньйор закладав архітектуру проєкту, давав гайдлайни, а джуніори виконували простіші задачі. Зараз логіка та сама: сеньйор приймає і валідує роботу, а промтити моделі, запускати агентів і перевіряти результати — це завдання для менш досвідченого і менш високооплачуваного фахівця.
Просто змінюється характер роботи і набір потрібних навичок.
Раніше джуніор був по суті кодером
Людиною, яка перетворює вже продумане рішення на код. В Україні окремої позиції кодера зазвичай не було, але в деяких країнах вона існувала. Суть одна: більш кваліфікований спеціаліст продумує архітектуру та взаємозв’язки, а кодер відповідає за фінальний етап. Джуніорів до розробки рішень вищого рівня просто не допускали.
Але тепер, коли рутинний кодинг перебирають на себе ШІ-інструменти, джуніор змушений дивитися вище і думати не лише про реалізацію, а й про саме рішення. Він має розумітися на агентній інженерії: токенах, моделях, галюцинаціях, MCP. Має розвивати навички валідації: написати код швидко — не проблема, але слід переконатися, що він правильний, оптимальний, розв’язує задачу і не містить багів. Крім того, ШІ-інструменти за останній рік обросли величезною кількістю функцій і особливостей. Треба вивчати їхні можливості, обмеження і нюанси.
Загалом пріоритети зміщуються в бік комплекснішого мислення: системний дизайн, архітектурні рішення. Те саме з патернами: раніше це було питання мідла і вище, а тепер і джуніор має в них орієнтуватися. Бо якщо ШІ застосував якийсь патерн, а ти не знаєш, що це, то не зможеш ні зрозуміти, ні перевірити результат.
Принципова ж різниця між джуніором і сеньйором лишається незмінною: досвід. А він включає і помилки, і рефлексії, і кількість додатково вивченого матеріалу. І коли хтось каже, мовляв, джуни нам не потрібні, ми все робимо з сеньйорами, то хочеться відповісти: неправильно робите. Могли б розділити роботу і зекономити.
Понад те, я знаю компанію, яка раніше не брала джунів через те, що важко займатися їхнім онбордингом. Але ШІ-агенти дозволили їм розгледіти можливість саме в джунах, бо є робота, яка полягає в тому, щоб відкрити Claude, давати промти й чекати на результат. Це не завдання для сеньйора. Компанія впровадила ШІ-інструменти і знов почала наймати джуніорів саме під такі задачі. Тобто багато що залежить від того, як конкретна компанія організовує процеси.
Але є і глибша проблема. Колись, наприклад, на Delphi можна було швидко написати робоче рішення, яке виконувало задачу замовника і йшло в продакшн.
Але останнім часом в IT дещо почало доходити до абсурду
Фронтенд-розробники в США мали колосальні зарплати, і відповідно зробити навіть простий сайт коштувало непомірно дорого. Великі enterprise вебрішення стали значно складнішими, дорожчими і повільнішими у втіленні, відповідно вони вимагають дорожчих фахівців. Це має змінитися: прості рішення мають стати доступнішими. Частину роботи ми передамо ШI-інструментам, а люди зосередяться на прийнятті й підтвердженні результатів.
Тому джуніорам не варто боятися, просто всім треба формувати правильні навички. Також і сеньйор, який засидиться на проєкті й ігноруватиме агентну інженерію, ризикує опинитися на ринку з неактуальними знаннями.
На конференції DOU Day
— ШІ робить програмування доступнішим чи навпаки — зростає планка очікувань від розробника?
Визначальним тут є питання конкуренції на ринку праці. Коли кажуть, що в майбутньому ми працюватимемо менше, треба памʼятати: завжди знайдуться люди, готові працювати більше за ті самі гроші. Тому планка визначається не технологіями, а конкуренцією. Щоб отримати роботу, треба просто бути найкращим кандидатом на конкретну вакансію.
Кількість вакансій справді може змінюватися. Зараз відбуваються масові скорочення в IT. Але це не означає, що галузь схлопується. Навпаки, вона поглинає інші галузі.
IT займається автоматизацією та цифровізацією світу, і цієї роботи ще дуже багато
Під ризиком опиняються галузі, де певний тип роботи може зникнути саме через автоматизацію. Наприклад, касири в супермаркетах. Робота примітивна за своєю суттю: сидиш, скануєш товари. Це взагалі не мала би бути робота для людини. Магазини без кас уже існують і, думаю, незабаром стануть абсолютною нормою.
Якщо говорити саме про IT, то рішень стає більше, а з ШІ вони можуть здешевитися. Здешевлення ж спричиняє зростання попиту, тобто роботи для галузі більшає, а не меншає.
Ми починаємо автоматизувати речі, про які раніше не думали — ті ж дрони зі штучним інтелектом. І для цих IT-рішень потрібні розробники. На моє переконання, IT — це остання галузь, в якій люди залишатимуться необхідними.
Звичайно, є питання про економіку майбутнього. Важко спрогнозувати, як вона виглядатиме. Якщо говорити про сьогодення, немає підстав вважати, що галузь скорочуватиметься. Вона просто трансформується, а для цього треба мати актуальні знання і навички. Зараз навчання набагато доступніше: онлайн-матеріали, ШІ. Але все одно треба докласти зусиль, щоб підготуватися і отримати роботу.
«Зачасту культура програмування в аутсорсі вища, ніж у суто продуктових компаніях»
— Чи справедливо говорити, що аутсорс поступився своєю домінантною позицією на українському ринку? І, можливо, це на краще?
Не думаю, що аутсорс відходить. Просто стає більше різноманіття. Можливо, його вплив зменшується. Завжди існувала думка, наче це погано, наче ми продаємо таланти за кордон. Не вважаю так. Аутсорс — це дуже добре, і якраз без нього ми мали б великий відплив мізків. Аутсорс дав можливість утримати розумних людей, створити успішні українські компанії, які завдяки конкуренції з Індією та іншими країнами ставали технічно сильними, щоб продавати свої послуги.
Тому зачасту культура програмування в аутсорсі вища, ніж у суто продуктових компаніях. Останні сфокусовані на розробці продукту, і софтверна інженерія не настільки критична, як продукт. А аутсорсні, сервісні, кристалізують у себе інженерію. Вибудувані системи компетентностей та розвитку персоналу підтягнули українську IT-галузь до світового топрівня. Наприклад, коли ми в компанії тренували людей за програмою Google Certified Professional Cloud Architect, то Softserve вийшов у топ за кількістю сертифікованих.
Утім в аутсорсі компанія продає послуги, які масштабуються через кількість людей. Що більше хочеш продати, то більше треба найняти: по суті продається робочий час працівників. У цьому сенсі в нас є обмеження масштабованості, які нерідко впираються в здатність України продукувати фахівців. Наприклад, наша академія Softserve поставила рекорд у 2021 році, коли ми відівчили і взяли тільки до себе на роботу понад 1300 людей. Попит був настільки високий, що компанія могла б найняти й більше. Однак головним обмеженням стала нестача кваліфікованих випускників для програм стажування — просто не було достатньо кандидатів із потрібним рівнем підготовки. Саме брак людей стримував зростання.
Продуктова ж компанія принципово відрізняється від аутсорсингової тим, що її дохід залежить напряму не від кількості працівників, а від успіху продукту на ринку. Саме тому тут може бути значно вища маржа і більший прибуток. Треба просто вгадати з ідеєю, концепцією й реалізацією продукту. Звісно, для цього потрібні сильні фахівці. І саме аутсорс допоміг сформувати таку інженерну культуру всередині країни. А вже на її основі стало можливим робити власний продукт.
Українські продуктові компанії тепер конкурують з іноземними гравцями. Гарним прикладом є Ajax: чудова продукція, яка навряд чи була б можлива без інженерів, вихованих на аутсорсі. Особисто знаю людей, які пройшли через аутсорсингові компанії, а потім перейшли в Ajax, і саме цей досвід став їхньою основою.
Тепер ми дійшли до нової фази: здатності робити продукт завдяки тому, що в нас з’явилися люди з інженерними навичками. Оборонні технології зараз теж відкривають купу можливостей, і це прекрасно. Якщо вдасться розвинути продуктову культуру, перспективи для IT-галузі дуже серйозні. Але є одна проблема: інженерні компетенції ми вже підтягнули, а от із маркетингом — складніше. Вміння продавати, просувати продукт і конкурувати на зовнішньому ринку з великими гравцями, у яких сильний маркетинг, — це те, чого нам поки що бракує. Якщо вирішимо і це питання, відкриються великі можливості.
Я бачу майбутнє української IT-галузі передусім у зростанні продуктових компаній. Але й сервісний бізнес має свою нішу, і він теж змінюється. Якщо раніше це був фактично перепродаж спеціалістів, то тепер сервісні компанії продають не людей, а експертизу. З’являються компанії, здатні продавати вузькоспеціалізовану експертизу: наприклад, у кібербезпеці.
Компанії на кшталт Softserve працюють як фабрика розробки: клієнт приходить із завданням — його втілюють. Але водночас такі компанії розвивають і власні напрямки, зокрема у сфері штучного інтелекту, і вже продають готові рішення та розробки.
Загалом сервісні компанії трансформуються: вони все ще продають послуги, але це вже не просто хедкаунт — це експертиза і глибока компетентність. І це дуже позитивна трансформація.
— Є ще така думка, що продуктових компаній багато, але це не справжній хай-тек.
Це не зовсім справедливо. Так, модель аутстафу — коли компанія просто перепродає спеціалістів і сидить на маржі між тим, що заплатив клієнт, і тим, що отримав працівник, — не надто приваблива. Але великі сервісні компанії це зрозуміли давно і рухаються в інший бік. Вони формують власну культуру та розробляють внутрішні рішення, які дають їм конкурентну перевагу.
Наприклад, із приходом штучного інтелекту ті компанії, які його впроваджують, вже помітно виділяються серед конкурентів на сервісному ринку. SoftServe має власні Gen&Agentic ШI рішення і навіть започаткував нову професію Intelligence Engineer, а EPAM регулярно з’являється в престижному SWE Bench Leaderboard зі своїм AI агентом-розробником. Вони створюють власні практики, скіли, агентів, інструменти — цілком високотехнологічні рішення. Не варто ставитись до цього зневажливо.
— Чи справедливо казати, що поки оборонна індустрія переживає бум, у класичному IT мало що відбувається?
Не зовсім. Так, дефтек зараз активно розвивається: у нас просто немає іншого вибору. Це складна галузь на стику робототехніки, софтверної інженерії, фізики та електроніки, яка вимагає фундаментальних знань. До того ж ринок військових технологій дуже жорсткий. Вміння продавати тут має не менше значення, ніж технічна експертиза. Тому людям із відповідними навичками та інтересом однозначно варто рухатися в цей напрямок. Та й Softserve, до речі, має сильний напрямок робототехніки з реальними проєктами в цій сфері.
Але класичне IT нікуди не зникло і теж розвивається. Це вже давно не лише лендинги та інтернет-магазини. Люди працюють над складними і цікавими задачами: будують ШІ-агентів, розв’язують прикладні проблеми за допомогою штучного інтелекту. Головне в будь-якому напрямку — розуміти сенс того, що робиш, і робити це не лише за зарплату, а зі щирого інтересу.
Поділюся особистим досвідом роботи із залізом. Колись я відвідував заняття з розробки електронних компонентів, паяв плати. Взагалі люблю працювати руками. Маю власну майстерню, де роблю щось із дерева, паяю за потреби, керую дроном. Але памʼятаю момент, коли я зробив плату, підключив дротики, а вона задимілася й згоріла. Саме тоді я подумав: наскільки ж зручніше працювати з кодом, де помилку можна просто скасувати.
Код — це чиста думка: від ідеї до втілення пролягає дуже короткий шлях. Але є люди, яким подобається працювати із залізом, і це теж чудово. Головне, що зараз з’явився вибір.
«Для підготовки IT-фахівців університети мають працювати інакше». Про освіту та вимоги ринку
— Чи зменшився розрив між університетською освітою і практичною роботою? Як можна синхронізувати їхні потреби?
Сам факт існування навчальних підрозділів у наших IT-компаніях зумовлений передусім розривом між тим, що знають і вміють університетські випускники, і тим, що потрібно компаніям. Компанії хотіли б, щоб працівник із першого дня приносив результат із мінімальними додатковими зусиллями з їхнього боку. Питання не так у знаннях, як у навичках, у здатності швидко виконувати завдання без додаткових розумових зусиль. Університетська програма зазвичай побудована так, що не формує цих скілів. Тому що формування навичок передбачає повторення. А програми в університетах, навпаки, будуються так, щоб уникати повторень.
Розповім історію з власного досвіду. Колись, коли я тільки починав викладати в Банківській академії на кафедрі економічної кібернетики і будував свою програму, я сформував теми, які хотів викладати. Завідувач кафедри глянув на це і сказав: це вже веде інший викладач в іншій дисципліні, обери інше. Коли студенти прийшли на курс, я побачив, що вони не знають того, що мали б уже вивчити. Мої теми на це спираються, але без основи їх не опанувати. Довелося заново вчити їх того, що мав би дати інший предмет. Це наслідок того, що програма побудована без урахування реального стану речей в освіті.
Навички формуються ще й через тривалу практику. Саме цього в університетах немає. Можна пройти п’ять мов програмування — і не знати жодної нормально. Бо щоб справді опанувати мову, потрібен час і заглиблення.
Одна мова, яку знаєш добре, — краще, ніж п’ять, які знаєш поверхово
Але я досі не бачу, щоб хтось у системі це усвідомлював і намагався змінити.
Ще одна історія — софт-скіли: вміння працювати в команді, комунікувати, розуміти, що таке скрам, які є церемонії, як влаштована робота в проєкті. Університети здебільшого цього теж не вчать.
В університеті IT STEP, де я керую центром генеративного та агентського штучного інтелекту і є доцентом, ми вирішили це інакше: студенти з першого курсу працюють у реальних проєктах, максимально наближені до справжніх процесів. Вони не просто чують про скрам, а живуть у ньому. До виходу на ринок праці знають не тільки теорію, а й як виконувати роботу.
Багато університетів досі не усвідомлюють, наскільки це важливо. А організувати це непросто: таке середовище треба свідомо будувати.
Саме тому компанії були змушені створити власні навчальні центри. Softserve, наприклад, заснував академію ще 2005 року. Основна ідея — відібрати здібних випускників і в контрольованому середовищі навчити їх працювати так, як це відбувається в реальних компаніях.
Зараз у нашому підрозділі студенти працюють над реальними open-source і волонтерськими проєктами — без оплати від клієнтів, але зі справжніми процесами, у справжньому середовищі. А після завершення ми наймаємо найкращих.
Університети реагують по-різному. Є такі, що усвідомлюють розрив і намагаються його скорочувати. Є ті, які поки що вважають, що це їх не стосується. Але зі зменшенням державного фінансування університетам дедалі частіше доведеться пояснювати, навіщо взагалі потрібна їхня освіта.
— Чи означає це, що підготовку на себе можуть перебрати компанії? Як це перевизначає роль університету?
Компанії не повинні були би брати на себе цю роль, бо це складно і дорого: зарплати, техніка, приміщення. Має бути здорова конкуренція на ринку освіти, але для цього потрібна трансформація системи.
Зараз держава витрачає великі гроші на фінансування державних університетів, які подекуди дають неякісний результат. Ці гроші працювали б краще, якби створювали умови для конкуренції між державними і комерційними університетами.
Якщо ж аргумент у тому, що здібна дитина без грошей не зможе навчатися, то рішення просте: давати їй грант, і нехай іде з ним до будь-якого закладу. Тоді університети будуть змушені конкурувати по-справжньому й давати те, що відповідає запитам ринку, а не імітувати навчання.
Нічого безкоштовного не існує, і зараз ми фактично всією державою утримуємо неефективну систему освіти
Її треба суттєво реформувати. (І також не факт, що класична вища освіта всім потрібна). По суті університет є інституцією для науки, а не для професійної освіти. І тут потрібна трансформація: державне фінансування має йти не інституції, а студенту. Студент отримує гроші і сам обирає, де здобувати освіту. Приватні заклади отримують ці гроші і конкурують між собою за якість. Саме така конкуренція формує найкращий продукт і дає якісний результат.
— Чи потрібен університет, щоб досягти рівня сеньйора?
Залежить від того, що вкладати в це слово. Я часто бачив несправжніх сеньйорів, тобто людей, які отримали цей титул просто за вислугою років. Вони знають проєкт, технологію, фреймворк, але не мають глибокої інженерної бази. Для справжньої глибини потрібна серйозна освіта. Але здобути її можна різними шляхами. Головне — мотивація.
Виникає цікавий парадокс. Університет намагається дати фундаментальні знання студенту в 17–18 років, коли він ще не розуміє, навіщо вони йому. Мотивації немає, контексту теж. Людина отримує диплом, але не глибоке розуміння.
Був у мене такий випадок: приходить випускник і каже: «У вас була дисципліна з алгоритмів. Я вчився не дуже старанно, бо не думав, що знадобиться. А тепер на роботі потрібно». Що тут можна порадити? Говорю: відкривай книжку, конспект, сідай за комп’ютер і вчи. А як інакше?
Сподівався почути якийсь секрет?
Це типова історія. Самонавчання — складна річ. Треба не просто вчитися, а ще й розуміти, що саме вчити, тримати дисципліну, контролювати рівень. Без структури це дається важко.
Тому якісна магістратура для сеньйора — цілком доречний крок, якщо він хоче копнути глибше. Звісно, є люди з високою здатністю до самонавчання, які можуть пройти цей шлях самостійно.
— Що університет може дати практику, чого не дасть онлайн-курс?
Університети розділилися на дві групи. Одні справді орієнтовані на студента: допомагають здобути практичні знання, стати фахівцем. Інші навчають за інерцією: під науку, під традицію, не надто переймаючись тим, що буде з випускником на ринку праці. Тому треба шукати правильне місце, а не вступати туди, куди вийшло.
Хороша альтернатива — підготовка до сертифікацій: є чітка програма, структуровані вимоги, конкретний результат. Все, що вивчаєш і підтверджуєш, підвищує твою цінність і робить тебе конкурентнішим на ринку.
Не узагальнюю про університети загалом, бо проблема передусім у державних. Вони просто мало мотивовані до змін. Немає конкуренції — немає стимулу трансформуватися.
Університетська освіта орієнтована на науку, на створення нових знань. Але в IT переважно застосовують наявні знання для розв’язання конкретних проблем. Це принципово інший підхід.
І саме тут — величезна відмінність між тим, як працюють наука й індустрія. Університети побудовані за науковою моделлю — і багато з них не хочуть визнавати, що для підготовки IT-фахівців треба працювати інакше. Лише окремі готові по-справжньому адаптуватися.
Хаос як нагода
— П’ять років тому ти писав про хаотичність еволюції вебу. Чи поменшало хаосу?
Не думаю, що хаосу стало менше. Але це питання сприйняття: для одних це втрати, для інших — можливості. І в професійному розвитку варто сприймати це саме так. Коли з’являється щось нове, відкриваються двері для нових людей. Це стосується і джуніорів, які завжди скаржаться, що знайти роботу стає складніше, а вимоги зростають.
Якби все залишилося незмінним і всі писали б на C без жодної еволюції — конкурувати з людиною, яка має 30 років досвіду в цій мові, було б майже неможливо. Але саме тому, що з’являється щось нове, відкриваються нові двері. Зараз — несподівано і цікаво — їх відчиняє агентна інженерія.
Наприклад, студент приніс проєкт, в якому бекенд написаний на JavaScript — він працював повільно. Я запропонував щось змінити. Він подумав і перегенерував бекенд мовою Go. Усе запрацювало значно швидше. Я запитав, чи він узагалі знає Gо, і почув: «Яка різниця, якщо працює?»
З класичного погляду це неправильно: як можна використовувати мову, якої не знаєш? Але він складав специфікацію, валідував рішення, розумів, що робить. Це не бездумне генерування коду. І це відкриває цікаві можливості: перегнати швидко проєкт на іншу мову програмування вже не така недосяжна задача, як раніше.
На це можна дивитися як на хаос, можна як на можливість.
Але зараз точно стало найцікавіше за багато років у галузі
З’явилася маса нових інструментів, способів застосування, нових можливостей — і варто шукати себе в цьому. Наприклад, для власного навчання (крім звичайних ШI-чатів як Chat GPT/Gemini/Claude) часто користуюсь Notebook LM — чудовий інструмент із можливостями, що межують зі справжнім дивом.
Раніше вчитися було значно складніше. Якщо щось не працювало, нікого було спитати. Потім з’явився інтернет, але навіть тоді, якщо натикався на складну проблему, треба було шукати людину, яка може допомогти.
Зараз усе інакше. Практично будь-яку проблему можна розібрати зі штучним інтелектом: він пояснить, допоможе, підкаже. Єдине, що потрібно — бажання створювати та розбиратися. Вчитися легше, ніж будь-коли раніше, це факт. Але головний рушій залишається незмінним: це твоє справжнє бажання, що спонукає тебе до реальних дій.
Теми: AI, Junior, SoftServe, інтерв’ю, аутсорсинг, освіта, ретро, ринок, самоосвіта