Ставка на войну, Конец арабской сказки, Налог на дачу. Лучшие истории мира

Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стисло переказує їх українською мовою

Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.

Супербагатії світу дедалі активніше інвестують у галузі, вартість яких різко змінюється під час воєн і геополітичної нестабільності. Зростання напруження змінює підходи приватних інвесторів до формування портфелів та стимулює вкладення у нафту, оборонну промисловість, видобуток корисних копалин і технології безпеки.

Мільярдери та бізнес-династії не просто реагують на нестабільність — вони намагаються передбачити її наступні хвилі, змінюючи структуру інвестицій і розширюючи географію активів. Чи означає це, що великі гроші вже навчилися заробляти на кризах швидше, ніж світ встигає на них реагувати?

Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.

Неофіційні зв’язки України та Тайваню (The New York Times)

Світові багатії ставлять на війну (Bloomberg)

Американський борг перевищив економіку вперше за понад 80 років (Independent)

Дубай вже не "тиха гавань" і не фінансовий хаб (DW)

Дивні ознаки невдоволення в Росії (The i Paper)

• Як Китай знищує конкурентів (Oil Price)
• Проблемне майбутнє європейських електромобілів (The Economist)
• Spirit Airlines: чому банкрутують бюджетні авіаперевізники (CNN)
• Податок на другий будинок у США (The Wall Street Journal)
• Ларрі Гіс: мільярди за найпростіші бізнеси (Forbes)

Український урок для Тайваню

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році життя 37-річного тайванця Лі кардинально змінилося. До війни він працював кур’єром на Тайвані, проводив час із друзями та грав у відеоігри. Про Україну знав переважно завдяки грі S.T.A.L.K.E.R., дія якої розгортається у чорнобильській зоні. Тепер Лі служить в українській армії та бере участь у бойових діях. Він переконаний, що досвід, здобутий на війні, може одного дня знадобитися Китайській республіці у разі конфлікту з материковою КНР.

Лі, з історії якого починає свій матеріал The New York Times, став частиною неформальної мережі волонтерів, військових та представників оборонних компаній, які розвивають співпрацю між Україною і Тайванем при тому, що офіційних дипломатичних чи військових відносин між Києвом і Тайбеєм немає. Україна дотримується принципу “єдиного Китаю” і визнає уряд у Пекіні. Та й Тайвань також намагається уникати кроків, які Китай міг би сприйняти як надмірну підтримку України. Крім того, українська дронова індустрія значною мірою залежить від китайських моторів, акумуляторів та інших деталей. Тайванська економіка теж тісно пов’язана з китайською.

Попри це, між сторонами триває обмін знаннями та технологіями. Тайвань надає Україні гуманітарну допомогу та фінансує відбудову, а українські парламентарі відвідують Тайбей. Лі вважає, що Тайваню варто переймати український досвід використання безпілотних систем, які допомагають компенсувати перевагу противника. Під час поїздок додому його знайомі з тайванської армії постійно розпитують про війну дронів. Їх цікавить, як працює радіоелектронне придушення безпілотників і чи можна врятуватися від атаки дрон-камікадзе.

Тайванські військові аналітики та колишні офіцери неодноразово критикували армію країни за повільне впровадження сучасних методів ведення асиметричної війни. Представники уряду Китайської республіки визнають цінність українського досвіду, але зазначають, що через секретність військових технологій детально вивчати українські розробки непросто.

Але контакти відбуваються. В основному на неофіційному рівні. Один український військовий під час відпочинку на Тайвані навіть виступав перед представниками парламентського комітету з міжнародних справ та оборони, де декілька годин розповідав про бойові дії в Україні.

У приватному секторі співпраця також посилюється. Тайвань фактично став одним із каналів постачання китайського комплектовання для українських виробників дронів. Після того як Китай обмежив прямі продажі Україні, частина компонентів продовжила надходити через Тайвань та країни Східної Європи. За даними тайванських аналітиків, у 2025 році Тайвань експортував десятки тисяч дронів до Чехії та Польщі, звідки значна частина потрапляла в Україну, зокрема через благодійні організації.

Тайванські компанії також надсилають власні безпілотники в Україну для випробувань у бойових умовах. Міжнародні оборонні виробники замовляють українським інженерам розробки, адаптовані до потреб Тайваню. Деякі американські компанії вже тестують на Тайвані дрони, створені на основі українських технологій, а також розглядають можливість запуску виробництва на острові.

Президент України Зеленський наголошує, що українські військові технології мають поширюватися не лише у вигляді готових виробів, а як комплексні рішення, тобто з програмним забезпеченням, оновленнями та підтримкою українських фахівців. За його словами, за кордоном уже працюють щонайменше десять підприємств, де міжнародні компанії та українські виробники спільно випускають безпілотники української розробки. Одне з таких виробництв, за інформацією анонімних джерел, уже діє і на Тайвані.

Україна та невизнана Китайська Республіка налагоджують неформальний зв’язок

Супербагатії світу дедалі активніше інвестують у галузі, вартість яких різко змінюється під час воєн і геополітичної нестабільності. Bloomberg пише, що зростання напруження змінює підходи приватних інвесторів до формування портфелів та стимулює вкладення у нафту, оборонну промисловість, видобуток корисних копалин і технології безпеки.

Колумбійський мільярдер Хайме Гілінські, найбагатша людина країни, неодноразово збільшував свою частку в незалежній нафтогазовій компанії GeoPark Ltd., що працює у Латинській Америці. У березні він разом із сином інвестував у компанію $107 млн, розглядаючи її як інструмент для виходу на нафтовий ринок Венесуели, який поступово відновлюється.

Сімейний офіс спадкоємців шведського нафтового та гірничодобувного магната Адольфа Лундіна витратив у березні майже 40 млн канадських доларів на збільшення часток у гірничодобувних компаніях у Ванкувері, які займаються міддю та алмазами. Зростання попиту та проблеми у глобальних ланцюгах постачання сприяли підвищенню цін на природні ресурси.

Інвестиційні структури родин, пов’язаних із Ferrari NV та американською медіагрупою Cox Enterprises, останніми місяцями підтримали кілька оборонних стартапів. Серед них компанія Hermeus Corp., яка працює над створенням найшвидшого безпілотного реактивного літака для Міністерства оборони США. Сукупний статок цих чотирьох родин оцінюється приблизно у $90 млрд. Їхні капітали формувалися протягом кількох поколінь, починаючи ще з кінця XIX століття.

І така активізація вкладень у сировинні та оборонні активи, на думку автора Bloomberg, є реакцією інвесторів на посилення геополітичної нестабільності, значною мірою пов’язаної з діями президента США Дональда Трампа та змінами у міжнародній політиці Вашингтона. І через такі глобальні потрясіння у торгівлі й не тільки, а також зростання попиту на “тихі гавані” для капіталу, цього року також зросли ціни на нафту, золото та срібло. А частина мільярдерів уже отримує значні прибутки від фінансових коливань.

За даними опитування JPMorgan Chase & Co., проведеного серед 333 інвестиційних структур для надзаможних клієнтів, кожна п’ята компанія вважає геополітику головним ризиком для своїх активів. Цей фактор випередив побоювання щодо ліквідності та інфляції. Керівниця лондонської консалтингової компанії Emissary Partners Сара Маседо зазначила, що геополітичні та геоекономічні фактори стали визначальними для управління великими капіталами. За її словами, заможні родини мають аналізувати не лише поточні події, а й рішення, які ухвалюються на найвищому політичному рівні.

Інші великі бізнес-династії також змінюють інвестиційні підходи. Родина, пов’язана з Porsche AG та Volkswagen AG, минулого року відмовилася від політики інвестування виключно у цивільні технології та створила платформу для вкладень у оборонні стартапи.

Частина сімейних офісів прагне мінімізувати ризики дедалі більш поляризованого світу шляхом географічної диверсифікації бізнесу. Наприклад, інвестиційна структура бельгійського підприємця Філіпа Балкаена, який заробив статки у сфері виробництва підлогових покриттів, цього року розширила інвестиційну команду у США. У Флориді останнім часом активно відкривають приватні інвестиційні компанії і мільярдери з Кремнієвої долини, серед яких і ранній інвестор Meta Пітер Тіль. Однією з причин переїзду вони називають бажання уникнути високих податків у Каліфорнії.

Згідно зі звітом KPMG та рекрутингової компанії Agreus Group, майже половина із 585 опитаних сімейних офісів нині працює одразу у кількох країнах. У 2023 році таких структур було приблизно на третину менше. Дослідники зазначають, що великі капітали спішать перебудувати свої системи управління так, щоб активи могли швидко адаптуватися до змін міжнародної ситуації.

Світові багатії роблять ставки на збройні конфлікти через здорожчання власних активів

Уперше з моменту завершення Другої світової війни державний борг США перевищив розмір американської економіки. Як пише Independent, нові дані свідчать про стрімке зростання боргового навантаження, і це викликає занепокоєння серед економістів та експертів із бюджетної політики.

Згідно з інформацією Бюро економічного аналізу США, станом на 31 березня обсяг державного боргу, який утримується громадянами, сягнув $31,27 трлн. Водночас номінальний валовий внутрішній продукт країни оцінюється у $31,22 трлн. Таким чином, співвідношення державного боргу до ВВП становить 100,2 відсотка, тоді як у вересні 2025 року борг становив 99,5 відсотка. Подібний рівень востаннє фіксувався після Другої світової війни. У 1946 році, під час демобілізації американської армії, цей показник досягав історичного максимуму у 106 відсотків.

У лютому Бюджетне управління Конгресу США оприлюднило десятирічний прогноз економіки та державних фінансів, у якому попередило, що за нинішньої тенденції боргове навантаження продовжить збільшуватися. За оцінками відомства, вже до 2030 року рівень боргу перевищить післявоєнний рекорд і сягне 108 відсотків ВВП. Аналітики також прогнозують, що через десять років державний борг, який перебуває у руках інвесторів та громадськості, може зрости до 120 відсотків ВВП. На думку економістів, така динаміка створює ризики для економічного розвитку країни, стримує приватні інвестиції та може негативно вплинути на фінансову стабільність.

Загалом, зараз федеральний уряд США витрачає приблизно $1,33 на кожен долар бюджетних надходжень. За підрахунками спеціалізованих медіа, бюджетний дефіцит цього року може становити близько $1,9 трлн. Незважаючи на це президент США Дональд Трамп заявляє, що економічна ситуація залишається стабільною. Коментуючи суперечливі економічні підсумки першого кварталу, оприлюднені Міністерством торгівлі, він наголосив, що зараз у США працює більше людей, ніж будь-коли раніше.

Трамп також заявив про рекордні обсяги інвестицій у країну та зазначив, що до США повертаються автомобільні виробництва. За його словами, обсяг вкладень у американську економіку перевищує показники будь-якої іншої країни. Однак значна частина американців продовжує висловлювати занепокоєння через інфляцію та зростання вартості життя. 

Невдоволення економічною ситуацією позначається і на рейтингах президента. За результатами нещодавнього опитування Reuters/Ipsos, діяльність Трампа на посаді президента схвалюють лише 34 відсотки респондентів. Однією з причин зниження підтримки називають подорожчання бензину через війну з Іраном. А президентка позапартійного Комітету за відповідальний федеральний бюджет Мая Макгінес заявила, що перевищення історичного післявоєнного рекорду було лише питанням часу. За її словами, нинішнє зростання боргу не пов’язане з глобальною війною чи надзвичайною ситуацією, а стало наслідком небажання обох політичних партій ухвалювати складні фінансові рішення.

Вона також зазначила, що дедалі більші витрати на обслуговування боргу обмежують бюджетні можливості держави та роблять США більш вразливими до зовнішніх викликів і дій геополітичних суперників. І попередила, що без змін у бюджетній політиці країна ризикує зіткнутися з масштабною фінансовою кризою.

Вперше з часів Другої світової війни сума американського державного боргу перевищила об’єм економіки

Протягом останніх десятиліть Дубай формував образ стабільного та безпечного центру для міжнародного бізнесу у нестабільному регіоні Близького Сходу. Другий за багатством емірат Об’єднаних Арабських Еміратів приваблював заможних людей можливістю безпечно зберігати капітал, розвивати бізнес і планувати довгострокові інвестиції. Однак війна в Ірані суттєво похитнула цю репутацію, пише DW.

Після атак іранських ракет і дронів фондові ринки Дубаю та сусіднього Абу-Дабі втратили приблизно $120 млрд ринкової вартості. Одночасно різко скоротився туристичний потік: заповненість готелів впала до 20 відсотків замість звичних 70-80 відсотків, а кількість авіарейсів через міжнародний аеропорт Дубаю зменшилася приблизно на дві третини. І хоча після оголошення тимчасового перемир’я авіасполучення, туристичний сектор і ділова активність почали поступово відновлюватися, новий удар іранських безпілотників по нафтовому комплексу у Фуджейрі знову посилив тривожність.

Фінансові консультанти у Швейцарії та Сінгапурі повідомляють про різке зростання кількості звернень від клієнтів з емірату. Швейцарські приватні банки очікують надходження десятків мільярдів доларів із країн Перської затоки. Водночас експерти зазначають, що Сінгапур і Швейцарія не є прямими конкурентами, оскільки приваблюють різні типи капіталу. Швейцарія традиційно більше орієнтована на європейських та глобальних клієнтів, тоді як Сінгапур став центром для капіталів азійського походження.

Саме Сінгапур свого часу створив модель, яку пізніше почав наслідувати Дубай. Йдеться про розвинену систему family offices, сімейних офісів – приватних структур для управління інвестиціями, податками та спадковими активами заможних родин. Такі механізми особливо популярні серед бізнесменів із Китаю, Індії та Індонезії. Швейцарія ж спирається на багаторічну репутацію нейтральної держави та одного зі світових центрів приватного банкінгу.

Війна також почала впливати на ринок нерухомості Дубаю. Космополітичний стиль життя раніше сприяв стрімкому зростанню цін на житло: вартість елітних вілл майже подвоїлася у період від пандемії до кінця 2024 року. Проте вже у березні обсяг операцій із житловою нерухомістю скоротився майже на 20 відсотків проти попереднього місяця і становив близько $10,1 млрд. Аналітики прогнозують можливе зниження цін на нерухомість у Дубаї на 7-15 відсотків.

Та попри загострення ситуації, більшість заможних інвесторів поки не залишає емірат повністю. Натомість вони диверсифікують ризики – зберігають бізнес та частину активів в ОАЕ, але одночасно створюють додаткові фінансові та майнові бази у інших країнах. Ну а дехто продовжує вважати кризу тимчасовою та очікує стабілізації ситуації після відновлення безпечного судноплавства через Ормузьку протоку.

До початку війни економіка Дубаю демонструвала швидке зростання. У 2025 році ВВП емірату збільшився приблизно на 4,7 відсотка за перші дев’ять місяців. Тоді до Дубаю переїхали рекордні 9800 мільйонерів, які привезли із собою близько $63 млрд капіталу у пошуках стабільності. І дотепер однією з головних переваг емірату лишаються податкові умови. Там немає податку на доходи фізичних осіб, податку на приріст капіталу чи спадщину, а корпоративний податок становить лише дев’ять відсотків для прибутків понад $100 000. Компанії у вільних економічних зонах взагалі не сплачують податків із певних видів доходів.

І навіть попри нинішню нестабільність, влада продовжує реалізацію масштабних проєктів. Серед них – перетворення нового аеропорту на найбільший авіаційний хаб світу, збільшення економіки удвічі до 2033 року, будівництво 93-кілометрової пішохідної системи The Loop із клімат-контролем, найбільшого у світі штучного коралового рифу та курорту Artificial Moon.

Найбільший удар по образу Дубаю як світового фінансового хабу та “тихої гавані”

У Росії дедалі гучніше чутно невдоволення політикою влади через економічні труднощі, війну в Україні та нові обмеження в інтернеті. Президент РФ Володимир Путін і кремлівські еліти, пише The i Paper, стикаються із сукупністю створених ними самими проблем, які дедалі помітніше впливають на настрої у суспільстві.

До факторів, що ускладнюють ситуацію, додаються невдачі на фронті, інфляція, високі процентні ставки, санкції та удари України по російській енергетичній інфраструктурі. І з усим цим Кремль намагається балансувати між вимогами силових структур та інтересами економічних еліт. Минулого місяця навіть сам Путін визнав, що російська економіка переживає складний період.

Втім, найбільше обурення серед населення викликали нові обмеження цифрових комунікацій. Російська влада останніми місяцями значно посилила контроль над інтернетом і месенджерами. У різних регіонах країни регулярно відключають мобільний інтернет, пояснюючи це необхідністю нібито протидії українським атакам дронів. Кремлівські силовики, за їхніми ж словами, побоюються повторення сценарію, який, на їхню думку, стався в Ірані, де США та Ізраїль змогли виявити та ліквідувати політичне та військове керівництво завдяки використанню інтернет-застосунків. Російська влада також посилює тиск на WhatsApp і Telegram, одночасно агресивно просуваючи державну альтернативу під назвою Max – месенджер, який не користується популярністю та має безліч негативних відгуків.

Дослідниця Королівського коледжу Лондона Анна Матвєєва вважає, що саме обмеження доступу до інтернету можуть мати для Кремля серйозніші наслідки, ніж війна чи інфляція, оскільки проблема зачіпає всіх громадян незалежно від доходів чи соціального статусу. А Ксенія Максимова, керівниця організації Russian Democratic Society, додала, що реакція населення на інтернет-обмеження виявилася значно гострішою, ніж очікувалося. За її словами, люди поступово звикали до втрати різних свобод, але саме втручання у звичне користування мережею викликало сильне роздратування.

Усередині російської влади також існує конфлікт між економічним і силовим блоками стосовно таких блокувань. Представники економічних структур наголошують, що країна роками інвестувала у цифрову економіку, а тепер ці досягнення опиняються під загрозою. Силові структури, навпаки, наполягають на необхідності жорсткішого контролю заради безпеки держави.

Деякі медіа написали і про падіння рейтингів Путіна через блокування Telegram, перебої з мобільним інтернетом, зростання цін та втому населення від війни. Дійшло до того, що окремі провладні медіа почали обережно критикувати нові обмеження. А ультраконсервативний телеканал Царьград навіть звернув увагу на технологічну залежність Росії від китайських компонентів та проблеми у банківському секторі. Критика лунає і з боку бізнесу. Під час економічного форуму у Москві представники великого бізнесу та економісти відкрито заявляли про відірваність керівництва країни від реального стану економіки.

А проте, соціальна напруга поки не означає неминучих політичних змін. Анна Матвєєва вважає, що перед Путіним можуть поставити два варіанти: повернення до менш жорсткої моделі контролю або подальше посилення обмежень із розрахунком, що суспільство поступово адаптується, як це сталося у Китаї.

Водночас аналітики сходяться на думці, що спрогнозувати зміни у Росії надзвичайно складно. Відсутність сильної організованої опозиції та жорсткий контроль силових структур означають, що потенційні зміни можуть відбутися лише через конфлікти всередині еліт. Тим більше, що російська владна система досить складна і включає десятки регіонів, сильних губернаторів, великі промислові підприємства та різні групи впливу, інтереси яких далеко не завжди збігаються. Тож на тлі цього те, як Путін далі реагуватиме на накопичення криз, може визначити не лише завершення його політичної епохи, а й подальший розвиток Росії.

Настрої в путінській Росії стають дедалі гіршими

Протягом десятиліть Китай утримував майже повний контроль над світовим ринком рідкісноземельних металів не лише завдяки масштабам виробництва, а й через цілеспрямовану політику цінового тиску. Одним із ключових чинників китайського домінування став контроль над Asian Metal Index, ціновим індексом, який багато років визначав глобальні ціни на рідкісноземельні метали. Оскільки Китай контролював як постачання, так і сам механізм формування цін, влада країни могла змінювати вартість продукції відповідно до власних стратегічних інтересів.

І схема працювала однаково протягом багатьох років, пише Oil Price. Коли на Заході починали створювати нові виробничі або переробні потужності, Китай збільшував пропозицію дешевої сировини на світовому ринку. Ціни різко падали, інвестори втрачали інтерес, фінансування припинялося, а проєкти закривалися.

Подібна ситуація повторювалася на початку 2000-х років, а також у 2010-2011 і 2015-2016 роках. Найгучніший епізод стався після конфлікту між Китаєм та Японією навколо островів Сенкаку у 2010 році. Тоді Пекін фактично припинив постачання рідкісноземельних металів до Японії, що призвело до різкого стрибка світових цін. Вартість окремих оксидів зросла більш ніж удесятеро. Наприклад, ціна оксиду диспрозію піднялася приблизно з $90 за кілограм у 2009 році до понад $2300 у середині 2011 року. Після цього інвестори почали активно вкладати кошти у нові проєкти в США, Канаді та Австралії. Відновила роботу шахта Mountain Pass у Каліфорнії, і певний час здавалося, що Захід зможе зменшити залежність від Китаю.

Однак після стабілізації ситуації Китай знову різко збільшив пропозицію на ринку, що спричинило стрімке падіння цін. До 2016 року оксид диспрозію подешевшав нижче $200 за кілограм. Більшість західних компаній втратили інвесторів або збанкрутували. Зокрема Molycorp, яка відновлювала Mountain Pass, оголосила про банкрутство у 2015 році.

Крім цінового тиску, західні виробники залишалися залежними від китайських технологій та обладнання. Навіть компанії, які закуповували китайські виробничі системи, часто не могли самостійно підтримувати їхню роботу, оскільки критичні знання та сервіс залишалися під контролем Китаю.

А втім, стверджує автор Oil Price, останніми роками ситуація почала змінюватися. Однією з компаній, яка намагається зламати цю модель, стала північноамериканська REalloys. США поступово змінює свої підходи. Із 1 січня 2027 року там набудуть чинності нові правила оборонних закупівель DFARS, які фактично заборонять використання китайських рідкісноземельних матеріалів у американських системах озброєння. Це означає, що попит на продукцію некитайського походження буде визначатися не ринковою кон’юнктурою, а законодавчими вимогами. Водночас REalloys отримала підтримку державних структур. Експортно-імпортний банк США видав лист про наміри щодо фінансування на $200 млн, а японська організація JOGMEC підписала меморандум про співпрацю та можливу підтримку.

Ще однією важливою особливістю стало створення виробничого ланцюга без використання китайських технологій. У співпраці з Saskatchewan Research Council компанія розробила власну систему перероблення після того, як Китай у 2020 році обмежив експорт відповідних технологій. У результаті було створено автоматизований процес із використанням ШІ, який потребує значно менше персоналу, ніж китайські аналоги. До того ж REalloys формує повний виробничий цикл – від видобутку сировини до виготовлення продукту. Компанія володіє родовищем Hoidas Lake у Саскачевані, має угоди про постачання із Казахстаном, Бразилією та Гренландією, а також управляє виробничим майданчиком в Огайо, який співпрацює з Міністерством оборони США, NASA та Міністерством енергетики.

Oil Price підсумовує, що всі свої дії Китай обґрунтовує простим припущенням, що країни Заходу завжди будуть залежними від ринку, що контролюється Пекіном. І саме тому, пише автор, наступні 12 місяців мають показати, чи вдасться їм зламати цю парадигму.

Як Китаю вдалося винищити всіх конкурентів у сфері рідкісноземельних матеріалів ще до початку видобутку

Світові автовиробники дедалі активніше переймають китайські підходи до створення автомобілів і співпрацюють із місцевими технологічними компаніями, щоб не втратити позиції на глобальному ринку. The Economist стверджує, що Пекінський автосалон, який закінчився лише 3 травня, вкотре показав, наскільки китайська автомобільна індустрія випереджає багатьох міжнародних конкурентів у сфері електромобілів, програмного забезпечення та швидкості впровадження нових технологій.

Мотор-шоу цього року було вдвічі масштабнішим, ніж у 2024-му, і зібрало близько 180 нових моделей автомобілів. Виставка стала демонстрацією дедалі сильнішого відставання іноземних виробників від китайських брендів у боротьбі за майбутні ринки. Також на виставці стало яскраво помітно, наскільки активно міжнародні бренди адаптуються до китайських реалій. Керівники Volkswagen та Mercedes під час презентацій нових моделей вільно переходили з англійської на китайську мову. Volkswagen завершив програму виступом із сучасним китайським танцем, а Mercedes використав реп китайською мовою.

За останні п’ять років частка іноземних компаній на автомобільному ринку Китаю скоротилася майже вдвічі, до приблизно 30 відсотків. У 2023 році Китай випередив Японію та став найбільшим експортером автомобілів у світі. У 2025 році китайські компанії поставили за кордон понад 8 млн автомобілів, а це майже на третину більше, ніж роком раніше. У Європі китайські бренди за п’ять років збільшили свою частку ринку майже з нуля до близько 8 відсотків. Водночас вони активно зміцнюють позиції у Мексиці, Бразилії, Індонезії та Малайзії.

Однією з головних переваг китайських автомобілів, пише The Economist, залишаються нижчі ціни та велика кількість сучасних технологій. У співпраці з місцевими IT-компаніями китайські виробники активно розвивають програмне забезпечення, системи штучного інтелекту та голосового керування. Керівник Mercedes Ола Калленіус назвав “китайську швидкість” новим ритмом автомобільного ринку. Якщо традиційний цикл розробки нової моделі у світових автовиробників займає від 40 до 80 місяців, то в Китаї нові електромобілі можуть створюватися менш ніж за два роки.

У відповідь міжнародні компанії почали змінювати власні бізнес-моделі. Volkswagen створив великий центр досліджень і розробок у китайському Хефеї, де нові моделі створюються приблизно на 30 відсотків швидше, ніж у Європі. Частину таких автомобілів планують продавати не лише у Китаї, а й на інших ринках. Розширює свою дослідницьку присутність у Китаї і Mercedes. Renault, хоча й не продає автомобілі у країні, використовує китайські можливості для пришвидшення розробки нових моделей. Новий Twingo, спроєктований у Франції та вироблений у Європі, розроблявся саме у Китаї для економії часу та коштів.

А щоб скоротити відставання в електромобілях, іноземні автовиробники активно співпрацюють із китайськими компаніями. Volkswagen уклав партнерства з XPeng та Horizon Robotics. Toyota співпрацює з Huawei, Tencent, Momenta та Xiaomi. BMW і Nissan також створили партнерства з китайськими технологічними компаніями.

Водночас аналітики попереджають про ризики надмірної залежності від китайських партнерів. Китайські компанії самі активно виходять на міжнародні ринки, а традиційні автовиробники ризикують поступово втратити власні компетенції у сферах, які визначатимуть майбутнє автомобільної індустрії, укладаючи партнерства з китайцями. І якщо таке станеться, то їм доведеться лише сподіватися на милість долі та милосердя їхніх китайських конкурентів, підсумовує автор.

Світові автовиробники змагаються за привернення уваги китайської аудиторії

Крах американської бюджетної авіакомпанії Spirit Airlines став наслідком багаторічних фінансових проблем, невдалого управління та незадоволення пасажирів якістю сервісу. А зростання цін на авіаційне пальне, пише CNN, лише пришвидшило процес, який, на думку аналітиків, був неминучим.

Експерти галузі називають історію Spirit попередженням для інших бюджетних авіакомпаній. На їхню думку, конкуренція виключно за рахунок низьких цін може виявитися програшною стратегією. Тим не менш, самі лише дешеві квитки не пояснюють проблем компанії, адже інші лоукостери доводять, що бюджетна модель може бути успішною. Ключовою проблемою Spirit стала репутація та негативний досвід пасажирів.

Починала Spirit як чартерна компанія у 1980-х роках, перейшовши у 1992 році до регулярних пасажирських перевезень. Завдяки наднизьким базовим тарифам компанія залишалася переважно прибутковою до 2019 року. Ситуація змінилася після пандемії, коли попит на авіаперельоти різко впав. Після відновлення ринку багато пасажирів уже не хотіли користуватися тим сервісом, який їм пропонували раніше.

Компанія намагалася змінити підходи й залучити клієнтів із вищими доходами. Spirit почала встановлювати більші сидіння у передній частині салону, а також пропонувала пакетні тарифи з багажем, Wi-Fi та харчуванням. Однак компанії не вдалося переконати достатню кількість пасажирів, що щось дійсно змінилося.

За словами представника компанії JD Power Майкла Тейлора, дуже невелика частка клієнтів заявляла про готовність знову скористатися послугами Spirit після одного польоту. Перевізник регулярно потрапляв до числа авіакомпаній із найнижчим рівнем задоволеності клієнтів та великою кількістю скарг. Пасажирам не подобалося, що компанія брала окрему плату майже за всі елементи подорожі, включно з ручною поклажею.

Показники пунктуальності рейсів та втрати багажу у Spirit були приблизно на рівні середніх у галузі, але авіакомпанія мала найменшу відстань між сидіннями серед американських перевізників. За словами консультанта Майка Бойда, тісні салони були особливо некомфортними на тривалих маршрутах. Пасажири, які шукали найдешевші квитки, також були змушені оплачувати навіть базові елементи сервісу – напої чи легкі закуски, які більшість інших авіакомпаній надають безоплатно.

Автор галузевого бюлетеня From the Tray Table Зак Гріфф зазначив, що Spirit настільки понизила сервіс, що багато клієнтів фактично ненавиділи польоти цією авіакомпанією і були готові доплачувати $30-60 за переліт іншими перевізниками з комфортнішими умовами.

Та водночас аналітики зазначають, що цей випадок не доводить, що сама по собі бюджетна модель авіаперельотів може зазнати краху. Наприклад, авіакомпанія Allegiant має вищі за середні показники задоволеності клієнтів навіть за схожої моделі мінімального сервісу та низьких тарифів. Також швидко зростає лоукостер Breeze, заснований у 2021 році.

На думку Майка Бойда, епоха, коли авіакомпанія могла успішно працювати виключно завдяки дешевим тарифам, фактично завершилася. Він наголосив, що головною причиною краху Spirit стали саме недоліки бізнес-моделі та сервісу та небажання їх виправляти. А подорожчання пального лише прискорило неминучий фінал.

Ненависть пасажирів призвела до банкрутства американського бюджетного авіаперевізника Spirit

У різних штатах і містах США дедалі активніше обговорюють запровадження нових податків на друге житло та порожні будинки. Місцева влада, пише The Wall Street Journal, розглядає такі збори як спосіб одночасно збільшити бюджетні надходження та пом’якшити житлову кризу.

Так, у Нью-Йорку планують запровадити податок на квартири та будинки вартістю понад $5 млн, які використовуються як друге житло. У штаті Род-Айленд готується до запуску так званий “податок Тейлор Свіфт”, збір для власників будинків вартістю понад $1 млн, які залишаються незаселеними щонайменше 183 дні на рік. Назву податку пов’язують із будинком відомої співачки у місті Вестерлі. Очікується, що нові правила набудуть чинності вже у липні. Подібні ініціативи також розглядаються судами штатів Монтана та Сан-Франциско, які теж хочуть додатково оподатковувати порожню нерухомість.

Ініціатори таких рішень стверджують, що нові збори можуть стимулювати власників переводити друге житло на ринок довгострокової оренди замість того, щоб тримати його порожнім. На їхню думку, це допоможе підвищити доступність житла у містах, де ціни на оренду та купівлю квартир стрімко зростають. Однак противники нових податків попереджають, що вони можуть відлякати заможних власників нерухомості, витрати яких підтримують місцеву економіку. Крім того, критики вважають, що такі заходи можуть негативно вплинути на будівельний ринок та інвестиційну активність.

Мер Нью-Йорка Зохран Мамдані публічно підтримав податок на дорогі квартири, записавши відео біля хмарочоса, де розташований пентхаус мільярдера Кена Гріффіна вартістю $238 млн. У відповідь представник Гріффіна в інвестиційній компанії Citadel припустив, що через нові податки компанія може переглянути плани щодо будівництва офісного комплексу на Парк-авеню вартістю $6 млрд.

Опоненти нових правил також звертають увагу на те, що податки можуть торкнутися не лише надзвичайно багатих власників. Жителька Невади Еллен Шоу розповіла, що володіє невеликою квартирою у Сан-Дієго, куди регулярно приїжджає для лікування. За її словами, у разі ухвалення нового податку вона буде змушена щороку додатково доплачувати тисячі доларів до вже наявного податку на нерухомість у розмірі $4600.

Але прихильники подібних рішень не зважають на критику і посилаються на міжнародний досвід. У канадському Ванкувері після введення податку на порожнє житло кількість незаселених будинків скоротилася з понад 2500 у 2017 році до менш ніж тисячі у 2024-му. Дослідження у Франції також показало, що податок на пусті будинки зменшив рівень пустого житла приблизно на 13 відсотків у містах, де його запровадили. У багатьох випадках власники починали здавати житло в оренду, щоб уникнути додаткових витрат. Це збільшувало кількість квартир на ринку та сприяло зниженню орендних ставок.

Професорка Університету Вісконсину Лу Хан зазначає, що у містах із дефіцитом землі та високою вартістю будівництва податок на порожнє житло може бути порівняно дешевим способом збільшити пропозицію житла та послабити тиск на ринок оренди. Але аналітики сумніваються, що такі заходи здатні суттєво вирішити проблему дефіциту житла. На їхню думку, навіть високі податки не завжди достатньо мотивують власників здавати нерухомість, а кількість другого житла у більшості міст залишається порівняно невеликою.

Бюджетний ефект від нових зборів також може бути обмеженим. У Нью-Йорку прогнозують, що податок на друге житло приноситиме близько $500 млн на рік, тоді як загальний бюджет міста становить приблизно $120 млрд.

Прихильники ж ініціатив наголошують, що податки на порожнє житло не є рішенням житлової кризи. Але вони можуть стати одним з інструментів для збільшення кількості доступних квартир на ринку і додаткових надходжень до місцевих бюджетів.

У США впроваджують так званий “податок на другий будинок” для тих, чия власність стоїть порожньою більшу частину року

Американський підприємець Ларрі Гіс, який починав кар’єру бухгалтером у Чикаго, зумів побудувати багатомільярдний бізнес завдяки купівлі та розвитку малопомітних промислових компаній. Його холдинг Madison Industries спеціалізується на виробництві систем вентиляції, кондиціонування, фільтрації повітря, опалювального обладнання та інших промислових товарів, які зазвичай не приваблюють інвесторів. Але широку увагу до компанії, пише Forbes, привернуло розміщення на біржі дочірньої структури Madison Air. Під час IPO компанія залучила $2,2 млрд, а її оцінка сягнула $13 млрд. Після виходу на біржу ринкова капіталізація Madison Air зросла приблизно до $20 млрд, а статки самого Гіса оцінюються у $6 млрд.

І таке зростання вартості компанії пов’язують у першу чергу зі стрімким попитом на системи охолодження для дата-центрів, які потребують постійного кондиціонування через розвиток штучного інтелекту та цифрової інфраструктури.

За останній рік Madison Industries провела кілька великих угод. Компанія продала свій підрозділ фільтрації Madison Filtration Group корпорації Parker-Hannifin за $9,25 млрд. Пізніше підрозділ пожежної безпеки Madison Fire & Rescue був проданий компаніям 3M та Bain Capital за $1,25 млрд.

Аналітики зазначають, що Ларрі Гіс десятиліттями дотримувався однієї моделі: купував недооцінені промислові компанії, об’єднував їх у великі структури, а потім продавав у найвигідніший момент. З 2004 року Madison Industries здійснила понад 80 поглинань у більш ніж 20 країнах. Компанія працює у семи основних напрямах, серед яких – фільтрація, медицина, енергетика, промислові рішення, системи безпеки та морські технології.

Сам Гіс уникає публічності й відмовився коментувати свою діяльність для Forbes. Вважається, що основи бізнес-підходу він перейняв у мільярдера Майкла Гайслі, засновника Heico Companies, який спеціалізувався на купівлі та відновленні збиткових промислових підприємств.

Ларрі Гіс виріс у невеликому місті Мендота в штаті Іллінойс. Його батько працював на виробництві, а мати, уродженка Нідерландів, у дитинстві пережила Другу світову війну та виховувалася у католицькому сиротинці. У 1988 році Гіс закінчив Університет Іллінойсу за спеціальністю бухгалтерський облік, після чого працював у компанії Touche Ross, яка нині входить до Deloitte.

У 1994 році, у віці 27 років, він заснував власну інвестиційну компанію Madison Capital Partners. Для придбання першого бізнесу Гіс використав десять кредитних карток і позичив $50 000 у шкільного друга, тоді як його дружина одночасно працювала на трьох роботах.

Пізніше Madison Capital Partners перетворилася на основу холдингу Madison Industries. Приблизно у 2012 році Гіс вирішив змінити підхід і перейти від класичної моделі приватного інвестиційного фонду до формату довгострокового володіння компаніями. Він пояснював це бажанням не продавати бізнеси одразу після розвитку, а зберігати їх у структурі холдингу.

І цей холдинг також інвестує у технологічні стартапи. У 2024 році Madison разом із фондами Barings та Sequoia Heritage придбала компанію SimX, яка створює симулятори медичних процедур для лікарень, університетів та ВПС США.

Попри небажання бути публічною фігурою, Гіс став відомим після великої благодійної діяльності. У 2017 році він пожертвував Університету Іллінойсу $150 млн, після чого бізнес-школу закладу назвали на його честь. У 2025 році він додатково передав ще $100 млн спортивній програмі університету, а футбольний стадіон отримав назву Gies Memorial Stadium.

Колеги описують Гіса як керівника, який уважно контролює фінансові показники компаній холдингу, але водночас довіряє операційне управління менеджерам. Сам він часто порівнював Madison Industries із бізоном, тобто з твариною, яка під час бурі не тікає, а рухається назустріч негоді.

Як бухгалтер із Чикаго заробив мільярдний статок, скуповуючи найпростіші бізнеси

Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.

Projects is proudly powered by WordPress