Шрам як знак честі: як німецькі студенти отримували відмітку Schmiss

• Відмітка Schmiss у 19 столітті та на початку 20 століття була символом мужності серед німецьких студентів, отриманим під час регламентованих дуелей Mensur.
• Дуелі були частиною культури честі, але популярність знизилась після Першої світової війни. Крім чоловіків, в дуелях також брали участь жінки, зокрема відома така подія трапилася наприкінці 19 століття у Відні.

У 19 та 20 століття шрам на обличчі вважався ознакою мужності та витривалості, зокрема ця ідея поширювалася серед німецького студентства. Спеціальну відмітку Schmiss отримували саме під час студентських дуелей, які були частиною традиційного виховання. А наявність таких шрамів у німецьких офіцерах вказували на їхню авторитетність.

Як з'явилися відмітки Schmiss, у чому їхня особливість та в яких колах їх практикували, йдеться на Encyclopaedia Britannica.

Читайте також Перевернула світову моду: історія успіху Анни Вінтур про яку зняли фільм "Диявол носить Prada"

Що відомо про термін "Schmiss"?

У 19 столітті та на початку 20 століття особливе місце в студентському середовищі займала традиція академічного фехтування, яка мала назву Mensur. Спочатку можна подумати, що це були хаотичні бійки, але насправді це були регламентовані дуелі між членами різних студентських корпорацій.

Їхньою головною метою була не перемога, а демонстрація витримки. Все на ділі відбувалося так:

• Учасники стояли майже нерухомо та обмінювалися ударами шабель по обличчю та голові.
• Важливо було не ухилятися, адже це вважалося проявом слабкості.
• Таким чином, після таких дуелей з'явився термін "Schmiss", тобто характерний шрам, найчастіше на щоці або лобі. І ті, хто його отримував, не приховували це, а навпаки підкреслювали.

Обличчя німецької еліти з відмітками Schmiss / Фото з інстаграм-сторінки "Темна академія"

Історики зазначають, що це було частиною ширшої культури еліт. У роботах британського історика Річарда Еванса, який писав про Німеччину 19 століття, йдеться про те, що подібні практики формували ідеал мужності.

У його книзі "Поява Третього Рейху" (The Coming of the Third Reich) була приділена увага темам студентських корпорацій та дуелей. Він описує, що в університетах Німеччини, як-от Гейдельберг або Бонн, панувала культура дуельного фехтування Mensur, що згадується на початку.

Натомість поняття "Schmiss", тобто шрам, слугував візуальним доказом того, що чоловік пройшов через корпоративне навчання та має мужність. До речі, Еванс розглядає ці ритуали як спосіб залучення молоді до майбутньої служби державі.

Саме тому на фото, де є німецькі офіцери з 19 – 20 століття, чимало з них мають такі шрами, адже тоді це підвищувало їхній авторитет. Однак після Першої світової війни популярність практики почала зменшуватися, а до Другої світової війни практично зникла.

Чому дуелі раніше були популярними?

Загалом дуелі в різні епохи були не просто способом вирішення конфліктів, а частиною культури честі. До поєдинків могли вдаватися як політики, військові, так й інтелектуали, зазначають в Spiegel.

Одним із найвідоміших випадків стала дуель, у якій у 1864 році загинув Фердинанд Лассаль, відомий німецький політик і мислитель. Він отримав смертельне поранення через особистий конфлікт, який переріс у питання честі. А ще не менш показовими були дуелі за участі Отто фон Бісмарк, який у молодості неодноразово брав у них участь і навіть здобув репутацію досвідченого дуелянта.

Втім з початку 20 століття, а саме у 1902 році противники такої форми розв'язання конфліктів, організували в Німеччині "Німецьку антидуельну лігу", що призвело до зарахування дуелі, як кримінального злочину. Лише у 1969 році пункт про це в кримінальному кодексі Федеративної Республіки Німеччини було вилучено. Водночас в академічних фехтувальних практиках традиційних студентських братств цей ритуал досі зберігається.

Натомість крім чоловічих дуелей могли проводитися ще й жіночі. Відомим випадком саме жіночої дуелі стала подія 1892 року поблизу Відня за участю принцеси Пауліни Меттерніх та графині Анастасії Кільмансегг, згадується на сторінці Witty Historian.

Їхня суперечка розпочалася через квіткові композиції для музичної виставки. Згодом образа переросла у формальний виклик, як-от дуель.

Тоді дуель була незаконною, тому жінки спеціально виїхали за межі Відня та влаштували "емансиповану дуель", де використовували рапіри. Коли обидві жінки були поранені, дуель була припинена.

Як виглядала жіноча дуель на рапірах / Фото Witty Historian

Цікаво! Остання офіційна дуель на рапірах була проведена у Франції у квітні 1967 року між соціалістом Гастоном Деффером та депутатом-голлістом Рене Ріб'єр.

Чи справді німецькому фюреру не подобалися певні символи жіночої сили?

Адольф Гітлер ненавидів червону помаду та заборонив її в Німеччині – твердження, яке насправді не має реального підґрунтя. Сучасники повторюють цю тезу без посилань на першоджерела. А дослідники прямо вказують, що доказів особистої позиції Гітлера щодо помади не знайдено.

Загалом червона помада стала символом жіночності значно раніше – ще на початку 20 століття. У 1912 році під час маршу за виборчі права жінок у Нью-Йорку учасницям роздавали помаду як знак протесту. Цю ініціативу пов'язують з Елізабет Арден.

Під час Перша світова війна та Друга світова війна роль помади лише зросла, адже жінки масово працювали в так званих "чоловічих" сферах, тобто на фабриках, у транспорті та військовій інфраструктурі. У США та Великій Британії косметику не забороняли навіть у період дефіциту, адже її вважали важливим елементом підтримки морального духу, але у нацистській Німеччині ситуація була складнішою, бо ідеологія просувала образ природної жінки без яскравого макіяжу, орієнтованої на сім'ю та материнство. Але попри це, повної заборони в країні не існувало.