"Смерть станеться з усіма. Але ми можемо зробити так, щоб не залишати у пам’яті рідних травматичний образ померлого", - танатопрактик Маргарита Авраменко

"Смерть станеться з усіма. Але ми можемо зробити так, щоб не залишати у пам’яті рідних травматичний образ померлого", - танатопрактик Маргарита Авраменко 16:17, 27.05.2026 23 хв. УНІАН

Танатопрактик Маргарита Авраменко в інтерв’ю УНІАН розповіла про нюанси своєї професії, її затребуваність в Україні та світі, чи доводиться відмовлятись від роботи і чому.

В Україні професія танатопрактика лише починає розвиватися й досі залишається маловідомою для більшості людей. На державному рівні вона не має офіційного статусу та часто прирівнюється до роботи санітарів моргу, хоча й передбачає більш детальний підхід до роботи з померлими.

Фахівці цієї сфери займаються підготовкою тіла до прощання – від миття та дезінфекції до відновлення зовнішності після тяжких травм. Їхня робота допомагає родинам пережити один із найважчих моментів у житті без додатково травматичних образів.

Під час повномасштабної війни обсяги роботи танатопрактиків значно зросли, а разом із цим побільшало й важких випадків. Сьогодні їм доводиться працювати як із цивільними, так і з військовими, чиї тіла часто мають серйозні ушкодження. УНІАН розпитав у танатопрактика Маргарити Авраменко, як відбувається підготовка тіл до прощання, про професійні інструменти для відновлення зовнішності померлих та необхідність осучаснення ритуальної сфери в Україні.

Відео дня

Пані Маргарито, як ви прийшли в професію танатопрактика? Чому вирішили обрати таку специфічну сферу?

Невдовзі буде рік, як я в цій професії, але й досі намагаюся дати собі відповідь на запитання: що саме привело мене сюди. Іноді мені здається, що це особисті переживання, болі, бажання доводити собі власну силу. В інші дні я бачу в цьому щось значно більше - місію, свій шлях. А буває, що розумію: мене привів сюди щирий інтерес до цієї справи.

Мені завжди хотілося бути криміналістом, я любила дивитися тематичні серіали, цікавилася всім, що з цим пов’язано. Коли переїхала до Києва, взяла у подруги книгу з криміналістики, читала її й почувалася справжньою спеціалісткою (сміється). Тому, думаю, це поєднання багатьох факторів: особистого інтересу, внутрішнього пошуку, бажання знайти своє місце.

Що саме стало передумовою для цього?

Я багато чого пробувала у житті, але саме ця справа зачепила мене по-особливому. Я випадково побачила інтерв’ю на YouTube, і в мені ніби щось клацнуло. Після цього я вже не могла забути про танатопрактику. Зазвичай я швидко захоплююся чимось, а потім інтерес згасає. Але тут усе було інакше: минув місяць – і цікавість не зникла, минуло два – я почала ще глибше вивчати професію, шукати інформацію про неї в Україні. А вже через дев’ять місяців поїхала навчатися за кордон. Тоді я зрозуміла, що це справді моє. Бо я не здалася.

Є й особиста причина, чому для мене це так важливо. Коли ховали мого батька, я не була присутня на похороні – це був початок війни, усе відбувалося дуже сумбурно, я тоді була за кордоном, і мама відмовляла мене їхати. Було дуже страшно. Потім я дізналася, що на похороні у батька були брудні руки. І я це дуже запам’ятала.

Попри те, що мій батько працював на шахті, він усе життя був людиною, яка надзвичайно слідкувала за чистотою: завжди доглянуті нігті, чисте взуття. Навіть коли я приходила додому з брудним взуттям, він сам його мив. І в мене досі в голові цей контраст – людина, яка жила з такою увагою до дрібниць, пішла в останню путь із тим, чого він би ніколи не допустив. Ніхто в морзі на це не звернув увагу, ніхто не подумав, що це може бути важливо для сімʼї, для рідних.

Саме тоді я ще глибше зрозуміла, наскільки важливі деталі. Бо для когось це може здаватися дрібницею, але для родини – це пам’ять і відчуття гідного прощання. Тому у своїй роботі я намагаюся думати про все, що може бути важливим для близьких: від стану нігтів до виголених скронь, які були у людини за життя.

Де саме за кордоном опановували професію?

Я навчалася у Польщі, у провідного танатопрактика Адама Рагіля (у Польщі це дуже відома людина з понад 20-річним досвідом роботи), який підготував сотні студентів у різних напрямках танатопрактики. Після особистого знайомства з Адамом і його підходом до роботи я зрозуміла, що навряд чи могла знайти для себе кращого наставника. Його професіоналізм, досвід і ставлення до професії справили на мене дуже сильне враження. У мене буквально відкрився рот від подиву. Я тоді сказала: "Вау". Бо зрозуміла, наскільки це глибока, важлива й недооцінена сфера, яка потребує зовсім іншого підходу та культури роботи.

Чи треба мати якийсь диплом чи сертифікат, щоб займатися цією діяльністю?

В Україні, на превеликий жаль, професія танатопрактика поки не має офіційного статусу. Дуже часто її прирівнюють до роботи санітара моргу, хоча це зовсім інший напрямок і значно ширший спектр діяльності. Тому наразі в Україні для роботи у цій сфері не потрібні жодні офіційні документи чи сертифікати. Навіть для навчання танатопрактиці в Європі, де професія вже визнана на офіційному рівні, медична освіта не є обов’язковою. Насамперед потрібні бажання опанувати цю справу, внутрішня готовність до неї та постійне навчання.

Зараз я веду приватну практику, працюю як ФОП. Але в майбутньому дуже хочу створити власне підприємство та розвивати в Україні європейський рівень підготовки тіл – саме так, як мене навчали.

Розкажіть, як виглядає ваше робоче місце?

Поки що в мене немає одного постійного місця для роботи. Я працюю як виїзний спеціаліст, там, куди мене запрошують: у кімнатах прощання при ритуальних будинках, у моргах, в абсолютно різних умовах. Тобто, працюємо там, де є потреба.

З одного боку, це зручно, бо не потрібно хвилюватися про оренду приміщення чи оплату комунальних витрат. Але з іншого, доводиться працювати у місцях, куди інколи навіть заходити не хочеться. Та це частина професії й реальність, з якою стикаєшся.

Коли я тільки починала свій шлях у цій сфері, то навіть раділа, що професія танатопрактика в Україні майже неконкурентна. Але згодом зрозуміла: там, де немає конкуренції, потрібно бути першопрохідцем. І про це я спочатку не подумала. Було непросто, адже сфера дуже закрита. Доводилося самостійно знайомитися з ритуальними будинками, пропонувати свої послуги, пояснювати, чому це важливо. Деякі прямо говорили, що такі послуги їм не потрібні, бо в них уже є свої налагоджені схеми роботи. Хтось не бачив у цьому цінності. І, звісно, у певні моменти це демотивувало.

Але є й інший бік. Якщо щось робити – обов’язково з’явиться результат. Завжди знаходяться однодумці: люди, які підтримують, хочуть навчатися, отримувати нові знання, розвивати цю сферу й будувати новий рівень ритуальної культури в Україні. І саме це мотивує рухатися далі. Я ніколи не думала, що буду буквально "відкривати двері з ноги". Завжди казала, що я не така. А виявилося – така, і, навіть, "гірше" (сміється).

Що входить у вашу щоденну роботу? Які основні етапи підготовки тіла до поховання?

В першу чергу – це безпека. Потрібно зробити тіло безпечним для подальшої роботи та прощання рідних. Існує первинна та вторинна дезінфекція. Первинна – це миття тіла, вторинна – робота зі спеціальними хімічними засобами, під час якої опрацьовуються внутрішні процеси. Далі починається вже більш глибинна робота. Ми працюємо з втраченими об’ємами та змінами, які відбуваються після смерті.

Кінематограф створив певну ілюзію й показує смерть дуже "красивою". У реальності все інакше: тіло та риси обличчя часто вже не схожі на ті, що були за життя людини. Тому завдання танатопрактика – маленькими, поступовими кроками відновити природний вигляд людини. Це робота з положенням щелепи, повік, ін’єкційна корекція втрачених об’ємів, приведення до ладу шкіри, волосся, рук. Ми робимо стрижку, манікюр, дбаємо про охайність і деталі. Усе це в комплексі допомагає повернути ті риси, за якими рідні можуть упізнати близьку людину. Після цього тіло вдягають і готують до перенесення в труну.

Речі зазвичай передають рідні. Дуже часто це щось особливе й символічне: улюблений одяг, помада чи парфуми, шарф улюбленої футбольної команди, мобільний телефон, сигарети або інші особисті речі. І це теж важлива частина прощання…

Є величезна різниця між моментом, коли відкриваєш пакет і бачиш "обличчя смерті", та тим, коли після всієї проведеної роботи перед тобою людина зі спокійним виразом обличчя, у гідному та охайному вигляді. За цим стоїть колосальна праця, виконана маленькими, дуже уважними кроками.

Чи завжди вдається зробити людину впізнаваною для рідних?

У моїй практиці не було випадків, щоб після проведеної роботи рідні не впізнали людину. Але, звісно, усе залежить від конкретної ситуації та стану тіла. Наприклад, при тяжких травмах чи серйозних пораненнях не завжди можливо відновити зовнішність "один в один". Якщо людина втратила частину обличчя, скажімо ніс, і рідні просять його відновити, то певна реконструкція можлива. Але сказати, що результат буде ідеально таким самим, як за життя, мабуть, ні.

Втім, завдання танатопрактика полягає не лише у зовнішньому відновленні. Найважливіше – дати рідним можливість гідно попрощатися з близькою людиною й не залишити їм у пам’яті травматичний, страшний образ. І саме цього, як правило, вдається досягти.

Тобто йдеться не стільки про впізнаваність, скільки про естетичний вигляд?

Так, але водночас ми можемо працювати й над максимальною схожістю із зовнішністю людини за життя. Для цього орієнтуємося на фотографії, особливості рис обличчя. За потреби можна відтворити певні деталі – наприклад, горбинку на носі, зробити його вужчим чи ширшим, більшим або меншим.

Але чесно кажучи, зі своїм теперішнім досвідом я не буду гарантувати результат "один в один". У таких випадках важливо бути відвертим із рідними.

З вашої практики, які пошкодження найважче відновлювати?

Найскладніше працювати з травмами голови та вогнепальними пораненнями, які руйнують частину обличчя або черепа. Такі випадки потребують дуже великого обсягу роботи й поетапного відновлення. Спочатку створюється каркас, далі проводяться пластичні роботи, а на завершення – воскова реконструкція, яка допомагає відтворити окремі частини обличчя. Також дуже складною є робота зі шкірою. Після смерті вона стає надзвичайно чутливою, а якщо вже почалися гнилісні зміни чи пошкоджений епідерміс, то це фактично ювелірна робота. Усе потрібно робити дуже обережно, поступово й максимально делікатно.

Загалом танатопрактика не терпить поспіху. Щоб отримати справді хороший результат, важливо працювати уважно, крок за кроком, і не намагатися зробити все швидко.

Скільки часу може займати робота з одним тілом?

Іноді тіло вже попередньо підготовлене в морзі й до нас потрапляє лише для реконструкційної роботи. Найпростіші випадки, коли потрібно відновити втрачені об’єми або провести легку, ювелірну корекцію обличчя, а не створювати "поверхневу маску". Така робота може займати, приблизно, від 40 хвилин. Якщо ж потрібно працювати з воском, відтворювати частини обличчя, повіки, брови чи проводити складнішу реконструкцію, то це вже займає від двох годин і більше.

Але насправді все дуже індивідуально, адже кожен випадок має свої особливості. Найдовший випадок у моїй практиці тривав приблизно три години. Це не був надскладний випадок, радше робота, яка вимагала часу й уважності до деталей.

Як в цілому повномасштабна війна вплинула на професію танатопрактиків та обсяг роботи?

Я прийшла в цю професію вже під час повномасштабного вторгнення, тому об’єктивно порівняти, як було "до", не можу. Але можу точно сказати, що зараз роботи стало більше. Через це інколи знижується якість стандартної підготовки тіл у деяких службах – просто через брак часу та навантаження.

Санітари моргів виконують роботу за базовими протоколами, без можливості приділяти багато уваги деталям. І саме тут на перший план виходять танатопрактики, адже їхня компетенція – це якраз детальна, уважна робота з тілом, коли кожна дрібниця має значення.

Ми щодня стикаємося зі смертю – і це не лише бойові втрати. Це й цивільні смерті, які відбуваються поруч із нами: у сусідніх будинках, у містах, де ми живемо, у місцях, які нам знайомі з дитинства. На жаль, це реальність війни, і від неї нікуди не подітися.

Чи багато серед тих, з ким працюєте, загиблих військових?

Останнім часом я справді почала більше працювати з тілами військових, і, на жаль, їх багато. Люди гинуть у великій кількості, і це важко. Коли людина не з нашої сфери, вона ніби розуміє, що смертей багато, але це проходить десь фоном, не зачіпаючи напряму. А коли з цим працюєш щодня і бачиш усе на власні очі, сприйняття повністю змінюється.

Пам’ятаю свій перший випадок роботи з військовим – я тоді проплакала весь день. Було дуже сильне відчуття несправедливості й усвідомлення, наскільки крихке людське життя і як раптово воно може обірватися. Це мене тоді дуже сильно вразило.

Така емоційність не заважає працювати?

Можливо, на цьому етапі я ще не все роблю "правильно" з погляду професійної дистанції, бо я поки що пропускаю все через себе, не можу просто відсторонитися і тримати це всередині… Для мене важливо проживати ці емоції. Я знаю, що є фахівці, які працюють більш автоматично, але мені поки що так не підходить. Так, співпереживання інколи ускладнює роботу, але водночас у чомусь і допомагає – воно не дає втратити людяність у цій професії.

Чи потребує робота з тілами військових додаткової підготовки або окремого підходу, адже багато тіл зазнають серйозних пошкоджень на війні?

Пошкодження бувають дуже різні, і не завжди все можна відновити. У роботі з військовими важливо насамперед об’єктивно оцінювати свої сили й чесно відповідати собі на запитання: чи готовий ти впоратися з таким рівнем складності, чи ні. У моїй практиці не було випадків, щоб я сказала, що не готова. Звісно, у моменті може бути страшно, ти можеш побачити тіло і на секунду подумати: "А що з цим робити?". Але це така професія, де очі бояться, а руки все одно роблять. Тому дуже важливо не панікувати, а поступово виконувати свою роботу.

Коли я ділюся робочими моментами в соцмережах, інколи отримую коментарі на кшталт: навіщо це показувати, чому не закрити труну, навіщо "знущатися" з тіл. Але тут важливо розуміти психологію людей, особливо родин, які втратили близьких на війні.

Вони часто довго не бачили цю людину, і мозку важко прийняти сам факт загибелі. З’являється заперечення, сумніви, думки про помилку в ДНК-аналізі чи інші варіанти. Я бачила ситуації, коли навіть після офіційного підтвердження смерті людям було важливо побачити тіло, хоч щось, що підтвердить реальність втрати. Для багатьох це стає частиною прощання, можливістю переконатися, що це справді їхня людина, і таким чином трохи зібратися з думками та знайти хоч якийсь внутрішній спокій.

Чи існує часовий проміжок після смерті людини, по завершенню якого ви не беретеся за роботу?

Це дуже індивідуально. Я якось почула фразу, яка мені запам’яталася: в принципі, можна відтворити майже все, навіть складні пошкодження, але завжди постає питання: чи це справді потрібно. Є випадки, коли повна реконструкція не є доцільною. Наприклад, якщо збереглася лише частина тіла, іноді правильніше й етично виправдано поховати те, що є, без спроб штучного відтворення цілісного образу.

Також важливо розуміти, що при виражених посмертних змінах, тривалих процесах розкладу чи гниття, працювати вже надзвичайно складно або неможливо. Це не лише про технічні обмеження – це й питання безпеки. І, відверто, не всі танатопрактики беруться за такі випадки. Тому тут немає універсального "допустимого часу", кожна ситуація оцінюється окремо, залежно від стану тіла, умов зберігання та можливостей роботи.

Розкажіть про інструменти та матеріали, з якими працює танатопрактик.

До моєї робочої валізи входять пінцети, голки, різні хірургічні тримачі. Пінцети використовую, зокрема, під час тампонування, а голкою та нитками фіксую щелепу. Я працюю з професійною ритуальною хімією – так мене навчали, і я це привезла в Україну як стандарт, до якого хочеться поступово підіймати рівень галузі. Важливо, щоб люди розуміли: підготовка тіла може бути на справді професійному, сучасному рівні.

У моєму арсеналі є різні засоби: дезінфекційні розчини, препарати для усунення запахів, ін’єкційні розчини для відновлення втрачених об’ємів, а також засоби для зволоження та догляду за шкірою. Окремо обов’язково використовую засоби індивідуального захисту – рукавички, маски, халати. Це базова безпека, без якої така робота просто неможлива.

За вашими спостереженнями, наскільки загалом в Україні розвинута ця сфера у порівнянні з іншими країнами?

Якщо порівнювати Україну з іншими країнами, різниця доволі відчутна. Я б описала це як різні етапи розвитку: у той час, як світова ритуальна сфера вже давно працює за сучасними стандартами й технологіями, ми ще, значною мірою, перебуваємо на етапі формування підходів. Іноді це виглядає так, ніби світ уже "вийшов у космос", а ми ще будуємо піраміди. І хоча сам факт цих "пірамід" теж є значним досягненням, загальний рух у світі вже давно пішов далі.

За кордоном усе значно структурованіше й відкритіше: є інший рівень стандартів, підготовки й сприйняття самої професії. У нас же часто переважає закрите й обережне ставлення до цієї теми. Домінує принцип "навіщо вигадувати щось нове, якщо старе і так працювало".

Також важливо розуміти, що не всі у ритуальній сфері прагнуть розвитку або нових знань. Там, де керівні позиції займають люди старшого покоління з більш консервативним підходом, зміни, зазвичай, відбуваються повільно. Але поступово з’являються нові люди, які змінюють підхід і роблять сферу більш відкритою, сучасною та професійною. Поява молодих фахівців рухає її вперед і відкриває для міжнародного досвіду. Саме тому в майбутньому я дуже хочу показати, як ця сфера може виглядати на рівні сучасного підприємства або танатоцентру - з іншим підходом і стандартами.

Чи є сьогодні в Україні потреба в таких спеціалістах?

Я вважаю, що потреба в танатопрактиках в Україні є доволі високою. Але реальність така, що багато людей просто не знають, що підготовка тіла може мати інший формат.

Важливо розуміти: танатопрактик – це не те саме, що санітар моргу. Це просто різні ролі, різні завдання і, головне, різний ресурс часу та глибини роботи. Санітар виконує великий обсяг базових процедур у межах робочого графіку. А танатопрактик може бути залучений окремо, щоб більш уважно, детально і ювелірно пропрацювати зовнішній вигляд людини перед прощанням. Тобто мова про розширення можливостей і підходів у сфері. І саме через це, на мою думку, потреба в таких фахівцях буде тільки зростати.

Ви нещодавно відвідали поховальну виставку в Італії. Розкажіть, що найбільше вразило?

Це виставка, яка проходить у Болоньї раз на два роки. Вона збирає фахівців ритуальної сфери з усього світу – від виробників свічок до компаній, які будують крематорії. Коли я туди потрапила, у мене буквально "відкрилися очі" на те, наскільки розвиненою є ця сфера. Там представлені дуже неочікувані рішення й навіть стартапи, про які я раніше не могла б подумати.

Наприклад, є проєкти з перероблення залишків титанових пластин і протезів після кремації. Також мене вразила ідея з вуликами біля крематоріїв: бджоли виробляють мед, а за його аналізом досліджують якість повітря навколо – чи справді системи очищення працюють належним чином.

В Європі також активно відходять від агресивних хімічних засобів на кшталт формаліну. Розробляються більш безпечні альтернативи як для довкілля, так і для самих фахівців – бальзамувальників і танатопрактиків. Формалін повністю не зник, але з’являються сучасніші рішення. Я познайомилася з власницею бренду, яка створює повністю безпечні бактерії, які усувають запах і допомагають тілу швидше розкластися, що, знову таки, допомагає нашій планеті.

З виставки я привезла багато корисних контактів – від виробників професійної косметики до постачальників робочого обладнання, зокрема спеціальних столів. Якщо говорити не лише про матеріальне, то привезла, можна сказати, особистий "level up". Думаю, найближчим часом отримаю членство у світовій поховальній організації. І найголовніше – це натхнення. Я побувала в середовищі, де відчула цінність своєї роботи. Побачила людей, які справді горять своєю справою, не знецінюють її і постійно розвиваються. Це дало мені відчуття, що я обрала правильний шлях. І мені хочеться йти ним далі, навіть якщо інколи це буває непросто.

Пані Маргарито, яка приблизна вартість послуг танатопрактика?

Все дуже індивідуально. Вартість залежить від обсягу роботи. Є базовий рівень: освіжити обличчя, зробити ін’єкційну корекцію, макіяж. Це мінімальний пакет. Складніші випадки: відновлення, робота з вираженими посмертними змінами, використання воску та глибша реконструкція – це інший рівень, відповідно і ціна. У середньому, мінімальна вартість таких послуг починається від п’яти тисяч гривень. Але чіткого фіксованого прайсу немає, бо кожен випадок індивідуальний і прораховується окремо.

Якщо до мене звертається людина, у якої немає можливості оплатити повну вартість, я не відмовляю. Для мене це не про "є гроші – є робота", а про можливість зробити це гідно для кожного випадку. У мене дуже гнучке оформлення цін, я намагаюся підлаштовуватися під клієнта.

З військовими та дітьми я працюю безкоштовно – просто не можу взяти за це кошти. Для мене це, певною мірою, спосіб підтримати родини в найважчий момент.

Хто переважно замовляє ваші послуги?

Частіше за все за допомогою звертаються родини людей похилого віку та військових.

Як загалом суспільство ставиться до вашої професії? Що найчастіше чуєте від людей, які дізнаються, ким працюєте?

Коли люди дізнаються про мою професію, я майже завжди бачу круглі очі. Спочатку – щире здивування, а потім починаються запитання: "А ти справді працюєш з мертвими?", "Ти їх торкаєшся?", "Навчання відбувається на манекенах? (насправді ми працюємо з реальними людьми, не з манекенами).

Найчастіше питають: "Чи сняться тобі мертві люди?". Так, іноді робота може снитися – але не в якомусь страшному сенсі. Це, радше, як відображення насиченого дня: ніби ти продовжуєш працювати уві сні, а потім прокидаєшся і розумієш, що насправді просто спала.

Також дуже багато людей питають про містику. Я завжди трохи посміхаюся з цього, бо раніше сама була людиною, якій страшно було вночі вийти в коридор. А зараз, коли стоїш у морзі або працюєш у такому середовищі, ці уявлення про "містику" просто зникають.

Взагалі інакше дивлюся на смерть, вбачаю в цьому незворотний процес, це станеться з усіма. Раніше мала аерофобію, боялася розбитися в літаку, а з танатопрактикою у мене зник страх смерті. При цьому, дуже сильно не хочеться помирати, тому що життя - неймовірно класна штука. Якась така цінність зʼявилася в усіх дрібницях: від вечора, проведеного з друзями, від пікніка, розмови з мамою. Важливість усіх цих маленьких деталей виросла в сто разів. Зʼявилася цінність життя і зникло бажання змагатися з усім світом. Я не порівнюю себе з іншими спеціалістами, лише себе з собою, і завдячую цим танатопрактиці. Багато чого в моєму баченні світу змінилося разом із нею.

Новини партнерів Війна в УкраїніНаталія Мосейчук +Мобілізація з 1 червняВідстрочка від мобілізації з 1 червняБронь від мобілізації в червні 2026Новини УкраїниНовини ХарковаНовини ЛьвоваНовини КиєваНовини ОдесиНовини ДніпраНовини економікиКурс долараКурс євроКурс валютЧи входить у стаж робота в РосіїБіткоіни-курсТарифи на електроенергіюЯка буде пенсія, якщо стаж 35-37 роківТарифи на газЯка пенсія при стажі 30 роківУкрзалізницяПрогноз погодиПогода на місяцьСиноптикПогода КиївПогода на завтраМагнітні буріПогода на тижденьГороскопГороскоп на тижденьКалендар рибалки на травень 2026Гороскоп на сьогодніГороскоп на завтраЯке сьогодні святоЦерковний календар на червень 2026Коли Літній Миколай 2026Церковне свято 27 травняЦерковний календар на травень 2026 за новим і старим стилемЦерковне свято 28 травняЩо гріх робити на Вознесіння 21 травняКоли День вишиванки 2026ЛайфхакиЯк правильно та безпечно спиляти сухе деревоЯк відмити сковороду від нагару за копійкиЯк зняти набряк ніг у домашніх умовахЯк зробити сметану вдомаНа що клює карась в червніLiteРецептМодаМагнітні буріЗіркиСвятаКіноСтосункиЛайфхакиАстрологіяХолостяк 2025Сад-городЩо покласти в лунку під час висаджування кабачківКоли садити квасолю у відкритий грунтЩо посадити біля помідорів від білокрилки, попелиці та колорадаМісячний посівний календар на червень 2026Як позбутися кульбаб на ділянціЯк приготувати добриво для томатівУ якому місці не можна садити аґрусЯк назавжди позбутися дротяникаЩо не можна удобрювати золою на городіЯк правильно підв'язувати помідориЯк позбутися слимаківЧим підживити кущі смородини для великого врожаюРецептиШкільна піцаВафельний тортТісто для смажених пиріжківПравила користування сайтомПолітика конфіденційностіПро насРедакційна політикаМи в соцмережахМи використовуємо cookiesПогоджуюся