Роберт "Мадяр" Бровді: Якщо кожен ударний екіпаж нищитиме 10 окупантів на місяць – Росія захлинеться

За останній рік фронт у російсько-українській війні змінився настільки, що класичні уявлення про тил і передову фактично перестали існувати. Безпілотники контролюють десятки кілометрів углиб, російська техніка стає рідкістю, а головною ціллю дедалі частіше є піхота.

Дрони вже не лише допоміжний інструмент на полі бою, а окрема система ведення війни, яка змінює логістику, штурми, оборону і навіть географію фронту.

Роберт Бровді, відомий широкій публіці під позивним "Мадяр" – один із ключових архітекторів української війни дронів. За чотири роки він пройшов шлях від засновника і командира одного з найуспішніших підрозділів безпілотників до командувача Сил безпілотних систем ЗСУ.

Оскільки фізично поспілкуватись з командувачем СБС майже нереально, ми поговорили з ним онлайн через відеозв'язок.

У розмові з УП Роберт "Мадяр" Бровді розповідає про те, як дрони перетворили фронт на суцільну кілзону, чому Росія масово копіює український досвід, як працює "Лінія дронів", чому одна бригада БПЛА здатна "перемолоти" дві російські бригади за місяць – і чому головна битва війни зараз відбувається не за кілометри території, а за математику втрат.

"Якщо рахувати тільки успішні польоти, ми ніколи не зрозуміємо реальної ефективності війни"

– Пане Роберте, вітаю. Коли ви прийшли в Сили безпілотних систем, ви одразу отримали "Лінію дронів" і кілька сильних підрозділів. Тоді ви заявляли про амбітну ціль – розгорнути цю систему вздовж усього фронту. Наскільки вдалося досягти цієї мети?

– Результат нашої діяльності на табло. Він чи не єдиний, котрий публічно в режимі онлайн висвітлюється і доступний великій кількості глядачів. Поки ми ще далеко від повного зімкнення суцільної "Лінії дронів" уздовж усієї смуги фронту, але рухаємося швидше, ніж планували.

Коли створювалося угруповання, наша чисельність складала близько 2% від загальної чисельності Сил оборони. Планово ми ставимо перед собою ціль довести її до 5% і забрати на себе 50% всіх уражених ворожих цілей і особового складу противника.

Ми суттєво наростили кількість екіпажів. Наразі наша чисельність становить трохи більше 2,5% від загальної чисельності військовослужбовців Сил оборони. Це, звісно, пов'язано перш за все з повільним залученням додаткового особового складу, його підготовкою й таке інше.

Ми не збираємо докупи всіх, до кого дотягнемося, таке завдання не стоїть. Враховуючи специфіку діяльності, а особливо фокус уваги противника на нас, ми мусимо перебирати людей. І, відверто кажучи, черга ж на війну в принципі не стоїть в 2026 році. Відповідно, брати, аби брати – це не той підхід.

Ми не беремо людей просто для кількості, головний акцент – на якість, постійну підготовку екіпажів і забезпечення їх усім необхідним.

– Які результати зараз показує "Лінія дронів"?

– Ми швидше за план зібрали всі підрозділи в єдину систему обліку. Це дозволило бачити ефективність кожного екіпажу, кожного засобу, кожного боєприпасу.

Сьогодні ми фактично самі забезпечуємо себе боєприпасами. Маємо понад 50 моделей, які пройшли фронт і показали ефективність. Про результати, зрештою, з відповідним підтвердженням, свідчить те, що ми змогли перетнути відмітку 10 тисяч щомісячно знищених, уражених військових противника при підтримці загального темпу близько 35–40 тисяч ворожих цілей щомісячно. Робота йде.

Але головне – не цифра сама по собі, а повне розуміння, як ця цифра досягається.

– Як зараз працює взаємодія СБС із корпусами та лінійними підрозділами?

– Наша задача – вибити пілотів противника, обмежити логістику, пересування особового складу, підготовку штурмів та навіть обмеження евакуації. І наша задача – працювати інтенсивно на оперативному рівні. Тобто, щоб не допустити неконтрольованого потоку сил та засобів противника в межі фронту.

Є абсолютно прозора інформація, яка підраховується й оновлюється в режимі онлайн, що з моменту створення угруповання за 11 місяців ми змогли уразити понад 300 тисяч ворожих цілей.

Але я вам скажу основне: середня глибина знищення особового складу противника на сьогоднішній день не перевищує 1,5 кілометра від смуги фронту. Ми, по суті, працюємо "під ногами". А я мрію, що колись СБС займеться двома надважливими напрямками в директивний спосіб і не буде перейматися тим, що відбувається безпосередньо "під ногами" на смузі фронту.

Робота корпусів чітко визначена ділянками близько 100+ кілометрів на кожного по смузі фронту, вони структуровані. І це принаймні впорядкувало рух на смузі, хто за яку смугу має відповідати і відповідає. Більше половини корпусів уже мають представництва СБС.

Наше завдання там – не лише закривати проблемні ділянки, а й стандартизувати всю систему обліку. Тому що якщо ми рахуватимемо лише успішні вильоти, ми не зможемо порахувати, а скільки на забезпечення цих успішних вильотів витратили реально дронів, які з них якісні, які неякісні, скільки витратили боєприпасів і таке інше.

І саме облік всіх без виключення подій, що відбуваються, і подача їх в єдину систему обліку дозволяє автоматично вирішити питання і постачання, і селекції засобів.

В інакший спосіб збирати цю інформацію по принципу ОБС – "одна бабка сказала" – воно не працює. Якщо рахувати тільки успішні польоти – ми ніколи не зрозуміємо реальної ефективності війни.

"25 кілометрів – це вже суцільна кілзона"

– Ви часто говорите про "екосистему" дронових військ. Що це означає на практиці?

– Це коли підрозділ може діяти майже автономно. У нас є поняття "рецепт борщу". Ми чітко рахуємо: скільки на 100 кілометрів фронту має бути FPV-екіпажів, бомберів, розвідників, РЕБ, РЕР, логістики, дистанційного мінування. Ми хочемо, щоб підрозділ міг розгорнутися в полі чи на березі моря й самостійно вести бій, не чекаючи артилерії чи допомоги старшого начальника.

Це робота, над якою слід працювати безперервно. І лише тоді, коли ми зімкнемо в повній мірі усю смугу бойового зіткнення і кожен з підрозділів угруповання буде здійснювати нехай не 15 компонентів борщу, а хоча б 10 з них, це додасть самостійності на смузі й суттєво покращить результат.

– Коли ви тільки заходили на посаду, осінтери оцінювали кілзону умовно в 10–15 кілометрів. Зараз експертам навіть складно промальовувати карти, тому що все змінюється, і сірі зони й позиції перемішуються. На вашу думку, як змінилася кілзона як така, як вона зараз працює і про яку територію ми можемо говорити?

– Давайте не будемо говорити про чиїсь думки, давайте будемо говорити мовою цифр. Для цього є єдина система обізнаності, на котру наносяться всі зафіксовані нанесені ураження. По ній чітко детально видно глибину регулярного відвідування і успішних уражень тими чи іншими засобами. Саме ця відстань і формує так звану сіру зону, котру зараз модно називати кілзоною.

На сьогоднішній десь я її на різних ділянках оцінюю від 25 і більше кілометрів. Це залежить не від рекордного дольоту якогось окремо взятого засобу БПЛА, котрий взяв і злітав на Туапсе. А все залежить від аналізу чисельності тих засобів, використаних противником на смузі в конкретний період часу з конкретним результатом, котрий привів до тих чи інших втрат, і концентрації тих засобів на фронті.

Відповідно, концентрація засобів, що на регулярній основі наносять ураження на глибині 25 кілометрів по обидві сторони, є вже достатньо високою, щоб саме цей коридор вважати небезпечним для безперешкодного, безпроблемного багаторазового пересування навіть військовим у межах виконання бойових задач.

Я вже не кажу про цивільних осіб, що пересуваються, або логістику, або доправлення продуктів харчування і ще чогось іншого. На сьогоднішній день на 25 кілометрів по обидві сторони не раджу без відповідної підготовки, потреби, засобів захисту і всього іншого пхати носа до сірої смуги фронту.

– Ви якось нарахували, що знищення одного російського військового коштує 882 долари. Чи ця цифра змінюється і чи змінюється співвідношення втрат противника?

– Цифра приблизно тримається в тому самому діапазоні. Це напряму залежить від кількості витрачених засобів на одне підтверджене ураження. Але верифіковані цілі свідчать, що противник втрачає шаленим темпом піхоту.

Навіть найбільші скептики не можуть сперечатися з інформацією, котра в ситуативній системі обізнаності у військовій програмі "Дельта" відображена і підкріплена не просто координатами чи статистикою часу виконання, чи номером екіпажу виконавця. Вона підкріплена відеодоказом, підтвердженням. Тому що існує ця мотиваційна система бонусифікації, в обмін на підтвердження уражених цілей, за які ми отримуємо бали, котрі обмінюємо на необхідні нам засоби. Відповідно, ніхто не приховує свої результати.

Але і навішати там якісь видумки чи старі матеріали не є можливим. Адже система верифікації дуже ретельно відбирає. Є підрозділи, у котрих зі 100 поданих цілей, не буду їх називати, 40% цілей відсіюється. Це буквально за результатами квітня. Ми це питання вирішуємо.

З числа пілотів, котрі втратили можливість виконувати бойові задачі, але не втратили ні мотивацію, ні бажання продовжувати боротьбу, ми склали аудиторський орган, який сидить на командних пунктах та до подачі матеріалу, підтвердження матеріалу в систему верифікації самостійно перевіряє достовірність поданої інформації.

Якщо необхідно, вимагають від пілота додаткової дорозвідки, здобуття додаткової інформації, що підтверджує факт знищення. І тому відсоток зарахування в підрозділах угруповання перевищує 99%.

За рахунок цього ми отримуємо більш-менш об'єктивну картину. Чому більш-менш об'єктивну? Бо 20% залишається за кадром, оскільки не підлягають підтвердженню, це середній розрахунок. Тому що неможливо верифікувати результати знищення ураження, до прикладу, живої сили в контактному бою.

Навіть коли в хлопців працюють камери, швидкість передачі інформації для підтвердження взагалі не дозволяє оперативно її аналізувати і відносити на підтвердження знищення противника.

Це також стосується роботи артилерії, котра не супроводжується коригуванням, або навіть супроводжується, але в результаті роботи артилерії укриття, в котрому був противник, зруйноване, і не видно результатів знищення. А противник суто гіпотетично в цей час міг задніми вікнами втекти чи залізти в підвал, чи ще щось. Такі речі не підлягають підрахунку, хіба некрологи почитаємо у собачих пабліках.

Ну і зрештою, частина неверифікованих цілей, де довести нанесення ураження неможливо, навіть від нанесених ударів дронами. Наприклад, уражена будівля, розвалена, в неї ніби заскочило 4 хробака, але їх не видно. "Нету тела – нету дела", як москалі кажуть.

"Якщо більшість екіпажів вийде на 10 підтверджених уражень на місяць, будемо знищувати удвічі більше, ніж РФ може мобілізувати"

– Ви говорили про амбітну ціль у 30 тисяч знищених росіян на місяць. Ми вже бачимо, що на ці цифри вдається виходити більш-менш стабільно. Що в подальших планах?

– Коли я переходив в угруповання 11 місяців тому і віддав бригаду новому командиру, задача була вийти "Птахами Мадяра" на знищення / ураження 100 хробаків (росіян) середньо по палаті щоденно, щодобово. Ми тоді ще відпрацьовували по 2700 хробаків у місяць, 90 на добу в середньому.

Зараз ви можете звірити результати і побачити, що підрозділ сотку перетнув уже за перші два місяці, і зараз стабільно тримає від 4 тисяч на місяць. А 4 тисячі – це 10 штурмових складів десяти хробачих штурмових батальйонів.

Тоді стала наступна планка: вивести, щоб угруповання нищило щодоби один штурмовий склад одного хробачого батальйону – відмітка 400 (знищених росіян). 400х30 = 12 000. Дісталися ми 12 000? Дісталися в грудні місяці (минулого року).

Але після того знову просіли до 10 (тисяч). Задача виконана? Не виконана. От вам наступний крок – знову досягнути цієї відмітки 12, не обмежуючи себе в наступних кроках, збільшувати до 15–20 по мірі інтенсифікації наступальних дій противника на смузі, по мірі всіх тих обставин, котрі щоденно б'ють якимось особливостями, типу туману, "зеленки" і так далі.

– Ви хочете запровадити так звану формулу "Стандарт 10". Що вона передбачає?

– Ми провели детальний аналіз і порахували, що середній показник у Силах оборони сьогодні становить близько трьох підтверджених уражень противника на один ударний екіпаж за місяць. Тобто щось тут не працює, або щось працює не так. Бо немає такої ділянки фронту, де за місяць не можна знищити 10 окупантів.

Програма "Стандарт 10" – виключно про особовий склад. Коли немає двоногого окупанта-хробака, то не їде ні його буханка, ні його пікап, ні танк, ні драндулет, ні мотоцикл, нічого. Все це можна спалити в будь-який зручний момент.

Противник на техніці на поточний момент на смузі фронту – це вже екзотика. Ми спалили реально всю їхню техніку. Ми не спалили всі їх системи ППО. Техніка, котра застосовується в тактичній зоні, просто закінчується.

Але "Стандарт 10" – це не каральний норматив. Це усвідомлення, що кожен екіпаж має бути реально результативним. Якщо більшість екіпажів вийде на 10 підтверджених уражень на місяць – ми будемо знищувати удвічі більше, ніж Росія здатна мобілізувати. За кілька місяців вони захлинуться.

П'ять місяців тому ми намацали їхнє слабке місце, коли вперше в грудні вирівняли баланс прибуло / вибуло (військових) в російській армії. Досягнувши цього балансу, прийшло нове усвідомлення, що ми рухаємося, як білка в колесі, безкінечно: зима, весна, літо, осінь, зима, весна, літо осінь...

Прийшов час використати ситуацію неможливості ворогом збільшити мобілізацію. А як її використати? Нарощувати знищення самого чутливого болючого місця, бити в той синець, поки він не розвалиться.

"Росія фактично копіює існуючу франшизу угруповання Сил безпілотних систем України"

– Наскільки серйозно Росія адаптується до війни дронів?

– На 1 квітня загальна чисельність особового складу в армії противника, залученого до виконання безпілотних задач, складала 100 тисяч одиниць. На 1 травня, на минулому тижні, вони вже віддекларували 114 тисяч одиниць особового складу. А на новий рік 2025/26 у них було 86 тисяч. Тобто вони на 28 тисяч приросли за 4 місяці. Нехай якась кількість була збрехана, надумана чи якась інша, але вони збільшуються от з таким розрахунковим темпом, 28 тисяч за 4 місяці.

До кінця року вони планують наростити безпілотну компоненту до чисельності 168 тисяч одиниць особового складу. В рожевих окулярах характеру річного плану ми взагалі ставимо відмітку 200 тисяч. Але з тим темпом, з котрим вони зараз рухаються, я смію вважати, що вони тої відмітки 168 тисяч досягнуть.

Крім іншого, вони фактично копіюють існуючу франшизу угруповання Сил безпілотних систем України. Власний досвід у них у певних моментах є, але в більшості вони стараються щось у нас украсти, передьорнути, піти готовим вирішеним шляхом.

Вони створюють зараз угруповання Сил безпілотних систем, в котре абсолютна більшість цих безпілотників ворожої армії і увійде.

Чи можна ними керувати дистанційно централізовано? Ні. Але піднявши рівень командування по тим угрупованням до рівня заступника начальника Генерального штабу ворожої армії, вони спилять з російського бюджету мільйони карбованців чи рублів, з котрих частину вкрадуть, а частину направлять на централізоване виробництво засобів. І насиченість засобів на смузі збільшиться.

Я вам назву як мінімум три фактично реалізовані приклади. От, вибачте, з лайна і палок зроблена "Молнія", про яку всі чули, в минулому році подразнювала помірно. Вона носила 5 кг (вибухівки) на якісь 20–25 км, вона неточно била, її не важко було збити дронами FPV, виявити взагалі прозоро, бо вона на аналоговому каналі зв'язку, її будь-яка телевізійна антена виявляла, перехоплювала стрім, можна було ідентифікувати, де вона летить, і знищити. На Московії вона коштувала щось 3–4 тисячі доларів, комерсанти робили і в армію продавали.

Під новий рік відповідні органи ту контору трохи потрусили... Їм там якийсь хуліард рублів штрафу виписали за завищені ціни на користь армії. А після того зафіксили ціни продажу "Молнії" на рівні 120 тисяч їхніх дерев'яних грошових одиниць, що еквівалентно 1,5 тисячі доларів США. Підняли вагу бойової частини до 10 кілограмів і зробили державне замовлення на 1,1 мільйона одиниць тих "Молній".

Знаєте, у що це вилилося вже зараз? Середньостатистична бригада на смузі за день ловить на себе до 60 "Молній". Вони стали дешеві, держава врегулювала ціну, зробила огроменне замовлення і запустила їх у масове використання.

При такій кількості всіх не зловиш. І, відповідно, це яскравий приклад централізованого підходу до наповнення розрахунків забезпечення їх засобами з ворожої сторони і створення нам додаткових клопотів.

Другий приклад – "Шахеди". У них є по 300–400 штук на щодобове використання. Ми ж це уже на собі випробовуємо дуже тривалий період часу. А це і визначає їх виробничу потужність, спроможність логістики і спроможність застосування при наявності всіх необхідних компонентів, включаючи вибухівку.

Третій приклад – мобільні засоби радіоелектронної боротьби. Коли хробаки штурмують, вони використовують свої мобільні засоби, не великі стаціонарні, по яких можна легко влупити, а саме переносні маленькі РЕБ. Вони їх по 10 штук на позиції викладають, йдуть в атаку і жоден типовий дрон не може зайти на ту піхоту, тому що вони фактично "під куполом" йдуть.

Це теж неможливо створити шляхом гаражного кооперативу. Це є велике замовлення, котре поставлене на потік, і вони просто завалюють фронт цими засобами.

– Чи вдалося їм вирішити проблему відключення "Старлінк"?

– Це якраз четвертий приклад. "Старлінк" у них обмежили, вони мають свою власну систему супутників і вони вже мають прототипи аналогів цього підсилення сигналу типу "Старлінк". Так, вони недолугі, вони легковиявлювані, вони великих розмірів і таке інше. Але це питання часу. Вони за рік еволюціонують і будуть мати власну альтернативну мережу вздовж всієї смуги фронту.

"Об'єкти військово-промислового комплексу та паливно-енергетичного комплексу РФ – абсолютно законні цілі"

– Питання про логістику. Росіяни постійно скаржаться на наші мідл-страйки. Нещодавно "Азов" показував удари по техніці в Маріуполі, що вказує на те, що ми вже значно глибше можемо вибивати їхню логістику. Наскільки ця історія може масштабуватись?

– Коли ми бралися до проєкту мідл-страйк, я розраховував, що нам доведеться на тимчасово окупованій території знищити близько 1000 одиниць елементів ППО противника – систем РЛС, систем НРК в більшості своїй близької і середньої дальності. Але скільки тих засобів насиченості у ворожій армії – невідомо. Тільки розрахунково по окремих видах орієнтуємося. І скільки їх у місяць виробляють, ми лише узагальнено розуміємо або епізодично.

Я вважав, щоб пробити коридор на Росію, нам доведеться досить тривало боротися і тут іще тищонку тих засобів виявити, пройти на них і їх успішно знищити. На сьогоднішній день, в цьому році було знищено 134 одиниці. Питома вага це, звісно, ЗРК. І результати дольотів діп-страйків по цілій низці напрямків, в тому числі по тому Чорнобаївсько-Туапсинському, це якраз яскравий приклад успішності прорубання коридору для безперешкодного пересування і досягнення цілей більшої кількості засобів безпосередньо на великій глибині ураження.

Ще один приклад наведу, дуже знаковий для нас. Десь два тижні тому на глибині 122 кілометри від смуги фронту, далекої від водної акваторії, у степах Донеччини, нами було знищено стаціонарне ЗРК, зняте з військового крейсера. Тобто це балалайка, котра була знята із зовсім іншого типу засобів і стаціонарно встановлена на глибині 100+ кілометрів.

Це кумедно, але багато про що свідчить. У них не вистачає засобів зенітно-ракетних комплексів. І вони використовують всі доступні.

Ми реально виснажуємо їхні потужності протиповітряної оборони, і це відкриває зовсім інші можливості глибинного ураження.

– Які цілі зараз пріоритетні для глибинних ударів?

– Давайте так, щоб ми самі собі не шкодили. Глибина і характер дій діп-страйків у вільнолюбивого українського птаха завжди має залишатися для противника несподіваним.

Тут були, є і залишатимуться пріоритетами об'єкти військово-промислового комплексу та паливно-енергетичного комплексу. Один годує війну засобами, другий забезпечує грошима ті виробництва, котрі в подальшому годують війну засобами. Відповідно, це законні військові цілі, і вони мають палати по всій території країни-окупанта як пріоритетні.

У противника немає навіть маленької частинки доказів нашої неправомірної діяльності на глибині, котра стосується знищення чи ураження навіть випадкових місць розміщення цивільних осіб, на відміну від їх постійного щодобового терору цивільних міст України, не лише прифронтових.

Це різні підходи до впливу. Ми давимо їм на гаманець, на болюче. Вони давлять нам на емоцію – вони нищать наше цивільне населення. Я навіть не хочу давати цьому оцінку. Тим більше давати якихось подробиць, куди ми плануємо долетіти. Все, що зловлять, все буде їхнє.

"Пауза у війні не означатиме миру"

– Говорячи про удари вглибину, не можна не згадати про парад у Москві. Він став для Путіна ледь не парадом сорому, коли він вимолював буквально у всіх навколо, щоб гарантували, що він його спокійно проведе. Навіть заговорив про завершення війни. До параду навколо Москви було стягнуто 3 ешелони ППО. У мене гіпотетичне питання, наскільки вони могли б бути для нас проблемою?

– Це 9 травня, по суті, рубікон його впливу влади і суб'єктності. Він по самих болючих точках б'є по своєму власному суспільству – забираючи гроші на війну, обмежуючи їх свободу в соціальних мережах. Тут межу кожен диктатор має знати, але цей без тормозів, шпарить на всю і сам себе руйнує.

А будь-яка система ППО – це питання кількості використаних проти неї засобів. Тобто навіть якщо Роналду виходить на футбольне поле проти 30 шпінгалетів 10-річних, то так чи інакше вони йому гола втягнуть. Між ногами, між ногами і т.д.

– Після цього всі заговорили про можливе завершення війни. А ви побачили в заявах Путіна ще щось, окрім страху?

– Ви розумієте, що навіть якщо його грохнули вже чи грохнуть, система не дозволить зруйнувати той світ, котрий вони десятиріччями створювали. Вони будуть гратися в утримання тої влади рівно стільки, скільки зможуть в силовий спосіб її регулювати.

Закінчення війни, давайте будемо тверезими… зупинка війни в межах виконання тих чи інших домовленостей, геополітичних впливів або досягнення якихось точок дотику гіпотетично можлива. В тій парадигмі вимог, котрі зараз звучать, що ми маємо вийти з Донецьких територій, залишити їм у повній мірі, ви ж розумієте, що цього не станеться.

Навіть якби сьогодні була ситуація заморожена по діючій смузі ЛБЗ, що малоймовірно, питання часу й питання його відновлення, питання їх наповнення силами та засобами нехай не в місяцях, то в роках, і повернення до подальшої окупації.

Більше року, менше року, заходом в країни Євросоюзу чи членів країн НАТО, чи подальша спроба ліквідації України в повному об'ємі. Це вже в міру фантазій поточного керманича, котрий на той момент буде.

Нам слід усвідомлювати, що дійшовши до моменту зупинки війни, нам треба буде настільки переглянути систему власної безпеки, підтримуючи боєздатність і спроможність реагувати в секунду, щоб більше ніколи в житті не повторилося "Київ за 3 дні" навіть у фантазіях, не те, щоб у реаліях.

Євген Будерацький, УП