ПТСР – це не те, що завжди видно зовні, – інтерв'ю з актором і військовим Дмитром Совою про фільм "Втомлені" та повернення з війни

• Дмитро Сова розповідає про свою роль у фільмі "Втомлені", в якій його персонаж намагається повернутися до активної служби після поранення, але стикається з труднощами інтеграції в цивільне життя.
• Дмитро, працюючи у Першому центрі рекрутингу, підкреслює важливість уваги до ветеранів і необхідність суспільства виявляти підтримку та розуміння до військових, які повертаються з фронту.

Війна змінює людей. І часто найважче починається після повернення додому: коли потрібно знову вчитися жити серед цивільних людей, які часто не усвідомлюють, що доводиться переживати на фронті. Саме про повернення та труднощі адаптації, життя з ПТСР розповідається у новій українській драмі "Втомлені", яка вийшла в прокат 7 травня.

Головну чоловічу роль у фільмі зіграв актор і військовослужбовець Дмитро Сова. В інтерв'ю 24 Каналу він відверто розповів про службу, втому, байдужість суспільства та внутрішні травми, які неможливо побачити неозброєним обом. Дмитро згадав про роботу над "Втомленими" та пояснив, чому сьогодні важливо говорити про ПТСР та підтримку військових.

Теж цікаво 5 причин, чому кожен українець обов'язково має побачити новий фільм "Втомлені"

Про роль у фільмі "Втомлені" та важливість цього проєкту

Дмитре, глядачі звикли бачити вас у серіалах, а тепер ви презентуєте нову повнометражну роботу. Де вам комфортніше працювати: у багатосерійних історіях, чи все-таки у повному метрі?

Насправді все залежить не від формату, а від сценарію, ідеї та режисера. Для мене це дуже важливо. Чому мені ближче кіно? Бо здебільшого це авторські проєкти. А коли йдеться про авторське кіно, режисер повністю віддається тому, щоб реалізувати свій задум – від самої ідеї до вибору локацій. Він сам збирає команду, відповідає за весь процес і чітко знає, кого хоче бачити в кадрі.

Мабуть, саме тому такі проєкти й цікавіші для актора. Бо режисер відстоює своє бачення і свій вибір. Хоча в серіальних проєктах у мене теж був хороший досвід. Багато режисерів, які є моїми друзями, якщо бачили в ролі саме цього актора – наполягали на цьому до кінця.

Але серіали – це ще й про запит глядача. Часто це мелодрами, кримінальні історії чи розслідування, тобто продукт, який створюється відповідно до попиту. І вже всередині цього процесу ти намагаєшся зробити все настільки якісно, наскільки можеш.

У мене ніколи не було ставлення: мовляв, це серіал, тому можна працювати "упівсили". Для мене ця професія – не про те, щоб просто заробити гроші. Це про пошук себе, про нові відтінки, нову палітру, створення образу.

Звісно, персонажів часто підбирають під типаж – так простіше. Але навіть у цих межах мені завжди хочеться шукати щось більше.

Ви потрапили у команду фільму "Втомлені" через кастинг?

Так, звісно, був кастинг. У нас усе вирішується саме через проби, навіть попри те, що співавторкою сценарію була Соломія Томащук. Вони писали цей проєкт разом із Юрою Дунаєм, а ми давно знайомі. З Юрою ми ще працювали над фільмом "Черкаси", а з Солею та Юрою – над дебютним проєктом Соломії "Між нами".

І хоча вони вже бачили мене в цій ролі, все одно запросили на кастинг. Це важливо – відчути людину, зрозуміти, чи вона справді "потрапляє" в персонажа. Тим паче я давно не знімався. Я пройшов проби, а далі треба було перевірити хімію з головною героїнею.

Коли ми з Лєрою зустрілися на пробах, вони одразу все побачили й сказали: "Окей". А далі вже, як то кажуть, залишалося тільки грати.

"Втомлені": дивіться онлайн трейлер фільму

Розкажіть, будь ласка, про цей фільм та свого героя, в якому стані він з'являється перед глядачами і як трансформується протягом фільму.

Коли я читав сценарій, то одразу відчув цього персонажа. Я зрозумів його як людину, яка намагається повернутися. Мені здається, це була не перша його спроба.

Для себе я створив цілу "біблію персонажа" – намагався зрозуміти, де, як і за яких обставин він міг отримати поранення. У моєму баченні це сталося під час виїзду на планове завдання: в їхню машину влучає FPV-дрон, і після цього він стає людиною з інвалідністю. Його намагаються списати, але він хоче продовжувати воювати.

Для мене це герой, який опинився між двох світів. З одного боку, він уже не може повноцінно повернутися на службу, бо є обмежено придатним. З іншого – не здатен повернутися й до цивільного життя, тому що вже відчув себе військовим, людиною, яка має боронити.

І тут справа навіть не стільки у фізичній травмі, скільки у внутрішній. Він почувається неповноцінним. Це образ багатьох людей, які пішли на війну, до кінця не усвідомлюючи, яке колосальне навантаження – моральне й фізичне – їм доведеться витримати. До цього додається і недосконалість системи, бо ніхто не був готовий до того, що ця служба стане настільки виснажливою й тривалою.

Дмитро Сова у "Втомлених" / Кадр з фільму

Але попри все він віддається цьому повністю. І коли повертається назад, то вже не відчуває себе "своїм" тут. Фізичні наслідки, внутрішні травми – усе це разом і формує існування мого персонажа. Саме таким я його побачив.

Раніше 24 Канал спілкувався з виконавицею головної жіночої ролі у "Втомлених" – Валерією Ходос. Інтерв'ю з акторкою читайте за посиланням.

Зараз ви не лише актор, а й військовослужбовець і в цьому фільмі працювали в кадрі з побратимами. Чи просили колеги поділитись досвідом, питали порад?

У нас не було якихось окремих складних моментів саме в цьому плані. На майданчику знімався Олег Симороз – ветеран війни, але ми більше жартували й підтримували одне одного в процесі. Репетирували, намагалися знайти спільний ритм існування в кадрі.

Якби мене попросили про допомогу – звісно, я б допоміг. Але загалом у тому середовищі, яке було створене на знімальному майданчику, усе відбувалося дуже органічно й комфортно. Поруч були і режисер, і сценаристка, тому всі працювали в постійному контакті одне з одним.

Ми не ділилися якимось конкретним досвідом чи історіями – радше намагалися відчути одне одного. А вже потім просто існувати в кадрі й взаємодіяти як люди.

Як війна змінила життя Дмитра Сови?

Назва фільму дуже промовиста, всі ми зараз по-своєму відчуваємо втому. А що особисто для вас означає це відчуття і як війна змінила ваше життя?

Такої втоми я зараз уже не відчуваю, бо певною мірою адаптувався до цивільного життя. Зараз я перебуваю в Києві й працюю у Першому центрі рекрутингу. Хоча, якщо чесно, переважно я все одно на службі – додому приходжу фактично лише переночувати.

Але найбільше я й досі відчуваю недосконалість системи. І недосконалість людей теж. Бо армія – це такий самий зріз суспільства: є відповідальні люди, є менш відповідальні. Найбільше виснажує байдужість. І я зараз кажу не про когось конкретно, а про систему загалом.

Дмитро Сова у "Втомлених" / Кадр з фільму

На мою думку, є питання, які потрібно вирішувати вже сьогодні, а не відкладати "на потім". Але цього ніхто не робить і часто навіть не пропонує рішень. Мені здається, саме про це і наш фільм "Втомлені" – це нагадування, що війна триває, і ніхто поки не може спрогнозувати, до яких наслідків вона приведе.

Про це потрібно говорити вже зараз. Бо якщо ми не будемо вивчати проблему й намагатися її вирішити, то нам доведеться дуже довго з нею жити. Історія з ПТСР у військових – одна з таких тем. Вона дуже повільно вивчається, хоча всі люди різні, і кожен проживає це по-своєму. До кожного потрібен окремий підхід, а це довгий і складний процес. Але чомусь про це говорять недостатньо.

Мене також дуже болить те, що багато людей займаються не своєю справою і роками залишаються на посадах, де не мають бути. Хоча мені, слава Богу, пощастило з командирами та побратимами. І з людьми, яких можна назвати токсичними чи байдужими, я стикаюся рідко. Можливо, мені просто щастить. Для мене такі люди – радше нагадування про те, в який бік я точно не хочу рухатися.

Я хочу дивитися вперед. І якщо вже маю можливість займатися творчістю та грати військових, то хочу через це постійно нагадувати: друзі, нічого ще не закінчилося. Абсолютно. Навіть якщо війна завершиться через рік чи два, у нас попереду буде ще дуже багато роботи – не лише з відновлення країни, а й із відновлення самих себе.

Мені здається, нам усім доведеться відроджуватися заново. Як феніксу, який має постати з попелу. І це дуже складний шлях.

Дмитро Сова у "Втомлених" / Кадр з фільму

Де зараз служить і чим займається Дмитро Сова?

У чому полягає ваша служба зараз?

Зараз я служу у Першому центрі рекрутингу, де є начальником відділу створення аудіовізуального контенту. Популяризуємо рекрутинг як альтернативу іншим інстанціям, які займаються мобілізацією.

Перший центр рекрутингу – це військова біржа праці для цивільних, де людина може адаптувати свою професію до військової служби й потрапити саме туди, де буде максимально ефективною.

Для мене важливо, щоб людина опинилася у правильному підрозділі, у хорошій команді, серед однодумців. Щоб вона могла виконувати свої завдання й водночас захищати країну без зайвого стресу.

Що Дмитро Сова каже про дружину?

Що вас сьогодні найбільше тримає і відновлює?

Мене дуже підтримують люди поруч. У мене сильна дружина, хороші друзі. І ще з часів служби в Повітряних силах, Сухопутних військах, Першій танковій – та й зараз у Першому центрі рекрутингу – мене завжди оточували хороші команди. Це дуже важливо.

Плюс, якщо є можливість хоча б трохи працювати за своєю спеціальністю – це теж сильно тримає. Іноді це дубляж, іноді якась невелика роль у проєкті для кінотеатру чи навіть для Netflix. Таке трапляється рідко, але сама творча робота мене дуже наповнює.

Мене дуже мотивують люди. А ще – прості речі. Іноді вдається позайматися спортом, прогулятися, поспілкуватися з кимось близьким. Кіно, природа, коти, собаки – насправді для життя не так багато й потрібно.

Мені здається, зараз життя складається саме з дрібниць. І коли ти починаєш їх помічати, пропускати через себе, то розумієш: щастя – ось у цьому. Ми з вами зараз говоримо, виглянуло сонце, стало трохи тепліше – і це вже класно.

Чесно, мені зараз дуже багато не треба. Я просто навчився тішитися моментами, які маю.

А як любите проводити час з дружиною?

Зараз, коли вже трохи потеплішало, ми часто їздимо на дачу до друзів. Просто на природу. І, чесно, це одне з найкращих перезавантажень.

У нас там є проєктор, великий екран – можемо ввечері ввімкнути якийсь фільм. І от у таких простих моментах народжується справжній затишок.

У нас ще є два мейн-куни й шпіц, які постійно приходять до нас, лягають поруч. І ми буквально хвилин 30 – 40 перед сном лежимо, дивимося фільм чи просто говоримо – а потім ідемо спати. Але це дуже цінні моменти.

Навіть просто прогулятися на дачі чи разом випити кави – уже добре. Якщо вдається, можемо сходити в кіно, хоча зараз це трапляється не так часто. Інколи є відрядження, і якщо дружина має можливість – їздить зі мною.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Dmytrо Sova Ukrainian actor (@dimasovajr)

Що важливо для військових після повернення в цивільне життя?

Наше суспільство лише вчиться приймати ветеранів війни у цивільне життя. Що для вас, як для військовослужбовця, важливо після повернення додому?

Мені здається, усе починається з уваги до ближнього. І цього нам дуже бракує.

Я – учасник бойових дій, і нещодавно в мене була дуже показова ситуація. О п'ятій ранку ми з сусідом, який теж військовий і зараз служить у Києві, сіли в маршрутку. Показуємо посвідчення, а водій каже: "У вас уже дев'ять таких тут", – і це звучало з претензією, мовляв: "Скільки вас ще буде?".

А я йому відповідаю: "Так нас буде ще більше. І тоді, мабуть, для нас уже окремий автобус доведеться запускати". Люди просто не усвідомлюють, із чим стикаються військові та через що вони проходять.

І це проявляється навіть у дуже простих речах. Наприклад, у лікарнях. Бо ПТСР – це не те, що завжди видно зовні. Людина може мати кілька контузій, важкий внутрішній стан, але візуально виглядати "нормально". І через це до неї часто ставляться без розуміння.

У мене була ще одна ситуація у поліклініці, де проходили ВЛК багато військових. Там був туалет для чоловіків, жінок і людей з інвалідністю, але його постійно тримали зачиненим. Я запитав, чому так, а у відповідь почув грубий наказ іти на інший поверх. Причому говорили це абсолютно зневажливо.

Потім я побачив хлопця на милицях, який ледве дійшов до тих дверей, а вони знову були закриті. І в той момент мене найбільше вразило навіть не саме правило чи система, а ставлення до людини. Оця байдужість.

Мені здається, цивільним часто бракує саме розуміння й уважності. І я зараз не про всіх. Але ти ніколи не знаєш, хто стоїть перед тобою: людина, яка втратила дім у Маріуполі, військовий після фронту чи хтось, хто пережив страшну втрату. У будь-якому випадку – це просто людина.

І на мою думку, найважливіше зараз – навчитися бачити одне в одному підтримку та людяність. Бо ми дуже часто перекладаємо відповідальність лише на владу: мовляв, вона нічого не робить. Але суспільство теж має рухати ці зміни.

Дмитро Сова у "Втомлених" / Кадр з фільму

Усе починається з елементарної уваги до людини. Якщо ти уважний – ти почуєш, зрозумієш, знайдеш слова чи спосіб допомогти. Мені здається, саме на таких простих речах усе і тримається. Бо проблема ПТСР після війни буде дуже складною. І дуже масштабною. Просто тому, що цих людей буде багато.

Попри повномасштабну війну український кінематограф продовжує розвиватися, з'являється чимало якісних фільмів і серіалів. Які роботи особисто вас вразили найбільше за останні роки?

Із серіалів я б точно порадив "Повернення" на ICTV та "Тиху наву". Мені дуже сподобалися ці проєкти. Та й акторські склади там справді сильні – я взагалі дуже люблю цих людей.

Хоча, якщо чесно, зараз я не так багато встигаю дивитися. Переважно обираю щось із класики або старого кіно. А ще мені постійно щось радить Юра Дунай – режисер фільму "Втомлені", який зараз теж працює у Першому центрі рекрутингу. Він академік Європейської кіноакадемії, тому регулярно підкидає мені якесь хороше європейське кіно. Каже: "Оце тобі треба подивитися, і оце теж".

Ми вже давно спілкуємося як друзі – багато говоримо про професію, кіно, різні творчі погляди.

З того, що мене справді вразило останнім часом, – фільм "Сентиментальна цінність" режисера Йоакіма Трієра. Дуже сильна робота.

Що б ви сказали людині, яка зараз почувається "втомлено"?

Що б я хотів сказати людям? Насамперед – знаходьте моменти для відпочинку. Але водночас у нас зараз є певний парадокс. Ми нещодавно повернулися із Сумського напрямку, були у хлопців на позиціях. І знаєте, вони там не говорять про втому. От узагалі. І тоді виникає питання: що буде, коли вони справді втомляться?

Тому людям тут, у тилу, іноді варто просто поставити собі це запитання. Бо якщо хлопці там тримаються, то ми тим паче не маємо права опускати руки. Так, треба відпочивати – але потім працювати далі. Усе, що ми можемо робити тут, – це робити ще більше.

Звісно, важливо знаходити для себе розрядку. Це можуть бути дуже прості речі: коти, собаки, чай чи кава з другом, похід у кіно, спорт, йога, медитація. Головне – віднайти в собі ресурс.

На мою думку, людина найбільше втомлюється тоді, коли замикається в собі. Коли починає нескінченно копатися у власних думках. А енергію треба спрямовувати назовні – у дію. Навіть якщо це щось маленьке: вийти на пробіжку, задонатити, допомогти комусь, подзвонити мамі чи знайомому військовому й запитати, що їм потрібно. Просто бути включеним у життя.

Не обов'язково всім іти до війська. Але можна допомагати по-різному. І коли ти дієш – стає легше. Бо в житті бувають моменти, коли здається, що все, кінець. Я це теж переживав. Але потім розумієш: ти живий, ти маєш новий день – значить, треба щось робити далі.

Дмитро Сова і Валерія Ходос у "Втомлених" / Кадр з фільму

Навчитися грати на гітарі, піти гуляти, зайнятися спортом, відволіктися. Життя дуже коротке й водночас дуже прекрасне. І ним треба вміти насолоджуватися.

А якщо втомився – відпочинь. П'ять хвилин, день, два – стільки, скільки потрібно. Але справді відпочинь. Не просто нескінченно гортай стрічку в телефоні, а озирнися навколо себе. Послухай, як співають птахи. Бо життя – воно саме з таких моментів і складається.