Потрібен шлюб за розрахунком: як ЄС та Україні побудувати нові відносини з Америкою Трампа

Зовнішня політика адміністрації США на чолі з Дональдом Трампом стала серйозним випробуванням для Європейського Союзу та України.

Зміщення акценту зі спільних цінностей на прагматичну співпрацю, публічна критика урядів союзних держав, зневага до міжнародного права, а також риторика про можливу окупацію Гренландії та спроби втягнути європейських партнерів у війну з Іраном – все це відчутно підірвало відносини між двома берегами "великого прекрасного океану".

Лише 16% громадян ЄС вважають США союзником, приблизно такий же рівень довіри до них з боку українців. Відносини Європи зі Сполученими Штатами і раніше були складними, та все ж трималися на передбачуваності, повазі до рівності та взаємному врахуванні інтересів. Але за останній рік вони почали стрімко змінюватися.

За таких обставин Україна та ЄС потребують нової стратегії взаємодії зі Сполученими Штатами, що враховувала б як розбіжності, так і простір для глибшої прагматичної співпраці, де це можливо.

Чи можливо цього досягти, і якщо так, то як саме? Відповідаємо у статті. 

Вашингтон руйнує "старі" трансатлантичні відносини

Сьогодні союзники по обидва боки Атлантики мають значні розбіжності в цілях, методах і самому баченні зовнішньої політики.

США перемикають увагу на Індо-Тихоокеанський регіон. Власне, це розпочалося ще за президентства Барака Обами – однак саме за Дональда Трампа дистанціювання Вашингтона від Європи набуло особливо різкого й демонстративного характеру.

Заяви з Пентагону свідчать, що США прагнуть уже до 2027 року перекласти відповідальність за конвенційне стримування на європейських союзників і створити "НАТО 3.0".

Ухвалена торік стратегія національної безпеки США лише закріплює цей курс: власну безпеку винесено на вершину американського стратегічного порядку денного, тоді як союзників дедалі відвертіше підштовхують до більшої ролі у стримуванні регіональних загроз.

Особливо болючою для Європи та України стала зміна американського підходу до Росії.

Якщо адміністрація Джо Байдена розглядала Москву та Пекін як дві складові ширшого глобального протистояння демократій (і свого у тому числі) з авторитарними державами, то команда Трампа виходить з намірів взаємодії, щоби бодай частково відірвати від Пекіна Москву.

Саме цю логіку відображає й щорічний звіт оцінки загроз, підготовлений американською розвідкою, де йдеться, що стійке врегулювання російсько-української війни може відкрити шлях до потепління у відносинах між США та Росією. При цьому Україну адміністрація Трампа неодноразово зображувала як державу, що нібито не бажає йти на поступки – водночас висловлюючи незадоволення і щодо європейських урядів через нібито їхню надмірно конфронтаційну позицію та відсутність власних пропозицій щодо мирного врегулювання.

Загалом союзники США дедалі частіше стають мішенями критики Трампа.

Дональд Трамп робить це публічно, на пресконференціях, нерідко маніпулюючи цифрами та історичними фактами.

Ще одним інструментом тиску стали митні ставки, які Трамп зазвичай згадує, використовуючи термін "тарифи". 

"Тарифне питання" для Трампа стало інструментом мобілізації підтримки всередині країни та засобом покарання інших країн за незгоду. Така політика не мала позитивного для Трампа впливу на американський електорат (близько 60% американців вважають тарифи незаконними), але відмовлятися від неї президент США не має наміру – днями він знову оголосив про підвищення мит для ЄС всупереч досягнутій угоді.

Між тим ця політика суттєво підірвала довіру до США з боку партнерів.

Особливо коли Трамп став погрожувати застосувати мита як механізм покарання тих держав, які засудили його риторику стосовно можливої анексії Гренландії.

Загалом чинний президент США дедалі відвертіше демонструє зневагу до пріоритету норм міжнародного права і готовність застосовувати грубу силу проти опонентів без попередніх консультацій із союзниками по НАТО. 

Європа прагне безпекової автономності, але є нюанси

Що менше у Європи впевненості у готовності Вашингтона й надалі беззастережно гарантувати безпеку континенту, то активніше Брюссель та держави-члени рухаються до більшої стратегічної автономії. Пришвидшують переозброєння, беруть на себе більшу частину відповідальності за підтримку України.

Так, у 2025 році обсяг європейської військової допомоги Україні зріс на 67%, а фінансової та гуманітарної – на 59% порівняно із середніми показниками 2022–2024 років, порахували в Інституті Кіля. 

Рішення саміту НАТО 2025 року в Гаазі про збільшення витрат на оборону до 5%, як і європейські ініціативи на кшталт SAFE (150 млрд євро інвестицій на оборонне виробництво) в рамках ReArm Europe Plan / Readiness 2030 свідчать: Європа намагається адаптуватися до нової безпекової реальності, в якій роль США вже не виглядає безумовною. З’являється розуміння, що основний тягар стримування все більше лягає на самих європейців.

Втім, ця автономія поки що обмежена.

Європейська підтримка України ще не може повноцінно замістити американську. Попри суттєве збільшення обсягів, їй бракує важливих елементів.

Зокрема, Київ продовжує залежати від США у питанні розвідувальних даних. Незамінними залишаються й окремі види американського озброєння, яких Україна гостро потребує і які для неї закуповують європейські партнери. Йдеться передусім про системи ППО Patriot і ракети до них, реактивні системи HIMARS та ракети ATACMS.

Та й самі європейські держави досі значною мірою залежать від Сполучених Штатів у питаннях власної оборони. Частка американського озброєння в європейських закупівлях залишається суттєвою – 64% впродовж 2020-2024 років серед європейських держав-членів НАТО, свідчать підрахунки SIPRI.

За деякими прогнозами, Євросоюзу знадобиться 5-10 років для того, щоб досягнути самозабезпечення в оборонній промисловості.

Немає готовності для переходу і до так званого "європейського НАТО".

Для цього мають відбутися суттєві структурних змін всередині Альянсу.

Верховним головнокомандувачем Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR) традиційно є американець, також посадовці з США обіймають ключові посади у групі ядерного планування НАТО. Європейська автономія поза Альянсом обмежена ще й відсутністю власних командних структур ЄС.

Саме тому попри стратегічні та емоційні розбіжності з новою адміністрацією Трампа ЄС та Україна не можуть дозволити собі повністю відмовитися від співпраці зі США у питаннях, які безпосередньо стосуються їхньої безпеки.

Йдеться не про повернення до старої моделі трансатлантичних відносин, а про прагматичну взаємодію там, де інтереси сторін усе ще збігаються.

Таких сфер залишається чимало: від спільного прагнення покласти край війні Росії проти України і розвитку військово-промислового комплексу до обміну технологіями, гарантування безпечного судноплавства у Чорному морі, стримування авторитарних режимів, диверсифікації поставок критичних копалин і тіснішої координації між ЄС та НАТО.

Де США, ЄС та Україна можуть діяти спільно попри кризу довіри

Найбільш очевидним полем для такої співпраці залишається завершення російсько-української війни.

Надійний і тривалий мир міг би стати для Дональда Трампа шансом закріпити за собою образ політика, який поклав край найбільшому кровопролиттю в Європі з часів Другої світової. Тим більше, що восени в США відбудуться проміжні вибори до Сенату та Конгресу.

Водночас і Вашингтон, і європейські столиці визнають: будь-яке врегулювання матиме сенс лише тоді, коли Україна отримає такі гарантії безпеки, які унеможливлять поновлення російської агресії.

При цьому США не обов'язково брати на себе прямі військові зобов'язання.

Вашингтон міг би підтримати "коаліцію охочих" розвідданими, технічним обслуговуванням озброєнь, авіаперевезеннями та ширшою логістичною підтримкою для повоєнних сил стримування.

Окрім цього, США вже висловлювали готовність надіслати обмежений контингент для моніторингу та підтримки можливого припинення вогню. Такий формат дав би їм змогу залишатися важливою частиною нової безпекової архітектури Європи, не ризикуючи при цьому бути втягнутими у пряме військове втручання.

Протидія "тіньовому флоту" Росії обмежила б надходження коштів для фінансування війни та усунула б ширші безпекові ризики.

Російські судна пов'язують із гібридними операціями проти критичної морської інфраструктури, зокрема підводних комунікаційних кабелів. Інтеграція нагляду за реєстрами суден до структури FATF могла б посилити координацію між партнерами. 

Іншою потенційною сферою для співпраці може стати конфіскація заморожених російських активів. ЄС не вдалося погодити репараційний кредит для України наприкінці минулого року, і його замінили позикою на 90 млрд євро під гарантії бюджету ЄС. Однак це питання може знову з'явитися на порядку денному Євросоюзу.

Певний поступ щодо активів спостерігається і в США: у 2025 році Конгрес вніс законопроєкт REPO Implementation Act 2025 про поступову передачу Україні 5 млрд доларів російських заморожених активів.

Трансатлантична співпраця нового покоління могла би бути і в царині виробництва зброї.

Комбіновані ракетно-дронові атаки Ірану по країнах Перської затоки доводять, що у сучасній війні навіть найдорожчі й найтехнологічніші системи ППО не дають універсального захисту. Саме тому дедалі ціннішими стають українські технології, бойовий досвід і здатність швидко адаптуватися до нових загроз.

Перевірені на фронті українські рішення і доктрини можливо також інтегрувати у загальноєвропейську оборонну практику.

Основа для цього є. Уже понад 25 західних компаній долучилися до виробництва або модернізації озброєнь у межах ініціативи Build in Ukraine. Окрім цього, Україна запустила спільне виробництво дронів із Німеччиною та уклала відповідні угоди з Фінляндією, Данією, Нідерландами, Норвегією і Латвією.

До того ж для ЄС у короткостроковій перспективі інвестиції в українське виробництво є дешевшим та ефективним способом підтримати Україну порівняно з закупівлями у власних виробників. Україна має для цього можливості: у 2026 році українська виробнича потужність сягнула 50 млрд доларів, а уряд може профінансувати з бюджету лише 15-17 млрд. 

США ще торік висловлювали зацікавленість у розширенні взаємодії з Україною у сфері БпЛА, зокрема й у форматі повоєнних домовленостей про обмін українських дронів на американські системи – і у 2026 році готовність України до цього збереглася. Або придбання їх – українські дрони цього року були відібрані для замовлень для армії США.

Потребу союзників в українському бойовому досвіді підтвердили навчання Hedgehog 2025, які виявили суттєві прогалини в готовності НАТО до сучасної війни:

тоді нечисленний підрозділ ЗСУ розгромив два батальйони Альянсу за лічені години.

Причому в тих навчаннях брали участь і американські військові, що також виявилися безпорадними під час бойових дій у нових умовах.

Серед "мирних" питань точками співпраці могли би стати критичні мінерали та сировинні ресурси. Підписана у квітні 2025 року угода про надра відкрила для США привілейований доступ до українських критичних мінералів. 

Однак ще з 2021 року Україна є офіційним партнером ЄС у цій сфері в межах Меморандуму про взаєморозуміння.

Потрібна координація між Брюсселем і Вашингтоном, щоби поділити ризики та витрати, пов’язані з розвитком українського видобувного сектора, та посилити безпекові та інвестиційні гарантії для самої України.

Перелічені вище приклади є основними – але не вичерпним переліком для можливої тристоронньої співпраці. Звісно, за наявності політичної волі та геополітичної мудрості в усіх сторін. 

* * * * *

Трансатлантичні відносини переживають зараз глибоку кризу довіри, і в Європі це відчувають дуже гостро. Проте якими би болісними не були розчарування, ЄС, Україна та США мають достатньо спільних інтересів, від протидії Росії та Китаю до співпраці у сфері критичних мінералів і технологій.

Ключове завдання для Києва і Брюсселя – вибудувати зі Сполученими Штатами такі нові відносини, що спиратимуться не лише на спільні цінності, а й на взаємну вигоду та більшу європейську самодостатність.

Автори:

Маріанна Фахурдінова, координаторка програми партнерства ЄС-Україна, Центр трансатлантичного діалогу (TDC); дослідниця CEPA (Вашингтон)

Єгор Ткачук, аналітик програми партнерства ЄС-Україна, Центр трансатлантичного діалогу (TDC)

Стаття написана на основі дослідження Центру трансатлантичного діалогу "Navigating the US–EU–Ukraine Triangle: Revitalizing Transatlantic Security Cooperation"Підписуйся на "Європейську правду"! Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.Трамп СШАРеклама: