Полювання в ефірі: як українські аналітики вистежують росіян через перехоплення

Кореспонденту АрміяInform вдалося поспілкуватися з командиром підрозділу РЕР та РЕБ 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка з позивним «Шонні» та оперативним аналітиком з позивним «Лис».

У невеликій кімнаті сходяться десятки потоків різної інформації. Саме тут оперативний аналітик із позивним «Лис» разом із командою щодня складає картину дій ворога буквально по фрагментах: із перехоплень, відео з дронів, маршрутів і радіоефіру.

«Ми збираємо всі види даних, всю інформацію, яку тільки можемо отримати про ворога, а далі починаємо аналізувати її за допомогою різних ресурсів. Ми знаємо, який підрозділ противника де перебуває, які завдання виконує, через які канали передається інформація», — пояснює «Лис».

Через радіоперехоплення до аналітиків надходять зашифровані повідомлення — кольори, цифри, умовні сигнали. Для звичайної людини — це хаос, але для таких фахівців, як «Лис», — цілісна система.

«Я знаю набір цих шифрувань. Маємо карти, маємо відеофіксацію з „мавіків“, і тоді починаємо все структурувати. Наприклад, учора ми отримали інформацію про можливий рух ворога. Я проклав маршрут, зрозумів, куди вони можуть вийти, передав це пілотам. „Мавіки“ побачили ворога, а FPV-пілоти його знищили», — зазначає «Лис».

Його робота — це постійне поєднання логіки, інтуїції та аналізу. І хоча офіційно така спеціальність існує давно, сама війна сильно змінила її зміст.

«У цивільному житті все дуже схоже. Там аналітики працюють із ринками, продажами, прогнозами. Тут — те саме, тільки інші джерела й інша ціна помилки», — говорить він.

Сам «Лис» прийшов до цієї роботи не через академічну кар’єру. За фахом він сантехнік і газозварювальник. Каже, завжди брався за різні справи й швидко вчився. Починав оператором аеророзвідки.

«Перший раз відкрив карту, почув перехоплення — і вже приблизно зрозумів, де ворог може рухатися. Почав складати це в голові, аналізувати. Потім це переросло в системну роботу», — розповідає аналітик.

Окрема частина його служби — прослуховування ворожих переговорів. І саме там, говорить він, найкраще видно справжній стан російської армії.

«У них своїх часто просто кидають. Буває, людина поранена, просить допомоги, а командир каже: „Повзи далі“. Ми чули, як один наступив на міну, потім ще раз, а потім просто залишився лежати. За кілька днів іншому наказали лише забрати в нього автомат і бронежилет», — пригадує «Лис».

За словами аналітика, у цій роботі дуже важлива психологія. Інтонація голосу в ефірі часто говорить більше, ніж самі слова.

«Коли слухаєш людину, яка вже кілька днів без води, задихається й боїться йти на штурм — це чути одразу. Я вже знаю: він або не піде, або зробить усе, щоб уникнути виходу», — каже боєць.

Поступово розмова переходить до ширшої картини війни. «Лис» пояснює, як росіяни формують штурмові групи — малими партіями, непомітно, по кілька людей.

«Коли ми бачимо місце збору й знаємо, який підрозділ там накопичується, вже можемо приблизно спрогнозувати напрямок руху. Якщо „зібралося п’ять олівців“, як ми кажемо, — значить, щось планується», — сказав «Лис».

Попри втому, аналітика для нього давно стала способом мислення. Навіть поза роботою мозок не вимикається.

«Іноді виходиш із позиції, куриш і думаєш: „Що вони задумали? Чого туди літає їхній дрон?“ А потім, уже перед сном, картинка раптом складається, як пазл», — зазначає він.

Пізніше до розмови долучається командир зведеного підрозділу РЕБ та РЕР з позивним «Шонні». Його команда — це вже приблизно 70 людей, хоча починали вони лише з шести.

«Спочатку ми були маленьким відділенням у складі зенітно-ракетного взводу. Потім змінилася сама концепція війни, і ми перейшли в РЕБ. Поступово розрослися: з’явилися монтажні групи, екіпажі, оператори, власна ударна компонента», — пригадує він.

Сьогодні їхній підрозділ займається придушенням ворожих дронів, радіоперехопленням, захистом логістики та позицій піхоти. Частина людей працює в укриттях, частина — безпосередньо на передньому краї.

«Наші системи стоять дуже близько до фронту. Туди важко завезти навіть паливо чи генератори, але люди перебувають там по півтора місяця й постійно тримають зв’язок», — зазначив він.

Попри те, що «Шонні» має законне право залишити службу — у нього троє дітей — він продовжує воювати. Каже, причин кілька.

«По-перше, війна без нас не закінчиться. По-друге, я колись дав слово „Да Вінчі“, що ми пройдемо цей шлях до перемоги. Його, на превеликий жаль, вже немає, але слово залишилось», — говорить «Шонні».

За його словами, сучасна війна стала технологічною, і Україна сьогодні фактично створює нову школу ведення бою. Але ці знання оплачуються дуже дорогою ціною.

«Світ зараз вчиться на нас. Наші військові їздять за кордон і бачать: там багато речей досі не розуміють так, як розуміємо ми, а ввечері вони сідають, дивляться наші відео й вчаться», — зазначає командир.

За минулий рік підрозділ придушив майже 11 800 ворожих бортів. Це одна із цифр, за якою стоять безсонні ночі, десятки людей у полях і постійна гонитва за технологічною перевагою.

«РЕБ зараз недооцінений. Ми досі багато чого доробляємо своїми руками. Хоча цим мали б займатися державні інститути й наукові центри, але, навіть попри це, наші „гаражні кулібіни“ створюють системи, які реально працюють на фронті», — підсумував він.

І поки світ лише вивчає нову війну, українські військові вже живуть у ній щодня — між перехопленнями, сигналами, дронами й нескінченними спробами випередити ворога хоча б на кілька кроків.

Фото взято зі скрін-шотів відео Армія TV