Після російського газу Європа боїться ще однієї залежності – цього разу ставки значно вищі

Світ все більше спускається в ресурсні ігри, а, може, й ніколи з них і не виходив, навіть попри ідеологічні протистояння Холодної війни чи глобалізаційні моделі 2000-х.

Світ все більше спускається в ресурсні ігри, а, може, й ніколи з них і не виходив, навіть попри ідеологічні протистояння Холодної війни чи глобалізаційні моделі 2000-х.

В останні ж роки фактичний доступ до ресурсів починає визначати політичний суверенітет не менше, ніж армія чи ядерна зброя. Треба буде ще про це поміркувати окремо. Можливо, це прямий запит на матеріальне, в час коли глобальна боротьба з ідеологій та моделей перейшла в метанартивне поле – хто визначатиме, і що визначатиметься як правда. Про це пише Дмитро Шеренговський.

Читайте також Коли агенти ЦРУ починають говорити – слухайте уважно

ЄС переживає серйозну трансформацію підходів

Тим часом, натрапив на цікаву статтю в Reuters, в якій описується як Євросоюз почав формувати стратегічні резерви критичних мінералів і де-факто робить ставку на більш суверенну модель, замість економіки доступу й активної торгівлі.

ЄС починає формувати перший спільний резерв критичних мінералів, зокрема вольфраму, галію, германію та інших ресурсів, критично важливих для оборонної промисловості, енергетики й високих технологій. Ціль звісно – зменшити залежність від Китаю, який сьогодні фактично монополізував переробку більшості таких матеріалів. Паралельно Брюссель веде переговори з ключовими портами, включно з Роттердамом, щодо створення інфраструктури стратегічного зберігання.

Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Якщо все спрацює, то це дуже серйозна трансформація самого мислення ЄС. Протягом останніх 30 років ЄС будував свою модель на припущенні, що глобальна взаємозалежність є гарантією стабільності. Ліберальне мислення підказувало, що чим більше торгівлі – тим менше шансів на конфлікти.

Дешевий російський газ, китайське виробництво, американська безпека – от конструкція, яка дозволяла Європі концентруватися на соціальних витратах, декарбонізації та внутрішньому ринку.

Але COVID-19, енергетичний шок 2022 року, війна Росії проти України – і ця модель почала руйнуватися буквально на очах. Спочатку Європа виявила, що енергетична залежність може бути інструментом політичного шантажу.

Досі згадую як у 2016 році в Берліні майже із піною на руках заступниця керівника німецької енергетичної агенції мені доводила, що "Північний Потік" – це ж виключно про бізнес, і нічого більше, а ми "жадібні українці та поляки" нічого не розуміємо (на жаль, було таке). Тепер от Брюссель доходить до другого етапу цього усвідомлення: критичні технологічні та промислові ланцюги теж можуть бути зброєю.

І тут на сцену виходить Китай.

Нові війни виграватимуть не танки

Сьогодні Китай контролює більшість глобального ринку переробки рідкоземельних металів. За різними оцінками, частка Китаю у деяких категоріях переробки перевищує 80 – 90%. Це означає, що навіть якщо літій чи рідкоземельні елементи видобуваються в Африці, Австралії чи Латинській Америці, фінальний контроль над ланцюгом часто залишається у Пекіна.

А це не просто "ресурси для електрокарів", як люблять писати у презентаціях Єврокомісії. Це компоненти для ракет, радарів, систем ППО, мікрочипів, супутників та оборонної промисловості. Іншими словами – для всієї інфраструктури сучасної війни.

Тому залежність від Китаю починає повторювати помилку залежності від російського газу. Тільки тепер ставки ще вищі. Якщо у 2022 році Кремль використовував енергію як політичну зброю, то Пекін уже тестує механізми "ресурсного тиску" через обмеження експорту критичних матеріалів. Наприклад, обмеження експорту галію та германію у відповідь на американські санкції стали сигналом не лише для США, а й для Європи, що Пекін готовий перетворювати контроль над ресурсами на політичний інструмент.

Фактично ЄС поступово переходить до моделі легкої військової економіки (що для нас добре) – не у сенсі повної мобілізації (з тим, як бачимо, важко), а у сенсі перебудови економіки під потреби безпеки. А ще кілька років тому сама ідея стратегічних резервів рідкоземельних металів у Брюсселі виглядала б як надмірна тривожність або навіть протекціонізм. Але сьогодні вже психологічно до того дозріли.

І це також означає зміну самої природи ЄС. Союз, який десятиліттями позиціонував себе як post-geopolitical project, дедалі більше стає класичним геополітичним гравцем.

Світ входить у фазу, де війни визначатимуться не тільки кількістю танків чи солдатів, а здатністю держав контролювати виробництво, логістику, мікроелектроніку та критичні ресурси. Тому новина про стратегічні запаси вольфраму – це насправді не тільки не про вольфрам. Це явний сигнал, що ЄС перестає вірити у світ, де економічна взаємозалежність автоматично гарантує безпеку.

Україні такий світ з одного боку проблемний, а з іншого – доволі зручний в середній перспективі: ми маємо значні поклади титану, літію, графіту та інших критичних матеріалів. І в умовах глобальної конкуренції за ресурси це автоматично підвищує нашу геополітичну вагу. Сам контроль над надійними джерелами постачання стає питанням безпеки.

Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.

Якщо ви профі у своїй справі і хочете, щоб ваша колонка зʼявилася на нашому сайті - напишіть нам на скриньку s.mindzhosa@24tv.com.ua