Підручники для корінних народів: хто розбудить “сплячі мови”

В Києві на Міжнародному форумі освітяни обговорили стратегічні напрями підручникотворення мовами корінних народів, національних меншин (спільнот). Чи зможе Україна успішно реалізувати свої стратегії та зобов’язання попри нестачу фінансування і брак авторських колективів, які були б вмотивовані системно перекладати або розробляти програми та підручники мовами меншин та корінних народів? Це було основне питання, яке обговорювалося.

У цій статті ви дізнаєтеся зокрема про таке:

• Чому підручники можуть бути запорукою демократії;
• чи варто просто використовувати навчальні матеріали “материнських країн”;
• хто та як має мотивувати авторів створювати підручники;
• хто має “розбудити” сплячі мови;
• де дізнатися, як написати підручник.

Інтеграція через свободу

Щоб обговорити тему навчання рідній мові українських дітей різних національних спільнот і корінних народів, до Києва приїхали освітяни з різних регіонів. Питання щодо підручникотворення актуальне для українських угорців, румун, болгар, поляків, німців, словаків, євреїв, а також кримськотатарської, гагаузької, караїмської спільнот та надазовських греків. Але ця тема важлива не лише для України: до обговорення доєдналися дипломатичні представники, науковці різних країн та члени Ради Європи. Бо у широкому сенсі, дискусія ведеться не тільки про навчальні посібники та підручники, а й про підтвердження демократичного шляху України.

Оксен Лісовий, міністр освіти та науки України, підкреслив важливість підручників у формуванні світогляду, національної та культурної ідентичності громадян України, демократичного шляху розвитку країни, боротьбі за свободу та людську гідність. І важливість збереження самобутності національних спільнот, а не їх асиміляції, як це було в імперській моделі.

“Україна несе найбільшу міру відповідальності за ті культури, які існують тільки на території України і не мають своєї країни, яка може бути тим місцем, де зберігається і розвивається ця культура, - сказав пан Оксен у вітальному слові. - Ми переконані в тому, що саме такий спосіб інтеграції, саме через свободу самовираження, через можливості навчатись своєю мовою, через можливість проводити культурні заходи, формується єдність в нашій країні. А не навпаки, не через асиміляцію, не через порушення. Я переконаний, що ми маємо певний прогрес у цьому напрямку”.

Попри усвідомлення на державному рівні цієї відповідальності, Україна стикається з багатьма проблемами та викликами. Зокрема існує дефіцит бюджетних коштів на створення та друк підручників, незручні законодавчі умови щодо термінів роботи для авторів підручників, рецензентів та тих, хто має апробовувати їх на практиці. Для створення підручників мовою національних спільнот та корінних народів інколи це стає непереборними факторами, які не просто гальмують процес, а фактично унеможливлюють його якісний та системний рух.

Створення підручників не може бути хаотичним процесом або залежати лише від грантових проектів чи ситуативних ініціатив, вважає Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу .

“Нам потрібний системний державний підхід. Коли ми говоримо про наші проблеми, ми виходимо з того, що ніхто в світі, крім самих кримських татар і української держави, не буде вирішувати ці проблеми, бо наша Батьківщина, наша земля у складі української держави, і за межами України ми не маємо жодного етнічно-спорідненого державного утворення, яке би займалося би, опікувалося би кримськотатарською мовою, історією чи іншими напрямами життєдіяльності кримськотатарського народу”, - заявив він.

Про те, що певні зміни вже відбулися, заявила Надія Кузьмичова, заступниця міністра освіти і науки України. У 2026 році держава повертаєтся до такого циклу, коли протягом року друкуватимуться підручники для двох класів. Попередні роки ми друкували, як правило, для одного класу, зараз - готуємо підручники для дев’ятого класу і, паралельно, - для четвертого. Але це поки що не вирівняло ситуацію саме з підручниками для спільнот.

“В дев’ятому класі вже пройшли експертизу і, власне, готуються до друку, підручники польською, румунською, угорською, гагаузькою і болгарською мовами. В четвертому класі ситуація трішки гірша, підручники, які пройшли повний цикл - це тільки польська мова і іврит”, - пояснює вона.

Контекст важливий

Але в Україні ситуація унікальна хіба що через повномасштабну війну, яка впливає на всі соціальні, економічні, культурні сфери життя. Бо в інших країнах теж багато викликів та складностей, що пов’язані з цією темою. Про це під час онлайн включення розповів Маттіа Зеба, міжнародний експерт Ради Європи, старший дослідник інституту з прав меншин EURAC research.

По-перше, майже завжди йдеться про різні меншини, освітні умови для яких варто розрізняти. Ті, які мають свою “материнську” державу, можуть використовувати підтримку цієї країни для створення освітніх посібників та підручників. Натомість держава, у якій живуть ці спільноти, має контролювати академічний рівень та зміст цих підручників. Експерт зізнається, що у багатьох підручниках з “материнської” держави взагалі немає зв’язку з реаліями країни, де живуть діти. А під час навчання контекст важливий! Для України цей аспект стає мега актуальним, враховуючи історичний контекст, тривалу війну та контраверсійні меседжі щодо неї, які ситуативно транслюють у деяких державах.

“Ми маємо створити автентичні лінійки підручників, які не просто копіюють чи перекладають наявні програми, а транслюють унікальні культурні коди, історію та традиції нашого народу в контексті єдиної української політичної нації. Ми не можемо копіювати чужі підручники, бо ми не можемо випадати загальнодержавного освітнього процесу, - вважає Рефат Чубаров, - Зберігаючи своє, ми маємо укріплювати українську політичну націю”.

Це підтверджує й експерт з Ради Європи, спираючись на досвід інших країн, вважає, що важливо враховувати видимість спільнот, включаючи їх у загальнодержавний соціально-політичний контекст, а не відокремлено вивчаючи культуру, мову та історію. Тримати баланс між вивченням рідної мови спільнот і мови більшості, вчити критичному мисленню зокрема відмежуванню свободи думки і слова від мови ненависті.

Тим більш, національні спільноти, які не мають “материнської” держави, потребують окремої та всебічної підтримки країни, в якій вони живуть. Саме про це казав Рефат Чубаров, вимагаючи створення єдиного потужного центру, який комплексно та на постійній основі опікуватиметься підготовкою підручників для шкіл з кримськотатарською мовою навчання.

“Ми не можемо залежати від підходів різних спеціалістів, ми змушені дуже часто пояснювати наші принципи, наші підходи. І це забирає дуже багато часу. Ми не виключаємо, що таким постійно діючим науково-дослідницьким і освітньо-методичним центром може стати Інститут мови, культури та історії кримськотатарського народу, - вважає Чубаров. - Саме на базі цієї інституції ми могли об’єднати найкращі наукові кадри, педагогів, практиків, мовознавців та волонтерів. І авторів підручників також. Тільки такий інституційний підхід дозволить нам вирішувати масштабні завдання”.

Вмотивовані, але трохи демотивовані

Про те, що є потреба у залученні більшої кількості авторських колективів, які готові писати підручники, на форумі говорили майже усі. Бо ж їх пише не Міністерство освіти і науки. Воно визначає рамки, підходи, критерії до вимог, до самих підручників, до експертизи, до апробації, але написання здійснюється носіями цієї мови або людьми, які фахово знають і викладають мовою.

Про власну вмотивованість під час розробки спеціального інтегрованого курсу кримськотатарською мовою, розповіла одна зі спікерок - Сабріє Сластьон, асистентка кафедри тюркології Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидатка філологічних наук.

“Розробляючи курс, ми навіть не уявляли, наскільки буде у ньому висока потреба, тому що російська мобілізація, яка відбувалася в Криму і на вже окупованому півдні України, змусила українських татар масово іммігрувати до Німеччини, Сполучених Штатів, Фінляндії і по всій Європі. І потреба в тому, щоб надати дітям можливість вчитися системно, вивчати певний курс, була дуже високою, - сказала вона. -

Нас мотивував цей запит, ми розуміли для чого і для кого ми працюємо”.

У Міністерстві освіти і науки впевнені: в першу чергу, у масштабуванні підручникотворення мовами національних спільнот та корінних народів, зацікавлені самі представники етносів.

“Говорячи про підручники, у нас не стоїть питання популяризації тої чи іншої мови.

В нас стоїть питання збереження якісного доступу до освіти носіїв цієї мови і забезпечення спроможності навчатись своєю мовою національних меншин корінних народів з паралельним вивченням української мови. Усі канали надзвичайно цінні: співпраця з вищими навчальними закладами, де здійснюється викладання цими мовами, чи є відповідні кафедри, посольства країн, можливість залучення представників відповідних етнічних спільнот з “материнської” країни, - пояснює Надія Кузьмичова. - З однієї сторони, малочисельність дітей, які навчаються тій чи тій національній мові, а з іншої, брак авторських колективів, які кожен рік мають готувати підручники. Наразі немає підручника з кримськотатарської, гагаузької чи новогрецької мови, який написаний, але держава його не видала”.

Втім, під час дискусій, з’ясувалося, що такі підручники є. До прикладу, авторський колектив під керівництвом Айше Арнаутової підготував підручник кримськотатарської мови для 3 класу, але через брак коштів жодні підручники для третьокласників Україна не друкувала.

“А тепер нова профільна програма для 10 класів потребує написання підручників. Тобто, одну справу не довели до логічного кінця, - починаємо нову, - прокоментувала нам ситуацію Сабріє Сластьон, яка підняла це питання на панелі обговорення. - Три таких підручники є у гагаузів. Це точно не додає вмотивованості авторським колективам, яких на таких умовах буде ще складніше залучати до нових проєктів”.

Ситуацію прояснив Ігор Хворостяний, керівник Проєктного офісу впровадження Нової української школи при Міністерстві освіти і науки України.

“Ми розуміємо, що державний бюджет зараз переважно йде на підтримку обороноздатності нашої країни. Але такі кейси були. Коли є рішення комісії, з’являється додаткове фінансування, наприклад, хтось з міжнародних партнерів вирішив підтримати друк цих підручників. Це, як правило, дуже швидко відбувається: якщо є рішення комісії, ці кошти відразу ж спрямовуються, відповідно, підручники друкуються, - сказав він. - Наприклад, у такий спосіб були надруковані ряд підручників за підтримки уряду Фінляндії, уряду Республіки Кореї тощо. Я розумію, що це справді може демотивувати, це болісно, але легких рішень наразі у нас немає”.

Нічого для спільнот без спільнот

Міжнародний експерт Ради Європи Маттіа Зеба підкреслив, що варто створювати систему освітніх програм та підручників тільки з залученням представників національної спільноти. До прикладу, перед тим, як розробляти програми та підручники, є необхідність проведення кодифікації мови. І за це відповідає держава, але без експертизи носіїв мови та спільноти це може стати травматичним. Бо, зізнається експерт, бувають випадки, коли офіційна кодифікація знеохочує меншини користуватися підручниками, в яких, на їхню думку, спрощується чи знецінюється їхня багатодіалектна та варіативна мова.

“Тому важливо, до прикладу, тримати баланс між кодифікацією та специфікою реального мовлення, враховувати різноманітність у межах меншин та не ставитися до нестандартизованих мовних прикладів як помилок - не забороняти використовувати діалекти”, - пояснює він.

В українських реаліях у такі ситуації опинились мови надазовських греків, урумська та румейська, які визнані такими, яким загрожує зникнення. Замість них школярам з-поміж надазовських греків пропонують вивчати новогрецьку мову, якою ніколи не говорили їхні предки, але яку активно лобіює Греція. Про ситуацію з відродженням “сплячих мов” зокрема розповіла на форумі Ольга Цуприкова, голова ГО “Надазовські греки: уруми і румеї”.

На запитання медіа НУШ щодо можливості внесення у навчальний процес мови греків Надазов’я, Надія Кузьмичова, відповіла, що станом на зараз не може сказати, що у цьому контексті обговорюється питання і в міністерстві є якесь бачення цих змін.

“Але очевидно, що це питання має бути піднято, в першу чергу, представниками відповідних спільнот для всебічного обговорення. Станом на зараз ми говоримо зокрема про підготовку до друку підручників дев’ятого класу та першого-п’ятого новогрецької мови. Інші варіанти в даний момент не обговорюється”.

Посібник для авторів

Попри усі виклики та складнощі авторські колективи, які створюватимуть підручники для школярів національних спільнот та корінних народів, мають з’явитися. Аби полегшити роботу в цих непростих умовах, було створено путівник “Як написати підручник НУШ”. Це спільна ініціатива Міністерства освіти і науки України, Українського інституту розвитку освіти і Офісу пропаганди реформ в межах програми Школи авторів.

Посібник презентував Ігор Хворостяний, який охарактеризував його як практично орієнтований. До речі, він є у вільному доступі в мережі.

“То що ж є в цьому посібнику? Освітній стандарт, як основне джерело змісту освіти. Концепції, оцінювання, академічна доброчесність. Також це про експертизу, про структуру майбутнього підручника, цифровий контент, який має супроводжувати цифровий додаток підручника, про візуальний дизайн. Простіше кажучи, це такі покрокові матеріали, написані доступною мовою, орієнтовані на тих, хто хоче створити підручник”, - пояснив він.

Нагадаємо, що НУШ нещодавно писав Література (про) кримських татар в шкільних підручниках: гостро бракує якісних перекладів

Фото надані організаторами Міжнародного Форуму “Стратегічні напрями підручникотворення мовами корінних народів, національних меншин (спільнот)”