П’ять подій на глобальному газовому ринку, за якими варто стежити до кінця 2026
Олександр Горбуненко, партнер компанії "Агро Газ Трейдінг"
Глобальний газовий ринок у 2026 році остаточно вийшов із фази відносної стабільності та перетворився на простір високої турбулентності, де ціна ресурсу визначається не лише балансом попиту і пропозиції, а й військовими конфліктами, логістичними ризиками та політичними рішеннями ключових гравців. Фактично йдеться про формування нової енергетичної реальності, в якій інфраструктура стає мішенню, а безпековий фактор – ключовою змінною для ринку. На цьому тлі варто виділити низку подій і процесів, які до кінця року можуть суттєво змінити конфігурацію ринку.
"Левіафан" і велика війна на Близькому Сході
Газове родовище "Левіафан" у 2026 році стало одним із ключових індикаторів нестабільності на глобальному газовому ринку.
Під час ескалації конфлікту між Ізраїлем та США проти Ірану видобуток на родовищі було зупинено на 33 дні з міркувань безпеки. Це рішення мало миттєвий ефект – порушилися поставки газу до Єгипту, який імпортує ізраїльський ресурс для внутрішнього споживання. У відповідь Каїр був змушений оперативно нарощувати імпорт скрапленого газу та вводити обмеження на енергоспоживання.
Після відновлення роботи "Левіафан" знову постачає газ як на внутрішній ринок Ізраїлю, так і на експорт, однак ситуація залишається вкрай вразливою. Родовище, як і інша інфраструктура у Східному Середземномор’ї, перебуває у зоні досяжності іранських ракет і дронів, а також є потенційною мішенню для ліванської "Хезболли" та єменських хуситів.
Додатковим фактором ризику є загальна безпекова деградація світового морського простору і супутньої інфраструктури – атаки на судна, порти, використання безпілотників можуть стати звичною картиною для Східного Середземномор’я. Стрімке погіршення відносин між Ізраїлем та Туреччиною, а також "нова-стара" напруга між Туреччиною та Грецією і Кіпром посилюють регіональну турбулентність.
У випадку нової ескалації навіть короткострокове виведення "Левіафану" з експлуатації може спричинити ланцюгову реакцію – від дефіциту газу у регіоні до зростання цін на ЗПГ на глобальному рівні.
Як зміниться роль Катару на глобальному ринку
Катар у 2026 році опинився у ситуації, яка може визначити його позиції на глобальному ринку ЗПГ на роки вперед. Після іранських атак на енергетичну інфраструктуру країна була змушена частково зупинити виробництво ЗПГ та супутніх продуктів, що створило дефіцит на ринку, підштовхуючи ціни вгору на фоні емоційної реакції ринку.
Попри початкові оцінки про тривале падіння виробництва, відновлення відбувається швидше, ніж очікувалося – частина ліній зрідження у промисловому кластері Рас-Лаффан уже повернулася до роботи, і Катар поступово відновлює експортні можливості. Втім, цей процес залишається нерівномірним і залежить не лише від технічних факторів.
Ключовим обмеженням залишається безпекова ситуація, зокрема навколо Ормузької протоки. Навіть за умови відновлення виробництва, ризики для судноплавства, від потенційного контролю проходу газовозів до атак на інфраструктуру, створюють постійну невизначеність для покупців.
Це, своєю чергою, формує другий важливий фактор – зміну поведінки споживачів. Європа та Азія, які традиційно орієнтувалися на катарський ЗПГ як на надійне джерело, можуть почати диверсифікувати закупівлі, зменшуючи залежність від регіону з підвищеними ризиками.
На цьому фоні активізуються інші гравці – передусім США, а також РФ, Австралія та Малайзія, які намагатимуться зайняти частку ринку, що тимчасово або структурно вивільняється. З огляду на те, що США після 2023 року випередили Катар за обсягами експорту ЗПГ, конкуренція лише посилюватиметься.
У підсумку роль Катару визначатиметься не стільки обсягами ресурсів чи виробничими потужностями, скільки здатністю гарантувати стабільність постачання. Якщо безпекові ризики збережуться, навіть часткове відновлення виробництва не гарантуватиме повернення до попередніх позицій на ринку.
Чи поб’є ЄС рекорд імпорту російського ЗПГ
Європейський Союз у 2026 році опинився в парадоксальній ситуації: попри вже затверджену поетапну відмову ЄС від російського газу, що має бути реалізовано до кінця 2027-го, імпорт російського ЗПГ знову зростає – і може досягти нових максимумів.
Ключовим фактором стала ескалація на Близькому Сході. Перебої з постачанням із Катару та ризики для судноплавства через Ормузьку протоку змусили європейських покупців шукати швидкі альтернативи. У результаті саме проєкт "Ямал ЗПГ" суттєво наростив присутність на ринку. У першому кварталі 2026 року поставки до ЄС зросли на 17% і сягнули близько 5 млн тонн.
Це продовження тенденції, що сформувалася після 2022 року: падіння трубопровідних поставок із РФ супроводжувалося зростанням імпорту ЗПГ, який довгий час не підпадав під жорсткі обмеження. У 2024 році ЄС уже встановив рекорд, імпортувавши 15,5 млн тонн російського зрідженого газу.
На цьому тлі з’являється ймовірний сценарій "закупівель наперед" – коли окремі країни ЄС можуть свідомо збільшувати імпорт ЗПГ з РФ у 2026 році, особливо наприкінці нинішнього року, перед очікуваною відмовою з 2027-го. Водночас Єврокомісія публічно не демонструє готовності переглядати свої зобов’язання.
У підсумку Європа балансує між двома імперативами – необхідністю забезпечити енергетичну стабільність вже зараз і політичним рішенням відмовитися від російського газу в найближчому майбутньому. Саме ця суперечність і визначатиме динаміку ринку у найближчій перспективі.
Газопровід ТАПІ – між війною і шансом на стабілізацію
Проєкт газопроводу ТАПІ (Туркменістан–Афганістан–Пакистан–Індія), про який заговорили ще у 1990-ті роки, залишається одним із найбільш суперечливих інфраструктурних кейсів у Євразії – водночас і потенційною точкою економічної інтеграції, і джерелом політичних ризиків.
У 2026 році з’явилися ознаки обережного прогресу – на території Афганістану триває прокладання першого етапу газопроводу. Відповідно до заяв туркменської сторони, завершення ділянки до провінції Герат (північно-західний Афганістан) очікується до кінця 2026 року. Туркменістан також сигналізує про готовність розширити формат проєкту, відкриваючи його для участі американських компаній. Це може означати не лише потенційні інвестиції, а й вищий політичний інтерес до стабільності проєкту, отже – вагоміші безпекові гарантії.
Додаткову інтригу створює можливе входження у проєкт Казахстану з часткою до 30%, що перетворює ТАПІ з регіонального на ширший євразійський проєкт.
Втім, фундаментальні ризики залишаються. Відносини між Пакистаном та Афганістаном знову загострилися, включно з локальними бойовими діями, що ставить під сумнів безпеку майбутньої інфраструктури. Без політичної і безпекової стабілізації на цьому напрямку повноцінна реалізація ТАПІ виглядає малоймовірною.
Разом із тим, сам проєкт може стати каталізатором для такої стабілізації. Економічна вигода – транзитні доходи, енергетична безпека та доступ до нових ринків – потенційно здатна змусити сторони шукати компроміс. Особливо якщо до процесу долучаться зовнішні гравці, зацікавлені у зниженні регіональних ризиків і відкритті нових експортних маршрутів, зокрема й США, які вже ведуть діалог із Пакистаном як посередником у врегулюванні війни в Ірані.
У цьому сенсі ТАПІ – це не просто газопровід, а тест на можливість трансформації конфліктного регіону через економічні інтереси.
Енергетичний перехід – між воднем і природним газом
У 2026 році стає дедалі очевиднішою річ, яку ще кілька років тому воліли не артикулювати вголос – розвиток водневої економіки відбувається значно повільніше, ніж очікувалося. У результаті глобальний газовий ринок отримує своєрідну "відстрочку" від сценаріїв швидкого витіснення природного газу, які активно обговорювалися на початку десятиліття. Ще три-чотири роки тому "зелений" водень розглядався як потенційний драйвер швидкої трансформації енергетики, промисловості та частково навіть теплопостачання.
Реальність виявилася значно складнішою. Вартість виробництва "зеленого" водню в більшості регіонів досі залишається суттєво вищою за вартість природного газу, навіть з урахуванням періодів високих цін на енергоносії. Додатковим бар’єром є інфраструктура – транспортування водню потребує або створення нових спеціалізованих мереж, або дорогого переоснащення існуючих газопроводів, що підвищує загальну вартість ланцюга постачання. Питання зберігання та масштабування також залишається технологічно складним і економічно чутливим, особливо для масового ринку.
Досвід енергетичної кризи 2020-х років посилив обережність урядів і компаній – у періоди високої волатильності пріоритет зміщується на перевірені джерела енергії, здатні гарантувати стабільні поставки. У цьому контексті частина водневих проєктів у світі справді була переглянута – із перенесенням термінів, зменшенням масштабів або зміною конфігурації. Водночас інші проєкти продовжують розвиватися, особливо в сегментах промислового водню та "чистих" технологій для важкої індустрії.
На цьому тлі компанії в Європі та Азії паралельно з декарбонізаційними стратегіями продовжують укладати довгострокові контракти на постачання природного газу, розглядаючи його як перехідний і системно важливий ресурс у період енергетичної трансформації.
У підсумку природний газ, імовірно, збереже ключову роль у глобальному енергобалансі щонайменше в середньостроковій перспективі, тоді як водень рухається шляхом поступової спеціалізації – насамперед у важкій промисловості, хімічному секторі та окремих нішах транспорту. У цьому сенсі "енергетичний перехід" не зникає, але стає значно більш повільним і нерівномірним процесом, ніж це передбачалося раніше.
Схожі новини
Російський удар по Дніпру: троє людей загинули, девʼятеро поранені
РФ націлилася на АЗС на відстані до 25 км від фронту: Флеш розкрив, як з цим боротися
Вадефуль закликав Росію прийняти пропозицію України щодо припинення вогню
