Паспорт є, лояльності немає: в Україні дослідили портрет засудженого колаборанта

Воно пояснює, хто найчастіше йде на співпрацю з ворогом, чому це відбувається та як держава використовує засуджених колаборантів для повернення українців із російської неволі.

27 травня в Укрінформі відбулася презентація дослідження, підготовленого Пенітенціарною академією України. Робота базується на офіційних даних Державної кримінально-виконавчої служби, Офісу Генерального прокурора, а також на емпіричному матеріалі: анкетуванні, тестуванні та інтерв’ю із засудженими за злочини, пов’язані з колабораційною діяльністю.

Дослідники проаналізували 100 анкет засуджених колаборантів — 50 чоловіків і 50 жінок, 30 особових справ, 20 деталізованих інтерв’ю, а також додаткові відкриті джерела та контрольну групу з 50 громадян України.

Хто найчастіше стає колаборантом

За даними дослідження, станом на травень 2026 року в установах виконання покарань перебували 579 засуджених за статтями, пов’язаними з колабораційною діяльністю, державною зрадою та допомогою ворогу.

Кримінологічний портрет виглядає так:

• 72% засуджених — чоловіки, 28% — жінки;
• найбільш ризикова вікова група — 40–54 роки;
• середній вік чоловіків — 42–44 роки, жінок — 46–47 років;
• понад 82% засуджених не мали вищої освіти;
• близько 70% до притягнення до відповідальності офіційно не працювали;
• найбільше таких справ походить із Харківської, Запорізької та Херсонської областей, але дослідники підкреслюють: колабораціонізм не має чіткої регіональної «прописки».

Окрема важлива деталь: близько 90% засуджених формально ідентифікували себе як українці, але для багатьох український паспорт не означав громадянської відповідальності чи лояльності до держави.

Чому вони співпрацювали з ворогом

Дослідники виділили кілька типових мотивів. У частини засуджених домінували проросійські переконання. Вони свідомо підтримували російську агресію, не визнавали легітимності української влади та сприймали росію як «альтернативний центр сили».

Інша частина діяла з прагматичних причин: гроші, посада, доступ до ресурсів, бажання вижити або зберегти вплив. Для них колаборація часто виглядала не як зрада, а як «робота», «пристосування» або «спосіб прогодувати сім’ю».

Психологи виділили чотири групи засуджених:

1. Ідейні колаборанти — відкрито підтримували росію і вважали свої дії правильними.
2. «Неусвідомлені» колаборанти — переважно жінки, які пояснювали свої дії нерозумінням правових наслідків.
3. Ті, хто не визнає провини — перекладають відповідальність на інших або на обставини.
4. Пристосуванці — пояснюють співпрацю з ворогом фінансовими проблемами, виживанням або побутовими труднощами.

Один із ключових психологічних висновків: у більшості досліджених не виявили глибоких психічних травм, які могли б пояснити колаборацію. Натомість йдеться про деформацію громадянської ідентичності, низьку критичність, слабкий самоконтроль і звичку перекладати відповідальність на зовнішні обставини.

Чому це важливо для військових

Для Сил оборони тема колабораціонізму — це питання безпеки військ, логістики, позицій, цивільної інфраструктури та життя людей.

Колаборанти можуть:

• передавати ворогу координати позицій;
• коригувати ракетні та дронові удари;
• збирати інформацію про переміщення військ;
• працювати в окупаційних адміністраціях;
• допомагати російським спецслужбам шукати вразливих людей;
• легалізувати російську пропаганду в громадах.

Під час презентації згадали свіжий приклад: СБУ викрила на Одещині представника РПЦ в Україні, який, за даними спецслужби, наводив російські ракети на цивільну інфраструктуру, зокрема житлові будинки.

«Хочу к своим»: як колаборантів використовують для повернення українців

Окремо на презентації говорили про державний гуманітарний проєкт «Хочу к своим», який реалізується Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими.

Проєкт створений для того, щоб засуджені за держзраду та колабораціонізм, які хочуть виїхати до росії, могли бути використані для обміну на українських військовополонених і цивільних заручників.

Станом на 1 травня:

• профілі колаборантів на сайті проєкту переглянули понад 1 мільйон разів;
• понад 400 колаборантів дали згоду на виїзд до росії та очікують обміну;
• 70 колаборантів уже виїхали до росії в обмін на повернення українців.

Представники проєкту наголошують: за цими цифрами стоять врятовані українські військові та цивільні. Водночас росія не демонструє високої зацікавленості у поверненні своїх агентів і прихильників. Ключовий сигнал для тих, хто думає працювати на ворога: росія використовує колаборантів як витратний матеріал і не поспішає їх забирати.

Що робити державі та суспільству

Автори дослідження підкреслюють: із засудженими колаборантами потрібно працювати не формально, а за спеціальними корекційними програмами. У Департаменті з питань виконання кримінальних покарань уже створено робочу групу, яка розробляє програму для цієї категорії засуджених. Її робоча назва — «Імунітет мислення, або ціна лояльності».

Йдеться не про «перевиховання» в радянському сенсі, а про практичну роботу з мисленням, відповідальністю, критичністю, здатністю розуміти наслідки власних дій і протидіяти ворожій пропаганді.

Для ідейних колаборантів потрібні одні методи. Для пристосуванців — інші. Для тих, хто не усвідомлює власної відповідальності, — окрема робота з автономністю та правовими наслідками.

Головний висновок дослідження

Колаборант — це не завжди фанатик із прапором рф. Часто це людина з низькою громадянською стійкістю, слабким критичним мисленням, побутовими проблемами, проросійськими установками або готовністю обміняти безпеку держави на гроші, посаду чи ілюзію захисту.

Для війська й держави це означає одне: боротьба з колабораціонізмом — це не лише робота спецслужб. Це також інформаційна безпека, громадянська освіта, робота з громадами, підтримка людей у вразливих обставинах і швидке інформування правоохоронців про підозрілу діяльність.

Бо кожен викритий агент — це потенційно збережені життя військових і цивільних.