Пам’яті журналіста, офіцера Богдана Заяця

Богдан народився 5 травня 1994 року в Чернігові.

З дитинства захоплювався шахами та комп’ютерними іграми. Із середніх класів мріяв стати журналістом, хоча навчався в школі з поглибленим вивченням математики. У старшій школі відвідував гурток журналістики при чернігівському обласному Палаці дітей та юнацтва. Потім опановував журналістський фах у Національному авіаційному університеті. Навчальну практику проходив на Радіо Свобода.

У 2013 році, ще першокурсником, Богдан разом з іншими студентами брав участь у Революції Гідності.

Після університету повернувся до рідного міста, працював на телеканалі «Новий Чернігів». Знімав сюжети для новин, вмів змонтувати відеоматеріал. Згодом став заступником завідувача редакції телевізійних новин.

Поза роботою Богдан любив читати. Захоплювався різними жанрами — від фантастики до історичних романів та детективів. Майже всі книги в його бібліотеці були підписані авторами. Переважно замовляв їх в інтернеті уже з автографами. За розповідями рідних, Богдан першим у сім’ї перейшов на українську мову, та й загалом був дуже патріотичним.

«Богдан був талановитим журналістом, автором десятків сюжетів про життя Чернігова під час війни, роботу волонтерів, військових, відновлення міста після облоги. З перших днів повномасштабного вторгнення залишився працювати під обстрілами, а згодом добровільно пішов служити в ЗСУ», — йдеться в меморіальному дописі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Повістку Богдан отримав у вересні 2023 року. Наступного дня пройшов медогляд, увечері побачився з батьками. «Коли ми приїхали, він вже був зібраний, форму і всі необхідні речі купив. Був дуже спокійним, морально готовим. Він розумів, що має прийти і його час», — розповідає мама. Наступного ранку Богдан уже був у ТЦК. В армії строкову службу чоловік не служив, тож у навчальному центрі йому запропонували пройти офіцерські курси. За півтора місяця навчання в Одесі отримав звання молодшого лейтенанта, а згодом — і лейтенанта.

Спершу працював інструктором на полігоні в Житомирській області у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Потім Богдана перевели на Донецький напрямок, у складі аеромобільного батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади він воював під Селидовим та Кураховим.

Був поранений: добряче пошматувало ногу, також осколок від касетного боєприпаса влучив у голову. З пошматованою після поранення ногою все ж повернувся до війська, де йому дали посаду у штабі, що стояв у сірій зоні.

У листопаді 2024 року Богдан їздив на тритижневі навчання в Іспанію. Тоді знадобилися його знання англійської. Був перекладачам для всієї групи. Остання посада, яку обіймав чоловік, — офіцер групи планування.

Вранці 30 січня 2025 року Богдан загинув разом із побратимами, опинившись в епіцентрі удару поблизу села Комар на Донеччині — в їхній штаб влучило двічі. Упізнати тіло Богдана одразу не вдалося, тож рідні понад п’ять місяців чекали на результати ДНК-експертизи. Лише 18 липня воїна змогли поховати на кладовищі Яцево в Чернігові. У 30-літнього Богдана залишилися батьки та брат.

Світла пам’ять та вічна слава Герою!

Фото з сімейного архіву

За матеріалами: проєкт Recвієм, Суспільне Чернігів, «Новий Чернігів», Національна спілка журналістів України

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform