Одна розмова може змінити все: реальні потреби молоді у Фінляндії й Україні та на яку підтримку можна розраховувати

«У нашому житті бувають різні кризи — стосунки, самотність та багато інших викликів. Саме тому ми намагаємося втілити на практиці ідею про те, що навіть одна зустріч може бути дуже корисною», — каже Мійка Німеля, керівник проєкту національного впровадження Walk-in терапії (форма швидкої психологічної допомоги) у Фінляндії.

Терапія без попереднього запису — це формат, коли немає потреби чекати, записуватися на прийом чи пояснювати, наскільки «серйозна» ваша ситуація — ви можете просто прийти та поговорити. Ідея проста: іноді однієї розмови достатньо, щоб щось змінити.

У Фінляндії цю модель було запроваджено 2021 року як пілотний проєкт, який масштабується на національному рівні від 2022 року. Програма частково співфінансується Європейським Союзом.

Фінський досвід є переконливим, оскільки він показує, що змін потребують не лише послуги, а й загальний підхід. Разом із молодіжними працівниками та активістами з України та інших країн Східного партнерства, TSN.ua приєднався до навчального візиту в рамках програми EU4Youth , щоб дослідити, чому психічне здоров’я стало такою помітною темою.

Як виявляється, багато з цих підходів вже починають формуватися — у складнішій реальності — у країнах Східного партнерства. Але про це пізніше.

Чати та Discord: запобігання онлайн-кризам

У деяких країнах існує поширена схема, заснована на спробі «спрямувати молодих людей до спеціаліста». У Фінляндії частіше ставлять інші запитання: «Де ці молоді люди, яким вже потрібна допомога? Який канал зв’язку був би зручним та анонімним?»

Відповідь — онлайн-консультації. Наприклад, цей формат звичний для України, є багато безкоштовних і платних послуг. Але саме різноманітність можливостей привертає увагу.

Одним із найбільш показових прикладів є платформа Sekasin, яка є частиною ініціативи Sekasin Collective, координованої MIELI Mental Health Finland.

Чат — це національний онлайн-сервіс для молоді віком 12–29 років: безкоштовний, анонімний та без необхідності реєстрації чи направлення. Тут все максимально просто: ви входите в систему та потрапляєте в чергу, після чого вас з’єднують із консультантом.

Розмова триває близько 45 хвилин і зазвичай будується навколо дуже базових речей — що відбувається у житті, що допомагає триматися, що можна зробити далі. Тільки за останній рік у чаті відбулося майже 55 тисяч розмов.

Паралельно існує ігрова спільнота в месенджері Discord. Там постійно щось відбувається: текстові канали на різні теми, стріми, ігрові сесії — від тематичних до більш змагальних. Водночас участь максимально гнучка: можна підключатися з телефону або комп’ютера, не вмикати камеру чи мікрофон, бути активним або просто спостерігати.

«Головна мета — запобігти самотності та пропагувати важливість діалогу. Це найбільша загальнонаціональна онлайн-спільнота молоді у Фінляндії, яка налічує понад 20 000 учасників і діє від 2018 року. Платформа працює цілодобово, хоча модерація не триває протягом усієї ночі», — пояснює Йоосуа «Заво» Валкеакуннас, керівник команди Sekasin Gaming.

У спільноті працюють різні організації, які підключаються до розмов і допомагають орієнтуватися в доступних сервісах. Учасники навіть добровільно проголосували за представника кіберполіції в чатах. Водночас вони намагаються створити атмосферу прийняття. «На багатьох платформах користувачів швидко видаляють за неправильне висловлювання, без вказівок щодо того, як покращити спілкування. Тут підхід інший: модератори взаємодіють з користувачами, особливо з тими, хто використовує шкідливу або токсичну мову, і заохочують їх висловлюватися більш конструктивно», — пояснює він.

Від ігрових проблем до добробуту геймерів

Тема ігор та використання соціальних мереж часто представляється в публічному дискурсі як проблема. У фінській практиці цей підхід має інакший вигляд.

У програмах громадської організації Sosped працюють з молоддю, яка проводить значну кількість часу за іграми. Але увага приділяється не самій поведінці, а тому, що за нею стоїть. «Ці молоді люди можуть мати певні проблеми зі здоров’ям або труднощі, пов’язані з іграми, але зазвичай ті, хто приєднується до наших заходів, — це люди, які заповнюють весь свій день іграми, бо їм більше нічого робити — ні роботи, ні навчання, ні друзів, ні почуття спільноти», — пояснює Гельмі Корхонен, керівниця відділу цифрової залежності.

Рішення полягає не в тому, щоб прямо сказати їм, що у них є проблема з іграми. «Натомість, увага зосереджена на сприянні добробуту геймерів. Ідея полягає в тому, що коли вони знаходять інші значущі аспекти життя — такі як друзі чи робота — їхня ігровий час природно зменшується», — додає вона.

Програми, з якими працює команда, не обмежуються лише розмовами. Це різні формати. Наприклад, є групи підтримки з десяти осіб для геймерів, де разом працюють спеціаліст та тренер з власним досвідом.

Sosped також працює на міжнародному рівні — зокрема, бере участь у Проєкті «Gambling Free Feed», яке реалізується за підтримки ЄС та досліджує вплив цифрового середовища на азартну поведінку.

Окремим варіантом є чотириденні ретрити без цифрових пристроїв. Там учасники практично випадають зі звичного онлайн-середовища: спільні заняття, розмови та простір, де вони вперше за довгий час можуть бути без постійного зв’язку.

Реагування на попередження — одна з тактик організації. Наприклад, Sosped також займається проблемою азартних ігор — вони пропонують безкоштовні онлайн-курси та матеріали, які допомагають розпізнавати такі сигнали, як спроби «відігратися», приховування залежної поведінки чи фінансові труднощі. Підтримка також надається не лише самим користувачам, а й їхнім родинам.

Нові формати підтримки: подкасти та VR

Важливо, що рішення справді існують — і багато з них є помітно прогресивними — на це вказують приклади з різних країн: України та Азербайджану.

Психологиня Дарина Аітова, наприклад, запустила подкаст у благодійному фонді «СпівДія». Він має назву «На зв’язку з дитиною» і намагається подолати стигматизацію теми психічного та психологічного здоров’я. «Подкаст допомагає залучати людей до діалогу насамперед через свою гнучкість і ненав’язливість. Під час його створення ми проводили брейншторми всередині команди, аналізували потреби батьків і працювали з їхніми реальними запитами. Більше того, ми безпосередньо опитували батьків, щоб визначити теми, які їм відгукуються найбільше», — розказала Дарина Аітова.

Рішення працювати з аудиторією саме через онлайн-формати ґрунтується на конкретних спостереженнях.

«Ми побачили важливу тенденцію: найзручнішим і найефективнішим форматом сприйняття інформації про виховання та позитивне батьківство для батьків є онлайн-матеріали. Це пояснюється тим, що їх можна переглядати у зручний час, у власному темпі, без необхідності включатися в додаткову взаємодію», — зазначає вона.

Ще одним показовим прикладом є комплексна робота громадської організації «Дівчата». Тут багато працюють над профілактикою, а також розвивають молодіжне лідерство через Феміністичну академію, а ще пропонують довгострокову психологічну підтримку молодим людям, зосереджуючись на супроводі процесів відновлення, а не лише на реагуванні на кризи.

Окремий вимір — цифровий. «Ми використовуємо діджитал як інструмент просвіти, який дозволяє говорити про складні теми просто і доступно для молоді», — пояснює членкиня організації Катерина Зайченко.

Йдеться не лише про інформацію, а про формати, які не схожі на освіту в класичному розумінні. Наприклад, пісня «Guard Your Borders (STOP!)», створена разом з Тьотею Пандою у TikTok , або подкаст «Сила в тобі» , де складні теми обговорюються через досвід людей, яким аудиторія довіряє. Це змінює саму динаміку — від «розповіді» до «залучення».

Саме тут і стають в пригоді інтерактивні формати — онлайн-тести, які працюють як швидкий та персоналізований досвід. Вони дозволяють не просто отримати інформацію, а одразу ж співвіднести її з собою — наприклад, оцінити власну поведінку в цифровому середовищі або навчитися помічати вияви насильства у повсякденному житті. І саме тому вони працюють.

Театральна режисерка та фасилітаторка прикладного театру Айнур Заррінтак з Азербайджану зосереджується на використанні театру як інструменту для підтримки психічного здоров’я, емоційного самовираження та креативності молоді.

«Разом з моєю командою ми також працювали над двома виставами, адаптованими для віртуальної реальності, та з одним інклюзивним роботом-ведмедем. Завдяки цим продуктам ми можемо оцінити, як ми також можемо працювати у віртуальній реальності з психічним здоров’ям та креативністю», — каже вона.

Айнур Заррінтак особливо зацікавилася методологіями підтримки психічного здоров’я, що використовуються у Фінляндії. «Вони орієнтовані на взаємодію, емоційну безпеку та невербальну участь, що є ключовим для молодих людей, які переживають самотність, ігрову залежність або соціальну ізоляцію», — зазначає вона.

Вона розглядає можливість застосування цих підходів у своїй театральній роботі в Азербайджані, поєднуючи творчі методи — драму та оповідь.

Чому іноді достатньо просто вийти з дому

У Фінляндії не всі зміни починаються з розмови. Іноді вони починаються з того, щоб мати куди піти.

У Гельсінкі багато таких місць — лише в межах міста є близько 60 молодіжних просторів.

І це не окремі ініціативи, а системна робота: все фінансується містом, тому для молоді це абсолютно безкоштовно. «У таких просторах молодь може займатися спортом, творчістю та соціальною взаємодією в одному місці — від баскетболу чи боксу до рукоділля, кулінарії чи настільних ігор», — розповіли співробітники центральної бібліотеки в Гельсінкі.

Всередині все має вигляд як простір для різних активностей. Є студії звукозапису та подкастингу, де можна записувати аудіо чи музику, відео- та фотостудії, монтажні станції, обладнання, яке можна використовувати на місці. Є ігрові зони, кімнати для групової роботи, відкриті простори для зустрічей та заходів. Все це доступно безкоштовно.

Такі центри важливі в часи нестабільності, оскільки 2025 року рівень безробіття у Фінляндії зріс приблизно до 10%, тоді як серед молоді він досяг 20%, що є одним із найвищих показників у ЄС.

Моделі працюють, а системи — ні?

В останні роки ініціативи в рамках EU4Youth — найбільшої програми підтримки молоді у Східному партнерстві — формують спільну основу, від працевлаштування до психічного здоров’я.

Спостереження національних координаторів показують, що ефективні моделі вже мають спільні риси. Найкраще працюють ті, що знижують поріг входу та не вимагають складних процедур, дозволяють анонімність і не змушують негайно «офіційно» звертатися за допомогою. Важливу роль відіграють формати «рівний рівному» — коли молоді люди спілкуються з молодими людьми, — а також підходи, що враховують культурний контекст і звички самих користувачів. Але ключовим є системна профілактика: не окремі кампанії чи проєкти, а постійна присутність підтримки, яка стає частиною повсякденного життя.

Серед викликів — короткі проєктні цикли. Ініціативи з’являються, але рідко мають продовження — щоразу доводиться починати заново, без накопичення досвіду та без стабільного ефекту. Зусилля часто спрямовані на реагування, а не на раннє втручання. Це чітко видно навіть там, де заходів багато — сама їх кількість не означає, що система працює.

Нерівність доступу особливо очевидна. У менших країнах, таких як Молдова та Вірменія, або за межами великих міст можливості різко обмежені, а підтримка стає фрагментарною або взагалі недоступною. До цього додається невидимість деяких груп. Молоді люди, які не вписуються в «стандартні» категорії програм, часто просто випадають з поля зору, а отже, і втрачають доступ до допомоги. У таких умовах навіть наявні служби не гарантують, що ті, хто їх найбільше потребує, зможуть ними скористатися.

Ситуацію також ускладнює загальний контекст. У деяких країнах законодавство не відповідає потребам молоді або залишається надто загальним, щоб працювати на практиці. В інших, таких як Грузія чи Білорусь, політичний контекст впливає навіть на можливість дослідження теми, не кажучи вже про системні рішення. Це означає, що питання стосується не лише ресурсів чи підходів, а й того, наскільки середовище дозволяє цим підходам розвиватися.

Досвід Фінляндії показує, який вигляд може мати системна державна відповідь. Досвід України та Азербайджану демонструє, як ці рішення адаптуються в контекстах з меншими ресурсами та більшими викликами. Саме на цьому перетині програма EU4Youth фінансує місцеві ініціативи протягом останніх років, і саме тут зараз формується нова модель роботи з молоддю в регіоні.

Читати публікацію повністю →