«Неможливо бути своєю для військових, якщо ти не була там»: лейтенант Наталія Сальнікова про психологічну підтримку в армії

Психотерапевтка Наталія Сальнікова залишила цивільний бізнес і приєдналася до ЗСУ як старший офіцер групи контролю бойового стресу в 155-й окремій механізованій бригаді імені Анни Київської. У розмові напередодні Дня психолога вона розповідає про мотивацію своєї мобілізації, роботу з іноземними добровольцями та те, як визначити, коли боєць потребує психологічної допомоги.

«Мобілізація — це й патріотичний, й професійний вибір»

Сальнікова ухвалила рішення долучитися до ЗСУ після початку повномасштабного російського вторгнення, коли багато її колег пішли на фронт. Спочатку її намагалися відговорити, пропонуючи працювати з ветеранами. Лише один знайомий, який уже служив у армії, сказав: «Якщо хочеш — йди. Такі люди тут потрібні».

На відміну від цивільного психолога, який працює з військовими, у психолога ЗСУ є своя перевага. Як пояснює Сальнікова: «Неможливо бути своєю для військових, якщо ти не була там. Поки ти не став військовим, між вами буде прірва». З раціональної точки зору, вона розуміла, що коли війна закінчиться, їй як психологу потрібно буде вміти працювати з повернувшимися воїнами, а досвід перебування в армії дасть їй цю можливість.

Найскладніше було питання з донькою, якій було 14 років, коли мати вирішила мобілізуватися. «Я чесно скажу: якби дочка не була готова мене відпускати, я б нікуди не пішла», — розповідає офіцер. Дівчинка зрозуміла й підтримала матір, хоча перші півроку були для неї особливо складними.

Іноземні добровольці: їх мотивація та емоційна відкритість

Спочатку Сальнікова служила у 2-му Інтернаціональному легіоні оборони України, де працювала з бійцями з різних країн. Вона зустрічала людей, які приїхали, щоб захищати Україну через родинні зв'язки, або тому, що закохалися в країну. Один бразилець розповідав їй, що Україна йому подобається настільки, що він хотів би тут жити після війни.

Були також добровольці з країн, які страждають від російської агресії — грузини, білоруси та люди з держав, де при владі проросійські урядовці. На жаль, одна білоруська дівчина віком 18-20 років, яка стала снайперком, загинула. Для неї це був дуже свідомий вибір.

Як психолог, Сальнікова помітила цікаву різницю: чоловіки з західної Європи значно відвертіші у вираженні емоцій, ніж грузини та українці. Якщо запитати українця, як він себе почуває, він скаже «нормально», навіть якщо це неправда. Європейці ж відразу розкривають все: можуть плакати, кричати, щиро виражаючи свій стан.

«Думаю, на Заході люди звикли бути більш вільними у вираженні емоцій», — пояснює вона цю різницю. Така готовність виражати почуття, за її спостереженнями, позитивно впливає на подальше «проживання» психологічних травм.

Як визначити, коли боєць потребує допомоги

Психолог наголошує, що неможливо проводити повноцінну психотерапію в зоні бойових дій. Замість цього психологи надають первинну допомогу, дають можливість бійцям виговоритися та трішки коригують їхній стан. Головний критерій для Сальнікової — дієздатність военослужбовця.

Проблема виникає, коли особа втрачає здатність виконувати бойові завдання. Ознаками цього є:

• Відсутність сил встати й піти виконувати завдання
• Нездатність приймати рішення
• Втрата розуміння, чи правильні ухвалені рішення
• Відсутність ресурсу навіть на спілкування з сім'єю або побратимами
• Втрата розуміння цілей перебування на позиціях

Деякі бійці самі приходять і кажуть: «Я закінчився». Але часто люди не можуть самі ідентифікувати проблему, тому важливо, щоб на це звертали увагу побратими й командири.

Важливий сигнал небезпеки — коли воїн перестає відчувати страх. На відміну від того, щоб «приборкувати» страх, тут мова про його повну відсутність. «Навіть на 50-му виході на позиції тобі все одно буде страшно», — пояснює офіцер. Здоровий психічний стан бійця передбачає наявність страху як механізму самозбереження.

Психологічна підтримка в 155 ОМБр

У бригаді, де нині служить Сальнікова, вибудована потужна система психологічної підтримки персоналу. Основа цієї системи — людиноорієнтованість, яка починається з рівня заступників командирів батальйонів та дивізіонів.

Група швидкого реагування виїжджає за викликом заступника в будь-якій критичній ситуації: коли люди виходять з позиції, є поранені, був інтенсивний обстріл або інші надзвичайні події. Вони також приходять, коли бійці перебували довго на позиціях або коли з'являються незрозумілі кризові стани.

Один зі способів роботи — це ретроспективний аналіз після повернення з позиції. Спеціалісти запитують про організаційні моменти, кількість обстрілів, забезпечення їжею, комунікацію з сусідніми підрозділами. Через це бійці розслабляються та можуть відкрито говорити про страхи й внутрішні переживання.

Сальнікова пригадує випадок, коли одного солдата переслідував кошмар про момент поранення у бою. Його мозок не зміг опрацювати частину подій. Після роботи з психологом кошмар перестав снитися, і хлопець повернув нормальний сон та готовність повертатися на позиції.

Які якості допомагають бійцеві психологічно

За спостереженнями Сальнікова та її колег, якщо людина в цивільному житті вміла брати відповідальність і керувати своїми діями, вона краще зберігає спокій на позиціях. Люди, у яких раніше проблеми з відповідальністю, гірше адаптуються до бойового стресу.

Цікавий факт: найкраще справляються з бойовими умовами шахтарі. Вони звикли до замкненого простору, ризику й необхідності не здаватися. Досвід важкої та небезпечної праці їм значно допомагає. З іншого боку, адаптувати «вчорашнього менеджера» до такого рівня психологічної стійкості набагато складніше.

Сильний вплив на стійкість має також інтенсивна фізична підготовка. Коли рекрути на базовій загальновійськовій підготовці прогресують від п'яти відтисків до 50 в бронежилеті, вони самі дивуються своїм можливостям: «Я ніколи не думав, що так зможу!» Це розвиває силу духу та командний дух.

Проте важливо знайти баланс між навантаженням та підтримкою, щоб не деморалізувати людей. Окрім цього, велику роль грає внутрішнє самопочуття та настрій, з яким воїн заходить на позиції.

Завоювання довіри бійця — «задача з зірочкою»

Сальнікова переконана, що рівень довіри до психолога залежить від якості взаємодії між психологами, командирами та заступниками з психологічної підтримки персоналу. У 155 ОМБр це налаштовано добре: жодного разу не траплялося, щоб на прохання бійця про допомогу не викликали групу.

Проте в деяких людей існує проблема з довірою до молодих психологів. Чоловік віком 40-50 років може подумати: «Чим мені допоможе ця дитина?» У такому випадку досвід самої психолога, її те, що вона довго перебуває на війні, допомагає їй завоювати довіру.

Один зі способів допомогти бійцю розкритися — озвучити прямо те, про що він боїться говорити. Якщо воїн каже, що бачив поранення побратима, але далі замовкає, психолог може запитати: «Мабуть, ти ніколи раніше не бачив такої кількості крові?» Озвучивши найстрашніше в його спогадах, можна далі працювати. Це можливо лише тоді, коли сам військовий психолог не боїться називати речі своїми іменами.

Головна мотивація Сальнікова

Сальнікова розповідає, як колись давно, коли вона була молодим тренером із психології, розчарувалася у своїй роботі. Люди не хотіли вчитися, не бажали рухатися вперед. Вона скаржилася своєму вчителю, і він запитав: «Чи була хоча б одна людина, яка з твого тренінгу для себе щось взяла?» Вона згадала про двох таких. Учитель відповів: «Ось для них ти й працюєш!»

Цей урок вона запам'ятала на все життя. У військовій службі це означає: вона точно знає, що не зможе покращити психологічний стан всієї бригади, але якщо спілкування з бійцем допомогло йому, якщо вона полегшила його стан — це й є головна мотивація.

Висновок: все тримається на людях

Найважливіший висновок Сальнікова винесла з цієї війни: «Найбільше значення мають тільки Люди». Не кількість зброї, не організація військової підготовки — все залежить від конкретних людей, які воюють. За кожним успіхом стоять дуже конкретні люди, які роблять свою роботу.

«Яке б спорядження і техніку ви не мали, все це не матиме сенсу, якщо не буде командирів, здатних керувати, та особового складу, готового до бойової роботи», — резюмує офіцер. Будь-які засоби можна дістати, купити чи знайти, але все починається з Людини.