На території Росії існувала Зелена Україна: як українці створили свій край на Далекому Сході

Мало хто знає, але ще понад століття тому частину Далекого Сходу, де українці становили значну частину населення, називали Зеленою Україною. Переселенці з України засновували там власні села, зберігали традиції та формували окреме українське середовище, відоме як Зелений Клин.

Про те, як українці опинилися на Далекому Сході, пише Енциклопедія Сучасної України.

Дивіться також Данила Галицького насправді ніколи не існувало: історик розкрив шокуючу правду

Коли на Далекому Сході виникли перші українські поселення?

Зелений Клин – українська історична назва південної частини російського Далекого Сходу. До цього регіону належать сучасні Приморський і Хабаровський краї, Амурська область та Єврейська автономна область.

Назва виникла через густу зелену рослинність і форму Південно-Усурійського краю, який нагадував клин між Китаєм і Японським морем. Також регіон називали "Зеленою Україною", "Новою Україною" або "Далекосхідною Україною".

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Територія Зеленого Клину / Фото Wikipedia

Перші українці з’явилися тут ще у другій половині 18 століття. Після придушення гайдамацького руху (Коліївщини) учасників заслали на Камчатку, де разом із якутськими козаками вони сформували камчатське козацтво. До початку 20 століття їхня українська ідентичність майже розчинилася через метисацію з місцевим населенням.

У 1863 – 1864 роках переселенці з Полтавщини заснували в Амурській області перші українські поселення – Троїцьке, Середнєбільське та Новотроїцьке. Уже до 1883 року українці складали 27,7% усіх переселенців Приморщини.

Коли почалося активне заселення Зеленого Клину?

Активне заселення Зеленого Клину українцями почалося у 1883 році після відкриття морського сполучення. Того року до Владивостока з Одеси прибули два перші пароплави, які доставили 1 504 селян із Чернігівської губернії. Саме вони заснували низку сіл, серед яких Іванівка, Жарикове, Григорівка, Павлівка, Борисівка та Воздвиженка.

Упродовж 1883 – 1901 років морем на Далекий Схід переселилися понад 55 тисяч осіб, ще майже 11 тисяч прибули суходолом. Загалом у 1883 – 1916 роках на територію Зеленого Клину переїхали 249 465 українців – це становило 58,6% усіх селян-переселенців. Найбільше приїжджало з Чернігівської, Київської, Полтавської, Подільської та Волинської губерній.

Прапор Зеленого Клину / Фото Wikipedia

Українські переселенці обирали для проживання переважно родючі долини Приханкайської низовини. У придатних для землеробства районах вони становили від 60 до 90% населення.

За переписом 1897 року на Зеленому Клині проживали 56 778 українців – 18,3% населення краю. Однак реальна кількість була більшою, адже у ході перепису етнічну приналежність визначали за рідною мовою, тому багатьох українців записували росіянами через невизнання української мови.

Після побудови Транссибірської магістралі та Китайсько-Східної залізниці потік переселенців різко зріс. Станом на 1917 рік у регіоні проживали вже 421 тисяча українців – майже 40% населення. У Приморській області їхня частка сягала 48,2%, а в Амурській – 43,2%.

Українська демонстрація у Владивостоці / Архівне фото

Українці намагалися селитися компактно й нерідко навіть відмовлялися від кращих земельних ділянок, аби жити поруч зі своїми земляками. Так на Далекому Сході з'явилися населені пункти з українськими назвами – Чернігівка, Полтавка, Київ, Харкове, Переяславка, Ромни, Біла Церква, Катеринославка та інші. Переселенці відтворювали звичний український побут, традиції та архітектуру.

Чому кількість українців на Декому Сході почала зменшуватися?

Після 1917 року, попри повернення частини мобілізованих із фронтів Першої світової війни, офіційна кількість українців почала різко скорочуватися.

Якщо у 1923 році їх налічувалося понад 346 тисяч, то вже у 1926 році – трохи більше 303 тисяч. Історики пов'язують це з маніпуляціями радянської влади, яка часто записувала українців росіянами, а також із репресіями проти українського національного руху, через що люди нерідко приховували своє походження.

Українці на Далекому Сході / Архівне фото

Асиміляція посилювалася через близькість мов, відсутність українських шкіл і преси, а також обмежені можливості для розвитку національної культури. Водночас компактне проживання певний час допомагало українцям зберігати власні традиції та самоідентичність.