На 79-му Каннському кінофестивалі розпочались конкурсні покази. До чого тут Україна?
Культура
Україна як маркер часу: що показують та про що говорять у Каннах
На 79-му Каннському кінофестивалі розпочались конкурсні покази
17:07, 15 травня 2026
Катерина Сліпченко
Культура —
17:07,
15 травня
2026
0
0
Катерина Сліпченко
Культура —
17:07,
15 травня
2026
0
0
До теми
Триває 79-й Каннський кінофестиваль. Уже відбулись світові прем’єри трьох конкурсних фільмів. Цікаво, що у двох з них звучала тема війни в Україні. Проте лише тлом.
Перше місце у неформальному рейтингу акредитованої преси серед трьох фільмів посідає картина Павла Павліковського «Батьківщина» (1949). Вона ніби продовжує (а може і завершує) його чорно-білу трилогію, що так чи інакше стосується тем війни та повоєнного часу. Це «Іда», «Холодна війна» і тепер – «Батьківщина».
«Батьківщина»
Його минулий проєкт, «Холодна війна», також був показаний у Каннах та отримав приз за режисуру. Наступного року Павліковський увійшов до складу журі на чолі з Алехандро Гонсалесом Іньярріту.
У 1949 році Нобелівський лауреат з літератури Томас Манн повертається до Німеччини вперше після війни (він залишив батьківщину у 1933 році). Його супроводжує донька Еріка, актриса, письменниця та пілотеса ралі. За кермом чорного Buick вони вирушають у непросту подорож країною, яку вони були змушені залишити після приходу нацистів до влади. Від Франкфурта, де панують американці, до Веймара, який контролюють радянські війська. Батько та донька проходять крізь зруйновану країну на тлі страшних подій у родині.
Павліковський зумів у доволі короткий (на відміну від більшості фестивальних фільмів) вкласти епічну розповідь, де поєднались історії країни та родини, історія опору та руйнації.
Павел Павліковський розповів, що біографію Томаса Манна він протрактував досить вільно, підпорядкувавши реальні події художньому задуму. Це не робить картину менш реалістичною, проте надає їй певного метафоричного відтінку, коли приватне життя стає відображенням доби.
Головні ролі зіграли Ганс Зішлер, Сандра Гюллер та Август Діль.
«Життя однієї жінки» Шарлін Буржуа-Такке з Леа Дрюкер, Мелані Террі та Чарльзом Берлінгом – кіно, можна сказати, звичайне та передбачуване. Такий собі євростандарт, що зовсім не робить його поганим.
«Життя ожнієї жінки»
У Каннах французька режисерка поступово підіймалася по сходинках карʼєри, спершу презентувавши короткометражний фільм Pauline asservie на Каннському кінофестивалі 2018 року у Тижні критиків, а згодом презентувала свій перший повнометражний фільм Les Amours dʼAnaïs на 60-му Тижні критиків у спеціальному показі.
55-річна Габріель повністю віддана своїй справі. Хірургиня та завідувачка відділення у держаній лікарні, вона постійно розривається між своїми обов’язками. У неї залишається мало часу на особисте життя. Чоловік, який її любить, мати, за якою потрібно доглядати, син, який прагне уваги, – усім бракує її присутності. Одного дня вона знайомиться з письменницею, яка відвідує її відділення заради свого роману, і її рівновага починає хитатися. Чи знайдеться в житті Габріель місце для несподіванки?
Фільм, розбитий на 11 розділів про кохання, роботу, повсякденні турботи та мрії Габріель, яка переглядає свої пріоритети і приймає несподівані для себе рішення.
А ще вона весь час планує зустріч з міністром охорони здоров’я України та навіть планує подорож до Львова, де має надавати медичну допомогу. Проте у фільмі справа завершується безпечним Турином, а Україна залишається просто однією з тем, які заповнюють щільний графік героїні.
Загалом маємо уривки з життя, замальовки, які режисерка не змогла скласти у цілісну історію, розвиток якої не важко передбачити буквально з першої сцени.
Сильною стороною стрічки є акторські роботи. Насамперед варто відзначити Леа Дрюкер, дворазову володарку премії «Сезар».
Картина «Кілька днів у Нагі» – споглядальна драма Кодзі Фукади. Це дуже тиха історія, медитативна та повільна, яка саме тим і може привернути увагу.
«Кілька днів у Нагі»
Дія розгортається в японській провінції, в префектурі Окаяма, де поява нової людини поступово починає змінювати тендітний внутрішній баланс місцевої спільноти.
Фукада працює з півтонами. У картині багато деталей, які глядачі мають знайти самі. І однією із них є новини з України. Вони ніяк не впливають на сюжет, слугуючи радше маркером часу у повільній та позачасовій історії.
Фукада – один із провідних сучасних японських режисерів, який став відомий з фільмом «Гармонія», який отримав Приз журі програми «Особливий погляд» у 2016 році. У його картинах головними є стосунки між людьми, насамперед їх вразливість. Не став винятком і цей новий фільм.
Партнер проєкту Культура – компанія blago – прагне допомагати мешканцям відчувати себе людиною, яка живе в сучасному місті, де все під руками та миттєво доступне. Компанія існує, щоб розвивати технології, які будуть покращувати майбутнє міського життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
У паралельній програмі, «Двотижневик режисерів», показали фільм румунського режисера, мабуть, одного з головних новаторів у кіно сучасної Європи, Раду Жуде.
«Щоденник покоївки»
Його «Щоденник покоївки» є дуже вільною версією роману Октава Мірбо, яку свого часу екранізували Жан Ренуар, Луїс Бунюель та Бенуа Жако. Джаніна, молода румунка, працює покоївкою в заможній родині в Бордо. Вечорами вона репетирує з аматорським театральним гуртком роль покоївки в екранізації пʼєси Октава Мірбо «Щоденник покоївки». День у день вона піклується про Луена, сина своїх роботодавців, поки її власна донька зростає далеко в Румунії.
«Це буде щось на кшталт діалогу на дуже великій дистанції з романом Октава Мірбо “Щоденник покоївки”. Мені хочеться поміркувати про імміграцію та румунських заробітчан закордоном», – розповів Жуде, беручись за фільм.
Жуде – геніальний сатирик. І тут він обирає тему України для того, аби показати, як про це говорять французькі інтелектуали, для яких політика та війна – просто ще одна модна тема для святкового застілля.
Наразі це найкращий фестивальний фільм, який, на жаль, залишився поза межами основного конкурсу.
Проте якщо говорити про Жуде та Україну, то варто згадати про чудову новину: український кінопродакшн ForeFilms (продюсери Анна Яценко і Володимир Яценко) стане копродюсером нового повнометражного фільму румунського режисера Раду Жуде «Диптих любові». Компанія працювала над фільмами «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча, «Я і Фелікс» Ірини Цілик, «Відблиск» Валентина Васяновича, а також стрічкою «Ти – космос» Павла Острікова. «Диптих любові» буде створений у копродукції Румунії (Saga Film), Бразилії (RTF Productions), Греції (Faliro House) та України (ForeFilms).
«Нещодавно я згадував, як Годар говорив про «творчі зобов’язання» Р. В. Фассбіндера перед Німеччиною. І ця ідея все більше приваблює мене. Фільм «Диптих любові» стане виконанням моїх зобов’язань перед румунською реальністю, перед історією кіно (оскільки це діалог із фільмом «Кохання» Роберто Росселліні), перед чудовими акторами та кінопрофесіоналами, які погоджуються працювати зі мною, перед продюсерами, які вірять у цей проєкт (Алекс Теодореску, Родріго Тейшейра, Крістос В. Константакопулос, Володимир та Анна Яценко), і, нарешті, перед ідеєю про низькобюджетне кіно як основну, сутнісну форму кінематографа», – каже Раду Жуде в коментарі FNE.
А тим часом Каннський фестиваль триває. І далі ми розповімо про кіно, яке знімають актори.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enterпоказати всі приховати
До теми
Десять найочікуваніших фільмів 79-го Каннського фестивалю.Про що говоритимуть та писатимуть найближчими тижнями ZAXID.NET