Музей 70 років виставляв на показ кістки "мамонта", а потім виявилось, що це інша тварина

Наукові архіви іноді приховують таємниці, які десятиліттями чекають на свій час. Те, що роками вважали унікальним доказом існування останніх мамонтів на планеті, після детального аналізу перетворилося на зовсім іншу історію. Ця знахідка змусила дослідників не лише переглянути старі звіти, а й поставити нові запитання.

Помилка довжиною в 70 років: кому насправді калежав скелет

Ця історія розпочалася ще в середині минулого століття, пише видання ScienceAlert. У 1951 році відомий археолог Отто Гайст під час експедиції внутрішніми районами Аляски, у доісторичному регіоні під назвою Берингія, виявив скам'янілі хребці. Орієнтуючись на зовнішній вигляд кісток та місце знахідки, Гайст дійшов висновку, що вони належали шерстистим мамонтам виду Mammuthus primigenius. На той час таке припущення виглядало цілком логічним, адже кістки великої фауни пізнього плейстоцену часто знаходили в цьому регіоні, а розмір хребців однозначно вказував на представника родини слонових.

Дивіться також 240 мільйонів років тому стародавні риби використовували для слуху неочікуваний орган

Після відкриття Гайст передав знахідки до Музею Півночі Університету Аляски, де їх зберігали в архівах понад 70 років. Тільки нещодавно сучасні технології дозволили науковцям провести радіовуглецеве датування цих експонатів, і результати виявилися справді шокуючими.

З'ясувалося, що кістки занадто молоді для шерстистих мамонтів. Ізотопи вуглецю, зафіксовані в стародавніх останках, вказують на вік від 2 000 до 3 000 років. Це створює величезну розбіжність, адже мамонти, як вважає наука, вимерли приблизно 13 000 років тому, попри окремі ізольовані популяції, які змогли проіснувати до межі 4 000 років тому.

Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Скам'янілості мамонтів, що датуються пізнім голоценом з внутрішньої частини Аляски, були б вражаючою знахідкою: наймолодшим викопним мамонтом із коли-небудь зафіксованих. Якби ці результати були точними, вони виявилися б на кілька тисяч років молодшими за останні докази існування мамонтів у східній Берингії,
– прокоментував біогеохімік з Університету Аляски у Фербенксі Меттью Вуллер.

Перш ніж повністю переписувати хронологію вимирання гігантів, дослідники вирішили перевірити правильність ідентифікації виду. Дані радіовуглецевого аналізу та пов'язані з ними дані стабільних ізотопів стали першими ознаками того, що щось не так.

Аналіз показав набагато вищий рівень ізотопів азоту-15 і вуглецю-13, ніж можна було б очікувати від сухопутної тварини, що харчується травою. Такі хімічні підписи значно частіше зустрічаються в океані та накопичуються в тілах морських істот.

Оскільки глибокі внутрішні райони Аляски не славляться великою кількістю морепродуктів, жоден знайдений раніше мамонт зі східної Берингії не мав такого хімічного складу.

Це стало нашою першою вказівкою на те, що зразки, ймовірно, походять з морського середовища,
– розповів Вуллер.

Експерти з мамонтів і китів підтвердили, що лише за зовнішнім виглядом встановити вид неможливо, тому знадобився аналіз древньої ДНК. Хоча зразки занадто деградували для аналізу ядерної ДНК, науковці змогли витягти мітохондріальну ДНК. Порівняння зі зразками північно-тихоокеанського гладкого кита (Eubalaena japonica) та малого смугача (Balaenoptera acutorostrata) нарешті розставило все по місцях.

Дивіться також Вчені з'ясували, чим насправді харчувалися тиранозаври

Як вони там опинилися?

Коли аналіз двох зразків розповів ученим, що кістки мамонта насправді були китами, з'явилася ще одна загадка: як залишки двох китів віком понад 1 000 років опинилися в глибині Аляски, більш ніж за 400 кілометрів від найближчої берегової лінії?

Дослідники розглядають кілька версій:

• Перша – це "захід китів углиб континенту" через давні затоки та річки, що виглядає малоймовірним через величезні розміри цих тварин та малу глибину водойм Аляски.
• Інший варіант – кістки могли перевезти від берега стародавні люди, хоча раніше таких свідчень саме для цього регіону не знаходили.
• Нарешті, не можна виключати й наукову помилку: колекції Отто Гайста надходили з усіх куточків Аляски, тож у музеї могли переплутати експонати ще у 1950-х роках.

Зрештою, це питання може ніколи не бути повністю вирішене,
– підсумувала команда науковців.

Проте результати їхньої роботи, які з'явилися в журналі Journal of Quaternary Science, уже допомогли викреслити ці зразки зі списку претендентів на звання "останніх мамонтів на Землі". Таким чином, сучасна наука вкотре довела важливість критичного перегляду навіть тих фактів, які десятиліттями вважалися незаперечними.