Мер Львова про замах, приїжджих ковбоїв, забудову аеропорту і сміттєпереробний завод: інтерв'ю

«Якщо якісь ковбої приїжджають у Львів і починають встановлювати свої правила – це не пройде»

Мер Львова Андрій Садовий

Суспільство — ZAXID.NET, 09:30, 22 травня 2026 0 0

• 0
• 0
• 0

До теми

• Афера на 500 млн: хто і як украв у львів’ян землю біля Оперного.
  Час відповідати за «Добробут» ZAXID.NET
• Що не так із польським підрядником заводу ТПВ у Львові.
  Пояснюємо на конкретних прикладах ZAXID.NET

Вітаю, друзі! Ми чудово бачимо й розуміємо – і це знає кожен, хто тут буває, – що сьогодні Львів залишається потужним хабом геополітичного, гуманітарного та медичного життя країни.

Але, звісно, не обходиться і без контраверсійних та конфронтаційних тем. Ця весна ознаменувалася ними як ніколи раніше – принаймні так здається мені, адже я пильно стежу за всіма процесами. Тож зараз ми спробуємо спокійно, врівноважено й об’єктивно, мовою цифр та фактів, обговорити все, що хвилює Львів, а отже – й Україну та наших європейських партнерів. Адже все взаємопов'язано і кордон зовсім поруч: від безпеки в місті та замахів – до гучних будівельних скандалів, сміттєвої кризи та хаосу, який подекуди виникає. Ну і про хороше, звісно, теж не забудемо.

Розбиратися в усьому цьому буду я, Ірина Узлова, разом із міським головою Львова Андрієм Садовим. Вітаю вас.

Дай Боже здоров'я, доброго дня.

Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google Додати

Ми спілкуємося 21 травня, у День вишиванки. Сьогодні лунає багато теплих слів про те, що це наш генетичний код. Надзвичайно приємно просто пройтися містом і побачити святкових львів'ян та гостей – знаю, що багато хто готується до цього дня заздалегідь. Але чи відчуваєте ви, що зараз, на п'ятому році повномасштабного вторгнення та вже тринадцятому році війни за нашу незалежність нас об'єднують не лише символи? Чи залишається з нами ця єдність у діях заради перемоги, і в чому саме вона зараз проявляється у Львові – як серед містян, так і серед тих, хто відвідує наше місто?

Львів – це душа України. Люди часто приїжджають сюди саме для того, щоб доторкнутися до української мови та наших традицій. Для мене вишиванка – особливий символ. Щоправда, останніми роками я зазвичай ношу темні сорочки: на них теж є герб, усе красиво. Хоча вдома маю сорочки, є навіть сорочка, яку теща вишивала, – колись обов'язково буду їх носити. А загалом Львів – це місто, яке справді надихає».

У вас вся сім'я на День вишиванки одягається?

Антоній сьогодні поїхав до школи й забув – вискочив зранку, як це буває у дітей. Тож Катерині довелося везти сорочку йому туди. Сама вона зранку пішла до церкви – така файна, красива! Ну, а я вже який є, такий є. Її тітка та мама теж сьогодні у вишиванках – словом, уся родина святкує

Спільне фото?

Не робили.

Не любите?

Слухайте, на Різдво робили, на Пасху робили, досить.

Ми теж одягаємо вишиванки на всі свята, у нас це традиція. Але знаєте, як кажуть: «Вдягнути вишиванку – ще не означає бути українцем». Таке теж часто можна почути. Чи відчуваєте ви, що ця українськість та наша спільна дія задля перемоги й надалі зберігаються в донатах і вчинках містян?

Та ми, чесно кажучи, самі себе дивуємо. На початку повномасштабного вторгнення нас часто питали: «Ну скільки ви протримаєтеся? Місяць, два, три, пів року?». Зараз уже не питають. Уже всім зрозуміло, що українці – це особлива нація. Ми сьогодні – як та пружина: стиснута й напружена. А що буде потім – важко передбачити. Тому для мене зараз надзвичайно важливо вибудовувати якісну ветеранську інфраструктуру. Сьогодні 58 000 львів'ян перебувають на фронті, фактично кожна родина відправила когось на війну. І коли, дай Боже, всі хлопці й дівчата повернуться, на них має чекати потужна підтримка. Саме тому ми щодня працюємо над створенням ветеранських центрів та впровадженням різних аспектів реабілітації. Це мій головний пріоритет.

Ми про це ще детальніше поговоримо впродовж нашої сьогоднішньої бесіди. Але водночас, Андрію Івановичу, ми бачимо по всій країні фактори, які нас розколюють – принаймні ворог робить усе для того, щоб максимізувати ці протиріччя й показати їх у величезних масштабах. Я маю на увазі й ситуацію з ТЦК на вулицях, та те, як це сприймають люди. Як із цим зараз боротися, як правильно комунікувати цю тему і яким ви бачите вирішення цієї проблеми?

У нас на комунальних підприємствах близько 20% працівників сьогодні воюють, і багато хто, на жаль, загинув. У міській раді також чимало колег перебувають на фронті. Наприклад, мій заступник і секретар ради Маркіян Лопачак зараз воює. А от Андрій Жолоб, заступник з питань ветеранів, уже повернувся. Навіть у моїй родині: рідний брат Катерини зараз на передовій, а племінник, на жаль, втратив ногу. Тож ця тема стосується кожного. Десь є справедливість, десь – ні, але треба просто виконувати свою роботу на своєму місці. Цей ворог не розуміє нормальної мови, він розуміє лише силу. Тому я дуже радий, що ми у Львові перебудували наш IT-кластер у потужний Defense-кластер. Зараз маємо багато напрацювань щодо нових систем дронів та засобів РЕБ.

Водночас у самому Львові ми їх не виготовляємо – у місті немає жодного такого виробництва, усе розташовано за його межами. Ми постачаємо цю техніку для Збройних Сил і витрачаємо на це чи не найбільше коштів із місцевого бюджету. Часто люди питають: «А чому ви не відремонтували той хідник?». Я відповідаю: «У нас був вибір: купити додаткові 50 дронів чи зробити тротуар. Що, на вашу думку, важливіше?».

Так, адже раніше вас питали про протилежне: чому робляться дороги й хідники, а на Збройні Сили виділяється недостатньо.

Насправді ми на Збройні Сили завжди виділяли чи не найбільше. Але те, про що ви згадали – фейки та пропаганда, – дійсно працює. Уявіть собі, що закінчиться війна, ви ж розумієте, що москалота витрачатиме мільярди на інформаційні атаки, аби роз'єднувати нас. Тому ми плануємо вже цього року в тестовому режимі запровадити у львівських школах уроки інформаційної грамотності для дітей. Учора я мав зустріч із пані посол Фінляндії. У них такі заняття є змалечку, адже Росія – їхній сусід, і фіни чудово розуміють загрозу постійних інформаційних вкидів. Про це ж ми говорили й із колегами з Тайваню, які приїжджали до нас. У них також діють такі програми для дітей.

Для мене особисто важливо, щоб ми розпочали цю роботу у Львові. Якщо ці програми добре зарекомендують себе в наших школах, то згодом їх переймуть й інші міста. Сьогодні Львів є інноватором у багатьох сферах: від медицини та реабілітації – до освіти. Ми охоче ділимося досвідом із колегами з інших регіонів, які щотижня приїжджають до Львова на навчальні програми.

Тобто Львів зараз задає тренди відповідно до викликів повномасштабної війни – не лише військових, а й гуманітарно-освітніх. Які ще програми ви плануєте впроваджувати?

В межах нашої екосистеми людяності Unbroken минулого року ми заснували Університет Unbroken. Це медична школа післядипломної освіти для лікарів. Тут усе логічно, адже ми маємо найбільшу лікарню в Україні на 3000 ліжок, сучасне обладнання та потужну професуру. Але, окрім цього, діє Школа муніципального урядування, яка пропонує 12 навчальних програм. Вони охоплюють ветеранську та соціальну політики, спорт, економіку, екологію, питання доступності й політику пам'яті. Щотижня до нас приїжджають люди з різних регіонів. Конкурс величезний – близько 10 осіб на місце. Ми показуємо їм на практиці, як усе організовано у Львові, що нам вдається, а що ні, та обмінюємося досвідом. Це наша місія, адже Львів наразі безпечніший, ніж інші міста України, а наука для нас завжди була основою.

Я переконаний, що освіта – це саме той важіль, який здатний змінити ситуацію в країні. У це потрібно інвестувати і час, і ресурси, бо світ стрімко змінюється. Щоб вижити сьогодні, треба бути креативними, мудрими й чітко розуміти, що на нас чекає завтра

Днями я відвідала один із перших міжнародних молодіжних форумів. Його організували студенти факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Вони запросили відомих дипломатів, зокрема Володимира Огризка та Бориса Тарасюка. Дивишся на цю молодь – і бачиш світлі, інтелектуальні обличчя. Вони неймовірно натхненні, але є проблема. Спілкуючись із представниками громадського сектору та самими студентами, я дізналася: на форум запрошували близько 200 гостей – іноземних дипломатів, послів та вітчизняних експертів. Проте через безпекові міркування приїхало заледве до 10 осіб. І постає питання: як утримати в країні цю молодь із вогнем в очах? Вони виступають як готові майбутні дипломати, хоча це лише третій-четвертий курс. Як зробити так, щоб вони не обирали Польщу чи інші країни? Як місто може підтримати такі самоорганізовані заходи, щоб до студентів приїжджало бодай по 50 поважних гостей, і чи ведеться співпраця у цьому напрямі?

Людина, яка планує своє майбутнє, повинна чітко розуміти, за що вона житиме і які матиме доходи. Є люди, які мають покликання служити громаді й хотіли б іти в органи місцевого самоврядування. А є ті, хто прагне займатися бізнесом. Ми щороку запрошуємо близько тисячі студентів на стажування до міської ради. Згодом відбираємо найкращих і пропонуємо їм роботу. І тут ми маємо дуже позитивну динаміку. Але якщо говорити глобально про функціонування держави – от зараз багато дискутують про міграцію та інші виклики, – то варто усвідомити: у нас в країні близько половини людей не сплачують податки. Тобто ми не наповнюємо скарбницю як слід, і в цьому є момент несправедливості. Нам потрібно зрозуміти, що людям необхідно платити вищу заробітну плату всюди, де це можливо, – і вчителям, і комунальникам, і державним службовцям. Якщо держава впровадить таку політику, то люди залишатимуться вдома й не виїжджатимуть. Сьогодні я мав виступ на науковій конференції у політехніці. От візьмемо для прикладу професора. За кордоном йому пропонують 7000 євро зарплати і сучасну лабораторію. І водночас він має вибір залишатися у Львові, де заробітна плата в рази менша. Що він обере? Тому в нас просто немає інших варіантів – потрібно створювати гідні умови

А де ж гроші брати?

Якщо в нас буде чесний підхід до сплати податків, ми врешті-решт усвідомимо: без інтелекту країна не виживе. Так, безумовний пріоритет сьогодні – це підтримка Збройних Сил, тут немає жодних дискусій, але освіту я б усе одно ставив на порядок вище. З іншого боку, якщо ми не наведемо лад у державі й не мінімізуємо корупцію... Ну, ви ж бачите скандали останніх місяців – усі ці «міндічгейти», поліція, яка щось кришує… Ми ж розуміємо, що йдеться про мільярди необлікованих грошей, які десь крутяться, і за це не сильно когось і карають. Саме в цій царині треба жорстко наводити порядок. Ми маємо колосальний внутрішній потенціал, і якщо його активізувати та подолати корупційні схеми – усе поступово піде вгору

Повертаючись до ветеранської політики. Чудова ідея – виділяти до 400 тис. грн на адаптацію житла. Але, кажуть, є нюанси. Чи багато людей реально отримують ці кошти за рік? І що робити з хрущовками, п'ятиповерхівками чи старими австрійськими будинками? Як там елементарно розширювати двері чи облаштовувати пандуси? Я часто чую саме такі зауваження

По-перше, ми, напевно, єдине місто в Україні, яке настільки масштабно підтримує ветеранський бізнес. Якщо ветеран хоче відкрити власну справу, ми спочатку навчаємо, а потім надаємо можливість отримати грант у розмірі 300 тис. грн. На сьогодні це чимала допомога. По-друге, якщо військовий чи військова має першу групу інвалідності, ми спільно з благодійниками виділяємо 400 тис. грн на ремонт житла. Так, можливо, за ці кошти не вдасться зробити все ідеально, але організувати базову доступність точно можна. Крім того, місто має чітку політику: у всіх будинках, де мешкають ветерани з першою групою інвалідності, має бути забезпечена максимальна доступність. Моя заступниця, пані Ірина Маруняк, займається цим питанням щодня зранку до вечора.

Так само ми зараз допомагаємо державним університетам та іншим інституціям усвідомити, що безбар'єрність – це пріоритет. Я часто спілкуюся з підприємцями. От заходиш у кафе й питаєш: «А якщо завтра сюди заїде ветеран на кріслі колісному, ви зможете його обслужити?». Чуєш у відповідь: «Ну так, ми допоможемо йому заїхати». Я кажу: «Та ні, не треба допомагати – він має заїхати сам». Гаразд. Тоді питаю далі: «А якщо він захоче в туалет, у вас є вбиральня, пристосована для людини на кріслі колісному?». І ось тут починається дискусія. Я завжди наголошую: на п'ятому році повномасштабної агресії ми взагалі не маємо права виправдовуватися, чому чогось не зробили. Доступність має бути як "Отче наш". Це наша спільна відповідальність. Так, можливо, власнику закладу доведеться прибрати один столик, щоб розширити вбиральню. Але це питання про гідність

А це фінансово лягає на сам бізнес чи місто може якось просубсидіювати ці витрати?

Місто активно долучається. Наприклад, минулого року ми отримали 100 тис. євро від благодійного фонду з Рейк'явіка на облаштування входів до різних комерційних закладів. Цього року сума допомоги становитиме вже близько 200 тис. євро. Тобто ми як місто допомагаємо це робити. Але якщо сам власник закладу не вважає це важливим, то звичайні офіціанти нічого не змінять – це має бути свідома позиція керівництва. І ми займатимемо дедалі жорсткішу позицію, адже підтримка людей, які пройшли війну, – це наш головний пріоритет. Цю роботу потрібно планувати на роки вперед, бо травми й інвалідність не зникнуть за один день

Навпаки, судячи з того, що я бачу у військовому госпіталі та під час спілкування з пораненими, таких випадків, на жаль, стає лише більше. Ми безмежно дякуємо нашим військовим. А в чому саме полягатиме жорсткіша політика міста? Закривати такі заклади чи якось інакше проводити з ними роботу й роз'яснювати?

Ми шукаємо різні підходи. От, наприклад, пані Маруняк нещодавно ходила в центрі міста до двох кафе й каже їм: «Ну, якщо ви категорично не хочете облаштовувати у себе вбиральню для людей з інвалідністю, ми просто поставимо перед вашим входом спеціальну тимчасову конструкцію мобільного туалету. Так, будуть крики, скандали, але як вас інакше переконати?». І це діє. Ми налаштовані рішуче. Вони це зроблять, 100% зроблять, куди вони дінуться? Ми переконуємо в рамках чинного законодавства. Закон ми порушувати не будемо, але є багато різних інструментів.

Я хотіла б повернутися до теми виділення 400 тис. грн на переобладнання квартир, яким займається Ірина Маруняк. Чимало людей наголошують, що в багатьох випадках неможливо забезпечити навіть доступ до самого помешкання. У старих будинках чи «чешках» через вузькі проходи або будівельні норми просто нереально встановити правильний пандус із кутом нахилу 8° чи облаштувати підйомник. Переселити всіх в адаптовані будинки теж не вдасться. Що місто робить у таких ситуаціях і про які цифри взагалі йдеться?

Ця проблема виникла не сьогодні. Вона існувала багато років, адже в місті є й літні люди, і мами з візками. Проте сьогодні наша першочергова увага прикута до ветеранів із першою групою інвалідності. Ми робимо максимум із того, що можливо в межах чинного законодавства. Якщо виникають нестандартні ситуації, розглядаємо навіть варіант обміну помешкання – ми зараз думаємо над ініціюванням такої програми. Нещодавно до нас звернулися семеро людей з інвалідністю: ми виділили кошти й зараз активно їм допомагаємо.

А це виключно міське фінансування чи благодійники також можуть долучатися?

Ми будемо дуже раді, якщо глядачі нас почують і долучаться до наших міських програм. Тоді ми разом змогли б зробити значно більше добра.

Екосистема Unbroken і надалі фінансується із залученням європейських партнерів? Як розвивається цей напрям і чи не зменшується увага до України?

Тут ми маємо великий мікс надходжень: це і європейські банки, і міста-партнери, і різні країни. За півтора місяця ми відкриваємо новий корпус для реабілітації на вулиці Пекарській, неподалік від військового госпіталю. Цей проєкт ми реалізуємо спільно з тайванськими колегами, які надали грант близько 5 мільйонів доларів. До кінця цього року відкриємо великий центр у Брюховичах – це ще 9000 квадратних метрів із великим басейном, але навіть цього замало, площ усе одно не вистачає. З японцями зараз плануємо будувати спеціальні двоповерхові будинки для онкохворих людей, які приїжджають до нас на лікування. Я не буду перераховувати всі проєкти. Немає якогось постійного фінансового джерела – за кожну гривню, за кожне євро доводиться переконувати партнерів. Але найголовніше, що саме місто показує приклад: ми фінансуємо базову частину, а партнери дофінансовують. Не буває так, щоб хтось прийшов і просто все подарував. Це системна робота, а під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Головне – є лідери, які цим горять, тому не скаржимося

А що ще, крім дронів? Можливо, якісь наземні роботизовані комплекси? На що ще зараз робиться ставка?

Ми виділяємо гранти до 2 млн грн на інновації для виробників у мілітарній сфері. А там дуже великий перелік. Що таке сьогодні дрон? Їх є десятки різних різновидів. Крім того, це засоби РЕБ, спеціальні конструкції для транспортування поранених та різного обладнання. Ми все це підтримуємо й закуповуємо. Понад 500 млн грн цього року ми вже витратили на підтримку військових – це живі гроші. Це саме ті кошти, про які хтось скаже: «А от тут дорогу не зробили, там тротуар не відремонтували чи щось не побілили». І ще мінімум 500 млн ми витратимо до кінця року. Ми зобов'язані це робити, адже кожна родина відправила когось на війну, і треба підтримувати своїх. Інших пріоритетів немає. Це пріоритет номер один.

Але ж тротуар колись зроблять і побілять, бо потім знову критикуватимуть навпаки. Спершу казали: навіщо ремонтувати, віддайте все на Збройні Сили, а тепер?

Щодо ремонтів доріг – ви ж бачите теперішній стан покриття після зими.

Та всі бачать і сваряться, Андрію Івановичу. Кажуть, що містом подекуди просто неможливо проїхати.

Коли кілька років ми нічого не ремонтували, бо такою була політика міста під час критичної фази, усі питали: «Чому ви нічого не робите?». Але ж ви розумієте: якщо за автомобілем не доглядати, він руйнується. Так само й дорога – без догляду вона приходить у жахливий стан. Наприклад, реконструкцію на вулиці Мазепи ми зараз робимо за кошти Європейського банку. А щодо багатьох інших доріг ми провели тендери й домовилися з компаніями, що оплачуватимемо роботи вже після закінчення війни. Тобто ми фактично не використовуємо зараз живі бюджетні кошти. Ми працюємо під гарантії, оскільки Львів має дуже хорошу фінансову репутацію і нам вірять. Саме тому ми змогли розпочати ремонтні роботи на Героїв УПА, трохи робитимемо на Антоновича, а на Винниченка, дай Боже, закінчимо вже до кінця цього місяця. Далі плануємо частинами почати роботи на вулиці Шевченка – від Брюховицької до «Сільпо», щоб не зупиняти рух транспорту. Ми мусимо це робити, тому що, по-перше, це розтермінування оплати на післявоєнний час, а по-друге, якщо запустити дороги зараз, потім їхнє відновлення коштуватиме в рази дорожче.

Щодо механізму розтермінування платежів, то активісти стверджують, що це приховане нарощування міського боргу, і питають, хто його потім повертатиме.

Якщо поглянути на баланс міста, то Львів посідає чи не першу позицію в Україні з точки зору правильного вибудовування фінансової стратегії. Ну от, наприклад, мешканці Сихова їздять у центр трамваєм. Ми ж будували цю лінію свого часу за кредитні кошти. І тоді так само закидали: «Не робіть цього, не беріть кредитів». Але люди успішно їздять уже понад 10 років. Хтось відчув проблеми з міським бюджетом? Ні. Весь світ працює, залучаючи інвестиції, а ми до того ж залучаємо дуже багато безповоротних грантових коштів. Чесно кажучи, інколи ми маємо ресурси під значно менші відсотки, ніж сама держава. Цим треба користуватися, тому що люди живуть сьогодні й не повинні чекати на кращі часи ще 20 років.

Тобто майбутнім поколінням львів'ян не доведеться віддавати ці борги зі своїх кишень, оскільки залучено гранти?

Є фейки російські, а є фейки українські – не треба їх слухати. Дякую, що ви про це запитали. Запевняю: жодних ризиків чи проблем немає. Мені ці питання ставлять уже багато років, а місто, як бачите, живе й розвивається.

Проте наразі є чимале роздратування через логістичний колапс на вулиці Героїв УПА, та й одночасне перекриття Мазепи та Героїв УПА додає напруги. Як тут бути? Перетерпіти?

А як інакше вийти із ситуації? З одного боку, люди просять відремонтувати дороги, бо неможливо проїхати. Так, упродовж літа матимемо певні ускладнення в русі, але, думаю, вже восени стане набагато простіше. Проблема в тому, що ця ремонтна кампанія наклалася на останні тижні навчання в школах. Проте ми не могли чекати, інакше просто не встигли б виконати весь обсяг робіт. Тому я щиро перепрошую перед львів'янами за тимчасові незручності, але краще зробити ремонт зараз, ніж потім нарікати на розбиті дороги. Щобільше, на вулиці Стрийській з обох боків з'явиться окрема смуга для громадського транспорту, тож добиратися до автовокзалу чи «Кінг Кросу» можна буде набагато швидше. У перспективі ми плануємо облаштувати таку ж смугу й на Городоцькій, причому не забираючи простір у водіїв, а суто коштом додаткового розширення

Я не впевнена, чи містяни так активно користуватимуться громадським транспортом. Ми ж бачимо, що тарифи у Львові стали одними з найвищих в Україні й наблизилися до європейських – зросли десь на 35–40%. Водночас директор Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР Олег Забарило стверджує, що економічно обґрунтований тариф взагалі вищий на 20 грн. Звісно, на Близькому Сході ситуація напружена, усі все бачать – бензин і дизель подорожчали, питань немає. Але тариф у 30 грн готівкою запровадили, напевно, для того, щоб мотивувати пасажирів переходити на «ЛеоКарт», яка, до речі, не завжди працює належним чином.

Давайте будемо чесними: у Львові 90% пасажирів, які користуються громадським транспортом, платять 23 грн через «ЛеоКарт». Ті, хто розраховується банківською карткою, – 26 грн. Це левова частка містян. Тому немає сенсу порівнювати нас із Києвом – там своя політика, у нас своя. Якщо паливо суттєво подорожчало, то де брати ці кошти, звідки компенсувати різницю? Звісно, можна зробити проїзд безкоштовним – такі прецеденти у світі є, але за це безкоштовно все одно хтось платить. То хто має покривати ці витрати?

Наприклад, транспортний експерт Святослав Товстига зазначає: «Тариф підняли, але якість послуг не змінилася. Місто продовжує вливати сотні мільйонів гривень дотацій у комунальні АТП. Готівку нібито й вивели з тіні, але людям усе одно доводиться їздити в розбитих приватних "Еталонах" без кондиціонерів і з постійним порушенням графіків». Крім того, львів'яни нарікають, що ввечері, аби доїхати на Сихів або Рясне, доводиться по 45–50 хвилин чекати на «убиту» маршрутку. Тобто від підвищення плати для пасажирів нічого не змінилося. То що в підсумку? Потрібно ще більше піднімати тариф, аби нарешті з'явилася якість, чи над цією проблемою вже працюють у місті?

Я категоричний противник підвищення цін і ми справді тримаємося до останнього. Але коли паливо дорожчає, його все одно потрібно за щось купувати – нам його ніхто не дарує. Тому ми підняли вартість проїзду на ці 5 гривень, і це не є критичним. Тим паче, що пенсіонери в нас їздять безкоштовно, а учасники бойових дій також мають стовідсоткові пільги. Тож тут немає нічого екстраординарного. Інше питання, яке ви правильно порушуєте, – якість. Ми всі хочемо, щоб наш транспорт був ідеальний. Але якщо порівняти ситуацію сьогодні й 10 років тому – це кардинально інший рівень. Цього року в межах співпраці з Європейським банком ми маємо додатково отримати ще 50 нових автобусів.

Так, але люди нарікають саме на те, що автобуси тепер курсують занадто рідко.

От нещодавно в Одесі була критична ситуація: через обстріли повибивало підстанції, і весь електротранспорт зупинився. Вони попросили про допомогу, і ми передали їм 10 наших автобусів. То що ми мали зробити – відмовити? Звісно, через те, що ми віддали ці машини, на деяких львівських маршрутах збільшився інтервал руху. Але ми про це чесно попередили містян.

Ми живемо в умовах війни. Буквально зараз мені телефонують хлопці з нашої львівської 103-ї бригади ТрО. Благають про допомогу: їхній єдиний автобус повністю розбомбили, просять дати автобус. Що я маю їм відповісти? Сказати: «Ні, ми вам нічого не дамо, бо у Львові десь збільшиться інтервал на маршруті»? Я дам їм цей автобус, і крапка. І за це мене можна скільки завгодно критикувати чи сварити.

Невдовзі почнуть надходити нові низькопідлогові автобуси від заводу «Електрон» – ми одразу випускатимемо їх на лінії, і ситуація поліпшиться. Те саме стосується й трамваїв. Ми закуповуємо новий рухомий склад у нашого місцевого «Електрону», адже це перш за все робочі місця для львів'ян. Крім того, вживані, але доглянуті вагони нам безкоштовно передають німці та швейцарці. Стало краще? Звісно, стало краще. Просто ми часто забуваємо, у якій складній економічній ситуації ми сьогодні перебуваємо. Тому я щиро дякую львів'янам за гострі запитання та конструктивну критику. Я завжди її акцептую. А от критиканство – ні. За чесну критику – дякую вам.

Я теж користуюся громадським транспортом. Інколи раз, другий, третій валідую картку – а вона ніяк не спрацьовує. Крім того, є туристи та приїжджі, яким оформлювати «ЛеоКарт» на кілька днів перебування в чужому місті просто незручно. Що робити в таких ситуаціях?

Електронна версія працює нормально, відповідними застосунками користуються тисячі людей. У нас були певні труднощі щодо безкоштовного проїзду для пенсіонерів, оскільки керівництво багатьох сусідніх громад не завжди мало бажання підписувати угоди з містом. Але ж ви розумієте: коли ви йдете в магазин за хлібом, вам його не дадуть безкоштовно – за нього потрібно заплатити. Так само й тут: сьогодні у нас обліковані абсолютно всі поїздки, і за кожну з них хтось має платити.

Якщо платить міський бюджет, то це кошти нас із вами, які ми сплатили у вигляді податків зі своїх зарплат, і тепер мусимо за когось покривати витрати. Ми це робимо для львівських пенсіонерів. А за тих, хто прописаний в інших населених пунктах, мають долучатися їхні громади. Ми провели кілька зустрічей і зараз уже вийшли на спільне розуміння. Думаю, цю проблему до кінця травня буде вирішено й усе рухатиметься нормально.

Ми це фіксуємо і до кінця травня стежитимемо за ситуацією. Як то кажуть, піднімемо транспортний градус. У центрі міста стоїть новобудова готелю «Новотель». Готель наразі не працює, він зводився попри судові процеси, які тривають ще з 2018 року. Тепер увага до нього прикута через скандальний паркінг, який збурив соцмережі й розділив усіх – і архітекторів, і громадськість, і водіїв. Ваш заступник Любомир Зубач стверджує, що підземні паркінги в історичному центрі міста – це нормальна європейська практика. Водночас голова фракції «Європейська солідарність» Петро Адамик, яка також підтримала це рішення, тепер зазначає: «Ми не голосували за бетон чи забудову. Спершу потрібно провести гідрологічні дослідження. Якби ми знали про всі нюанси, ми б не голосували». Натомість громадська діячка Олеся Дацко взагалі називає це будівельним злочином. Вона наголошує, що втручання в русло Полтви, яка там протікає поруч із буферною зоною ЮНЕСКО, заради паркінгу для приватного готелю бізнесмена Віталія Антонова – неприпустиме. Ба більше, активісти стверджують: те, що ви згодом наклали вето на ухвалу, за яку голосували зокрема й депутати від вашої фракції, – це лише переляк перед суспільним резонансом, а не реальний захист історичної спадщини.

Тут варто нагадати, що міська рада свого часу віддала в оренду цю ділянку під скандальний готель засновнику компанії «ОККО» Антонову. Потім тривали суди, але, враховуючи специфіку нашої судової системи, будівництво продовжувалося прямо під час процесів, не чекаючи на фінальні рішення. Що буде далі?»

Коли цей готель проєктувався, підземний паркінг від самого початку був у планах. Проте через складнощі з розкопками – а там знайшли оборонний мур – той проєкт не вдалося реалізувати в повному обсязі. Для мене це також стало несподіванкою, адже я очікував, що паркінг там буде. З іншого боку, те, що будівлю звели – це добре, бо раніше там десятиліттями стояла розвалена, знищена будівля. Тепер готель працюватиме, будуть робочі місця й податки, і це позитивний момент.

Постає питання: що робити з паркуванням гостей, які туди приїжджатимуть? Сама ідея побудувати підземний паркінг має право на життя, але точно не сьогодні. Чому? По-перше, потрібно провести надзвичайно серйозні дослідження – саме те, про що говорить пані Дацко та інші активісти. Ми залучимо позабюджетні кошти й ці дослідження проведемо. Проте ні сьогодні, ні завтра ніхто не розриватиме котлован і не змінюватиме рух транспорту. Згадана ухвала є нечинною, і ми знайшли повне розуміння з депутатським корпусом. Гадаю, власники готелю зараз профінансують будівництво невеликого перехоплювального паркінгу на іншій локації, де можна буде залишати автомобілі.

Паркінгу суто для цього готелю чи взагалі для транспорту, який в'їжджає в центр?

Цього готелю в першу чергу. Нам вигідні нові робочі місця, але важливе й інше питання: а що буде на самій цій території? На цій ділянці ми бачимо якісний громадський простір, велосипедні доріжки та комфортну пішохідну зону. Я категорично не бачу там запаркованих автомобілів.

А якщо гідрологічна та архітектурна експертизи підтвердять, що русло Полтви взагалі не дозволяє будувати там підземний паркінг?

Те, що там протікає Полтва і розташований колектор, ми чудово знаємо. Повторюю: ні сьогодні, ні завтра ніхто нічого там будувати не буде. Спочатку мова йшла про те, щоб підготувати ухвалу, аби інвестори за власні гроші почали дослідження. Але, враховуючи значний суспільний резонанс, ми знайдемо позабюджетні кошти, самі виконаємо цю експертизу й тоді зрозуміємо наші подальші кроки.

Зараз питання будівництва паркінгу на цьому місці взагалі не стоїть. Прошу найближчими роками цю тему навіть не піднімати. Я робитиму все можливе, щоб там з'явився хороший благоустрій і був лад. А те, що люди часто шукають привід, за що б зачепитися чи де знайти якийсь негатив, – що вдієш, таке життя.

Ще знайшли інформацію про ціну оренди під паркінг – усього лише 153 тис. грн на рік. Це приблизно 420 грн на день. Багато хто каже, що сума символічна, і запитує: як можна торгувати символом Львова за безцінь?

Коли людина хоче вкласти приватні кошти й покращити міську інфраструктуру, до цього треба мати повагу. У нас у суспільстві чомусь панує думка, що бізнесмени – це якісь незрозумілі й підозрілі люди. Але ж вони створюють робочі місця, сплачують податки.

Ця ціна оренди справді є символічною, тому що інвестори мали вкласти мільйони доларів у вибудовування нових комунікацій та ремонт того самого колектора. Коли проєкт планувався, закладалося, що вони інвестуватимуть у нашу міську інфраструктуру. Вони мали витратити мільйони. Той самий колектор коли проклали? Сто років тому. Його треба ремонтувати? Очевидно. А за які кошти це робити? Тому ми інколи й знаходимо підприємців, які інвестують і допомагають місту. Це дуже комплексна тема».

Але також кажуть, що будівля готелю «Новотель» псує архітектурно–історичний ансамбль площі. Тобто ви говорите про робочі місця та інвестиції, а люди вважають, що ансамбль площі зруйновано.

Зробіть опитування серед львів'ян: візьміть камеру, станьте там і запитайте. Коли свого часу поруч будували офісний комплекс колишнього Будинку книги, це був чи не найбільший скандал сторіччя в місті. Тоді теж кричали, що це потвора, яка не має права на життя. Смаки бувають різні. Я вважаю, що ця будівля достатньо інтелігентно вписалася в ареал міста. Коли там ганяли щури й роками стояло обшарпане огородження, ніхто не казав, що це погано. Сьогодні, коли споруда вже стоїть, люди дискутують. Що ж, це моя відповідальність.

А яка ситуація з судами зараз? Їм узагалі дозволили працювати?

Люди легітимно купили власність, вклали кошти й збудували об'єкт. Я не маю жодної інформації про якісь заборони чи застереження. У нас суди на будь-які теми можуть тривати вічність. Як міський голова я не маю зауважень до цих інвесторів у плані їхньої чесності щодо громади Львова. Це великі структури, які сплачують десятки мільйонів гривень податків. І ці кошти йдуть і на інфраструктуру, і на підтримку наших військових, і на фінансування медицини, культури та освіти. Усе взаємопов'язано.

То готель усе-таки відкриється?

Відкриється, але жодного наземного паркінгу там не буде. Прошу всіх заспокоїтися: там облаштують красиву локацію, де можна буде прогулятися. Звісно, машина зможе під'їхати для висадки пасажирів, питань немає, але хаотичного паркування автомобілів там не буде.

Щодо паркування в центрі. Коли приїжджаєш вранці на роботу, припаркуватися часто просто ніде. Доводиться намотувати кола центральними вулицями Львова в надії знайти вільне місце, і то не факт, що пощастить. Що з цим робити?

Наприклад, є вулиця Просвіти біля обласної військової адміністрації. Там приблизно до 10:00 завжди є вільні місця, де можна залишити автівку, а це всього три хвилини пішки від Ратуші. Якщо людина працює в самому центрі й хоче поставити машину прямо перед входом у будівлю – це, напевно, не вийде. Статистика щодо наявності вільних місць у місті є. Інша річ, що люди не завжди готові за це платити.

Ми чітко пояснили: усі кошти, які місто отримує від паркування та у вигляді штрафів, ідуть на підтримку військових. Це фактично донат. Крім того, ми запровадили 100 годин безкоштовного паркування для наших героїв, які повернулися з війни.

Ми не можемо зараз у центральній частині міста взяти й збудувати новий паркінг суто за муніципальні кошти, адже в бюджеті на це немає грошей. А будь-який приватний інвестор, який захоче за це взятися, одразу зіткнеться з тими ж закидами й критикою, які ми сьогодні вже обговорювали. Проте ми зараз виходимо на фіналізацію проєкту будівництва підземного паркінгу на площі Петрушевича. Можливо, я зараз це озвучив, а завтра вже почнуться крики, що там теж щось робиться неправильно, але ми це втілимо.

Друга велика локація, яку ми планували під підземний паркінг, – це територія за церквою святої Анни, між вулицями Городоцькою та Шевченка. Там складний рельєф, і ми планували облаштувати великий міський паркінг на кілька тисяч машин. Під час війни реалізувати такий масштабний проєкт, напевно, неможливо. Тож тимчасові незручності є, але ситуації, що припаркуватися взагалі нереально, немає. Так, можливо, доведеться пройти п'ять чи десять хвилин пішки. Тут нічого не вдієш: у європейських містах це звична практика, коли ти мусиш іти до своєї машини, бо ближче місць немає. Таке життя.

До речі, готелі часом також паркують автомобілі своїх відвідувачів на місцях для людей з інвалідністю.

Якщо ви бачите ситуацію, коли на місці для людей з інвалідністю хтось безпідставно залишив машину, будь ласка, одразу фотографуйте й надсилайте на Гарячу лінію міста у фейсбуці. Інспектори з паркування приїдуть і миттєво оштрафують порушника. Не проходьте повз – це абсолютно неприпустимі речі.

А чи не могли б представники великого бізнесу скинутися коштами на будівництво підземних паркінгів у місті?

А що вони мають робити в першу чергу – допомагати військовим чи виділяти гроші на паркінги? Розумієте, сьогодні в кожній структурі – і я зараз говорю зокрема й про наші комунальні підприємства – до 20% працівників перебувають на фронті. То куди зараз спрямовувати кошти? Очевидно, що на закупівлю озброєння та допомогу бійцям усім необхідним. Інших варіантів немає.

Поговорімо про ще одне не зовсім законне будівництво, щодо якого тривають суди, – я маю на увазі ринок «Добробут». Ця історія тягнеться вже майже тридцять років. Нещодавно, 18 травня, Західний апеляційний господарський суд укотре не зміг розглянути справу. Я також була на цих засіданнях – розгляд постійно переноситься. Цього разу – через самовідвід судді. Чому все так довго триває? Місто вже провело архітектурний конкурс, відомо, як має виглядати цей простір у майбутньому. Проте скептики кажуть, що мерія живе ілюзіями, і поки тривають суди, побудувати там нічого не вдасться.

Ця територія поступово розчищається, і вже цього року ми почнемо облаштовувати там громадський простір. З чого все почалося? У 1990-ті роки міська рада мала намір збудувати на цьому місці готель і залучила австрійську компанію. До цього процесу, до речі, була залучена й обласна рада. Проте іноземна фірма, отримавши від міста землю, територію та будівлі, де за кошти громади попередньо викупили близько тридцяти квартир, просто реалізувала шахрайську схему. Керівником цієї компанії тоді був такий собі Валерій Холодило – колишній комсомольський діяч. Вони з партнерами зрештою просто викинули місто з акціонерного товариства.

Коли я очолив міську раду, ми почали детально аналізувати ситуацію. Усе було настільки зацементовано, що організатори схеми були впевнені, ніби місто остаточно усунуте, а попереду на них чекають величезні надприбутки. Ми шукали підходи з різних боків. Згодом вони почали припускатися помилок – зокрема, реєструвати це майно через реєстраторів у порушення чинного законодавства. До речі, зараз щодо всіх цих осіб порушено кримінальні провадження.

Я залишаюся оптимістом: ця територія буде повернута громаді, й там з'явиться громадський простір. Але я б дуже хотів, щоб ініціатори цієї афери та їхні спільники понесли справедливе покарання. Збитки для громади Львова від цієї схеми оцінюють у близько 500 млн грн, а це, на мою думку, величезна сума. Хочу подякувати депутатам Верховної Ради й особисто Галині Янченко, яка як голова профільної комісії втрутилася в ситуацію та дала необхідний імпульс поліції та прокуратурі. Сьогодні правоохоронна система нарешті почала ставитися до цього питання серйозно. Мені б дуже хотілося, щоб люди, які цю аферу замутили, усвідомили провину й понесли покарання, а на місці ринку з'явилася прекрасна площа для відпочинку львів'ян. Це моя мета, і я робитиму для її досягнення все можливе

Я спілкувалася з їхніми адвокатами – у них залізобетонна позиція й намір судитися до кінця. Вони стверджують, що мають на руках усі необхідні документи, а міська рада свого часу сама підписувала всі дозволи. Тепер же в мерії нібито схаменулися, хоча, за словами захисту, представникам міста просто треба було вчасно приходити на засідання акціонерів, і тоді б міську раду ніхто зі складу товариства не виключав. Крім того, опоненти закидають, що проведення архітектурних конкурсів та презентація проєктів оновлення простору на землі, яка наразі належить підприємству «Галінвест», – це не що інше, як ваш інформаційний тиск на суд.

Земля перебуває у власності громади міста Львова. Вони цю землю мають – не знаю, в оренді чи користуванні, але багато речей вони просто сфальшували. Ну, просто брали папір і щось собі на ньому писали. Зараз усе це досліджується в межах кримінального провадження. Я просто хочу, щоб усі львів'яни і ті люди, які ці афери мутили, це чітко розуміли. Це позиція громади. У вас не буде іншого варіанту, як просто переосмислити своє минуле й допомогти місту, можливо, навіть побудувати цей простір. Він буде красивим. І це не особиста позиція Садового, це позиція громади міста Львова. Усе вже зайшло занадто далеко.

Там ще є супермаркет «Арсен».

Вони виїжджають наприкінці цього місяця. І ми чітко проінформували всі інші мережі, щоб вони не входили в цю аферу, тому що все має свій початок і все має своє завершення.

Я не просто так пов'язала теми «Добробуту» та «Новотелю». Чимало опонентів і критиків пишуть, що, враховуючи таку нестабільність, у Львові простежується певна системна містобудівна анархія.

Такого порядку, який є в нашому місті з точки зору містобудування, немає в жодній іншій громаді. Те, що ми караємо людей, які порушують закон, – це нетипово для України. Тому що в нас дуже часто прийнято вкрасти одне, друге, третє, а потім сказати: «Так сі стало». Ми цього не допускаємо. Навіть якщо злочин був учинений понад 30 років тому, він має бути розслідуваний, а винні – понести покарання. Тому не треба ці кейси поєднувати, вони мають зовсім різну історію. А щодо «Добробуту» – там буде громадський простір, і крапка.

Але теж, все впирається в суди. А як там все-таки по «Добробуту» зробити так, щоб цей процес пришвидшився і не переходив вже на четвертий десяток років?

Я не знаю, скільки це буде тривати, але я ще раз говорю, що ми громадський простір в цьому році починаємо вибудовувати. На цих територіях, які ми вивільнили, крок за кроком будемо робити. Тобто не будемо чекати фіналу, а вже ви будете бачити вже восени першу якісну облаштовану територію.

Ще одна тема – Сокільники. В кінці квітня ви сказали, що це одна з найбільших земельних афер. Я дивлюсь новини і тепер вони хочуть переписати, що вони уже не село, а місто, але при цьому ніяк це не декларуючи, заселити там 50 тис. мешканців, видаючи земельні паї, розбудовувати там фактично кількістю населення і будинками, знищуючи перспективу летовища.

Є прекрасні Сокільники. У мене там живе мама, сестра живе – чудовий населений пункт. І коли відбувалося об'єднання громад, до нас доєдналося багато територій. У Сокільниках тоді була ініціативна група, яка заявляла: «Ми не хочемо бути містом, ми хочемо залишатися маленьким селом». Ну, я й думаю: «Добре». І щойно цей процес завершився, вони видають на-гора новий генеральний план села, де замість 8 з лишком тисяч мешканців вони хочуть розростися до 50 тисяч. Як? Куди? А школи, лікарні, каналізація?.

Кажуть, що за все це тепер має відповідати Львів.

Ми були шоковані. Але ще більший шок ми отримали, коли почали все це аналізувати. Оця територія біля летовища й старих Сокільників – отам велике поле, де люди випасали худобу і де просто росла трава – завжди, ще з часів Радянського Союзу, була резервною для розвитку аеропорту. Туди ніхто ніколи не заходив. А потім – шури-мури, розпаювання, Держкомзем, одне, друге, третє, обана – і ця земля опиняється у приватній власності. Вони там усе поскуповували й тепер кажуть: "А ми тут збудуємо новий район Сокільників". Я кажу: «Люди добрі, та куди ви? Послухайте, аеропорт повинен мати територію для розвитку». Я завжди наводжу цей приклад: аеропорт Хітроу в Лондоні за 100 років збільшився у 20 разів. Чому це важливо? Бо інвестиції йдуть туди, куди можна легко доїхати чи долетіти. Транспортна інфраструктура – це фундамент. Плюс зараз Велика Британія разом із Європейським інвестиційним банком, містом та міністерством спільно працюють над тим, щоб сформувати бачення цієї території. Частина ділянки однозначно вже сьогодні має бути зарезервована під розбудову інфраструктури аеропорту. Щодо іншої частини – ми не заперечуємо, якщо там з'явиться якийсь аутлет чи магазини. На сьогодні це цілком можливо, але це має бути резерв для розвитку ринку через 10–20 років. Бо якщо там, грубо кажучи, звести житло – усе, ти його ніколи звідти не забереш, і Львів опиниться в такій собі бетонній пастці. Це неправильно. Тому це стратегічне питання для міста. Ми чітко озвучили свою позицію, ми знаємо всіх цих інвесторів. Я постійно на зв'язку з міністерством та всіма службами. Хочу вірити, що ми їх переконаємо і здоровий глузд переможе. Сокільники залишаться маленьким, привітним селищем. І я буду спокійно їздити до мами й не переживатиму, що там виникнуть проблеми з каналізацією – адже, вибачте мені, у них немає власних очисних споруд. Вони повністю залежать від Львова: і по транспорту, і по медицині. Хоча б уже ту свою школу добудували, яку вони там зводять років десять чи скільки.

Але я не впевнена, що вам буде так легко у цій ситуації. Голова Сокільницької громади Тарас Сулимко прямо заявляє: «Львівська мерія займається рейдерством. Наш генплан пройшов усі законні експертизи. Вони просто хочуть заблокувати розвиток нашої громади. Львівська мерія, прикриваючись аеропортом, прагне лише того, щоб львівські забудовники могли самі накласти лапу на ці привабливі землі». Що ви можете на це відповісти?

Я би ці землі засіяв якоюсь травою – можливо, валеріанкою, щоб вони там мали заспокійливу якусь таку травичку або щось інше. Насправді ж, коли громада розробляє свій генеральний план, вона, згідно з чинним законодавством, зобов'язана погодити його із сусідньою громадою. Вони цього не зробили. Тому наразі триває суд, і я сподіваюся, що судова система проявить повагу до здорового глузду. Цю територію, яку вони намагаються забудувати, чіпати не можна. Я переконаний, що мешканці Сокільників підтримують позицію міста – так само, як підтримують мене й львів'яни, які живуть у цьому районі. Тому що будь-яка житлова забудова там – це транспортний колапс і катастрофа для всіх. Не треба штучно створювати проблему, якщо можна нормально жити й мати людські, добросусідські відносини

Судовий процес триває, так?

Триває, і я думаю, що він скоро не завершиться, тому треба просто набратися сили і робити правильні речі. Але насіння для закупівлі якоїсь трави, нехай вже закуповують, нехай потрошки сіють.

Ромашку ще можна.

Ромашка – так, хороша. Меліса ще.

Так, бо якщо рівень шуму перевищує 85 дБ, а поруч розташоване житло, то ніякі екрани не допоможуть. Але є ще один момент: ваші опоненти зауважують, що тут присутні подвійні стандарти. Наприклад, коли львівські забудовники «РІЕЛ» чи «Авалон» отримують містобудівні умови та обмеження в межах міста на певні суперечливі об'єкти, то мерія мовчить. А коли великий шматок землі дістається івано-франківській компанії «Благо», ви одразу починаєте медійну війну. Що ви на це скажете?

Ми маємо повагу до всіх, хто готовий інвестувати в громаду й робити правильні речі. Проте у Львові є свої чіткі стандарти. У нас не можна будувати висотні стилобати, як це подекуди роблять в Україні. Львівські забудовники це вже чудово зрозуміли – вони мають повагу до закону. Якщо ж якісь ковбої приїжджають сюди й намагаються встановлювати власні правила, то у Львові це не пройде. Львів – це архітектурна перлина, місто, яке має історичну тяглість. Тому потрібно поважати ті правила й закони, які діють у нас. Ми завжди підтримували здоровий глузд і будемо це робити надалі.

Тобто мова не йде про якусь конкуренцію між бізнесменами чи інвесторами. Якщо цей генплан відповідатиме всім умовам, то він буде затверджений.

Я вам більше скажу. До нас уже приходять гінці й кажуть: «А може, ви б Сокільники все-таки якось приєднали до Львова?». Я запитую: «Навіщо?». Вони відповідають: «Ну послухайте, нам же потрібна інфраструктура, ми ж задихаємося». Я говорю: давайте так, сьогодні на цю тему ми вести розмови не будемо, зараз важливо, щоб зберігався статус-кво. От ви є населеним пунктом, маєте там 8500 мешканців? Окей. Не баламутьте ситуацію і не забудовуйте оце поле. Тому що, пам'ятаєте, коли нещодавно були складні погодні умови й випало дуже багато дощу, повсюди показували: "Ось у Львові плавають будинки". Так це якраз плавали ті будинки, які в Сокільниках збудували на самій межі зі Львовом! Тому що там немає гідроізоляції, мережі погані й ніхто за це не бере на себе відповідальності. Львівська міська рада має цілий департамент архітектури, а що має маленька громада? Вона просто не може мати таких фахівців. Тому там хто що хоче, те собі й робить. І це велика біда та трагедія. Люди, які там накупували квартир, матимуть дуже великі проблеми, тому що воно все з часом буде валитися

Ви вже згадали про подібні виклики та конфлікти, тож у соцмережах часто запитують: а чому, щоб уникати таких проблем і вирішувати все у форматі діалогу, а не в судах, за ті 20 років, поки ви керуєте Львовом, так і не було створено великої Львівської агломерації? Вона б дозволила врегульовувати такі питання й працювати в постійному контакті з великими приміськими селищами

Вона є, але Сокільники туди не ввійшли. Тобто вони бояться, тому що вони хочуть бути містом, конкурентом Львову.

Але за всі комунікації має відповідати Львів, як каже Любомир Зубач.

Ми розуміємо, ми розуміємо нашу відповідальність, помагаємо всім громадам, які потребують такої допомоги, але я категоричний противник варварства і суперечності зі здоровим глуздом.

Тоді рухаємося далі. Ще одна епохальна тема – це сміттєпереробний завод. У березні цього року було розірвано контракт із польським підрядником Control Process, який, як виявилось, і раніше був у не надто ефективних проектах. 14 квітня 2026 року заступник міністра закордонних справ Польщі назвав це рішення не дружнім кроком. Марцін Босацький вважає, що так не можна було робити і каже, що це може призвести до зіпсування взаємин України з Польщею. Чи справді варто було розривати з ними контракт, коли залишилось 10% до завершення будівництва заводу?

Ми почали будувати завод. Тендер виграла польська компанія. Вони мали здати цей об'єкт в експлуатацію ще два роки тому, але постійно виникали різні затримки. Ще рік тому ці угоди мали бути розірвані. Представники підрядника приходили, падали на коліна, благали, казали: «Вибачте нас, ми виправимося, ми спрацювали неякісно...». Їм пробачили, їм дали шанс. У результаті вони знову почали порушувати умови контракту. Порадившись із Європейським банком, який фінансує цей проєкт, місто ухвалило рішення, і наше комунальне підприємство розірвало угоду. Цей підрядник уже в минулому, його немає, ми рухаємося далі. Зараз, до кінця місяця, інший підрядник виконуватиме електричну частину робіт. Він виграв тендер, до речі, ще минулого року, але колишня компанія просто не допускала його до об'єкта. Завод буде нормально добудований і почне працювати – я взагалі не бачу тут жодних проблем.

Знаєте, люди інколи міркують дивно: коли я у власній хаті роблю ремонт і під час процесу змінюю дві фірми – це сприймається як норма. А от коли місто щось робить, то все має бути ідеально від «А» до «Я». Послухайте, але ж ми маємо справу з живими людьми! До нас, до речі, зараз звернулися деякі польські муніципалітети, де ця сама фірма теж накоїла лиха й обдурила їх.

Вони просять об'єднатися зі Львовом, щоб покарати цю компанію. І ми відповідаємо: «Окей, ми допоможемо вам із юридичного погляду». А до тих польських високопосадовців, які роблять гучні заяви на захист цього підрядника, я б звернувся з такою думкою: «Будь ласка, підтримуйте ті польські компанії, які працюють легітимно, чесно сплачують податки й допомагають Україні, а не ставайте на бік тих, хто має серйозні проблеми із законом у вашій же країні». Проте я туди не втручаюся. Ми з поляками маємо чудові відносини, з польськими містами у нас взаємна підтримка та співпраця. Тому це питання вже в минулому, маємо рухатися вперед».

Але депутат міської ради Валерій Веремчук зазначає, що ще кілька років тому львівську владу попереджали про шлейф скандалів навколо Control Process. Ця компанія вже мала подібні проблеми з іншими проєктами в Польщі – тими самими, через які, як ви кажете, до вас тепер звертаються польські колеги. Проте ці застереження тоді не врахували. Як наслідок – маємо понад 50 млн євро кредиту, які невідомо як освоювати далі, судові процеси й повну невизначеність щодо того, коли нарешті запрацює сміттєпереробний завод.

Це не критика – це критикантство. Коли компанія виграє тендер і його акцептують міжнародні організації, ти не можеш просто взяти й сказати: «Вибачте, вони мені не подобаються». На підставі чого?

А міжнародні інституції взагалі перевіряють такі компанії?

Ну, ось так вони перевіряли. Оце зараз усе й повилазило. Ми ж також раніше цього всього не знали. Тому я вважаю, що ця тема сьогодні має логічне бачення щодо позитивного розвитку. Тут я абсолютно спокійний.

Тобто з Польщею через це взаємини не зіпсуються?

Потрібно підтримувати ті компанії, які легально працюють і чесно сплачують податки. Тоді й проблем не буде.

Сміття у Львові зрештою буде перероблятися?

Сьогодні в нас уже прекрасно працює станція компостування. Також чудово провели рекультивацію Грибовицького полігону – одного з найбільших у Європі. Що стосується заводу – обладнання там насправді вже стоїть. Зараз будемо в тестовому режимі всі ці системи запускати. Я не бачу нічого критичного – це нормальна виробнича діяльність. Усі ми – живі люди. Десь ішов, десь упав – то життя. Йдемо вперед.

Але про конкретні терміни, коли запрацює сміттєпереробний завод, ще зарано говорити?

Зараз експертиза вивчає все те, що вони встигли зробити. Коли вона завершиться, тоді й матимемо остаточну ясність. Проте я бачу це вже в найближчому майбутньому.

А нова компанія, яку залучили, – вона не перероблятиме проєкт?

Ця компанія виконує саме той обсяг робіт, який вона раніше не могла зробити, бо поляки її просто не допускали до об'єкта. Це була ще одна велика проблема, вони створювали штучні перешкоди. Знаєте, що їх найбільше обурило? Коли ми встановили відеокамери на будівництві й почали їм казати: «Ви звітуєте, що у вас на об'єкті працюють люди, а там насправді порожньо». Вони одразу в крик: «Яке ви мали право? Чому ви лізете?». Я відповідаю: «Чекайте, так ми ж вам за це гроші платимо!». Тобто ця польська компанія отримувала кошти громади, бюджетні гроші – це ж не приватний інвестор. Який це інвестор? Вони отримували наші гроші й замість того, щоб подякувати львів'янам за співпрацю, вчасно здати об'єкт і потім показувати всім, які вони круті, – вони робили такі нехороші речі.

А кошти вони отримували вчасно? Бо з їхнього боку лунали закиди, що оплату затримували.

Звичайно, вчасно. Вони отримали близько 30 млн євро.

Поговорімо про здоров'я, а саме – про реформу поліклінік, яка викликає неоднозначну реакцію. З одного боку, пацієнтам обіцяють доступність: запис та отримання допомоги за 24 години, а також можливість зробити нескладні операції одразу на місці. З іншого боку, критики стверджують, що під ширмою об'єднання в ТМО місто просто намагається прибрати до рук привабливі комунальні приміщення. Лікарі ж нарікають на скасування вихідних через необхідність працювати в суботу та неділю. Крім того, львів'яни хвилюються, що тепер до вузькопрофільних спеціалістів доведеться їхати в інші райони – а це неабияка проблема, наприклад, для літніх людей.

Я не знаю, де ви це читаєте, хоча думки, напевно, є різні. Ми справді у Львові з 1 квітня запровадили правило: якщо людина потребує прийому сімейного лікаря, він має бути забезпечений протягом 24 годин. Якщо після цього є направлення до вузькопрофільного спеціаліста – наприклад, уролога, – то прийом має відбутися ще впродовж 24 годин. І об'єднання всіх наших поліклінік із Першим та Другим ТМО дало позитивний імпульс, тому що тепер ми набагато краще бачимо весь міський медичний потенціал. У нас останніми тижнями справді виникли проблеми, бо змінили номер телефону в Першому ТМО й людям було важко додзвонитися. Але ті, хто прийшов і записався на місці, жодних труднощів не мали. По-перше, сьогодні з'являються набагато кращі умови як для відвідувачів, так і для пацієнтів. Поїдьте, будь ласка, і подивіться, як сьогодні працює поліклініка на Мазепи. Вона прекрасно облаштована, там відремонтовані приміщення, створено чудові умови. Зараз ми такі самі ремонти робимо по всіх поліклініках міста Львова – у підсумку вони будуть якісними, доглянутими й привітними. Щодо приміщень: усім приватним компаніям, які колись там орендували площі під кабінети чи інші цілі, ми подякували за роботу. Усе залишається суто в міській комунальній власності. Була одна проблема з унікальною аптекою, яка сама виготовляє ліки на вулиці Симоненка – через це виникли скарги. Я чітко сказав: "Не рухайте цю аптеку, тому що вони працюють якісно, не створюйте людям проблем". Але ж я пам'ятаю часи, коли в медзакладах було море комерційних аптек. Слухайте, схаменіться! Коли порівнюєш ціну на ліки в аптеці всередині поліклініки та в аптеці поза її межами – ну не можна ж так на людях заробляти! Ми це все зараз прибрали. Тому порядку стає більше, ясності стає більше. Давайте подивимося за два-три місяці, які позитивні зміни відбудуться. Не буду зараз усього анонсувати, але хочу принаймні подякувати всім нашим медикам. Так, певні незручності, напевно, були, але ми зараз і зарплату вищу будемо давати. У першу чергу це стосується тих, хто працює в реєстратурах – вони мають зараз отримувати вдвічі більші кошти

Олег Самчук із Першого медичного об'єднання Львова каже, що цей стандарт – прийом за 24 години – це мало не медична революція, якої мало де знайдеш.

Якщо ви, наприклад, у Великій Британії потребуєте консультації дерматолога й отримаєте її за три місяці – це велике щастя. Зазвичай там кажуть: "Приймайте знеболювальне, і воно само мине". Якщо ж у нас якась конкретна поліклініка не може забезпечити прийом у такий часовий проміжок, то є інші заклади. Зараз усе це працює в єдиній загальній системі. Є телефон гарячої лінії міста. Будь ласка, туди можна поскаржитися, і ситуація автоматично врегулюється. Мені щодня кладуть на стіл статистику дзвінків по медицині. І я не бачу сьогодні жодної критичності щодо прийому пацієнтів. Єдина проблема, яка виникла в останні тижні, – це те, що Перше ТМО змінило номер телефону й не підлаштувало систему вчасно. Зараз усе вже налагоджується

А як щодо роботи лікарів у вихідні дні?

Ми справді організували роботу і в суботу, і в неділю на цьому першому етапі, щоб оперативно опрацювати всю хвилю звернень. Згодом ми перейдемо на формат чергових кабінетів. Ми ж також усе це аналізуємо. Для мене найважливіше – щоб була повага до пацієнта. Бо коли в людини виникає проблема, десь там у серці коле, а їй кажуть: «Ну, ми вас запишемо на наступний тиждень», – та вона за цей тиждень себе так накрутить, що воно розболиться реально! А насправді там може бути просто якийсь защемлений нерв. Тому є проблема – прийшов, тебе збадали, подивилися: усе нормально, йди собі спокійно. Ми зробили цей доступ, щоб він реально існував, і сьогодні він є. Якщо хтось має труднощі із записом – будь ласка, телефонуйте на гарячу лінію міста, там працює спеціальний оператор, який усе моніторить та консультує

Говорячи про брак робочих рук. Ми бачимо у соцмережах інформаційну кампанію проти імігрантів, про те, як індуси захоплюють Україну. Яка у Львові затребуваність у робочій силі? Наскільки доцільно запрошувати в Україну мігрантів з інших країн?

У Львові немає напливу трудових мігрантів. Я є більшим прихильником того, щоб залучати відомі потужні компанії, які приїжджають і починають працювати легітимно. Наприклад, у Львові вже 20 років працює компанія «Онур». Так, її керівник народжений у Туреччині, але він уже давно одружився тут: дружина – українка, діти – українці, ходять до місцевої школи. І практично всі працівники, які там працюють, – це українці. От нещодавно в мерії була розмова з однією дуже великою компанією з Казахстану – вони також готові заходити й інвестувати гроші. Будь ласка, заходьте! Але я не прихильник того, щоби сюди десятками чи сотнями завозили людей. А якщо вони потім не поїдуть? Це ж зовсім інші релігійні погляди, інша ментальність, одне, друге, третє… Нам потрібно просто платити людям адекватну заробітну плату. І тут важливо, щоб держава нарешті змінила своє ставлення, тому що, як я вже казав на початку, є величезний відсоток компаній, які взагалі не сплачують податків, і їх ніхто не чіпає.

Потрібно забезпечити людям гідну оплату праці. Я переконаний, що тоді частина громадян повернеться з-за кордону. Адже багато людей виїхали туди не лише тому, що триває війна й вони відчувають небезпеку. Вони поїхали, бо там набагато вища заробітна плата. І ми спроможні таких людей повернути – у першу чергу саме на них сьогодні треба робити акцент. Третє питання, яке також активно дебатується: зараз чимало чоловіків просто сидять дома й взагалі не виходять на вулицю. Вони бояться, що їх злапають і вони підуть воювати. Як виходити з цієї ситуації? Вони стають тягарем для власних родин, нічого не роблять. То, можливо, варто подумати про якийсь механізм відстрочки? Наприклад, щоб людина пів року гарантовано працювала на виробництві, а потім ішла служити. Тому що ніхто нікуди не дінеться. Маючи москалів сусідами, ми мусимо повністю перебудувати своє ставлення до життя.

Нехай краще така людина йде працювати, заробляє гроші й сплачує податки, а ми ці кошти спрямуємо на підтримку Збройних сил. Але все одно цей чоловік піде служити – не сьогодні, так завтра. Нам просто необхідно виходити з цього глухого кута й знаходити розумні, компромісні рішення. А варіант просто завезти сюди когось з Африки чи з інших регіонів – я цього не підтримую, це неправильно

Завершуючи нашу розмову, запитаю про нещодавній інцидент із обливанням вас брудною водою на вулиці. Що це було, які мотиви ви бачите цього чоловіка?

Можливо, він переплутав Обливаний понеділок. Але жарти жартами, а цього чоловіка затримали. Він був не один – це була ціла група раніше судимих та наркозалежних людей. Зараз поліція проводить кримінальне розслідування. Слава Богу, зі мною все гаразд. Якщо говорити про мою роботу, то я пригадую часи, коли по моєму будинку стріляли з гранатомета, і не один раз, і гранати на подвір'я кидали, і напади були. Я про них ніколи особливо не поширювався. Навіть подібний інцидент уже траплявся за два тижні до цього. Тому, я думаю, це якась системна група. Питання в іншому: чи це замовлення тієї ж москалоти, яка відстежує, де там мер ходить, чи, можливо, хтось із доморощених ділків хоче мати більше інформації про мої маршрути, безпеку та інші речі? Я не збираюся сильно щось змінювати у своєму житті, адже всі ми, львів'яни, живемо в однакових умовах. Але, напевно, тепер буду трохи пильніше дивитися вліво й вправо. Я б узагалі хотів, щоб ми всі ставилися до безпеки серйозно. Ви ж бачите, скільки зараз лиха, коли людей просто купують, і вони закладають вибухівку чи вчиняють інші злочини – така інформація з різних міст надходить щодня. Тому не піддавайтеся на такі провокації, адже покарання наздожене кожного рано чи пізно. У чому специфіка нашого міста? У Львові встановлено дуже багато камер відеоспостереження, ми фактично моніторимо весь простір. Тому, якщо хтось має намір скоїти злочин, вас усе одно спіймають і все одно покарають. Не робіть цього – краще робіть щось добре.

Андрію Івановичу, я трохи зіронізую, але без жодних натяків. Ми сьогодні вже згадували, що цісар Франц Йосиф I перебував при владі майже 68 років. Чи є у вас прагнення наздогнати цей рекорд і керувати містом далі? Чи ви наразі взагалі не думаєте про своє політичне майбутнє?

Справді, в історії Львова ще не було очільника міста, який би керував довше, ніж я. І так сталося, тому що я почав працювати й служити громаді ще після Помаранчевої революції, потім була Революція Гідності, тепер – війна. Зціпивши зуби, я просто роблю свою роботу, тому що сьогодні кожен день є надзвичайно важливим. Що буде завтра – ніхто зараз не знає. Для мене це велика честь. А чи складно це, чи важко – ну, колись ми про це поговоримо детальніше.

Дякую вам. Про виклики ми говорили із Андрієм Садовим.

Дякую вам, дякую за запитання, бажаю всім добра.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

• Головні новини
• Національний реабілітаційний центр «Незламні»
• аеропорт «Львів»
• Сокільники
• ринки
• Андрій Садовий

показати всі приховати

До теми

Афера на 500 млн: хто і як украв у львів’ян землю біля Оперного.
Час відповідати за «Добробут» ZAXID.NET Що не так із польським підрядником заводу ТПВ у Львові.
Пояснюємо на конкретних прикладах ZAXID.NET

• 0
• 0
• 0