Критична оцінка книги Івана Качановського "Масове вбивство на Майдані в Україні"

Рецензія на книгу: Іван Качановський, The Maidan Massacre in Ukraine: The Mass Killing that Changed the World [Масове вбивство на Майдані в Україні: масове вбивство, яке змінило світ]. 

Книга Івана Качановського "Масове вбивство на Майдані в Україні" пропонує одне з найсуперечливіших переосмислень стрілянини в Києві в лютому 2014 року. Її головна теза полягає в тому, що вбивча стрілянина по протестувальниках була не власне справою апарату державної безпеки Януковича, а включала участь стрільців, які діяли з місць, пов'язаних із протестним рухом, зокрема з готелю "Україна".

Отже, книга присвячена не лише реконструкції насильницької події, а й спробі змінити значення самого Майдану.

Суперечлива теза сама по собі не є дослідницькою слабкістю: домінуючі наративи варто перевіряти; складні докази варто аналізувати; незручних питань не варто уникати.

Проблема цієї книги інша: висновок перевищує можливості методу. Іншими словами, автор робить висновки, яких не можна обґрунтувати за допомогою застосованого ним методу.

Основна доказова база книги належить до галузей, у яких автор не продемонстрував визнаної експертизи.

Качановський збирає велику кількість відео, свідчень, судових матеріалів, фрагментів судово-медичної експертизи та повідомлень ЗМІ. Однак накопичення — це не метод. Адже купа даних не стає доказом лише тому, що вона велика.

Емпірична насиченість книги може вразити читача-нефахівця. Вона посилається на відеоматеріали, свідчення свідків, матеріали розслідування, судові процеси, медичні та балістичні експертизи, а також публічні джерела ЗМІ.

Але головне питання полягає не в тому, скільки матеріалу цитується. Питання в тому, як цей матеріал відбирається, перевіряється, пріоритезується та інтерпретується. У цьому плані книга залишається слабкою, адже вона не надає прозорого протоколу доказу: що робить одне відео надійним достовірним джерелом, а інше — другорядним; що робить одного свідка вирішальним, а іншого — сумнівним; як узгоджуються суперечливі матеріали; і як поводитися з політично скомпрометованими джерелами.

Ця слабкість особливо очевидна у використанні візуального матеріалу.

Відеоматеріали неодноразово використовуються для визначення напрямків вогню, можливих позицій стрільби та послідовності рухів. Така робота вимагає ретельної аутентифікації, синхронізації та критики джерел.

Відео — це не пряме вікно в істину; воно є частковим, упередженим, і часто подається під певним кутом, що пізніше інтерпретується на користь зацікавлених сторін.

Деякі візуальні матеріали, використані на підтримку тези, мають політично компрометовану історію створення, що вимагає набагато більш чіткої критики джерел, ніж та, яку надає книга.

Коли візуальний матеріал походить із політично заангажованого середовища, він все одно може містити корисну інформацію, але лише за умови відкритого вивчення його походження. Без такої контекстуалізації використання певного типу джерела як доказу є заангажованою вибірковістю, а не ретельною науковою роботою.

Така сама проблема виникає у трактуванні готелю "Україна". У дисертації Качановського готель не є другорядною деталлю. Це – опорна колона. Якщо присутність, особу та приналежність ймовірних стрільців у цій будівлі неможливо довести, ширше тлумачення втрачає підґрунтя.

Місцезнаходження не встановлює особи, доступ до джерел – не доводить приналежності, а припущення не може замінити доказів. У книзі не наведено перевіреної ідентифікації таких стрільців за іменами чи надійним фізичним описом, а також не наведено чітких візуальних доказів, що показують, як вони діяли з готелю "Україна". Можливі позиції для стрільби — це не те саме, що встановлені виконавці.

Проблема полягає в перевищенні меж висновків, тобто в необґрунтованих твердженнях, — помилці, яка виникає, коли висновок або інтерпретація виходить за межі обґрунтовано підтверджених наявних даних.

Отже, звук на відео стає можливим напрямком вогню; можливий напрямок стає ймовірним місцем; місце стає будівлею; будівля стає політичною приналежністю; а приналежність стає відповідальністю. Кожен крок несе в собі невизначеність. Проте сукупний аргумент подається так, ніби ланцюг є надійним.

Те, що подається як доказ, часто є припущенням; те, що подається як метод, часто є накопиченням. Результатом є не експертиза, а використання матеріалу, що виглядає експертним, без дисципліни, якої вимагає вивчення такого матеріалу.

Читайте також: Щодо однієї книги про російську війну проти України: апологетика за підтримки Ілона Маска

Книга значною мірою спирається на експертні галузі, в яких автор не продемонстрував визнаної експертизи: криміналістика, балістика, кримінологія, кримінально-процесуальне право та реконструкція місця злочину. Це не дрібне питання академічного досвіду. Воно стосується самої суті авторитету книги.

Вчені можуть працювати в нових для себе галузях, але вони повинні показати, як дотримуються стандартів цих галузей.

Політолог може аналізувати політичне насильство, але він не може запозичувати мову криміналістики та балістики й очікувати, що за цим піде експертний авторитет.

Експертність не передається через близькість дисциплин: стоматолог не може виконувати операції на мозку, тільки на підставі того, що і стоматологія, і нейрохірургія є медичними дисциплінами.

Ось чому дисциплінарна нестабільність книги має значення.

У різні моменти видання говорить мовою політології, криміналістичної реконструкції, правового аналізу та сучасної історії.

Міждисциплінарність може бути продуктивною, коли вона приймає зобов'язання кожної галузі, до якої входить. Тут перехід між галузями часто виглядає не як інтеграція, а як ухилення.

Політологічні наукові структури та методи згадуються, але не використовуються систематично.

Криміналістичні твердження висуваються без належного технічного підтвердження. Історичний контекст застосовується вибірково. Книга запозичує авторитет одразу з кількох галузей, не будучі достатньо відповідальною перед жодною з них.

Проблемним є також підхід до державної відповідальності.

Відсутність прямого письмового наказу від Віктора Януковича чи високопосадовців вбивати протестувальників не можна розглядати як виправдувальний фактор.

Сучасне державне насильство рідко з'являється в архівах у вигляді чіткого підписаного наказу.

Репресії часто здійснюються через делеговані повноваження, дозвільні сигнали, неформальні ланцюги командування та ескалацію насилля. Стрілянина сталася після місяців насильства проти протестувальників: побиття, залякування, викрадення, тортури та попередні смерті. Виокремлювати 20 лютого з цього ширшого контексту означає спотворювати поле історичного дослідження.

Аргумент Качановського також має проблему сприйняття. Незважаючи на його помітність у публічній дискусії, він не став продуктивним напрямком досліджень у галузі українознавства, східноєвропейських студій чи дослідження Майдану.

Видимість — це не те саме, що визнання в науковій дисципліні. Теза, яка претендує на те, щоб змінити розуміння однієї з центральних подій сучасної української історії, має бути перевірена в наукових просторах, де вивчаються ця подія та її докази: сучасна українська історія, політичне насильство, кримінологія, криміналістика та правовий аналіз.

Видимість книги Качановського не перетворилася на визнану роботу з розбудови цих галузей. Поширення книги — не є підтвердженням академічного авторитету автора, а повторення чогось знову і знов — не прямує до загального сприйняття.

Книга також схильна до надмірного, іноді уявленого, розширення причинно-наслідкових зв'язків. Пов'язуючи стрілянину на Майдані з падінням Януковича, анексією Криму Росією, війною на Донбасі та повномасштабним вторгненням в Україну у 2022 році, видання стискає складний історичний процес у спрощений наратив. Це роздмухує пояснювальну силу тези та применшує роль Росії, довгостроковий тиск на український суверенітет та конкретні рішення російської держави. Таке формулювання не просто спрощує історію, воно ризикує представити російську агресію як реактивну, а не агресивну.

Більша небезпека полягає в тому, що слабка наукова робота, після публікації, набуває авторитету, набагато більшого ніж на це заслоговує.

Проблема не лише в тому, що аргумент слабкий; проблема в тому, що публікація надає слабким аргументам надмірного авторитету. Вона потрапляє до бібліографій, з'являється у виносках і цитується читачами, які не перевіряють підґрунтя аргументів та джерельної бази. Це дає політично зацікавленим акторам зручну фразу: "є наукове дослідження, яке це доводить". Від цього моменту інші науковці мусять витрачати час на виправлення того, що взагалі не мало б отримати такого авторитету заздалегідь. Погані аргументи часто переживають свою наукову поразку.

Отже, питання не в тому, чи може Качановський ставити незручні запитання. Він може. Питання в тому, чи створив він експертний апарат, необхідний для відповіді на них. Книга не показує, що він це зробив.

Стрілянина на Майдані вимагає серйозного, міждисциплінарного та методологічно прозорого дослідження. Аналіз стрілянини вимагає поєднання криміналістичної експертизи, юридичної точності, історичного контексту та політичного аналізу.

Дослідження фактів не може виграти від суперечливості, поданої як точність. Майдан заслуговує на серйозну наукову роботу, а не на купи даних, які видаються за ґрунтовнезнання.

Д-р Хусейн Ойлупинар є директором-засновником Інституту знання, дослідження та cуспільства (IKRS) у Канаді та співпрацює з Інститутом російських та євразійських досліджень (IRES) при Уппсальському університеті у Швеції. Його робота зосереджена на україністиці, східноєвропейських та євразійських студіях, виробництві знань, дослідженнях меншин та політиці наукової авторитетності. Ця рецензія базується на довшому есе IKRS.