Комахи з мозком меншим за зернятко можуть розпізнавати людей: хто вони і як таке можливо

• Дослідження показали, що бджоли та оси можуть розпізнавати людські обличчя. Вони використовують свій мозок, який має менш ніж мільйоном нейронів.
• Комахи запам’ятовують розташування рис обличчя і здатні відрізняти знайомі зображення, що свідчить про їх складні візуальні здібності.

Бджіл і ос часто сприймають як істот, які живуть майже "на автоматі". Маленький мозок, прості реакції, пошук їжі – і нічого більше. Але дослідження останніх років дедалі частіше ламають це уявлення. Виявилося, що деякі види бджіл та ос здатні розпізнавати людські обличчя.

Науковців особливо вразило те, що для цього комахам вистачає крихітного мозку. У бджоли – менш як мільйон нейронів, тоді як у людини їх приблизно 86 мільярдів. І навіть із такою різницею бджоли та оси можуть запам’ятовувати риси обличчя й упізнавати знайомі зображення.

Цікаво Ця риба здатна ходити по дну океану і виглядає як з мультика: унікальне створіння дивує

Чим особливі бджоли?

Дослідники пояснюють, що комахи не "бачать" обличчя так, як люди. Вони не аналізують емоції чи характер. Натомість мозок комах навчається помічати розташування очей, носа, рота та загальну структуру зображення, пише The conversation.

Не покладайтесь на випадок у стрічці Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

Дивовижні комахи / Фото unsplash

Під час експериментів комах тренували за допомогою винагороди. Наприклад, якщо бджола правильно обирала потрібне фото серед кількох зображень, вона отримувала солодкий розчин. Через певний час комахи починали стабільно впізнавати "правильне" обличчя.

Особливо цікаво, що схожий механізм працює і в людей. Наш мозок також сприймає обличчя не як набір окремих деталей, а як загальну конфігурацію рис. Саме тому науковців так зацікавили результати цих досліджень – вони показують, що навіть дуже маленький мозок може виконувати складні завдання.

Автори дослідження припускають, що така здатність могла з’явитися не спеціально для розпізнавання людей. У природі бджоли та оси постійно аналізують складні візуальні форми – квіти, орієнтири, інших комах та структуру навколишнього середовища. Імовірно, мозок просто адаптував уже наявні механізми для нової задачі.

Є й інша цікава деталь. Соціальні оси можуть упізнавати обличчя одна одної всередині колонії. Для них це важливо під час взаємодії у групі. Саме тому частина науковців вважає, що здатність до розпізнавання складних візерунків у цих комах розвинена сильніше, ніж здавалося раніше. Усе це змінює ставлення до комах. Істоти з мозком розміром із зернятко виявилися здатними до навчання, запам’ятовування та складної візуальної обробки інформації.

Які останні наукові відкриття про бджіл?

Бджіл довго вважали доволі "простими" комахами, головне завдання яких – збирати нектар і запилювати рослини. Але останні дослідження дедалі частіше показують інше: їхня поведінка значно складніша, а здатність адаптуватися до світу іноді дивує навіть науковців, зазначає National Geographic.

Одне з найцікавіших відкриттів останніх років стосується того, як бджоли навчаються виживати в умовах, які швидко змінюються. Дослідники помітили, що деякі види можуть змінювати власну поведінку через клімат, нестачу квітів і навіть через міське середовище. Наприклад, частина бджіл почала активніше шукати їжу в містах, де більше декоративних рослин і довше триває цвітіння.

Які чудові комахи / Фото unsplash

Для комах це своєрідна адаптація до середовища, яке люди зазвичай не сприймають як "природне".

Особливу увагу дослідників привернула й комунікація між бджолами. Відомий "танець бджіл", за допомогою якого комахи передають інформацію про їжу, виявився значно складнішим, ніж вважалося раніше. Рухами тіла вони можуть показувати не лише напрямок, а й приблизну відстань до джерела нектару.

Чи намагалися створити штучних бджіл?

У середині ХХ століття бразильський науковець Варвік Керр намагався вирішити проблему, яка здавалася цілком практичною. Європейські медоносні бджоли, яких використовували у Південній Америці, погано переносили спеку та тропічний клімат.

Через це вчений вирішив схрестити їх з африканськими бджолами, які були значно витривалішими, зазначає Popular mechanics. Ідея виглядала перспективно. Африканські бджоли швидше розмножувалися, краще працювали в жаркому середовищі та виробляли більше меду в складних умовах. Але експеримент дуже швидко вийшов з-під контролю.

У 1957 році частина бджіл випадково вирвалася з карантинної зони в Бразилії. За однією з версій, працівник лабораторії прибрав спеціальні захисні решітки, не до кінця розуміючи їхнє призначення. Після цього десятки роїв опинилися на волі. Саме так почалася історія так званих "бджіл-вбивць", яких пізніше назвали африканізованими медоносними бджолами.

Насправді вони не є окремим видом. Це гібрид африканських і європейських бджіл, який успадкував одну дуже небезпечну рису – надзвичайно агресивний захист вулика. Такі бджоли реагують на загрозу значно швидше за звичайних медоносних бджіл. Вони можуть переслідувати людину або тварину на великій відстані та атакувати великими роями. Саме через це навколо них з’явилася моторошна репутація. Бджоли не "полюють" на людей спеціально. Проблема полягає в іншому – вони набагато легше переходять у режим атаки. Навіть шум, вібрація чи випадкове наближення до гнізда можуть спровокувати масову реакцію.

Після втечі бджоли почали швидко поширюватися Південною Америкою, а згодом дісталися Центральної Америки, Мексики та частини США. Науковців здивувала швидкість їхнього просування – колонії адаптувалися до нових умов значно краще, ніж очікували дослідники.

Чому деякі тварини залишаються з малятами роками?

У дикій природі турбота про малят часто не закінчується після перших тижнів життя. Для багатьох видів це довгий процес: дитинча має навчитися шукати їжу, розпізнавати небезпеку, рухатися разом із групою і поступово ставати самостійним.

Раніше ми розповідали про тварин, яких можна назвати одними з найтурботливіших мам у природі. Орангутанги, білі ведмедиці, слони, гепарди й імператорські пінгвіни мають зовсім різні стратегії, але суть одна – без цієї щоденної опіки малятам було б значно важче вижити.