Коли замовкнуть гармати: Україна після війни

Автори: Олександр Краєв та Андреас Умланд

Навесні 2026 року шанси на перемир'я між Україною та Росією здаються меншими, ніж будь-коли, з того часу, як президент США Дональд Дж. Трамп відновив свої мирні зусилля. Москва як і раніше не готова погодитися на щось менше, ніж хоча б часткова перемога, але не має військової сили, щоб її домогтися.

На лінії фронту встановився "баланс смерті", що характеризується використанням дронів, виснаженням сил і поступовим захопленням територій. Найбільш імовірним сценарієм залишається війна, а не мир.

Проте історія рідко закінчується так, як очікується. Європа не може дозволити собі бути неготовою до наслідків раптового перемир'я. Якщо бойові дії припиняться, на Україну чекає не просто період відновлення, а початок нової, багатовимірної боротьби — такої, що одночасно випробує її безпеку, економіку, інституції, демографію та політичну згуртованість.

Здобуття миру, особливо за умов недосконалої угоди про перемир'я, буде настільки ж складним завданням, як і виживання у війні.

Першим і найважливішим викликом залишатиметься встановлення та підтримка безпеки. Перемир'я не означатиме зміни стратегічних цілей Кремля. Без фундаментальної трансформації російського режиму Москва сприйматиме перемир'я не як кінцеву точку, а як паузу — перерву в тривалій імперській кампанії Росії.

Зменшення активності на полі бою, ймовірно, супроводжуватиметься посиленням гібридної війни з боку Кремля: кібератаками, дезінформацією, промисловим саботажем та політичною підривною діяльністю, спрямованою на підрив української держави зсередини.

Стабільність післявоєнного порядку залежатиме не стільки від юридичної формулювання угоди, скільки від балансу сил, який вона залишить після себе. Тиск на Київ з метою демілітаризації укріплених районів на сході України буде особливо небезпечним, оскільки це відкриє шлях для глибших російських вторгнень і посилить стимули для відновлення війни. З цієї причини західні гарантії безпеки на папері матимуть сенс лише в тому випадку, якщо вони будуть підкріплені конкретними можливостями.

З огляду на мінливу політику Вашингтона з 2025 року, основна відповідальність ляже на Європу. Після початку перемир'я військова допомога та оборонна співпраця повинні продовжуватися майже в тому ж обсязі, що й під час війни. Найефективнішим засобом стримування стануть не декларації, а швидко втілені практичні заходи, такі як інтеграція української протиповітряної оборони у східний фланг НАТО, розгортання західних літаків для захисту українського повітряного простору та забезпечення відновлення цивільного повітряного руху.

Інтеграція у сфері безпеки також має працювати в обох напрямках. Випробувані в боях збройні сили України могли б посилити стримування Росії в Балтійському регіоні та позиціонувати країну як опору нової європейської архітектури безпеки.

Після встановлення безпеки вирішальним випробуванням стане економічне відновлення. Після падіння ВВП на понад 30% у 2022 році Україна повернулася до зростання у 2023–2025 роках, незважаючи на нестачу робочої сили та повторні російські атаки. Проте збитки є колосальними. Прямі матеріальні збитки становлять понад 195 млрд доларів, а загальна потреба у відновленні протягом наступних десяти років оцінюється у 588 млрд доларів.

Відродження України не може означати простого відновлення довоєнної економіки. Необхідним буде підхід "Відбудувати краще": децентралізована інфраструктура, модернізовані інституції, стійка логістика та акцент на людському капіталі. Деяких розрізнених донорських проєктів буде недостатньо. Натомість міжнародна допомога — через механізм ЄС для України на суму 50 млрд євро та позики G7, забезпечені замороженими російськими активами — повинна залучати приватні інвестиції. Це також залежатиме від безпеки, верховенства права та посилення інтеграції в єдиний ринок ЄС.

Енергопостачання є критичним вузьким місцем. Українська система має структурний дефіцит генерації понад 4 гігавати і залишається вразливою, незважаючи на замісне постачання з Європи. Відновлення централізованих систем радянської епохи було б і непрактичним, і помилковим. Війна наводить на думку іншу модель: децентралізовану відновлювану енергетику, мікромережі та різноманітні потужності для зберігання енергії. Лише на модернізацію енергетичного сектору знадобиться понад 90 млрд доларів протягом наступних десяти років і щонайменше 5 млрд доларів для негайної стабілізації, щойно вщухнуть бойові дії.

Проблема із землею України також є фундаментальною. Близько чверті території країни — приблизно 137 000 квадратних кілометрів — забруднено нерозірваними боєприпасами. Зараз Україна є найбільш замінованою країною на Землі. Вартість розмінування оцінюється у 34,6 млрд доларів протягом десяти років, тоді як екологічний збиток перевищує 60 млрд доларів. Без масштабних заходів з розмінування та відновлення реконструкція, сільське господарство та повернення біженців залишатимуться неможливими. Це не дрібні екологічні проблеми, а фізична передумова виживання країни.

Економічне відновлення буде нерівномірним. Хоча центральні та західні регіони зберегли або відновили значну частину свого довоєнного соціального та економічного життя, зруйновані прифронтові райони на сході та півдні потребують індивідуальних стратегій, щоб запобігти знелюдненню та зубожінню.

Паралельно з відбудовою триває довгий шлях України до Європейського Союзу. Про вступ часто говорять у політичних термінах, але насправді це глибоко технічне питання. Вступ до ЄС вимагає імплементації приблизно 100 000 сторінок законодавства ЄС у 35 розділах — завдання, яке є надзвичайним навіть у мирний час. Корупція залишається серйозною перешкодою, хоча нещодавні скандали також показали, що нові антикорупційні інституції України, створені після Євромайдану, стають дедалі ефективнішими.

Політична стійкість вступу також залежатиме від відчутного прогресу, досягнутого на цьому шляху. Поступова секторальна інтеграція в єдиний ринок ЄС — транспорт, енергетика, цифрові послуги — дасть видимі результати, поки триватимуть переговори про повноправне членство. Проте успіх України також залежатиме від реформ всередині ЄС. Правила одностайності роблять розширення вразливим до вето, а інтеграція такої великої аграрної та промислової країни, як Україна, кине виклик існуючій політиці ЄС, якщо не відбудуться інституційні реформи.

Тим часом процес розгляду військових злочинів триватиме десятиліттями. На початок 2026 року українські органи влади вже зафіксували понад 213 000 підозр у військових злочинах. Лише частина з них коли-небудь буде притягнута до відповідальності. Тому до питання встановлення відповідальності та справедливості варто підходити з урахуванням нюансів. Високопоставлені російські чиновники можуть одного дня постати перед міжнародними трибуналами; однак більшість злочинців ніколи не з'являться перед українським чи міжнародним судом. Тому для досягнення історичної справедливості вирішальне значення матимуть заочні судові процеси, систематичне встановлення істини та всебічна робота з увічнення пам'яті.

На внутрішньому рівні необхідним буде перехідне правосуддя з виваженим підходом. Загальне покарання за всі форми співпраці з окупантами перевантажить суди та віддалить звільнені території від нації. Позасудові механізми — люстрація, умовні амністії та репарації, орієнтовані на жертв, — пропонують більш реалістичні шляхи до примирення, не заперечуючи відповідальності.

В основі всіх цих викликів лежить демографічний шок, безпрецедентний в історії України після Другої світової війни. Населення на підконтрольних уряду територіях скоротилося з приблизно 42 мільйонів до 2022 року до близько 31,5 мільйона. Понад шість мільйонів українців живуть як біженці за кордоном; народжуваність впала до менше ніж однієї дитини на жінку; смертність різко зросла.

Мир не автоматично змінив би ці тенденції. Деякі біженці повернулися б, але скасування воєнного стану могло б також спровокувати нову хвилю еміграції, оскільки чоловіки приєдналися б до своїх сімей за кордоном. Щоб відбудуватися, Україна, можливо, не матиме іншого вибору, як стати країною імміграції, що означало б глибоку трансформацію як суспільства, так і політики. Якщо війна затягнеться, скорочення населення загрожує стати незворотним, ще більше підриваючи економічну життєздатність країни.

Нарешті, соціальна стабільність буде випробувана на міцність, щойно закінчиться воєнний стан. Вибори пожвавлять політичну конкуренцію та висвітлять соціальні розбіжності між тими, хто повернувся, і тими, хто залишився, між ветеранами та цивільним населенням, а також між регіонами, що постраждали від окупації, та тими, що уникли цього.

Невирішені територіальні питання залишатимуться політично вибуховими. Новий потужний виборчий блок ветеранів війни — чисельністю понад 800 000 осіб — формуватиме політику на найближчі десятиліття. Їхня реінтеграція в суспільство вже є одним із найнагальніших соціальних завдань України і, водночас, однією з її найбільших потенційних сильних сторін.

Це зумовлює три стратегічні імперативи.

По-перше, поточне планування "дня після" не повинно відволікати від підтримки оборонних зусиль України сьогодні; військова підтримка залишається головним пріоритетом на даний момент.

По-друге, відновлення та збереження людського капіталу повинні розпочатися вже зараз і не повинні чекати на мир.

По-третє, Київ та його партнери повинні підготуватися інтелектуально та інституційно до бурхливих подій після припинення вогню.

Перемога України зміцнить європейську безпеку та європейський проект загалом. З іншого боку, занепад України під час війни або після неї дасть Росії запізнілу перемогу та стимулюватиме авторитарний ревізіонізм далеко за межами Східної Європи.

Закінчення бойових дій — коли б воно не настало — українці святкуватимуть, проте це не зменшить російський імперіалізм і не усуне багатьох накопичених внутрішніх проблем України. Це означатиме лише перехід до нової фази інтенсивних політичних подій, результат яких і надалі впливатиме на майбутнє Європи.

Олександр Краєв — програмний директор Ради з питань зовнішньої політики "Українська призма" у Києві.

Андреас Умланд — політичний експерт Європейського політичного інституту у Києві (EPIK). Ця стаття базується на їхньому детальному аналітичному звіті EPIK "Наступний день: шість післявоєнних викликів для України" (28 квітня 2026 р.).