Коли ми попали під дощ, усі язиками ловили краплинки, – азовець про "радощі" російського полону
- Азовець Дмитро "Расті" Канупєр поділився спогадами про тяжкі умови російського полону, де навіть коротка прогулянка під дощем ставала великою радістю для полонених.
- Хоча Дмитро вже повернувся додому, його думки залишаються з побратимами, які продовжують страждати в неволі.
Яким було перебування азовців у полоні / Колаж 24 КаналуПісля виходу з "Азовсталі" частина азовців потрапила у Таганрог. Там почалися тортури, побиття, бійців морили голодом і холодом, а чи не єдиною розрадою для них були короткі прогулянки.
Азовець Дмитро "Расті" Канупєр розповів 24 Каналу, що раніше міг рідко стояти під дощем, бо не любить ходити мокрим. Але у полоні можливість хоч на 2 хвилини побачити дощ чи сніг – була великою радістю.
Дивіться також Мене били, а я усміхався, – азовець пригадав, як почув у полоні про звільнення Херсона
Як полонені ловили краплинки дощу?
Військовий пригадав, що у Таганрозі вони 2 місяці не виходили на вулицю, а коли потім виходили, то прогулянка тривала 3 – 5 хвилин. Полоненим дозволяли просто пройтись по колу у дворику.
Коли бійці сиділи в камері і чули, як іде дощ, то дуже хотіли опинитись під цим дощем – просто стояти і мокнути. Однак все, що вони могли зробити у цей момент – дивитися у вікно й на три решітки.
"На прогулянках у Таганрозі за рік ми лише кілька разів попадали під дощ і сніг. В ці моменти хлопці висовували язики й ловили ці краплинки, як в дитинстві, бо знали, що повернуться у камеру, де задуха, сморід і підвищена вологість", – додав "Расті"
Про що досі не може перестати думати?
Хоч Дмитро уже повернувся додому, але у його думках хлопці, які сьогодні досі залишаються у російській неволі. Їх змушують співати російські пісні, наглядачі їх б'ють та знущаються. А єдине, що залишається, – чекати на команду "відбій", щоб нарешті заснути.
Дотепер військовий щодня відчуває асоціації. Наприклад, він вечеряє і одразу думає про те, що його побратими у полоні зараз також можуть отримати їжу.
Однак вони вечеряють не так, як я. Я можу собі взяти поїсти усе, що завгодно. Я можу викинути те, що не доїм. А хлопці так не зроблять – вони будуть чекати той маленький пайок, будуть їсти те, що їм дадуть, а деякі ще й оближуть цю тарілку, щоб і крихта не пропала,
– сказав азовець.
Він зізнався, що у дитинстві бабуся вчила його доїдати все до останньої крихти. Тоді він цього не розумів і лише в полоні відчув голод, тотальні обмеження, коли ти нічого не можеш собі дозволити.
Вихід захисників Маріуполя у полон: головне
Майже 90 днів українські військові тримали оборону Маріуполя у повній блокаді. З великою кількістю поранених, майже без їжі, води та зброї. Після наказу вищого командування військові вийшли у полон. Це був єдиний шанс на порятунок, але Росія не дотримала жодних обіцянок. Полон на 3 – 4 місяці перетворився у багаторічну неволю.
Військові, які пережили полон, згадують про страшний голод і постійні катування. Колишній полонений Станіслав Керод пригадав, що росіяни отримували шалене задоволення від того, що катували українців. Єдиним, що дозволяло втриматися була думка про обмін і надія, що все коли-небудь закінчиться.
Після виходу з "Азовсталі" українські полонені відчули на собі російську "прийомку" – багатогодинне побиття, яке багато бійців не пережили. Далі кожен наступний день нагадував попередній: допити, побиття, перевірки. Розмовляти українською, говорити без дозволу, часто навіть розплющити очі, підняти голову чи поворухнутись у ліжку – не дозволяли.
Схожі новини
Захистить серце та мозок: лікарі назвали найкращий продукт із вітаміном B12
Death toll in Gaza surpasses 881 since 'ceasefire'
White House denies it resisted letting American doctor infected with ebola return to US for treatment