Його вбили забороненою зброєю: спогади про бійця ГУР "Грача", який брав участь у найскладніших операціях

"Я намагаюся не згоріти", – так Ольга, мама Данила Кандиби, описує своє життя після загибелі сина. Він з дитинства мріяв бути військовим, був справжнім професіоналом і горів своєю роботою. Повномасштабне вторгнення Данило зустрів на передовій і пройшов найгарячіші точки, зокрема у складі спецпідрозділу ГУР.

У липні 2025 року Данило отримав важкі травми внаслідок атаки росіян забороненою хімічною зброєю – 80% опіків усього тіла. Майже місяць лікарі в Україні та Німеччині боролися за його життя, але 3 серпня серце хлопця зупинилося назавжди.

Близькі згадують його завжди усміхненим і щирим. Навіть під час евакуації після атаки Данило намагався жартувати. У рамках проєкту "Життя після втрати" рідні та побратими поділилися з 24 Каналом історією Данила Кандиби з псевдо "Грач" та розповіли про його бойовий шлях і своє життя після втрати.

Важливо "Досі чекаю на дзвінок мами"․ Як прийняти втрату близької людини без прощання та що робити зі страхом, що знову хтось може померти

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Сам робив вибухівку в 11 років: про мрію стати військовим

Натхнений своїм батьком, Героєм України Сергієм Кандибою, Данило мріяв бути військовим із самого дитинства. Він був бешкетником, який робив те, що хотів – завжди на військовій хвилі. Так згадує дитинство Данила старший брат – Іван.

Вже в 11 років хлопець разом з братом, завдяки інтернету, навчалися робити порох просто в себе вдома. Вони збирали кишенькові гроші та купували все необхідне.

"Ми сиділи вдома і, поки батьки не бачили, перетирали, мішали, готували (порох, – 24 Канал). У нас виходила добра вибухівка. Це була наша спільна "дитяча" забавка. А потім ми попідривали один день, другий – максимум тиждень – і все, я перемкнувся на щось інше. А Данилу, пам'ятаю, так цікаво було – він пробував різні пропорції", – розповів Іван Кандиба.

Хлопцю було 12 років, коли Росія анексувала Крим і вдерлася на Донбас. Він ріс під час війни й готувався до неї: вчився стріляти й надавати домедичну допомогу. А після 9 класу вступив до військового ліцею.

"Навчатися у військовому ліцеї йому було нудно. Він мріяв бути військовим, і йому не подобалося ходити по плацу, вивчати якісь предмети. Він хотів тренуватися, вивчати карти, географію. Йому дуже подобалася хімія – всі ці хімічні формули, сполуки, щось підривати", – розповіла мама Ольга Кандиба.

У свій 18-й день народження Данило підписав контракт з Нацгвардією і пішов служити сапером. А повномасштабне вторгнення застав на ротації у Волновасі, на Донеччині.

Данило у 18 років долучився до Нацгвардії / Фото надане 24 Каналу

Після повернення додому він отримав трагічну звістку – 2 травня 2022 року батько, який був для нього прикладом, загинув під час оборони "Азовсталі".

Деталі. Підрозділ Сергія Кандиби одним із перших прийняв удар російських військ і понад 80 діб тримав оборону в оточеному Маріуполі. Він загинув на "Азовсталі" під час артилерійського обстрілу. Побратими поховали його на території заводу – під двома вишнями. Історію Героя України "Шаха" – читайте у матеріалі 24 Каналу.

"Цілував мене навіть на відстані": історія кохання Данила і Каріни

Після загибелі батька мама попросила Данила залишити військову службу, і він намагався знайти себе в цивільному житті. Проте не міг закинути свою дитячу мрію повністю, тож почав їздити на гуманітарне розмінування Херсонщини.

У цей час Данило познайомився зі своєю коханою – Каріною Хакімовою. Дівчину захопили щирість, чесність та свідомість Данила. Він хотів будувати здорову, міцну сім'ю і повністю віддавався стосункам.

"Його турбота проявлялася не лише у значних вчинках, а й у щирих, на перший погляд, непомітних деталях – саме в цьому відчувалися його людяність і внутрішня глибина. Він керувався повагою, відповідальністю та щирим бажанням підтримати, і насправді робив для мене більше, ніж будь-хто. Він цілував мене не тільки поруч, а й на відстані – у кожному відео, у кожному зверненні з фронту. Він умів бути поруч навіть тоді, коли це здавалося неможливим, і створював відчуття, що відстані не існує", – поділилася Каріна.

Данило і Каріна на тренуванні / Фото надане 24 Каналу

Данило годинами чекав Каріну після роботи, засинаючи в машині від втоми, аби просто побачити. Був готовий робити усе, щоби вона була щасливою і посміхалася. І показав, яким може бути кохання, де тебе повністю приймають.

"Даня був щирим не тільки до мене, а й узагалі до своєї сім'ї, товаришів. У нього завжди було багато знайомих, людей, яких він навчав, – і він був відкритим до всіх", – сказала Каріна.

Багато операцій ще засекречені: про службу в спецпідрозділі ГУР

Водночас цей період був і важким для Данила – він глибоко переживав втрату батька. А думки постійно повертали його до війни. Тож він прийняв рішення повернутися на фронт і долучився до підрозділу First Line – у складі "спецпідрозділу Тимура" Головного управління розвідки.

Данило брав участь у найскладніших спецопераціях ГУР – від висадки на Кінбурнській косі до боїв за Вовчанськ і Покровськ. Частина з них досі засекречена.

Данило Кандиба з побратимами / Фото надане 24 Каналу

"Він знав, що пройшов круті операції – такі гарячі точки, що можна було б сказати, що я був там чи там. Але він ніколи не хизувався цим і був стриманим", – поділився Іван Кандиба.

Данило не знав, як сказати мамі, що знову повернувся на фронт. Хоча Ольга насправді все розуміла, адже не могла уявити сина не у війську. Він дуже радів, що долучився до лав First Line і постійно повторював, що не має права підвести команду.

"Ніколи не зустрічав таких людей": спогади побратимів

Данило віддавався повністю кожній операції. Постійно навчався і вдосконалювався. Побратими згадують його як фахівця своєї справи й водночас – як надійного товариша, до якого завжди можна звернутися за порадою.

"Грач" був військовим з ніг до голови. Справжній професіонал, у якого можна було багато чого навчитися. Ми з ним майже одного віку, але він був на декілька голів вище. На нього можна було рівнятися,
– поділився побратим Данила з псевдо "Зяба".

Людські якості Данила захоплювали усіх, хто його знав. Веселий, щирий, добрий, харизматичний – ті риси, якими описують "Грача".

"Він завжди усміхався і жартував. Не було такого дня, щоб він мав сумний вигляд. Він був доброю людиною. Таких позитивних, емоційних і щирих людей я ніколи не зустрічав", – розповів "Зяба".

Побратими згадують, що Данило завжди був на позитиві / Фото надане 24 Каналу

First Line став для Данила сім'єю. Там він знайшов і найкращого друга – "Чеха", з яким був під час останньої операції на Сумщині. Для військового це дуже важка втрата, від якої складно оговтатися, адже вони дружили сім'ями й багато часу проводили разом поза службою.

"Я хотів би, щоби його запам'ятали життєрадісним. Він завжди хотів усе встигнути й все зробити. У нього було дуже багато планів", – поділився "Чех".

"Непритомний і повністю в бинтах": про поранення хімічною зброєю

На початку липня 2025 року Данило відправився у відрядження на Сумщину. Каріна дуже важко переживала цю поїздку, адже вперше з коханим майже не було зв'язку. Він намагався писати за першої ж можливості, але ввечері 12 липня – більше не відповідав на повідомлення.

Каріна одразу захвилювалася, намагалася з'ясувати, що сталося. А наступного дня їй зателефонувала дружина "Чеха" і сказала, що хлопців "трохи покидало".

Пам'ятаю, тоді я вже знала, що їх везуть до Київського клінічного опікового центру. Я пішла в магазин, купила Дані апельсини та його улюблені цукерки – хотіла якось його порадувати. Увечері мені зателефонував командир Дані й сказав, що сталося – про поранення. Він спочатку сказав, що у "Чеха" 50% опіків усього тіла, а потім – що у Дані 80%,
– пригадала Каріна.

Коли дівчина побачила Данила в лікарні – він був непритомний і повністю у бинтах. Лікарі ввели його в медикаментозну кому, бо він не зміг би витримати увесь той біль, якби був у свідомості.

Важливо! У будинок, де перебував Данило з побратимами, влучив безпілотник. Через це на місці почалася детонація боєприпасів. Під час атаки росіяни використали хлорпікрин – хімічну речовину, яку заборонено використовувати як зброю.

"Чех" згадує, що навіть під час евакуації, з ураженнями майже всього тіла, Данило намагався жартувати.

"Нас евакуювали, забрали в машину, й Данило навіть там жартував. Мені почали зрізати шкіру – ось ці пухирі – а йому хотіли сечовий катетер поставити. А він каже: "Не треба, я буду сам ходити". І йому кажуть, що ні, не будеш", – поділився "Чех".

"Моя дитина муміфікувалася в мене на очах": про 21 день між життям і смертю

Ольга зізнається, що не повірила своїм очам, коли вперше побачила, в якому важкому стані перебував її молодший син, але до останнього вірила, що він викарабкається. За три дні Данила вирішили відправити на лікування в Німеччину, хоча лікарі й хвилювалися, чи зможе він пережити цей політ. Ольга полетіла разом із сином.

У Німеччині лікарі дали ймовірність того, що Данило виживе, – 50%. За його життя боролися щодня: провели безліч операцій на шкірі, ампутували пальці на руках. А одного разу, коли Данило трохи відкрив очі, Ольга побачила, що очі сина змінили колір: з карого на блакитний. Водночас внутрішні органи продовжували відмовляти.

Данило на лікуванні в Німеччині / Фото rudana.com

"Через два тижні моя дитина перестала боротися за життя. Лікування дало ускладнення. Отруєння хлорпікрином мало свої наслідки – нічого не відновилося. Усі уражені внутрішні органи поступово просто відмирали. Нічого не допомогло. Моя дитина просто на моїх очах муміфікувалася", – сказала Ольга.

3 серпня 2025 року, через 21 день боротьби за життя в Німеччині, серце Данила не витримало і зупинилося.

"Загибель Дані підкосила всіх настільки, що ми не вірили. Даня був розумним і умілим військовим – досвідченим воїном. І я не могла навіть думки допустити, що з ним щось станеться. Він був таким промінчиком сонця – завжди в гарному настрої. Упевнений і цілеспрямований. Я вірила, що ми його піднімемо", – сказала Ольга.

"Я намагаюся не згоріти": про пережиття втрати

Після загибелі Данила Ольга відчула, ніби померла разом із ним. Тепер її мета – зберігати пам'ять про чоловіка і сина: розповідати, ким вони були й за що боролися, щоб люди знали, хто їх захищав.

Після того як батько Данила загинув на "Азовсталі", жінка посадила черешні в парку "Щастя" біля дому в Кривому Розі. Саме сюди Данило приходив, коли приїжджав додому – щоб побути поруч із батьком. Тепер навпроти з'явилися скульптури птахів-граків – як нагадування про його позивний.

"Я це зробила для людей – щоб мій син був поруч з ними. Там, де він зростав, гуляв, де приходив ушанувати батька. Зараз він живе там, серед людей. Для мене це важливо. Я намагаюся не згоріти, не вмерти, бо розумію: якщо мені дане життя, значить моя місія – зберегти пам'ять", – поділилася Ольга.

Біль від утрати не відпускає і брата Данила. Він зізнається: є лише одна думка, яка хоч трохи заспокоює.

"Мені допомагала тільки думка, що він уже з батьком: що вони спілкуються про свої подвиги, адже батько теж справжній Герой України, і разом дивляться за мною і мамою, оберігають нас. Тільки це допомагало проживати втрату", – розповів Іван Кандиба.

Остання зустріч Данила та Івана в Дніпрі / Фото надане 24 Каналу

Каріна ж найбільше хоче одного – щоб Данило знову зайшов до квартири. Щоб вони сіли поруч і, як раніше, почали ділитися своїм днем. Щоб знову могли просидіти всю ніч за розмовами, не помічаючи часу.

"Найболючіше – це усвідомлення, що цього вже не повернути. Як би я не намагалася говорити з ним чи писати. Для мене він був особливим. У цьому світі немає людини, схожої на нього – настільки щирої, справжньої, глибокої", – поділилася дівчина.

Данило Кандиба прожив життя так, як мріяв з дитинства – на війні, поруч із побратимами, не дозволяючи собі підвести ні команду, ні країну. Він встиг пройти найскладніші операції, знайти кохання і залишитися тим, кого рідні пам'ятають усміхненим навіть у найважчі моменти.

Після його загибелі кожен з них живе зі своєю втратою, але з однією спільною пам'яттю: про справжнього воїна, який боровся до останнього.