Інтерв'ю з контрабасистом Володимиром Чекалюком
Володимир Чекалюк про аристократичність звучання свого інструменту
Діана Коломоєць
Культура —
12:58,
12 травня
2026
0
0
Діана Коломоєць
Культура —
12:58,
12 травня
2026
0
0
До теми
-
Музика як кінохроніка спогадів.
Композитор Володимир Павенський про війну, телебачення та симфонію-сповідь ZAXID.NET -
«Уявіть собі своє життя без музики. Можете? Ото ж бо!».
Розмова з титулярним органістом Луцька Петром Сухоцьким напередодні концерту у Львівському органному залі ZAXID.NET
Львівський органний зал запрошує на концерт, де на одній сцені зустрінуться одразу шість контрабасів. У межах події «Bass, Bass, Bass… Контрабасовий вечір» 13 травня о 19:00 виступатимуть студенти Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової під керівництвом заслуженого артиста України Володимира Чекалюка, які представляють одну з найсильніших українських контрабасових шкіл.
Ми поговорили з Володимиром Чекалюком про те, чому цей гігантський інструмент є аристократичним, як раніше замість струн на контрабасі використовували телефонні дроти, як сучасні дівчата-контрабасистки руйнують стереотипи про «атлетичну статуру» та чому секстет контрабасів – це не про потужність, а про ніжність.
Пане Володимире, як у вашому житті з’явився контрабас? Ви самі його обрали чи це був той випадок, коли інструмент сам обирає музиканта?
З контрабасом все буває непередбачувано, як було і в моєму випадку. До вступу до музичного училища я думав, що на ньому грають тільки щипком, слово pizzicato я не знав. Коли вступив до Одеського музичного училища, мені купили не тільки контрабас, але й смичок, що мене дуже здивувало. Це якраз той випадок, коли інструмент вибрав мене.
Ви встигли попрацювати і в оперному театрі, і в філармонійному оркестрі, ще й виступаєте соло. Який із цих досвідів дав вам найбільше як професіоналу?
Кожен вид діяльності дає якийсь свій досвід. Перший досвід гри був в камерному оркестрі Рівненської філармонії, де старші колеги-скрипалі Михайло Іванів та Юрій Чорнобай показали красу звуку струнних інструментів, демонструючи, як потрібно себе слухати, як правильно займатись.
Вважаю, що одним із найважливіших етапів формування мене як музиканта-оркестранта стала робота в оркестрі Одеського оперного театру. Виконуючи шедеври світової класики, слухаючи прекрасні голоси співаків, я навчився тонкощів ансамблевого музикування та вперше виконав контрабасові соло у виставах. У філармонійному оркестрі став концертмейстером групи, тобто і солістом, і оркестрантом, і певною мірою педагогом під час занять із групою.
Зустріч з видатними солістами та диригентами також збагачувала та розширювала моє сприйняття музики та навіть виконавський рівень. За ці роки було багато гастролей у різних знаменитих світових залах. Не можу не згадати зустрічі з відомими контрабасистами: Кристиною Хук, Клаусом Трумпфом, Каталіном Ротару, Петру Юга, Милославом Єлінеком, Рінатом Ібрагімовим, Альберто Боччіні, Едіксоном Руіцем, Русланом Луциком, Доменіком Вагнером, з концертмейстером Нью-Йоркського симфонічного оркестру Юджином Левінзоном, який перші свої уроки на контрабасі отримав в Києві, де його наставником був одесит, видатний контрабасист та педагог Соломон Херсонський.
Ви керуєте групою контрабасів в одеському оркестрі вже 40 років. Як за цей час змінилося ваше ставлення до інструмента та його можливостей?
Думаю, що можливості залишились ті самі, окрім того, що у нас з’явились п’ятиструнні інструменти, можемо дозволити собі струни кращих світових виробників, а не грати на телефонних дротах, як було в одного артиста, коли я прийшов до філармонії. Стало глибшим розуміння ролі басової групи в оркестрі, психології музиканта-оркестранта, що допомагає мені у формуванні майбутніх контрабасистів для дружнього музикування в оркестрі.
Контрабас походить від старовинної віоли. На вашу думку, чи залишилося в ньому зараз щось від тієї давньої «аристократичності», чи він став зовсім іншим інструментом?
Контрабас є тим інструментом, який досі перебуває в активному розвитку, розміри та форми можуть значно відрізнятись, чого немає в скрипках та віолончелях. Існують трьох-, чотирьох- та п’ятиструнні інструменти. У німецьких оркестрах використовують переважно п’ятиструнні контрабаси, а в Англії та Америці користуються чотириструнними з C-extension. Грають різними смичками та різними постановками правої руки, стоячи або сидячи.
Попри все це його звучання залишилось приглушено м’яким, аристократичним.
Довгий час контрабас вважали просто «фундаментом» оркестру, який має стояти десь позаду. Що саме, на вашу думку, змусило композиторів нарешті вивести його на передній план?
Він стоїть так само позаду та є фундаментом (а не просто фундаментом). Композиторам необхідна ширша звукова палітра, а в контрабаса є такі звуки, яких не може бути в інших, тому стали частіше його використовувати на передньому плані. А з іншого боку, розвиток виконавської майстерності дозволяє це зробити.
Гра на контрабасі – це велике фізичне навантаження. Ви згодні з тим, що контрабасист має бути свого роду атлетом, щоб витримувати багатогодинні концерти і не втрачати чистоту звуку?
Дійсно, є правда у ваших словах, але нинішні реалії спростовують цей постулат. Достатньо подивитись на молодих дівчат, зовсім не атлетичної статури, які прекрасно справляються з цим гігантом. Як і для будь-якого роду занять, для гри на контрабасі людина повинна мати деякі особливі фізичні дані, які можуть дозволити освоїти специфічні навички при грі на великому інструменті: величина та ширина долоні, товщина пальців, довжина рук.
Ви відомий як перший виконавець та редактор багатьох творів сучасних композиторів. Чи важко переконувати авторів, що контрабас здатний на більше? Чи даєте ви поради композиторам?
Композитори дійсно звертаються за порадами, інколи доводиться в чомусь їх переконувати, інколи підказати якесь більш вигідне рішення для передачі певної емоції чи фарби. Я б сказав, що частіше доводиться обмежувати політ їхньої фантазії, адже контрабас – все-таки не рояль і зовсім не скрипка. Це складна, але дуже цікава справа.
Партнер проєкту Культура – компанія blago – прагне допомагати мешканцям відчувати себе людиною, яка живе в сучасному місті, де все під руками та миттєво доступне. Компанія існує, щоб розвивати технології, які будуть покращувати майбутнє міського життя. Компанія blago – будує міста третього покоління!
Контрабас часто стає «другим» інструментом. Чи правда, що на нього переходять після скрипки чи віолончелі? А чи є зараз учні, які починають з контрабаса?
Все-таки частіше переходять з інших інструментів, буває, що не тільки зі струнних. Річ у тому, що музикою починають займатись з раннього віку – у 5–7 років, а на контрабасі – десь з 10-ти, а частіше з 13–14-ти, а загальна музична підготовка необхідна.
Що б ви сказали людині, яка після вашого концерту теж захоче взяти до рук цей інструмент? Які якості для цього потрібні найперше?
Нехай добре подумають, чи потрібна їм ця шафа. Якщо серйозно, то необхідні, як для будь-якого іншого музичного інструменту, музикальні здібності, юний вік та деякі фізичні особливості, про які говорили раніше.
Ви везете до Львова музику Драгонетті та Боттезіні. Це справжні легенди, які зробили контрабас сольним. Чим вони близькі саме вам?
Вони тому і близькі кожному контрабасисту, бо легенди, які зробили контрабас сольним, та й музика їх ясна, яскрава, захоплива. Немає такого контрабасиста, який би не мріяв зіграти щось з Боттезіні, як скрипаль – Паганіні.
Окреме питання про «родзинки» програми у Львівському органному залі – ансамблі для чотирьох і шести контрабасів. Розкажіть про них. Це ж, мабуть, якась неймовірна фізична потужність звуку?
Мені дуже подобається гра в різних ансамблях, а в контрабасових квартетах особливо. До війни в класі контрабаса завжди був контрабасовий квартет, а також довгий час існував квартет з професіоналів, з артистів нашого оркестру, який часто брав участь в камерних виступах оркестру та самостійно. На превеликий жаль, з початком війни перервалася наступність поколінь, і нинішні студенти не захоплені ансамблевою грою. Тому я маю стати поруч, щоб прищеплювати їм любов та радість від спільного музикування.
Щодо потужності звуку, то це більше здається, ніж є насправді. Контрабас дуже ніжний та делікатний інструмент, як ви казали – аристократичний. Тому, коли ми співаємо хором, то голоси наші не гучні. Ми ніколи не зрівняємося по силі з тромбонами, хоча граємо в одній теситурі.
У програмі концерту є Ніно Рота, якого ми знаємо за кіномузикою. Чи згодні ви, що контрабас – інструмент дуже театральний і здатний розповідати історії не гірше за акторів?
Згодний повністю, тільки потрібно вміти на ньому добре говорити.
Що би ви сказали майбутнім слухачам ваших концертів?
Не хвилюйтесь, ми вас не будемо довго мучити, можливо, навіть повеселимо.
Фото надані Володимиром Чекалюком.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enterпоказати всі приховати
До теми
Музика як кінохроніка спогадів.Композитор Володимир Павенський про війну, телебачення та симфонію-сповідь ZAXID.NET «Уявіть собі своє життя без музики. Можете? Ото ж бо!».
Розмова з титулярним органістом Луцька Петром Сухоцьким напередодні концерту у Львівському органному залі ZAXID.NET
Схожі новини
Ексбійця батальйону «Торнадо» засудили до довічного терміну за вбивство подружжя в Тернополі
НАБУ та САП розповіли, чи фігурує Зеленський у справі «Мідас»
Зберігаємо апетитний колір картоплі під час варіння: запамʼятайте цей простий лайфгак