"Ігнорувати жінок в армії більше не можна": інтерв'ю з "Арі" – військовою СБС про службу, мізогінію і мотивацію

• "Арі" – військовослужбовиця Сил безпілотних систем, куди вона мобілізувалася у 2025 році.
• В інтерв'ю військова розповіла про свій шлях, ставлення рідних до її мобілізації та про те, як ставляться до жінок у війську.
• Також "Арі" дала поради жінкам, які розглядають військову службу для себе, як обрати найкращий підрозділ.

В українському війську зараз служать 75 000 жінок – це безпрецедентна кількість і найбільша серед усіх армій світу.

Та навіть попри це жінки у війську зіштовхуються з упередженнями та образами. Найчастіше, звісно, від коментаторів у соцмережах, хоча бувають і випадки неналежного ставлення у самому війську. Водночас усі жінки в українській армії – ті, хто добровільно обрав шлях військової служби.

Серед 75 тисяч жінок у війську – "Арі", військовослужбовиця відділення комунікацій 1-го Окремого центру Сил безпілотних систем, який є серед тих, хто руйнує міфи про упередження до жінок. Вона долучилася до війська минулого року.

Про рішення мобілізуватися, пошук підрозділу, упередження щодо жінок у війську, знецінення небойових посад і не тільки – читайте в інтерв'ю "Арі" 24 Каналу.

Цікаво "Позицію тримати не складно, складно туди зайти і вийти": інтерв'ю піхотинця, який місяць з осколками був на нулі під Лиманом

"Рідні досі думають, що я тут на 2 – 3 місяці": чому "Арі" пішла у військо?

Як ви потрапили до війська? І що стало поштовхом, щоб мобілізуватися?

Я планувала іти у військо ще на початку повномасштабної війни. Хоча ніколи раніше я себе не уявляла у війську, як і більшість людей, які долучилися після 2022 року. Але я бачила потребу.

У цивільному житті я працювала у маркетингу в IT-компанії. Але у мене було відчуття, що я стою на узбіччі історії, яку зараз творять наші люди, вони страждають, віддають здоров’я і життя, а я стою десь збоку. І це мені зовсім не подобалось, хотілося залучення.

Однак залучення не було простим, бо в мене не було близьких знайомств серед військових, не було цього контексту. Я сама його шукала для себе. Я намагалася бути включеною в те, що відбувається у війську, на фронті і в політиці. Я розуміла, що мене це дуже сильно притягує й опиратися я не можу. Використовую саме слово "опиратися", бо все моє оточення змушувало мене до цього.

Та все ж в якийсь момент моє бажання стало настільки очевидним, що я знайшла підрозділ і мобілізувалася.

Коли це було?

У травні минулого року почала шукати, а у вересні вже мобілізувалася.

"Арі" уже пів року у війську / Фото надане 24 Каналу

Чому ваш вибір зупинився саме на Силах безпілотних систем?

Я не шукала конкретний рід військ. Мені було цікаво подивитися багато варіантів. Я знала окремі бригади, які мені подобались, але хотілося мати ширшу вибірку. Тут мені вже допоміг проєкт "Військо+1", бо вони мали напрацьований список дружніх бригад. Вони допомагали з самого початку, щоб знайти більше опцій для мене.

Звісно, ти завжди будеш орієнтуватися на найбільш медійні підрозділи, але тоді можна пропустити менш відомі, але не менш цікаві.

Що таке "Військо+1"

Це недержавний рекрутинговий проєкт, який допомагає людям у пошуку посади та підрозділу. Серед основних принципів – індивідуальний підхід до кожного та прозора комунікація. Що важливо – серед пріоритетів проєкту також пошук підрозділів для жінок.

Я проходила співбесіди і в мене склався шорт-ліст за моєю спеціальністю. Основний пошук був саме за спеціальністю, бо багато бригад зараз орієнтуються на те, які в тебе скіли з цивільного життя.

У мене була сильна тяга до тактичної медицини, я хотіла бути бойовим медиком, однак переважало те, який в мене цивільний досвід і те, що був запит на роботу в умовному маркетингу – медійних службах бригад.

Врешті-решт у мене склався метч з тодішнім 14-м полком СБС, зараз – 1-м Окремим центром. Ми поговорили з командиром відділення комунікацій, мені дуже сподобалось. Я знайшла гарні відгуки від дівчат, що проходили там службу. Їх досвід показував, що в підрозділі дивляться в першу чергу на те, чи ти спеціаліст своєї справи, і намагаються підтримувати комфортні умови для всіх, щоб ефективно виконувати свої задачі. Це мене остаточно переконало обрати 1 ОЦ, чому я дуже рада, бо всі ці гарні відгуки підтвердились.

Як рідні поставилися до вашого рішення?

Їм було дуже важко і, певно, важче, ніж мені. Їм не дуже допомагало, що я багато знала про те, куди іду і що я буду робити. У певні моменти мені здавалося, що вони ніколи це не приймуть і просто перестануть зі мною спілкуватися. Але я знала, що свою думку не зміню, тому з часом якось стабілізувалося.

Вони все ще думають, що я тут на 2 – 3 місяці. Але такого сильного опору вже нема – а саме це робило для мене мобілізацію набагато важчою.

А з вашого близького оточення взагалі хтось підтримав ваш вибір, чи ви в цьому рішенні були самі?

Було кілька людей, які підтримали, казали, що я молодець. У більшості був якщо не активний опір, як у моїх рідних, то просто нерозуміння. Але, на щастя, були і ті, хто казав: "Якщо хочеш – іди, з Богом". З часом вже всі побачили, що даремно мене відмовляли чи сумнівались, бо я дала всім зрозуміти, що зовсім не шкодую. А зараз і мій чоловік долучається до війська, зокрема через мій приклад і гарний досвід у підрозділі.

Як пройшло ваше БЗВП? Бо спілкуючись з військовими, майже постійно чую, що на цьому етапі вони зіштовхуються зі стереотипами і упередженнями. Тому цікаво, як проходила базова військова підготовка у вас і чи відчували ви упередження відносно себе?

БЗВП мені загалом сподобалось, воно мене загартувало, показало мені власні сильні сторони, які я раніше не бачила. Але інколи це було якраз через цей негативний досвід, на жаль. Причому цей досвід був пов’язаний не з військовими інструкторами, а саме з кількома вчорашніми цивільними чоловіками, які прийшли разом зі мною.

Треба було знайти в собі сили виставити рамки, відстояти себе. А іноді й не тільки себе.

"Це мене надихнуло": як почалася служба і що у війську здивувало найбільше?

Кожна людина так чи інакше має якісь свої уявлення про війну. Ваші уявлення як цивільної сильно відрізнялися від того, що ви побачили уже як військовослужбовиця?

Уявлення про війну як про трагедію і як подію, яка тягнеться в житті українців уже 12 років, не змінилося. На цьому екзистенційному рівні вона є такою, як я собі уявляла.

Чого я не очікувала – це побачити, наскільки високий рівень патріотизму є у війську. У цивільному житті я зіштовхувалася з виснаженням, і справді, люди втомлені – і цивільні, і особливо військові. І мені здавалося, що патріотичного настрою, як у 2022 році, вже нема – що це боротьба, де ми рухаємось за інерцією. Тому я була шокована, що це не так, бо все ще багато людей понад усе прагнуть вигнати окупанта, захистити свою землю і перемогти у війні. Це ціль і мета, яка зберегла свою актуальність.

У 1 Окремому центрі це особливо помітно, бо є чітке розуміння, для чого ми працюємо і чого хочемо для країни. Дуже ціную, що є бачення вектора руху і постійний розвиток. Людям не все одно, що стане результатом їх роботи.

Я навіть передати вам не можу, наскільки це мене надихнуло!

"Арі" – військовослужбовиця СБС / Фото надане 24 Каналу

У чому конкретно зараз полягає ваша робота у підрозділі?

Я працюю у відділенні комунікації, в основному займаюсь зв’язками зі ЗМІ, українськими та іноземними. Організовую медійні зустрічі, виїзди, якщо треба висвітлити нашу бойову роботу. Це дозволяє демонструвати аудиторії, що таке на практиці стратегічне планування і професіоналізм наших військових.

Однак можуть бути й інші задачі – у нас високий рівень співпраці в відділенні, займаємось тим, що цікаво.

Ви сказали зокрема про роботу з іноземними ЗМІ. Зараз інтерес до роботи наших підрозділів спадає чи утримується на певному рівні? Бо і війна вже йде багато років, і в світі відбуваються різні події, які перехоплюють увагу.

Був великий сплеск зацікавленості в роботі саме нашого підрозділу в другій половині минулого року через активну кампанію з ураженнями нафтобаз, нафтопереробних заводів, нафтової промисловості Росії загалом. Тобто діпстрайків (далекобійних ударів, – 24 Канал), чим ми власне і займаємось.

Зараз маємо стабільно високу кількість запитів. Ті, хто приїздить до нас, як іноземні, так і українські ЗМІ, зацікавлені в тому, щоб показати своїй авдиторії те, що наш підрозділ має стратегію закінчення війни. Це щось, що не багато хто може розказати чи показати.

Повернімося до вашого особистого військового досвіду. До чого в армії вам доводилося звикати найважче?

Відчуття часу, бо він фактично тобі не належить. Треба перебудувати сприйняття свого життя. Графік такий, що його немає – він постійний, але всі розуміють, що працювати 24/7 ніхто не зможе, в підрозділі людиноцентричний підхід у цьому сенсі. У нас багато людей з бізнесу, з креативної та технічної сфери, які розуміють важливість перезавантаження для ефективної роботи.

При цьому важливо розвивати самодисципліну, щоб не вигоріти за пару тижнів роботи на постійному виснаженні, бо є спокуса зробити все і одразу. Треба знаходити баланс між тим, щоб робити роботу і зберігати сили на потім.

"Старання не помічати ще є": про роль жінок у війську та жіночу форму

У нас найбільша кількість жінок серед всіх армій світу, але донедавна у нас навіть жіночої форми не було. Тобто у нас наче роками ігнорували жінок у війську. За вашими спостереженнями, зараз ситуація змінюється?

Армія би не змогла ігнорувати жінок вже стільки часу, хоча я бачу, що старання не помічати ще є. У жінок дуже високий рівень зацікавленості військом і зараз це той напрямок, який заслуговує більшої уваги до свого потенціалу.

Усі жінки, які у війську, пішли туди добровільно. Немає примусово мобілізованих жінок. Відповідно, якщо жінка зацікавлена, то вона буде вмотивована працювати, а не йти в СЗЧ, вона буде віддавати максимум зусиль для результату.

Я не є репрезентацією всього війська, але 1 Окремий центр є прогресивною структурою, яка дозволяє додавати нового бачення, кращого ставлення до жінок і розвиває культуру взаємоповаги.

"Арі" / Фото надане 24 Каналу

Ігнорувати жінок в армії більше не можна. Навіть на всіх вишколах, на яких я була до мобілізації, здебільшого були дівчата й жінки. Однак при долученні до війська в першу чергу звертають увагу на хлопців, що трохи розчаровує.

От ми говорили про упередження в контексті БЗВП, а як щодо служби? Є зараз випадки упередженого ставлення?

Точно менше, ніж на БЗВП. СБС мали можливість по-новому підійти до політики щодо жінок. Звичайно, не ідеально, не було такого, щоб зібралися найпрогресивніші люди світу і створили ідеальне середовище, де всі рівні – це утопія. Однак видно, що людям не все одно.

Часто все впирається в те, що армія є зрізом суспільства. В армії зараз багато тих, хто вчора був цивільним. І це можуть бути дуже різні люди.

Насправді все краще, ніж я могла уявити. Мені дуже комфортно працювати з побратимами і посестрами. Це люди, готові до будь-яких викликів, складних задач і системної роботи. На БЗВП, коли я була єдиною жінкою на весь взвод, було інакше. Але я думаю, що це було через те, що побратими собі уявляли, що підготовка буде таким собі лицарським походом. А тут я одна дівчина у взводі і це вже такий виклик – ти бачиш біля себе дівчину, яка проходить все те саме і це трохи знецінює твої зусилля. Бо здається, що не все так епічно, якщо це може зробити жінка. Хоча це не так.

"Дають раду своїй совісті": чому жінок-військових знецінюють?

Продовжуючи тему упереджень, на жаль, якщо читати, що пишуть чи говорять про жінок у війську, то буває вкрай сумно – у нас досі є багато образ попри те, що жінки себе проявляють на різних посадах, в тому числі і на бойових. На вашу думку, що треба робити, аби подолати ці упередження?

Я думаю, що потрібно багато часу. Не зникне воно так просто, бо зійшлися багато факторів. Загалом це і мізогінія, як явище, яке існує вже не один десяток років. А для цивільних чоловіків жінки у війську можуть бути болючою темою, бо щось тоді з нею не так, якщо вона пішла, а він ні? Чи все ж треба прийняти, що має рацію саме вона?

Це чутливе питання, і я, на жаль, не маю відповіді, як це змінити. Я думаю, що просто з роками буде вибудовуватися образ жінки у війську, звикання до нього і він все більше ставатиме нормою.

У нас багато хейту ллється на жінок у війську і на військовослужбовців, котрі на небойових посадах. Хоча військо – величезний механізм з різними відділеннями, службами і підрозділами. Чому роботу військових на небойових посадах досі знецінюють?

Я вважаю, що на вершині всього справді піхотинець – це людина, заради якої працює логістика, працюють всі служби, які посилюють його роботу. Українське військо стоїть там, де тримає позицію піхотинець. Але щоб він там стояв, має існувати тил, який буде його забезпечувати, знаходити гроші, шити форму, возити їжу, працювати з дронами.

Звісно, я не скажу, що моя служба в медійному відділі – це те саме, що піхота. Це очевидно зовсім не те. І я не вимагаю від людей, щоб вони мені дякували за службу, коли я сама розумію, що нічого героїчного не роблю. Але і знецінювати це, називаючи "несправжньою службою" – це смішно, якщо чесно. Здається, це як і з жінками – люди намагаються дати раду своїй совісті і просто знецінюють опонента.

"Недбале ставлення до обороноздатності": що "Арі" думає про мобілізацію?

Коли жінки десь висловлюються щодо мобілізації, завжди знайдуться ті, хто скаже: "Вам легко казати, бо вас не мобілізовують". Однак ви – мобілізована військовослужбовиця, тому я не можу не запитати – як ставитеся до мобілізації, як оцінюєте її?

Я думаю, що мобілізація критично необхідна просто тому, що інакше у війську не вистачить людей. Хоча і є кричущі випадки насильної мобілізації, дуже помітно, як наративно підсилюються саме вони і абсолютно ігноруються випадки з нормальною перевіркою документів, адекватним ставленням, які є насправді більшістю.

Шкода, що ніхто не хоче брати відповідальність за це, бо мобілізація нічим не відрізняється від забезпечення підрозділів зброєю, ба більше – це навіть важливіше. І це те, чим держава має займатися системно. Зараз про це знову заговорили публічно, тож сподіваємось на системні покращення.

Те, що мобілізація перетворилася на тему табу і "гарячу картоплю", яку кожен відкидає від себе – це недбале ставлення до обороноздатності країни. Бо якщо люди не будуть лякатися самого слова "мобілізація", то це абсолютно всім спростить життя.

Навіть у мене на БЗВП я бачила людей, які хоч і потрапили до СБС, і будуть не в піхоті, але настільки лякалися, що іноді навіть говорити не могли. Вони не уявляли, як буде йти робота і служба. Перша думка – втекти. Це абсолютно не має сенсу, бо нащо набирати людей, якщо їх не втримаєш? Але набирати людей треба, тому з цим точно має хтось працювати. Та знову ж таки, рух в цей бік вже почався, тому настрій у мене оптимістичний.

До речі, те, що ви мобілізувалися, вплинуло на спілкування з цивільними чоловіками з вашого оточення?

Звісно, і це доволі смішно, бо моє ставлення до них абсолютно не змінилося – я як нормально спілкувалася, так і продовжувала.

Коли я сказала, що мобілізовуюсь, то реакція була кінематографічна. Хтось намагався мені розповісти про мій підрозділ щось, що я "не знаю", але це була неправда. Хтось затихав, не знаючи, що сказати, бо очевидно було соромно.

Більшості досі незручно в мене щось питати. Хоча, будьмо чесними, це прекрасний шанс знецінити – жінка, ще й на роботі в медійній службі. Можна розганяти, що "несправжня військова".

"Арі" на службі / Фото надане 24 Каналу

Є таке популярне твердження, що хто досі не пішов у військо, той вже і не піде за жодних обставин. Погоджуєтеся з цим?

Раніше, коли я тільки обрала посаду і чекала на БЗВП, то думала, що погоджуюсь. Мені тоді здавалося, що я прийду і там буде просто перекотиполе і кілька примусово мобілізованих. І я була шокована, що було багато людей, добровольців віком 30 – 35 років, і молодших, і старших.

Зараз, працюючи у відділенні комунікації, я бачу запит нашої авдиторії, він просто величезний. І я була цим приємно здивована. Наскільки я знаю, рекрутинг не займає великий відсоток у загальній мобілізації, але саме у 1-му Окремому центрі дещо інша ситуація. У нас підрозділ складається виключно з добровольців. І проблем з СЗЧ тут немає. Я думаю, що працює гарне ставлення до людей.

Звісно, інколи дратує, що людям треба пояснювати те, що вони не змогли зрозуміти за всі ці роки, але це на особистому рівні. Проте це працює і я рада, що залишилися шляхи залучення людей, через які вони усвідомлено йдуть у військо.

"Це критичне питання": що "Арі" радить жінкам, які хочуть іти у військо?

Серед людей, котрі зараз розглядають для себе військо, є й чимало жінок. Але багато з них бояться якраз упереджень і неналежного ставлення. Що можете порадити їм?

У мене був досвід співбесіди з бригадою, яка підходила мені за всіма параметрами, крім одного – там не дуже добре ставлення до жінок. І вже на службі я зрозуміла, що насправді – це критичне питання.

Тому я би радила ставити його одним із перших – як до рекрутера, так і до командира. Звісно, навіть якщо хтось розмито казатиме, що "у нас все добре", ви можете знайти відгуки військовослужбовиць. В ідеалі треба шукати відгуки з тієї структурної одиниці, куди збираєтеся іти ви, бо багато залежить не лише від командира бригади, але і від безпосереднього командування.

"Арі" / Фото надане 24 Каналу

Тому ідеальний варіант – знайти людину, котра розкаже, як все працює насправді й не обирати підрозділ, де немає дружнього ставлення до жінок.

Як би я не вірила в силу одиничного протесту проти системи, в армії це не варте того, щоб і так важку службу робити для себе нестерпною тим, що крім роботи треба ще відвойовувати своє право її виконувати.

Тож раджу одразу іти в підрозділи, які зарекомендували себе як ті, в яких жінкам комфортно проходити службу. Дуже сподіваюсь, що скоро так можна буде охарактеризувати усе військо.