“Якщо групові ідентичності дрібнішатимуть”: філософ Єрмоленко – про головне прокляття української історії

Володимир Єрмоленко
президент Українського ПЕН, філософ, публіцист, викладач Києво-Могилянської академії

(FB)

У мене є відчуття, що ми входимо в новий етап війни. У ньому внутрішня згуртованість стає не менш важливим чинником, ніж зовнішні дії проти ворога. І це стосується обох сторін.

Консолідація 2022 року була творчим “великим вибухом”, і навіть якщо вона поступово слабшала, заряд виплеску енергії був таким великим, що ми ще довго жили на інерції від цієї енергії.

Є відчуття, що ця інерція зараз згасає.

У ворога теж все не добре: заряд консолідації, спричениний пропагандою, ідеологією та насильством у 2022-му, також вичерпується.

У цьому контексті важливе питання не лише в тому, що хто кого перемагає на полі бою, а й в тому, у кого раніше почнуться процеси внутрішньої фрагментації і навіть внутрішнього саморозпаду.

У тираніях саморозпад — це стихійний процес: якщо він почався, його складно зупинити. Бо всередині суспільств нема субʼєктів, які можуть змінювати процеси. Тиранії значно більше будуються не на фанатизмі, а на фаталізмі; процеси, які запискає тиран, приймаються більшістю з фаталістичною покорою. Звідси – синдром “маленьких людей”.

У демократіях саморозпад – процес, на який громадяни мають вплив. Вони можуть його пришвидшувати чи уповільнювати. Вони можуть його переспрямовувати, і зупиняти, знаходячи нову енергію. Зазвичай це можуть робити вибори; коли виборів нема, це зробити складніше, але можливо.

Але: на відміну від тираній, саморозпад у демократіях може відбуватися швидше.

Ми поступово повторюємо ситуацію умовного 2018 року, коли суспільство розпадалося на все менші й менші громади і навіть громадочки; і внутрішня ідентичність цих громад – світоглядних, професійних, регіональних і т.д. – поступово ставила під ризик згуртованість цілісності. У мене є відчуття, що зараз відбувається те саме

Ми також маємо усвідомлювати, що кожен рік, кожен місяць навіть без виборів буде лише загострювати проблему. У демократіях сувереном є народ, але коли немає виборів, народ все менше має легітимний канал самовираження, і тому все більше ризик, що різні групи претендуватимуть на те, що вони виражають “волю народу”. І зʼявляється синдром “порожнього трону”: суверен ніби є, але насправді висловити свою волю він не може. Він мовчить, а за нього говорять інші

Ми багато говоримо про незламність, і це добре; але не менш уважно ми маємо говорити про свою крихкість. Часто ці речі є двома сторонами одного й того самого. І коли ми прагнемо вирішити одні проблеми, то варто постійно думати над тим, щоб не зашкодити і не створити інших проблем. І щоб групові ідентичності не дрібнішали і не ставили під сумнів ідентичність загальнонаціональну.

Якщо ми втратимо відчуття єдиного організму (хай навіть і з великими розбіжностями і конфліктами всередині), і якщо групові ідентичності дрібнішатимуть, ми можемо отримати війну всіх проти всіх – одне з ключових проклять української історії.

І тоді це буде шлях до поразки, а не до перемоги.

Читайте також:
Павло Казарін: Найбільшим викликом для України є не корупція, а мобілізація. Без неї країна ризикує припинити існування. ІНТЕРВ’Ю

<p>The post “Якщо групові ідентичності дрібнішатимуть”: філософ Єрмоленко – про головне прокляття української історії first appeared on Новинарня.</p>