Як українці називали один одного 100 років тому: вас це точно вразить

• Сто років тому українці використовували зменшувально-пестливі форми імен у повсякденному житті, а повні імена використовувались у церкві.
• У суспільстві панувала повага до старших, і до них зверталися на ім'я та по батькові, а діти до батьків – на "Ви".

Сто років тому українська мова в побуті була мелодійною, але водночас суворо ієрархічною в громаді. Спосіб звертання один до одного зазвичай залежав від близькості стосунків, статусу та місця проживання людей.

Детальніше про те, як українці називали один одного 100 років тому – розповіла генеалогічне товариство "Рідні".

Не пропустіть Це рідкісне українське прізвище вказує на слабкий характер людини

Як українці звертались один до одного століття тому?

На початку XX століття на сільських вулицях майже неможливо було почути сухі офіційні імена. Річ у тім, що у повсякденному житті панували лагідні, зменшувально-пестливі форми, тож замість звичної нам Катерини чи Степана сусіди гукали Катрю, Катрусю, Степанка або Стеця. Такі м'які звертання свідчили про близькі стосунки з людиною. Водночас за повним іменем зазвичай зверталися в церкві.

Однак для тогочасного українця повага до старших була непохитним законом. У сільській місцевості до літніх людей зверталися виключно на ім'я та по батькові, що підкреслювало їхній статус та життєвий досвід. Навіть у найтіснішому родинному колі панувала особлива етика. Так, діти часто зверталися до батьків на "Ви", використовуючи найтепліші слова – "татуньо", "неньо", "матуся" чи "дідуньо".

У колі друзів та добрих знайомих мовний етикет був не менш цікавим. Замість сучасних універсальних привітань, тоді частіше можна було почути шляхетне "добродію", "пане приятелю" або "братчику". У міському середовищі та серед інтелігенції вже тоді ставали популярними звертання "колего" чи "товаришу", але вони ще не мали того ідеологічного забарвлення, якого набули пізніше.

Як українці звертались один до одного 100 років тому / Фото Freepik

Людина в громаді завжди ідентифікувалася не лише за прізвищем, яке часто було лише формальністю для влади, а й за влучним вуличним прізвиськом. Якщо в селі було кілька Василів, їх розрізняли за професією чи характером. Так, з'являлися Василь Коваль, Буркун чи Мовчун, зауважує мовознавець Юліан Редько у своїй праці "Сучасні українські прізвища".

Якби ми могли підслухати розмову українців сторічної давнини, нас би вразило, наскільки тонко вони відчували межу між "своїм" та "чужим". Звернутися до незнайомої жінки як "жіночко" вважалося б нечуваним зухвальством. Натомість було заведено використовувати шанобливе звернення "господине" або "панянко".

Якими іменами називали дітей понад 100 років?

• За даними HuffPost, у 1924 році батьки дівчаток віддавали перевагу милозвучним та традиційним іменам. Абсолютними фаворитами були: Мері, Дороті, Гелен, Бетті, Маргарет, Рут, Вірджинія, Мілдред, Доріс, Френсіс, Елізабет, Евелін, Анна, Марі, Аліса, Жан, Марджорі, Ірен, Ширлі, Флоренція, Марта, Лоїс, Ліліан, Луїза та Роза.
• Водночас серед чоловічих імен переважали класичні варіанти, багато з яких залишаються в топах світових рейтингів і у XXI столітті: Роберт, Джон, Вільям, Джеймс, Чарльз, Джордж, Джозеф, Річард, Едвард, Дональд, Томас, Франк, Гарольд, Павло, Раймонд, Волтер, Джек, Генрі, Кеннет, Артур, Альберт, Гаррі, Ральф, Дейвід та Євген.