Як дискримінація стала системною вадою програми національної декарбонізації

13:12 25.05.2026

Автор МАРІЯ АРШИННІКОВА

Як дискримінація стала системною вадою програми національної декарбонізації 5 хв читати

Марія Аршиннікова, менеджерка з GR у ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"

 

У 2024 році "АрселорМіттал Кривий Ріг" (АМКР) — найбільше в Україні гірничо-металургійне підприємство — за власні викиди CO₂ сплатило трохи більше 122 млн грн екологічного податку.

Наступного року ця сума зросла до 180,9 млн грн. Разом — понад 303 млн.

Ці великі навіть за українськими мірками кошти надійшли до Державного фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації — інституції, створеної для фінансування зеленого переходу промисловості. Але отримати ці кошти на свої природоохоронні заходи компанія не може.

Причина полягає не у відсутності відповідних проєктів, вона суто формальна: кінцевий бенефіціарний власник компанії — іноземець. Саме цей критерій резидентства, закріплений у Порядку використання коштів Фонду, унеможливлює доступ до ресурсу Фонду.

Логіка рішень

Позиція держави спирається на два аргументи. Їх варто розглянути окремо, і обидва не витримують тестування.

1) ризик відтоку капіталу у вигляді дивідендів

 З 24 лютого 2022 року в Україні діє спеціальний валютний режим, запроваджений Постановою Правління НБУ № 18. Репатріація дивідендів нерезидентам обмежена жорсткими лімітами. Ризик відтоку капіталу вже є предметом окремого регуляторного режиму. Критерій кінцевого бенефіціарного власника (КБВ) у Порядку доступу до Фонду не вносить жодного додаткового захисного елементу — він лише дублює механізм, що вже діє.

Принцип пропорційності, на який послідовно закріплений у практиці Конституційного Суду України, вимагає, щоб обмежувальний захід не виходив за межі своєї мети. Критерій КБВ цьому принципу не відповідає: він обмежує доступ до фонду без досягнення будь-якої додаткової регуляторної мети понад ту, яку вже забезпечує режим НБУ.

2) наявність альтернативних джерел фінансування через материнські компанії

Теза про те, що підприємства з іноземними власниками "можуть отримати фінансування від материнських компаній", є гіпотетичною конструкцією, яка не відповідає реальності воєнного часу. Група ArcelorMittal з 2022 року вже надала криворізькому комбінату понад $1 млрд підтримки. Водночас негативна ринкова кон’юнктура — закриття ринку ЄС через CBAM, скорочення виробництва та персоналу, логістичні перепони, високі ціни на електроенергію  — не формують жодного стимулу для нарощування материнських капіталовкладень без відповідних державних інструментів ризик-шерінгу.

Приватний капітал не замінює публічно-правові зобов'язання держави. Державна програма декарбонізації, яка де-юре існує, але де-факто недоступна для великих  промислових платників, не є ефективним інструментом кліматичної політики. Це декларація.

Структурна аномалія в архітектурі фонду

Фонд декарбонізації у своїй нинішній конфігурації фінансує переважно малі проєкти: сонячні панелі на дахах підприємств, невеликі вітрові установки, відновлювальну генерацію для власних потреб.

За даними звіту АТ "Фонд декарбонізації України", станом на кінець 2025 року 30 із 56 профінансованих проєктів належали до категорії ВДЕ для власного споживання, 16 — до енергосервісних договорів. Максимальна сума одного кредиту обмежена 90 млн грн.

Середня вартість модернізації однієї металургійної установки відповідно до вимог BAT — становить 1 058,9 млн грн. Тобто, максимально можливе державне кредитування покриває менше 9% вартості одного проєкту в металургії. Водночас 70–80% промислових викидів країни зосереджені у великих підприємствах металургії, хімії та цементу. Малі відновлювальні проєкти не скорочують ці викиди. Тож системна декарбонізація вимагає системних інвестицій.

Міжнародний контекст, який не терпить зволікань

Директива ЄС 2010/75/ЄС (Директива про промислові викиди, IED) є обов'язковою для імплементації в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Україна транспонувала її вимоги Законом України "Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення" (№ 3855-IX від 16 липня 2024 р.). Для існуючих установок строк приведення у відповідність з вимогами BAT відраховується з моменту завершення або скасування воєнного стану.

Паралельно з 1 січня 2026 р. набув чинності Регламент ЄС 2023/956 — вуглецевий прикордонний механізм коригування (CBAM). Для українського сталеварного сектору, 88% виробництва якого припадає на повний металургійний цикл з вуглецеємністю близько 2,3 т CO₂ на тонну сталі, екомито означає додаткові витрати на рівні 60–90 доларів США на тонну експортованої продукції.

У 2026 році АМКР запланував 1,25 млн тонн експорту до ЄС — половину річного обсягу. Але через CBAM-витрати ці плани залишаться планами.

Звісно, Україна веде переговори з Єврокомісією щодо внесення змін до статті 30 Регламенту CBAM для надання особливих умов країнам-кандидатам. Ключовий аргумент у цих переговорах — наявність ефективного внутрішнього механізму вуглецевого ціноутворення.

Якщо державний механізм декарбонізації системно недоступний для основних промислових платників, підстав для поступок у Єврокомісії по CBAM немає. Позиція, що блокує доступ, підриває переговорну вагу України на одному з найбільш фінансово чутливих міжнародних треків.

Що саме потрібно змінити

Зміна, яка усуває проблему, технічно проста. Порядок використання коштів Фонду декарбонізації містить вимогу, щоб кінцеві бенефіціарні власники компанії були резидентами України. Цю вимогу доцільно замінити критерієм, що зосереджений на легітимних захисних цілях норми, а не на географічному походженні власника.

Наприклад: юридична особа, зареєстрована та провадить господарську діяльність на території України відповідно до законодавства України, є платником екологічного податку, та кінцеві бенефіціарні власники якої не є резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України або визнані державами-спонсорами тероризму.

Таке формулювання зберігає всі легітимні захисні функції норми. Воно відсікає саме ту категорію, яку законодавець мав на меті виключити. При цьому воно не дискримінує підприємства з іноземним капіталом, які є повноцінними платниками податків і значущими учасниками економіки України, лише за ознакою походження власника.

Висновок для державної політики

Принцип "забруднювач платить" функціонує як інструмент кліматичної політики лише тоді, коли підприємство, що генерує викиди і несе відповідні фіскальні витрати, має реальну можливість спрямувати частину цих коштів на структурне скорочення власного впливу на довкілля.

Якщо ж зв'язок між платником і механізмом підтримки розірваний адміністративним критерієм без самостійного регуляторного обґрунтування, сам принцип перетворюється на фіскальний інструмент без кліматичного ефекту.

Ефективна кліматична політика вимірюється не кількістю бенефіціарів, а сукупним скороченням викидів на гривню публічних витрат. Тож за цим критерієм чинна архітектура Фонду потребує перегляду.

Внесення точкових змін до Порядку використання коштів Фонду не є спонтанною поступкою іноземному бізнесу. Це умова того, щоб декарбонізація важкої промисловості в Україні відбувалась насправді, а не залишалась предметом звітності.