Два місяці хаосу: як війна Трампа проти Ірану затягується, б'є по всіх, але дає шанс Україні

• США та Ізраїль вже два місяці ведуть війну проти Ірану, яка впливає на світову економіку та політичну ситуацію.
• Україна активно підтримує США в цій війні, надаючи технологічну допомогу та експертів, що поліпшує її міжнародний імідж.

28 квітня пройде вже два місяці з початку дуже дивної війни США та Ізраїлю проти Ірану, в яку проти своєї волі були втягнуті десятки інших держав, а наслідки відчуває весь світ. І, видається, відчуватиме ще довго.

Про те, як змінився Близький Схід за два місяці, що на регіон і світ загалом чекає далі, розповідає 24 Канал. А розібратися в питанні нам допоміг сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень" Сергій Данилов.

Читайте також Трампа знову "попросили" припинити вогонь в Ірані, й він погодився

Що відбувається в Ірані та чому все йде шкереберть?

Війна проти Ірану, якби не була такою трагедією, мала б стати мемом. Або совами із серіалу Twin Peaks, тобто не тим, чим здається. У ній усе йде шкереберть. Бо терористичний режим релігійних фанатиків – безумовне зло, і його треба було знести. Але робити це потрібно було мудро та зважено. На жаль, ні те, ні інше не є чеснотами чинної адміністрації Білого дому, тому замість Epic Fury виходить Epic Fail.

Бо президент США поліз у саме пекло, нікого із союзників про це не повідомивши, а тепер ображається, що ніхто з них не хоче втручатися у розпочату ним війну. Крім Ізраїлю, який завжди за будь-яку "движуху" в регіоні.

Фактично нині саме Ізраїль – єдиний раціональний учасник цієї війни, адже він просто знищує свого затятого ворога, який мріяв про те саме. Натомість Трамп, який взагалі-то в цій конструкції зайвий, із грацією слона в крамничці ввійшов у режим "цинічного бариги".

У такий спосіб президент наймогутнішої країни світу намагається знайти бонуси для себе, але не знаходить, бо збільшення цін на нафту та кризи на ринку природного газу дає надприбутки американським компаніям, але видобуток радикально збільшити вони не здатні, а зростання цін на бензин на АЗС перетворює все це на електоральне самогубство.

Тому Трамп нині просто оголошує перемогу за перемогою та знімає санкції з Росії. Поки КВІР мінує Ормузьку протоку.

Трамп не втомився перемагати та не боїться про це говорити (постійно): дивіться відео

Насправді ж цілі США у війні не досягнуті, ба більше – світовий гегемон нині розв'язує проблему, якої два місяці до того просто не існувало в природі. Мовиться про блокаду Ормузької протоки, яка призвела до кризи на ринку вуглеводнів.

Чому Ормузька протока така важлива / інфографіка 24 Каналу

Але не лише про неї, бо насправді найгіршого сценарію, на щастя, вдалося уникнути й нафта нині не по 200 доларів, а лише стрибає в районі 100. Мовиться про кризу довіри союзників до США. Вочевидь нині ніхто з близькосхідних партнерів США більше не вважає американські гарантії безпеки в обмін на цілування в дупу (згідно з прямою мовою Трампа – 24 Канал), хабар літаком, обіцяні трильйони інвестицій та десятки мільярдів афілійованих родиною президента особам чимось надійним. І саме це є головним наслідком війни для США.

Водночас армія США дійсно проявила себе з найкращого боку, наочно продемонструвавши Росії та Китаю свої переваги. От тільки цього виявилось недостатньо. Без наземної операції Іран швидко не перемогти, а тактика блокади та економічного придушення, яка спрацювала, наприклад, з Японією під час Другої світової, конкретно проти Ірану не дає гарантій.

Бо на все це потрібен час. Якого в Трампа може і не бути. Бо на носі – мідтерми (проміжні вибори в США), а він нині має найгірші рейтинги за весь час. Від нього відвернулися навіть фанатики MAGA, а 21% американців, які півтора року тому голосували за нього, тепер шкодують про свій вибір.

Тому кожен зайвий день війни проти Ірану – це цвях у кришку гроба республіканців на осінніх виборах. Трамп, колись здійснивши рейдерське захоплення Республіканської партії, нині пожинає наслідки, бо вона міцно прив'язана до нього й асоціюється тепер лише з ним. Тому суперникам навіть не треба нічого робити (що вони й роблять) – Трамп сам себе закопує та вбиває шанси власної партії.

Чому Іран не піде на поступки?

Чинна влада Ірану, якою нині є Корпус вартових Ісламської Революції (КВІР – 24 Канал), це добре розуміє й тому поводиться зі світовим гегемоном максимально зухвало. Переговори про завершення війни або хоча б перемир'я стали буквально знущанням над американцями. Тому Трамп змушений вмикати своє знамените TACO та йти на поступки іранцям, оголошуючи все нові та нові дедлайни та перемир’я. Проте до реального порозуміння так само далеко.

Іран страждає, але, як не парадоксально, медійно переграє США, зумівши переконати світ у тому, що Трамп і вся американська армія стали маріонетками Ізраїлю.

На думку сходознавця Сергія Данилова, КВІР вважає, що час грає на них. І в їхній системі координат це може бути правдою.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

Режим припинення вогню дуже дивний. Є повідомлення про те, якщо до неділі сторони не погодяться не просто повернутися за стіл перемовин, а підписати угоду, то відновлюється бомбардування. Якби в Трампа був час, то водна блокада портів, експорту й імпорту Ірану призвела б до колапсу держави. Але чи є в Трампа час? Питання дискусійне. На нього тиснуть всередині країни, тиснуть партнери.

А в Ірані на Корпус ніхто тиснути не може. І вони, правляча хунта в Ірані, вважають, що в них є місяць – два, а в Трампа є тиждень – два. І Трамп це теж розуміє. І тому ймовірність відновлення бомбардувань, ракетно-бомбових ударів у Ірану достатньо висока. Це може супроводжуватися короткими періодами ударів знову й відновленням режиму припинення вогню.

Під ударами варто розуміти не знищення воєнної інфраструктури, бо банк цілей було фактично вибито за попередні два місяці. Тепер це будуть удари по цивільній інфраструктурі. І якщо раніше цим займався здебільшого Ізраїль, то нині вже Трамп погрожує знищити "цілу цивілізацію". Своїми заявами президент США нормалізує потенційні воєнні злочини – удари по цивільних об'єктах: мостах, електростанціях тощо. Бо рівно тим самим в Україні займається Росія, лідери якої отримали за ці дії ордери на арешт від МКС.

От тільки нові американські бомбардування та руйнації не можуть переконати КВІР скласти зброю. Бо припинення боротьби означатиме для Корпусу не лише ганьбу, але й втрату влади, а значить – фізичну смерть. Ці хлопці понад 40 років вбивали, а в січні 2026-го не побоялися розстріляти понад 30 тисяч своїх же громадян не для того, щоб нині скласти зброю та сказати: "Вибачте, трохи погарячкували".

Їм ніхто не пробачить, і припинення спротиву означатиме смерть. І режиму, і їхню власну. Тому КВІР продовжуватиме війну, не думаючи про можливі наслідки для свого народу. Це вже не ситуація зі старого анекдоту про сина алкоголіка, який менше їстиме, бо батька звільнили з роботи. Тут слабшого просто вб'ють.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

У КВІР екзистенційна мета збереження режиму. Частина з них є апокаліптичними фанатиками. Це правда, це реальність. І це треба розуміти. Вони не бояться. Ахмад Вахіді (голова КВІР – 24 Канал) не боїться. А він де-факто нині керує країною. І люди, які оточують його, ці чотири генерали, також. Тому вони вважають, що їхня ситуація виграшна. Вони можуть як пересидіти Трампа, так і витримати його бомбардування. Найголовніше для них – щоб збереглися ті, хто вийде на вулицю та розстрілюватиме протестувальників.

У перспективі це робить цілком імовірним сценарій деградації влади в Ірані та перетворення 90-мільйонної країни на Сирію після Арабської весни чи Ірак після повалення Саддама Хусейна. З мільйонами біженців, шаленою кризою, купою радикалів і війною всіх проти всіх. Але це буде потім. І КВІР так далеко не заглядає, маючи стратегію: "Ти помреш першим сьогодні, а я – завтра".

На Близькому Сході утвориться вакуум безпеки?

Натомість про це ще і як думають арабські сусіди Ірану. І дуже бояться такого сценарію. На думку Сергія Данилова, він не єдиний, але достатньо ймовірний.

Також експерт констатує наявність вакууму сили в регіоні. Адже США показали, що не можуть нікого захистити, ба більше, не надто цього й прагнуть.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

Всі почали задумуватися над альтернативами. Всі почали говорити, що американські військові бази – це не захист, а додаткова загроза. Почали казати, що попередня модель "нафта в обмін на безпеку" не зовсім працює або зовсім не працює. Ніхто до кінця від США не відмовиться в будь-якому випадку.

Експерт констатує ситуацію, коли в регіоні утворися такий собі безпековий вакуум. Це є великою загрозою, але також і можливістю.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

Всі хочуть додаткових гарантій, союзів, сил і засобів. Але є одна велика проблема. Так само, як і в Європі, так само на Близькому Сході. Хто на себе візьме відповідальність, фінансування і хто буде готовий виступати гарантом? Зараз якісь потуги в цьому напрямку демонструє Пакистан, який вже розмістив війська в Саудівській Аравії, зараз підписує угоду з Катаром. Але Пакистан, на мою думку, трошки стрибає вище голови. Але, тим не менше, насправді йде пошук нової конфігурації забезпечення безпеки на Близькому Сході.

Україна гучно заявляє про себе?

Нинішні події демонструють, що одній державі не під силу стати захисником для всіх. Для цього є різні обмеження. Хтось не тягне цю роль фізично, хтось ментально. Натомість варіант із форматом колективної безпеки може стати новим рішенням.

У цій історії з'являється місце для України. Наша держава за час війни проти Ірану дуже гучно заявила про себе. Президент Зеленський публічно підтримав народ Ірану в його боротьбі проти тиранії, а Україна офіційно заявила про бажання та можливості допомогти США (нині навіть готова надіслати свої бойові кораблі до Ормузу).

Американці в особі Трампа, який перед тим взагалі благав про допомогу, від неї публічно відмахнулися, але неофіційно прийняли. І мова не лише про дрони Merops – продукцію компанії Project Eagle колишнього топменеджера Google Еріка Шмідта, який нині працює на український оборонний сектор, а й систему виявлення дронів Sky Map та інші технологічні та експертні рішення. Усе це вже захищає американських військових від іранських дронів.

Також Україна направила свої групи експертів (за різними оцінками, від 200 до 220 людей) безпосередньо до країн Близького Сходу, які дуже постраждали від іранських дронів і неспроможності США. Згодом відбувся офіційний візит Володимира Зеленського на Близький Схід, під час якого були підписані меморандуми про співпрацю з основними гравцями в регіоні.

На думку Сергія Данилова, для України це однозначна історія успіху, що матиме стратегічні наслідки.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

Якщо дивитися на медійний дискурс, то він змінився не до кінця. Все одно пишуть не "війна Росії проти України", а "конфлікт", "українська криза", – це все залишається. Але тональність стала кращою і кількість публікацій про Україну різко зросла.

Варто зазначити, що Україна стала резидентом у регіоні не у 2026 році. І до цього в ЗМІ з’являлися повідомлення про таємні операції в Судані, Сирії та Лівії, а до того – в Афганістані (евакуація біженців з аеропорту у 2021-му та прикриття сил НАТО). Нині ж пазл склався й Україна в очах багатьох стала потужною силою, а головне – надійним партнером.

Сергій Данилов,

сходознавець, ​​заступник директора українського Think Tank "Центр близькосхідних досліджень"

Я можу говорити про зміну сприйняття України. Воно змінилося кардинально. Якщо Україна до 28 лютого цього року сприймалася у двох іпостасях – жертва, слабка жертва, яку, може, й шкода, але за жертву цинічні люди не вписуються. Слабка жертва – це найгірший образ. І другий образ, який був в Україні на Близькому Сході, – це маріонетка Сполучених Штатів. Так от ці два образи тепер зруйновано на Близькому Сході.

Україна представляється тепер не як американська маріонетка, а як суб'єкт, який самостійно приймає рішення. З одного боку. А з іншого боку, не як жертва, а як донор безпеки. Вийде там щось із нашої участі чи ні, вже не має значення. Про це мало хто напише, якщо взагалі напишуть. А от про те, що "Україна виявилася більшим другом, ніж ті, кого ми називали своїми друзями", – це пряма цитата дуже відомого і впливового саудівського публіциста – в істеблішменті, який приймає рішення, запам'ятають всі.

Дійсно, ця війна рано чи пізно завершиться. Її наслідки з нами на роки. Але й висновки також. А саме вони прокладають шлях у майбутнє і дають відповіді на риторичне питання Володимира Зеленського: "Трамп – два з половиною роки, а потім що?"