Дорослі експерименти: як Salesforce-експерт будує в Карпатах автономне екожитло з конопель

Юрій Ломпарт за освітою електромеханік. Із 17 років він цікавився сонячною енергетикою. Попри роботу в ІТ, цей інтерес його не полишив. Зараз він разом із дружиною будує в Карпатах екологічні будинки для себе і туристів. Там він втілює свої ідеї й експериментує з енергоавтономністю.

Юрій розповів DOU про купівлю землі у Карпатах, будівництво енергоавтономних будинків, утеплення стін коноплями і про те, як електромобіль може стати в пригоді на будівництві.

Ми з дружиною Іринкою

Невелике село на Львівщині

Я в ІТ пʼять років, працюю Salesforce Revenue Cloud Expert. Усе своє життя я жив у квартирах і завжди мріяв про будинок. У дружини ж усе навпаки: вона росла в будинку й хотіла переїхати у квартиру. Та сталося так, що ми захопились горами. Ми багато подорожували Карпатами, зупинялись у різних будиночках. У цих подорожах обоє зрозуміли, що хочемо жити ближче до природи, а отже — в будинку.

Бажання мати свій дім збіглося з бажанням інвестувати гроші. Зараз я молодий і можу заробляти, тому хочу забезпечити собі джерело доходу на старість. Я міркував так: навіть якщо ми просто купимо землю, а потім продамо, це вже буде інвестиція.

Якось ми поїхали на оглядовий майданчик у селі Рибник на Львівщині. Нам так сподобалась ця місцина, що ми вирішили шукати ділянку поблизу. І нам вдалося: зараз наша ділянка за одну хвилину ходьби звідти.

Рибник — невелике село. Та, на диво, соціалізуємося ми тут більше, ніж у Львові. Дружина потоваришувала із продавчинею з місцевого магазину. Магазин у селі — це як Google: усе дізнаєшся звідти. А нас у Рибнику називають блогерами, бо в нас є свій YouTube-канал. «Що там ті блогери, нормальні?» — питали в продавчині з магазину, нашої товаришки. Така пішла про нас слава по селі.

У селі, хочеш-не-хочеш, а мусиш спілкуватися, щоб щось знати. Коли нам був потрібен екскаватор, ми просто запитали в людей: «Хто в селі має екскаватор?» — «Та ж вуйко Ілько». Тепер ми вже знаємо людину з екскаватором. Взагалі, всі майстри в нас місцеві. Я думаю, що це вплинуло на те, як нас прийняли у селі. Якби ми привезли туди бригаду сторонніх будівельників, усе було б не так.

У селі Рибник

Як обрали ділянку і робили доїзд

Площа нашої ділянки — 12 соток. Ми заплатили близько $1075 за сотку. Це непогана ціна. Ми купили землю у лютому 2024 року. Погода тоді була жахлива: сніг танув, усе в болоті. Та це було найкращим моментом для ухвалення рішення, адже ми побачили, якою є дорога туди в найгіршу пору. А хороша дорога була важливим критерієм вибору. У нас легкове авто, і ми знали, що нам треба буде часто бути на місці, менеджити все і возити матеріали. Все ж нам довелося 70 метрів доїзду зробити самим.

Ще одним важливим критерієм було розміщення ділянки відносно природного руху сонця протягом дня. Я знав, що буду ставити сонячні панелі, а їх найкраще ставити на південній стороні.

Третій, але точно не менш важливий фактор, на який ми зважали, — це, звісно, краєвид.

Краєвиди поблизу нашої ділянки

Отож, ми мали просто голе поле. Варіант купити ділянку з будинком ми не розглядали, бо я знав, що хочу зробити все по-своєму. Після оформлення документів ми почали думати, що робити з усім цим далі. Нам порадили викликати землевпорядника, і це було слушно. Він згідно з координатами визначив точні межі ділянки.

В результаті вони зсунулись аж на вісім метрів. Уявіть собі: можна було побудувати паркан, почати роботи й з’ясувати, що наша земля взагалі не там. Ще одним клопотом на цьому ж етапі став колишній голова села. Він переконував нас, що ми будуємо на магістральній трубі водогону. Довелося їхати у водоканал. На щастя, труба виявилась далеко.

Після цього ми провели інтернет і зробили доїзд. По допомогу до сільради не зверталися, адже зазвичай такі запити розглядають довго, а нам хотілось починати будівництво вже зараз. Дорога обійшлася нам у 70 тисяч гривень.

Потім поставили паркан, бо мали конфлікт із туристами. До холодів у 2024 році ми встигли зробити септик — систему очищення стічних вод замість вигрібної ями.

Паралельно займались документацією: треба було отримати дозволи на будівництво декількох будинків.

Встановлюємо септик

Каркасні будинки, утеплені коноплями

Хоча все почалося з ідеї побудувати будинок лише для себе, згодом плани змінились. Обміркувавши, наскільки зараз люди зацікавлені у відпочинку в горах, ми вирішили зводити ще й будинки під здачу. Ми мали спеціальний фонд для інвестування і обирали серед різних інструментів — від ОВДП до крипти. Але, попри сумніви і страхи, вирішили вкластися саме в землю. Позиція дружини була вирішальною, адже вона так хотіла хатинку в горах, що віддала на будівництво всі заощадження, які накопичила ще до нашої зустрічі.

Взимку ми зайнялися плануванням. Треба було визначитися, скільки будівель буде на території, розрахувати площу для них і зробити все так, щоб забезпечити приватність у кожному будинку. Вирішили, що їх буде три.

Проєктував будинки я сам, адже мав досвід моделювання у SketchUp

Це було непросто: довелося враховувати багато факторів, як от відстань від сусідів, розміщення будівель та різні інтер’єрні рішення. Я радився з майстрами, а потім взяв консультацію архітектора. На диво, він мене похвалив. Згодом я залучив свого друга до проєктування деталей та комунікації з майстрами. Дружина ж паралельно займалась дизайном інтер’єру.

Наступної весни, 8 березня 2025 року, ми почали будувати те, що називаємо побутівкою. Це таке технічне приміщення, в якому ми врешті живемо. Вирішили почати будівництво з невеликої споруди, щоб у разі помилок менше витрачати на матеріали.

А зараз ми вже будуємо перший будинок. Наші будинки будуть каркасними. За такою технологією будинки зводять швидко із висушеної, термічно обробленої деревини. У нас же є доступ до свіжоспилу. Тому ми вирішили звернутися до досвіду предків — бойків. Багато їхніх хат тут стоять уже по сто років. Тож тепер ми будуємо з бруса, як робили бойки. А утеплюємо це все коноплями.

Каркас із бруса

Мене завжди дивувало от що: ми здебільшого будуємо із цегли — холодного матеріалу. Робимо в ній діри, щоб закласти комунікації, а потім це все утеплюємо. То я собі так подумав: чому б не спростити цей процес? Чому б одразу не закласти мережі у теплий матеріал? Під час цих роздумів я натрапив на інформацію про коноплебетон або ж костробетон і хотів спробувати його застосувати.

Суміш коноплебетону

Коноплебетон має хорошу теплоізоляцію, в ньому не заводяться шкідники чи пліснява. Будуючи з цього матеріалу, треба зважати на сезон: навесні ставити каркас, а влітку, коли найтепліша погода, вкладати коноплебетон, щоб він встиг висохнути. Така технологія не вимагає саме висушеної деревини, адже це мокрий процес. Виходить, що так ми можемо будувати зі свіжоспилу, який є на місці. До того ж, коноплебетон не горючий, і електричні кабелі можна прокласти без додаткового металорукава, який би був потрібен на голій деревині.

Металорукав коштує приблизно стільки ж, скільки і кабель. Тобто якщо кілометр кабелю коштує 17 тисяч гривень, то з рукавом — 34. Десь ми платимо дорожче за матеріал, але, застосовуючи правильні технічні рішення, іноді вдається цю ціну знизити. Утеплювач із конопель для даху вийшов на 30% дорожчим за звичайний. Незважаючи на це, ми намагаємося не відходити від нашої концепції екологічних будинків.

Утеплення коноплебетоном

Коноплебетон робиться із костриці — відходів від обробки конопель, які йдуть на пряжу, — змішаної з водою й вапном. Суміш вкладається в опалубку, трамбується, висихає і стає монолітною стіною. Це доволі тривалий процес. Майстри, правда, не дуже зраділи такому будівництву. Але ґазди схотіли таке, то мусять робити.

Коли ми починали роботу з коноплебетоном, до нас приїхав технолог. Навчив замішувати суміш і показав, як із нею працювати. За пару днів хлопці втягнулися, і їм навіть стало цікаво. Ми мали тоді кумедну історію на будівництві. До складу цієї суміші входить те, що технолог називає «п’ятим елементом». Так от, один із майстрів вирішив розгадати склад «п’ятого елемента» і скуштував його. Тоді гукає: «Юро, та ми й самі таке зможемо зробити! — каже. — Тут же гіпсу трішки, трішки вапна». А я йому: «Вуйку, що ви робите? Вас що, не вчили не тягти всього підряд до рота?» Такі мали цікавинки.

Vehicle-to-home у селі Рибник

Ще з цікавого: як ми «привозили» електроенергію на старті будівництва. Вся енергоавтономність починалася з електромобіля. Він перетворився на такий собі павербанк для будинку.

Електромобілем з причепом ми возили пісок і щебінь

Мій автомобіль не підтримує заводські рішення, які можуть одразу видавати 220 В, тому я вирішив зробити це сам. Щось погуглив, щось разочок спалив і врешті зміг поставити в авто спеціальний інвертор, який видає 220 В. Ми приїжджали на ділянку і розкладали там подовжувачі. Туди хлопці підключали свої інструменти. Тобто ми доставляли автівкою електроенергію туди, де її не було. До речі, так само ми живили хату батьків під час тривалих відключень світла.

Іноді ми могли зарядитись у сусіда або в батьків. До батьків їхати 90 кілометрів. Тобто 90 кілометрів туди, цілий день роботи бригади, 90 кілометрів назад, і це коштувало 200 гривень. Ця концепція називається Vehicle-to-home. Зараз я навчаюся в аспірантурі Національного університету «Львівська політехніка», і концепція Vehicle-to-home є частиною моєї дисертації на тему «Енергоформуюче керування енергетично-тяговою системою електромобіля». Ідея в тому, щоб використовувати електромобіль і будинок як єдину енергетичну систему.

Дорослі експерименти з сонячною енергетикою

Усе, що стосується альтернативних джерел енергії, мене цікавило ще з підліткових років. Сонячною енергетикою я горів з давніх-давен. За освітою я електромеханік, а свій трудовий шлях у цій сфері розпочав із 17 років. У той час я міг дозволити собі купити маленьку панельку для експериментів. А зараз у мене 72 панелі на 32 кВт потужності, які обійшлися нам приблизно у $7000. Те, що я роблю зараз, я називаю дорослими експериментами.

Монтаж сонячних панелей

Ми вже змонтували панелі на 11 кВт і велику акумуляторну батарею на 110 кВт*год. Для порівняння, це втричі більше, ніж батарея у моєму електромобілі. Акумулятора такої місткості має вистачити, щоб мінімум три дні три будинки заживити без додаткової генерації. Місткість акумулятора залежала ще й від того, скільки грошей я готовий був на це витратити. Акумулятор обійшовся нам у $4000, додаткове обладнання — ще $1000. Оскільки літієві акумулятори можуть бути небезпечними, все це довелося винести в окрему шафу із житлового приміщення. На це пішло багато часу і грошей. Я збирав і налаштовував усе це сам, тому витрати на роботу не рахую.

Електростанція обійшлася нам у $16 000. Ще близько $3000 треба буде, щоб завершити всі роботи з нею. Для нас це теж свого роду інвестиція, адже ми вклали гроші й більше не переймаємося зростанням цін на електроенергію чи пальне.

Монтаж сонячних панелей

Спочатку ми взагалі не планували підключатися до електромережі, хотіли бути повністю автономними. Ми прожили так першу важку зиму і вирішили, що треба мати альтернативне джерело живлення. Ставити генератор у горах не метчилося з концепцією екологічності. Тому ми все ж вирішили під’єднатись до мережі. Так ми і матимемо альтернативу, і зможемо віддавати надлишки згенерованої енергії.

Експерименти, що не вдалися

Не всі мої «дорослі експерименти» пройшли вдало. Так, ідея Solar Roof — даху із сонячних панелей — народилася з думки, що панелі — це ж уже і є площина, а отже, майже дах. Здавалося, що залишилося зробити лише стики. Насправді така технологія вже існує. Такий підхід використовують на промислових об’єктах велетенської площі. Ми ж намагались відтворити це на меншій площі і з доступних матеріалів.

По-перше, це було важко зробити технічно. Особливо зважаючи на те, що це ще й робота з деревом, де 5 сантиметрів — це іноді насправді 5,2 сантиметра або 4,8 сантиметра. По-друге, доступних матеріалів для стиків і виведення води з-під панелей не було. По-третє, якби довелося замінювати панелі, то немає гарантії, що нові не були б, наприклад, на декілька міліметрів меншими. Solar Roof виявився просто економічно недоцільним, і ми вирішили зупинитись. Експеримент закінчився тим, що ми просто поставили дах, а потім знов панелі.

Ще якось ми навішали так багато акумуляторів, що просів фундамент і довелось його укріплювати. А ще був експеримент із сонячним колектором (пристроєм, який перетворює сонячну енергію на теплову і може забезпечувати будинок опаленням і гарячою водою, — Ред.). Я точно знав, що хочу це зробити. Виявилося, що, на відміну від панелей, які у похмуру погоду генерують хоч щось, колектор не генерує взагалі нічого. У період з осені до початку весни це заморожені гроші.

Я знав і розумів, що ми йдемо на ризик. Але я люблю експериментувати і втілювати ідеї, які в мене були колись. Я зробив сонячний колектор, витратив 50 тисяч гривень, а він не працює так, як я очікував. І тепер я знаю, що він працює по-іншому, і можу передати ці знання далі.

Такий вигляд має ділянка

Скільки коштує будівництво

На будівництво ми витратили $70 000 і плануємо витратити ще стільки ж. Багато пішло на електростанцію та енергоавтономність — $16 000. Також багато грошей потрібно було вкласти у комунікації.

Виявилося, що на будівництво потрібно більше часу і грошей, ніж ми планували спочатку. Фултайм-робота, аспірантура, будівництво, а зараз ще й ремонт — тепер я дуже мало сплю. До того ж скоро ми чекаємо на нашу донечку, тож темп життя зараз шалений. Проте бачити, як усе розвивається, як мої ідеї втілюються в життя, — це так захопливо!

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU