"Донька інколи боїться мене"․ Чому військові стають агресивними після фронту і як з цим боротись

• Максим Іванченко, бойовий медик, страждає на ПТСР після бою під Бахмутом, що змінив його психічний стан і викликав агресію та проблеми з контролем гніву.
• Клінічний психолог Володимир Багненко пояснює, що підвищена дратівливість та агресія у військових після фронту є нормальними реакціями психіки на стрес, і важливо працювати над стабілізацією та розпізнаванням тригерів.

Бій під Бахмутом назавжди змінив Максима Іванченка – бойового медика. Там, в оточенні "вагнерівців", він втратив побратима, а згодом помітив, що більше не може реагувати так, як раніше: спить по кілька годин, спалахує як сірник і часом просто не впізнає себе. Військовий боявся, що може комусь нашкодити, тому звернувся до психіатра. Йому діагностували ПТСР.

Максим лікується вже два роки, але значних покращень немає. Йому важко перебувати серед людей, агресію можуть викликати необачні питання цивільних, а вдома напружена ситуація – дружина не завжди розуміє його стан, а маленька донька взагалі боїться тата.

У рамках проєкту "Війна. Любов і терапія" спеціально для 24 Каналу Максим Іванченко відверто розповів, що викликає в нього агресію та як він з цим живе. Водночас клінічний психолог Володимир Багненко пояснив, чому військові після фронту стають більш агресивними та як рідним не погіршити їхній стан.

Важливо "А в мене немає татка": як пояснити дитині, що її батько на війні та що допоможе пережити розлуку

"Після цього почалися проблеми з психікою": про день, який все змінив

Максим Іванченко повернувся до війська у квітні 2022 року. Раніше він три роки працював на фронті бойовим медиком, а після цього взяв паузу. Спочатку підрозділ Максима займався охороною військового командування та перебував здебільшого у тилу. А з 2023 року почав їздити на ротації на схід. Один із виїздів Максим ніколи не забуде.

7 лютого 2023 року підрозділ відправився на завдання до Бахмута. Завданням було утримати посадку разом із бійцями тероборони. Проте останні відступили через 6 годин від початку бою. Тоді Максим зрозумів: "вагнерівці" вже просочилися в посадку, і її треба утримати своїми силами, інакше – відкриється фланг.

Тож удвох з іншим бойовим медиком вони залишилися тримати посадку в повному оточенні. Вони буквально перекидувалися гранатами з "вагнерівцями", а з усіх сторін по них вели вогонь.

Я до цього був у боях, а ось мій побратим – ні. Це був його перший бойовий вихід. У мене залишилася буквально одна граната, декілька магазинів з боєкомплектом, і переляканий побратим, який взагалі не знав, що йому робити. Я довго намагався привести його до тями, але він був у ступорі,
– пригадав військовий.

Тоді Максим зрозумів, що треба спробувати відійти на позицію позаду. Як виявилося, інші хлопці виїхали на допомогу в цю посадку, але не знали, що Максим і його побратим досі там. Тож коли вони намагалися прорватися, їх сприйняли за ворога і відкрили вогонь. Коли вже Максиму вдалося прорватися до суміжного окопу, де були його побратими, разом вони вели бій до вечора. На жаль, інший бойовий медик загинув.

Підкріплення не могло прийти їм на допомогу, тож бійці отримали наказ відходити. При цьому силами підрозділу вони "поклали" там понад сто "вагнерівців". А через два тижні змогли відбити ці позиції, хоча довелося дуже важко. Там Максим втратив побратимів і командира, тіло якого так і не знайшли.

"Після цього в мене почалися проблеми з психікою. Я звернувся до психіатра, і мені діагностували посттравматичний стресовий розлад", – поділився військовий.

Українські військові / Ілюстративне фото, Getty Images

"Я не міг себе контролювати": про конфлікт у психіатричній лікарні

Звернутися до лікаря Максима спонукали проблеми зі сном та контролем гніву. Він дуже швидко ставав агресивним, і це створювало проблеми з побратимами та командуванням.

"Я спав по 3 – 4 години на добу, почав ловити панічні атаки або впадати в ступор. Мені стало дуже важко взагалі перебувати серед людей. Група, у якій більше ніж 2 – 3 людини, – це вже все. Я дуже сильно напружуюся. У цивільному житті це просто жах. Користування громадським транспортом для мене як тортури", – розповів військовий.

Тригером, зізнався Максим, стають переважно питання, пов'язані з війною, зокрема розповіді про ТЦК і ухилянтів, але бувають дуже різні ситуації.

"Я просто втрачаю контроль над собою і нічого не можу з цим зробити. Це почало мене лякати. Я боявся, що в якийсь момент можу комусь нашкодити", – поділився Максим.

Одна з таких ситуацій сталася під час його перебування в психіатричній лікарні у 2024 році. Військовим поставили телевізори та PlayStation, щоб можна було пограти, і Максим привіз з дому свій Xbox. Хлопці знали, що це його, але коли Максим прийшов пограти – його Xbox там вже не було.

Ввечері приїхала поліція, прийняла заяву, але винуватця шукати не поспішала – сказали чекати слідчо-оперативну групу. Тоді Максим вирішив, що шукатиме сам, адже мав "підозрюваного". Він знайшов захований Xbox під сходами.

Я взяв ніж і всю ніч просидів з ним там, де знайшов Xbox – чекав їх. Санітарки намагалися мене заспокоїти, забрати у мене ніж, але я просто був на такому підриві, що взагалі не міг себе контролювати. Потім все ж таки віддав дівчатам ніж, але просидів біля того Xbox до 5 ранку, не чіпаючи його,
– розповів військовий.

Найбільше його злила безпорадність, бо ніхто не хотів з'ясовувати ситуацію. У висновку йому довелося просто відмовитися від заяви, бо це нагадування постійно тригерило його.

"Інколи здається, що я бачу своїх побратимів": про складність лікування

Найскладніше у випадку Максима те, що він елементарно не може пролікуватися до кінця. Він продовжує служити й відчуває відповідальність за здоров'я військових. Зокрема, через це він і опинився в психіатричній лікарні.

Річ у тім, що 29 грудня 2023 року військовий був на Лук'янівці в Києві, коли туди прилетіла ракета. Це була одна з наймасштабніших ракетних атак по Україні. Лише в Києві зафіксували понад 30 загиблих, і Максим був в епіцентрі цього жаху. Поруч із ним уламком поранило чоловіка. Військовий затягнув його в метро, надав першу допомогу, передав медикам і тільки тоді зрозумів, що його зачепило ударною хвилею. Максиму діагностували акубаротравму.

Довідка. Акубаротравма – це контузія, яка спричинена вибуховою хвилею. Цієї травми фізично не видно, однак людина страждає від неї. Також можуть бути головні болі, запаморочення, втрата слуху та зору.

З кожним днем Максиму ставало дедалі гірше. Попри все, 4 січня він поїхав на фронт.

Я тоді вийшов на позицію, і там мене повністю "рознесло". Я просто не зміг зібратися – був у ступорі й нічого не міг робити. Будь-який приліт – і від мене просто жодної користі. Я провів там понад добу, і хлопці винесли мене, бо я не міг ходити,
– розповів Максим.

Ці події погіршили його стан. Він вже два роки постійно лікується, але значних покращень немає. Зараз Максим чекає на проходження ВЛК, щоб йому підтвердили статус обмежено придатного. Військовий зізнався, що йому досі сняться кошмари про оточення в Бахмуті.

"Інколи мені здається, що я бачу своїх побратимів, яких вже немає. Я завжди намагаюся ходити в навушниках, куди б я не йшов, бо буває таке, що мені чується, ніби мене хтось кличе. І це лякає", – поділився військовий.

Максим Іванченко викладає поліціянтам основи першої медичної допомоги / Фото надане 24 Каналу

"Донька боїться мене": про реакцію родини на поведінку Максима

Після подій в Бахмуті Максим остаточно припинив спілкування з родичами, зокрема через їхні питання та розмови про війну, які не міг витримати. Найважче, зізнався військовий, з дружиною та донькою, хоча він їх дуже любить.

"Дружина багато в чому мене підтримувала, але в деяких моментах вона просто не розуміє мою поведінку. І я, чесно кажучи, також інколи не розумію, чому я так поводжуся. Вона може мені щось сказати, а я просто спалахую як сірник, і починаю на неї кричати. Хоча я її дуже люблю. Тому все це дуже важко", – поділився військовий.

Коли їхня донька була маленькою, то плакала, як і всі діти. Але після "пакету" контузій на фронті Максим був вразливий до дитячого крику, а дружина не могла зрозуміти цього. Тому вони часто сварилися. Зараз, коли дівчинка підросла, все трохи покращилося, але вона трохи боїться Максима.

"Інколи вона боїться мене через те, що бачила, як я кричу на дружину, бачила мою агресію", – пояснив військовий.

Щоб заспокоїтися вдома, Максим вишиває. Це допомагає йому відключити емоції – і через кілька годин він почувається краще. Також допомагають прогулянки до лісу, де немає людей.

Максим вишиває килими, щоби заспокоїтися / Фото надані 24 Каналу

"Є 4 реакції": психолог пояснив, що відбувається з психікою після фронту

Клінічний психолог Володимир Багненко пояснив, що нервова система людини, зіштовхуючись з небезпекою, реагує на неї, незалежно від того, чи хоче цього людина. Зазвичай опісля наступає період розслаблення, коли стресова ситуація переростає в досвід. Проте військовий на фронті постійно в напрузі, і його нервова система реагує через боротьбу.

Є чотири основні реакції психіки:

• бий – коли домінує дратівливість або агресія;
• біжи – коли домінує тривога або метушливість;
• замри – коли людина відключається;
• прилаштування – коли поступливість є надмірною.

Ці реакції автоматичні та спрямовані на виживання. Останні дослідження показують, що спочатку людина намагається боротися або тікати. Якщо це не допомагає, тоді вона завмирає. Утім, реакція залежить і від того, як раніше людина діяла в стресових ситуаціях, адже тіло запам'ятовує їх і звикає так реагувати.

Підвищена дратівливість – це одна з форм реакції боротьби, яка виникає задля безпеки. Включається підвищена чутливість до сигналів загрози, й навіть нейтральні ситуації можуть сприйматися як небезпечні. Але також варто зазначити, що гіперзбудження і дратівливість є одними із симптомів ПТСР, розповів психолог.

Чому одна людина стає більш дратівливою, ніж інша – залежить від багатьох факторів. Зокрема, від особистого ресурсу, чи справляється людина зі стресом загалом, чи має підтримку та можливість відновитися тощо.

Клінічний психолог Володимир Багненко / Фото з інстаграму

Підвищена дратівливість після фронту є типовою реакцією нервової системи на тривалу загрозу життя; вона пов’язана з гіперпильністю, виснаженням регуляції емоцій, моральною травмою, труднощами переходу до цивільного середовища та накопиченим стресом.

Нервова система людини, що потрапляє на фронт, діє як сигналізація, що в будь-який момент готова сповістити про небезпеку, і повернення назад не змінює цього – людина продовжує бути в стані готовності.

"Мозок не перемикається одразу. Людина вийшла з війни в цивільний світ, але війна з неї – ні. Цивільне середовище здається повільним і нелогічним. Знижується терпимість до невизначеності та хаосу через неї. З'являється потреба у контролі. Дратівливість і різкість – це продовження бойової ефективності, але в іншому контексті. Тобто, людина постійно готова до загрози та швидко приймає рішення", – пояснив психолог.

Проте в цивільному житті така поведінка може заважати. Наприклад, військовий з родиною приїхав на пікнік. Він просканував периметр, оцінив загрози, проте дитина, граючись, вийшла за межі цього периметра. Тоді він кинеться "рятувати" дитину, хоча це може бути просто сонячна галявина за межами цього периметру. Такі ситуації можуть викликати дратівливість у військового і конфлікти в родині.

"Не діагноз на все життя": як боротися з надмірною агресією?

З такими станами можна і потрібно працювати, наголосив психолог. Військовий має розуміти, що це не діагноз на все життя й абсолютно реально зменшити цю дратівливість і навчитися нових реакцій. Важливо працювати над стабілізацією та розпізнаванням тригерів – зрозуміти, що саме запускає цю реакцію.

Проте це системна робота і бажано комплексний підхід: залучення психіатра, психолога, психотерапевта, фізіотерапевта. Одна техніка не допоможе. Треба вчитися стабілізувати тіло та працювати над собою.

"Крім того, найімовірніше будуть якісь спогади про війну, про загиблих побратимів, про біль, який людина пережила, про несправедливість. Дуже багато всього буде виникати одночасно. І все це треба розплутувати, з усім працювати", – зауважив Володимир Багненко.

"Під час агресії – говорити коротко": головні кроки для рідних

Рідним і близьким військового, що переживає такий стан, дуже важливо не сприймати це у свій бік. Дратівливість або агресія може бути симптомом ПТСР, реакцією, а не ставленням до іншої людини.

"Загалом, стосунки між людьми – це велика окрема тема. Наприклад, якщо стосунки були не напруженими до війни, то це тільки більше проявиться. Війна більше проявляє те, що вже було. Дуже важливо будувати теплий, безпечний контакт, у якому буде підтримка. Тоді ця проблема буде просто однією з речей, над якою сім'я працює", – сказав психолог.

Якщо людина вже в агресії, то потрібно говорити коротко і просто, адже у стані напруги складна мова не сприймається. Треба дати людині простір, щоб відійти та охолонути. Відкласти складні розмови та зберігати спокійний тон у відповідь на агресію.

Важливо підтримувати, зокрема, і партнерів військових, які теж перебувають у стані підвищеної напруги, щоби вони не залишалися наодинці зі своїми питаннями, проблемами. А якщо в сім'ї є діти – потрібно говорити й пояснювати їм, що відбувається. Водночас не толеруючи насилля або агресію.

"Тут немає простих відповідей. Усе дуже індивідуально, і важливо надавати комплексну оцінку ситуації для кожної сім'ї. Потрібна підтримка – ось що важливо", – підкреслив психолог.

Найпоширеніші помилки, які можуть погіршити стан військового

Є багато помилок, яких можуть припуститися близькі та погіршити стан військового. Насамперед важливо розібратись, які зміни стаються з військовим після фронту. Також важливо вміти будувати безпечний контакт та комунікувати. Не варто вдаватись до таких речей:

• питати про фронт: "Що там, коли закінчиться війна?";
• відповідати агресією на агресію;
• знецінювати переживання: "Заспокойся, все буде добре";
• вимагати, щоби все було як раніше;
• вимагати пояснень в моменті, коли людину накриває агресія;
• порівнювати з іншими;
• перевиховувати та розповідати, як правильно;
• уникати розмов;
• стигматизувати, соромити: "З тобою щось не так";
• вимагати швидких змін – їх точно не буде.

"Ще одна помилка – не піклуватися про себе, забувати про власний стан. Чим більше ти виснажена або виснажений, тим більше починаєш різко реагувати на таку ж різкість. Найчастіше ці помилки виникають не через те, що людині все одно, а просто через виснаження, безсилля і нерозуміння", – підсумував психолог.

Агресія після фронту – це не про "злий характер" і не про небажання стримуватися. Це одна з реакцій психіки на досвід, у якому людина щодня боролася за життя – своє і чужі. Вона може лякати й самих військових, і їхніх близьких, руйнувати стосунки та віддаляти одне від одного.

Але з цим станом можна працювати – якщо є розуміння, підтримка і час. І саме цього сьогодні потребують тисячі людей, які, повертаючись з війни, забирають її частинку із собою.

Відверте звернення Максима до цивільних

"Не треба питати військових: "Що там було – розкажи?". Людина, яка багато бачила, не зможе самостійно це розповідати. Вона не захоче про це говорити.

Мені важко навіть психологу розповісти, що я бачив. Мені важко згадувати, як я збирав руки-ноги побратимів. Мені важко розповідати цивільним, як я тампонував хлопців, щоб зупинити кровотечу. Не треба лізти мені в душу, якщо ви до цього не готові. Ви все одно не зрозумієте. Цивільна людина не зможе зрозуміти військового, як би не хотіла".