Чому поляки не люблять українців? Розбір реальних причин суперечок між двома країнами

Те, що ставлення поляків до України та українців погіршується, вже кілька років очевидно навіть тим, хто не слідкує за міждержавними відносинами.

Окрім персональних вражень, а також новин про політичні та суспільні проблеми, це підтверджує також соціологія. За даними опитувань 2026 року, українці увійшли до переліку націй, до яких поляки ставляться найгірше – більше негативу, ніж українці, викликають лише роми, білоруси та росіяни.

Причин цього – відразу кілька, і не всі вони залежать від Києва та Варшави.

Про це "Європейська правда" поговорила з польським колегою Міхалом Потоцьким, політоглядачем видання Dziennik Gazeta Prawna, і ми запрошуємо вас подивитися цю розмову у відеоформаті або прочитати на сайті.

Для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували виклад позиції польського експерта у текстовому вигляді, від першої особи.

Чи багато поляків добре ставляться до українців

Серед поляків, звісно ж, є багато тих, хто добре ставиться до України.

Так, у медіа потрапляють новини про погане ставлення. Але як кажуть – найліпше чути тих, хто кричить, а тих, хто мовчить, може бути не помітно. Тому якщо орієнтуватися на коментарі в соцмережах, то враження від суспільного ставлення до українців буде викривленим.

Точнішу картину дають соцопитування. Найцікавіше з них робить польський соціологічний центр CBOS; його унікальність у тому, що вони ще з 1990-х років ставлять полякам незмінне запитання про їхні погляди на представників інших національностей.

Це дає змогу простежити динаміку і зрозуміти, що саме впливає на ставлення до українців.

В останньому дослідженні за 2026 рік про симпатію до українців кажуть 29% поляків.

Це небагато.

І це суттєво менше, ніж у 2023 році, коли було 51% тих, хто казав про позитивне ставлення до українців. Це означає, що цей "ефект російського вторгнення" вичерпався, і настрої поляків повернулися до вихідних значень.

Ці коливання відбуваються не вперше.

Ми ще з 90-х бачимо, що завжди такі карколомні події на певний час підвищують симпатії до українців у Польщі. Помаранчева революція, Євро-2012, потім Революція гідності і врешті-решт – повномасштабне вторгнення позитивно впливали на ставлення до українців.

Але щоразу за 2-3 років це ставлення поверталося до гіршого рівня.

Але якщо дивитися на картину з початку 90-х, то зараз, попри всі проблеми, ставлення набагато краще, ніж це було у вже далекому минулому.

І загалом, якщо взяти довготерміновий період, то тенденція позитивна. Але, на жаль, у короткотерміновому періоді – негативна.

Принаймні, поляки вже вивчили, що за східним кордоном немає якоїсь однорідної маси. До прикладу, в 90-х у новинах часто звучала така фраза, як "громадянин СНД", що "об'єднувала" усіх – українців, білорусів, литовців, росіян тощо, і не було цікавості зрозуміти, хто є хто. Всіх хибно сприймали як "громадян СНД". Певний час навіть поліція, якщо когось затримувала, то часом не робила відмінності – бо бачила радянські документи, і хто знає, громадянином якої конкретно країни є той затриманий.

Це, звісно, вже змінилося.

Але найсильнішим поштовхом до змін був 2004 рік, Помаранчева революція.

"Нелюбов до українців" перетворилася на "нормальність"

Зараз 29% поляків позитивно ставляться до українців, але це не означає, що 71% мають негативне ставлення.

Про негатив кажуть 43%. Решта мають нейтральне або невизначене ставлення.

Тобто можна сказати, що 57% поляків не мають негативного ставлення до українців.

Бо нейтральне ставлення – це також непогано насправді. Якщо я ставлюся до когось нейтрально – це означає, що в мене немає претензій. Не обов’язково когось любити – головне, щоб не було проблем.

Але, на жаль, за останні роки багато поляків, які раніше говорили про симпатії до українців, переходять у табір нейтральних, а ті, хто були нейтральними – до негативних.

Інша річ, що у 2022-23 роках, коли був пік симпатій, опитування насправді могли не відбивати реальну картину ставлення поляків до українців. Бо тоді вважалося недобре визнавати, що ти маєш негативне ставлення до українців.

А тепер казати, що ти проти України – цілком нормальна річ.

Тепер є політики, які це кажуть відверто, і це легітимізує негативне ставлення в публічному просторі.

І чим далі – тим більш легітимною ця думка стає у Польщі.

Треба зауважити, що в останні роки погіршилося ставлення до всіх іноземців. Це – проблема не лише українців.

Поляки стали гірше ставитися навіть до тих, до кого традиційно ставляться дуже позитивно – а це, наприклад, італійці (у 2024-му 63% заявляли про симпатію, у 2026 лишилося 58%) або чехи (було 61%, тепер 55%).

Однак попри падіння, італійці та чехи лишилися лідерами симпатій, а українці впали.

Серед понад 20 національностей, щодо яких у Польщі проходить опитування, українці – внизу списку.

Більше негативу, ніж до українців, є лише до білорусів, ромів та росіян.

За балансом позитив-негатив до тих, хто для поляків є гіршим за українців, додаються ще євреї.

Головні причини погіршення відносин

Є кілька причин, кому ставлення до українців у Польщі погіршується.

Частина з них не пов’язані з Україною. Ми маємо глобальну тенденцію недовіри поляків до усіх інших національностей.

Одна з причин – те, що у Польщі за останні п’ять років суттєво зросла кількість іноземців на ринку праці, що спричинило спалах антимігрантських настроїв і у суспільстві, і серед політиків.

По-друге, у Польщі помітним є вплив Дональда Трампа, особливо на виборців правих партій. Трамп відверто висловлює антимігрантські заклики, закликає до депортацій тощо – тобто каже те, що донедавна звучало лише від маргіналів політичної сцени. А тепер це звучить від чинного президента США, головного героя польських правих і головного союзника партії "Право і справедливість".

Тобто люди відчувають, що навіть ксенофобські заклики, негатив до інших національностей – все це тепер можна відверто висловлювати.

Третя причина – внутрішньополітична. Загалом польська політична сцена зміщена правіше від центру, і головна конкуренція під час виборів йде за голоси правих, за націоналістів, за консерваторів.

Ми побачили це під час президентських виборів 2025 року, коли саме виборці націоналіста Славоміра Менцена вирішили, хто стане президентом. Вони могли або підтримати Кароля Навроцького, або не піти на вибори на другий тур взагалі, і тоді Навроцький міг зазнати поразки – і вони обрали перший варіант. Так Навроцький став президентом.

Тому ще під час кампанії, розуміючи, що це може статися, всі кандидати почали зміщуватися в бік антимігрантської політики. А оскільки в Польщі більшість мігрантів – це українці, то паливом для риторики правих партій стали антиукраїнські настрої. Їхня мета була просто конвертувати цю риторику у голоси.

Четверта причина – економічна ситуація в Польщі, а передусім висока інфляція 2022-24 років. Для уряду завжди найпростіше сказати, що за економічні проблеми відповідають інші люди. Тим більше, що це мало ґрунт: інфляція була значною мірою пов’язана з "революцією" у постачанні енергоносіїв, коли більшість країн ЄС відмовилися від російської енергії, і це збіглося зі зростанням світових цін на нафту і газ.

Влада навіть придумала термін "путінфляція".

Але для пересічного споживача те, що зростання цін викликане війною, має також інший висновок. Це означає, що війну треба будь-що закінчити. А найпростіший шлях закінчити російську війну – це щоб Україна капітулювала.

П’ята причина – це погіршення польсько-українських відносин.

Нам не вдалося використати 2022 рік та ентузіазм у підтримці України, ентузіазм щодо спроможності українців захищати себе, для перебудови відносин. Ми не змогли інституціоналізувати зміни 2022 року і збудувати щось на кшталт німецько-французької співпраці.

Мені відомо, що вже був проєкт цього рішення, яке мало це на меті, яке створювало постійний механізм консультацій. Але Варшава його затримала, бо почалася "пригода" з українським зерном на кордоні, і рішення про поліпшення відносин вже були не на часі.

А після зернової кризи і польська, і українська сторони відчули, що партнер не дотримується зобов'язань. Ми увійшли у спіраль розчарування польських політиків українськими, українських політиків – польськими, це вплинуло на настрої в суспільстві – і зрештою ми опинилися там, де ми є зараз.

Фейки та ненависть у соцмережах

І наостанок треба додати ще одну глобальну причину – це фактор соцмереж і дезінформації.

Дезінформації про українців у Польщі дійсно дуже багато.

Один з прикладів цього – наратив про те, що українці забирають робочі місця поляків. Хоча статистика безробіття це спростовує. Навпаки: Польщі насправді потрібні робочі руки. Але суспільна думка вже сформована.

Другий фейковий наратив: українці приїжджають і живуть у Польщі за нашу соціальну допомогу. Але це неправда, бо польська допомога така мала, що на неї не можна прожити.

Але це працює тому, що мільйони поляків мали власний досвід тимчасової еміграції особисто, або знають про цей досвід на прикладі близьких. Дуже багато поляків виїжджали до Німеччини, Нідерландів, Ірландії, Британії і отримували там відчутну соцдопомогу. Тож їм здається, що Польща, напевно, теж дає українцям стільки ж. Хоча це не так.

Насправді українці в Польщі працюють і створюють ВВП, бо якщо в Польщі не працюєш, то в тебе немає багато інших альтернатив, як отримати кошти для життя.

Все це пов’язано також із проблемою соцмереж.

І тут доречно згадати про історичні питання і "про Бандеру". Поляки та українці відрізняються не лише прочитанням історії, а й своїм ставленням до значення історії, і це часто створює нерозуміння.

Це реальна, не надумана причина обурення багатьох поляків.

Те, що ми дуже пізно почали реально займатися вирішенням проблеми пошуку та ексгумації тіл загиблих – це була нерозумна дія української влади.

Це дійсно дуже негативно вплинуло на ставлення великої частини суспільства до українців.

Але антибандерівські наративи отримали додаткову вагу також через соцмережі. Дописи про те, що "українець-бандерівець" щось там зробив, побив когось тощо – отримують велике охоплення.

Для цього не потрібно реальних підстав.

Українці у Польщі не ходять з червоно-чорними прапорами. Вони не є джерелом проблем. Статистика від поліції свідчить, що українці – це група іноземних громадян, яка статистично не спричиняє великої кількості правопорушень на кількість населення.

Але якщо у країні є 2 мільйони українців, то завжди знайдеться хтось, хто щось не те скаже або не так зробить. І кожен такий випадок відразу знаходить своїх фанатиків в соцмережах, які тиражують такі випадки.

А алгоритми соцмереж побудовані так, щоб давати людям привід ненавидіти інших. Соцмережі генерують емоції, бо емоції залучають людей лишатися у мережі довше, а тому вони просувають радикальні й ненависницькі погляди.

І це – глобальна проблема, яку не вирішить ані Дональд Туск, ані Володимир Зеленський.

Можливо, на політику Meta, X, TikTok тощо може вплинути Єврокомісія або влада США (і точно не за цієї адміністрації), але не Київ і не Варшава.

"Україна" – не краща за "українців"

Негативне ставлення, про яке свідчать опитування, стосується не лише українців у Польщі, а й українців загалом.

Понад те, моє враження, що той поляк, хто не любить українців – він також і Україну як державу не любить.

Якщо вже є якась відмінність, то вона не на користь України. Скоріше, є можливість зустріти того, хто скаже, що українці – то бідні люди, що вони жертви агресії, а українська влада – однозначно погана, бо вона не дозволяє шукати жертв Волині, вона ставить пам'ятники Бандері тощо.

Тож ставлення україноскептичного чи антиукраїнського середовища до української держави буде гіршим, ніж до українців в Польщі.

Як це змінити і чи можливо змінити?

Я вважаю, що перемога України у війні буде нагодою, щоби знову побачити новий спалах симпатії до українців. Цю можливість необхідно буде використати, щоб системно поліпшити двосторонні відносини.

Потрібно буде більше жестів, які свідчитимуть про порозуміння – і з боку українських політиків в бік Польщі, і від польських політиків в бік України.

Але треба визнати, що підстав для значного оптимізму тут немає.

Бо, як вже йшлося, причини нинішньої кризи у відносинах – не лише двосторонні, а й глобальні – включаючи алгоритми соцмереж.

З Міхалом Потоцьким спілкувався Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Підписуйся на "Європейську правду"! Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.ПольщаРеклама: