Чому фахівці йдуть з ІТ і чи вдається заробляти в новій галузі
За даними DOU все більше ІТ-спеціалістів готові піти з галузі, якщо пошук роботи займатиме багато часу. 20% айтівців хотіли б попрацювати в іншій сфері, бо їм це цікаво, а 28% пішли б на такий крок, якби втратили роботу.
Герої цього тексту докорінно змінили сферу — від програмування до кінології, від тестування до садівництва, від роботи з базами даних до власної кондитерської, від управління командами до онлайн-івентів.
Вони розповіли DOU, що підштовхнуло їх піти з ІТ (спойлер: переважно вигорання), як вони опановували нову галузь і монетизували хобі, які навички з ІТ стали їм у пригоді і як змінилися їхні самопочуття й дохід після зміни роботи.
5 історій про те, чому фахівці пішли з ІТ:
- Щоб стати кінологом
- Щоб робити онлайн-івенти
- Щоб піти в агробізнес
- Щоб відкрити кондитерську
- Щоб вести кулінарний блог
🐶 Пішов з ІТ, щоб стати кінологом
Я навчався на програміста, закінчив прикладну математику у Дніпропетровському національному університеті. В кінці 2010 року, ще на четвертому курсі, почав працювати Java-програмістом. Потім перейшов на Android.
Працював у різних місцях, зокрема у SoftServe і в маленьких аутсорс- і аутстаф-компаніях. Останнє місце роботи — компанія Work.ua. Я був тимлідом мобільної розробки й відповідав за створення застосунків для Work.ua. Працював там чотири роки і в кінці 2024 року звільнився. Загалом у мене близько 15 років досвіду в ІТ, але з початку 2025 року я працюю кінологом.
На рішення перейти в іншу сферу вплинуло кілька причин. Зникла зацікавленість в IT. Мені вже 35+ років, тому також стало важче з пошуком роботи. Плюс ситуація в Україні складна: багато проєктів закриваються, знайомі шукають роботу по пів року. Але основна причина — це вигорання. Я заробляв достатньо, але працювати виключно заради грошей не хотів.
Плюс я зрозумів, що мені цікаво займатись собаками.
Лабрадор Мейзі і «сарафанне радіо»
В мене не було тварин у дитинстві. Але три роки тому дружина взяла цуценя лабрадора — Мейзі. Я почав із ним займатись, потім звернувся до кінолога і ми регулярно тренувались: спочатку раз на тиждень, потім два-три рази. За пів року до звільнення, десь у середині 2024 року, я пішов на курси з кінології, щоб краще розуміти свою собаку й ефективніше з нею працювати.
Андрій та лабрадор Мейзі. Гортайте вбік, щоб подивитися всі зображення
Перші курси для початківців проходив онлайн. Навчання тривало пів року, я склав іспити. Тоді записався на наступний рівень — уже складніший, в іншій школі, навчання тривало рік. У процесі зрозумів, що мені це подобається.
Почав працювати в кількох напрямках: дресирування, вигул собак і перетримка. Найбільше було саме перетримок, бо повністю завантажити день дресируванням спершу не вдавалося. Спочатку клієнтами були знайомі і знайомі знайомих. Я брав символічну оплату — 200 гривень за заняття — і приїжджав до людей додому.
Потім підключився Facebook: знайомі рекомендували мене, коли хтось писав, що взяв цуценя або має з ним проблеми. Я іноді навіть пропонував допомогу безкоштовно. Згодом почало працювати «сарафанне радіо»: люди, яким я допоміг, передавали контакти своїм знайомим. Зараз я навіть не маю сторінки в Instagram — у ній просто немає потреби.
Я стараюсь не брати більше чотирьох занять на день, хоча іноді буває більше. Переважно працюю з пересічними власниками собак, і так склалося, що найчастіше до мене звертаються люди з маленькими собаками: шпіцами, чихуахуа, бішонами. Люди хочуть, щоб із собакою можна було спокійно ходити в кафе чи ресторан, щоб вона не псувала речі вдома. З великими агресивними собаками я працював значно рідше.
Що змінила нова сфера
Загалом оточення сприйняло зміну позитивно, навіть із певною заздрістю: багато хто говорить, що теж хотів би змінити сферу, але стримує страх або фінансові фактори.
Моя робота пов’язана з постійною фізичною активністю: багато часу на вулиці, рух, переміщення містом. Це напряму впливає на самопочуття і загальний настрій.
Однак дохід не співмірний з IT: як тімлід я заробляв близько $5000, а як кінолог можу заробляти близько $1000 за повного завантаження шість днів на тиждень.
Щоб заробляти більше, потрібно або будувати бізнес, або розвивати блог: відкривати школу, продавати курси, займатись управлінням. Школу я відкривати не планую — не вважаю, що маю підприємницький хист. Про курси думаю, але обережно: у мене поки що мало досвіду, а якісні курси зазвичай роблять люди з 10–20 роками практики. Є ідеї форматів, які точно не нашкодять — наприклад, підготовка до появи цуценяти, робота з ним у перші місяці або навчання простих трюків.
Думки повернутись в IT виникають регулярно. Особливо часто це траплялося на початку, коли щось не виходило. Виникало відчуття некомпетентності й здавалося, що краще все кинути. Але якщо далі працювати, це поступово минає.
«Основна складність — не собаки, а власники»
Немає таких порід, із якими принципово складно працювати. Різниця радше у кількості повторень: одній собаці достатньо умовно 600, щоб вивчити навичку (це приблизно три місяці по 10 повторень на день), іншій — 3000, тобто пів року або рік. Це залежить від конкретної собаки, власника, віку, умов, у яких вона зростала, і генетики.
Хороший кінолог працює не з собакою, а з людиною: на більшості занять я навіть не торкаюсь собаки, а пояснюю власнику, що і як робити. Для роботи з собаками є зрозумілі підходи. А от із людьми складніше: вони скасовують або переносять заняття, іноді просто зникають. Буває, приходять на кілька занять, кажуть, що все добре, а потім перестають виходити на зв’язок. Через це складно зрозуміти, чи подіяло.
Бувають дивні й кумедні історії: наприклад, записалась дівчина, сказала, що має проблему — дорослий кобель, підібраний на вулиці, чіпляється до всіх сучок. Я приїхав на заняття, а прийшла пара без собаки. Я питаю: «А де собака?», а вона каже: «Оце і є кобель». Я порадив звернутися до психолога, вони оплатили заняття — і на цьому все.
Є ще один типовий випадок, який часто повторюється і щоразу викликає усмішку. Звертаються клієнти і кажуть, що собака агресивна: кусає за руки й ноги, не дає злізти з дивана, «страшні покуси». Коли уточнюєш, що це за собака, виявляється — коргі, два з половиною місяці. Тобто цуценя, у якого просто ріжуться зуби. Але описують це так, ніби це вже серйозна агресія. Ще бувають дивні звернення зоофілійного характеру, особливо навесні — такі речі я одразу блокую.
🥳 Пішов з ІТ, щоб робити онлайн-івенти
У мене гуманітарна освіта (філософія), і я не визначаю себе як технічну людину. Працював у різних сферах, переважно в маркетингу й управлінні проєктами.
Коли у 2015 році почався бум в IT, мене запросили як project-менеджера до новоствореного фонду BrainBasket, який розвивав IT-освіту. Я пропрацював там близько чотирьох років, став програмним директором і тісно взаємодіяв із програмістами й менторами, тому отримав базове розуміння індустрії.
Я почав цікавитися стартапами, пробувати власні пет-проєкти, працювати над ними як продакт і проджект-менеджер — завжди в парі з технічними спеціалістами. А тоді перейшов в аутсорсингову компанію приблизно на 200 людей, де обійняв експериментальну для IT роль PR-директора. Саме там я зрозумів, що рухаюсь не туди.
Під час ковіду я звільнився, мав невеликий запас грошей і вирішив спробувати запустити свій проєкт. Разом із програмістом створив освітню платформу для дітей про життєві навички. Але за пів року проєкт не злетів і гроші закінчилися.
Я не розумів, що робити далі, але повертатись на роботу не хотів. Тому проаналізував, що вмію, що мені цікаво і що може бути корисним для інших — навіть створив карту своїх навичок.
Карта, яку намалював собі Ілля
У цей період цілком випадково виникла ідея нового проєкту. Ми з друзями вирішили поспілкуватись онлайн і зіграли в детективну гру. Вона мені не сподобалась: похмурий сюжет про маніяка і вбивства виглядав недоречно. Після гри я сказав дружині, що ідея хороша, але реалізація слабка, і я зробив би краще. Вона відповіла: «То зроби».
Я вирішив спробувати і зрозумів, що це може бути моє. Обрав детективний жанр і почав думати про героя. Перша асоціація — Шерлок Голмс, але класичний образ мені не підійшов, хотілося зробити інше.
Історія Толянчика — детектива з Троєщини, який хоче в ІТ
Мій детектив мав бути антиподом класичного героя. І тут почали спливати всі мої досвіди. Я майже все життя прожив на Троєщині в Києві — районі зі специфічною атмосферою і великою кількістю історій. І подумав: мій герой буде саме звідти.
Це такий street-smart персонаж — людина, яка, можливо, не має формальної освіти, але чудово орієнтується в житті. У цього героя є внутрішній конфлікт: він займається тим, чого не любить (працює охоронцем у супермаркеті), і водночас мріє про IT, але не впевнений, чи зможе туди потрапити. І життя підкидає йому ситуації, де проявляються його сильні сторони. Через це й розгортається сюжет.
Образ персонажа складався поступово, майже інтуїтивно. Я вже чітко його бачив, а коли задумався над іменем, воно з’явилось саме: Толянчик.
Тут, до речі, допоміг ще один мій досвід: я понад 20 років робив тематичні костюмовані вечірки на свої дні народження. Вигадував концепцію, розподіляв ролі, надсилав інструкції — це завжди був сюрприз із повноцінною програмою. Цей формат добре підходив для ІТ-аудиторії. Айтівці — часто інтроверти, не надто соціальні, але з запитом на спілкування. Тож ми з партнерами почали робити тематичні події для них.
Наприклад, Game of IT Thrones за мотивами «Гри престолів»: з локацією, сценарієм і ролями. Це було яскраво, але як бізнес не спрацювало: лише одна подія була в плюс. Водночас це дало досвід і розуміння аудиторії.
Костюмовані вечірки, які проводив Ілля
Коли я продумав ідею гри, то побачив, що у компаній є бюджети і потреба в неформальній взаємодії, яку не закривають короткі дзвінки в Zoom. Тому обрав B2B-модель, на старті зробив MVP, використовуючи базові знання, а згодом до проєкту долучився партнер-програміст. Зараз у нас є власна платформа.
Я визначив, що decision maker — це HR, і почав писати в LinkedIn: обрав топ-50 компаній з DOU, знаходив HR або people partner і надсилав інвайти з пропозицією remote-івентів. У перший день — жодної відповіді. Здається, навіть ніхто не прийняв інвайт. Але я писав щодня, і відправив близько 300 інвайтів. У результаті з’явився один клієнт. Я тоді подумав: один клієнт на 300 запитів — математика виглядає так собі.
Але клієнт зіграв, команді дуже сподобалось. І мені теж: коли я проводив гру, я не відчував, що працюю. Це був чистий фан і енергія. Я зрозумів, що роблю щось корисне, бо люди втомлені і їм це потрібно.
Після початку повномасштабної війни корпоративні активності зупинились, і попит тимчасово зник. Ближче до кінця 2022 року запити почали відновлюватись. Спочатку вони були поодинокими. Згодом один із клієнтів надіслав скріншот із закритого чату DOU, де користувачі самі рекомендували проєкт.
Після цього звернень побільшало, і основний потік клієнтів почав формуватись через рекомендації, а не через прямі продажі.
«Основу бізнесу становлять повторні клієнти»
Гра відбувається онлайн: учасники досліджують мапу, переходять між локаціями, спілкуються з персонажами і з’ясовують, що сталося. Підключаються через Zoom. Якщо участь беруть десятеро людей, це дохід приблизно 200 доларів. Якщо буде 100, це вже 2000. В одній грі може бути від п’яти учасників. Рекордним був кейс із грою на 250 людей: за дві години дохід становив близько 5000 доларів за витрачених 500. Після цього я вирішив повністю сфокусуватись на цьому проєкті.
Звісно, такі кейси — радше виняток, ніж правило. У середньому зараз у грі беруть участь близько 20 людей. Але платформа дозволяє масштабуватись, і це для мене стало сигналом: не сидіти на двох стільцях, а фокусуватись на цьому напрямі.
Як виглядає гра
У команді є я, партнер-програміст, двоє part-time спеціалістів (проджект-менеджер і junior game designer) і троє ведучих, яких ми залучаємо під ігри. Тобто команда невелика і без фултайму. Паралельно розглядаємо запуск гри на Steam як окремого продукту — вже понад 13 000 людей пройшли наші сценарії.
До речі, для неурядових організацій ми проводимо ігри безкоштовно. Наприклад, кілька разів працювали з фондом Happy Paw. У таких випадках я сам веду гру — без прибутку, але й без витрат.
Основу бізнесу становлять повторні клієнти: компанії проходять одну гру і повертаються по нові сюжети. Є приклад, коли один клієнт замовляв 29. Після першого продажу процес стає регулярним. Ми також розвиваємо кастомізацію: інтегруємо в сюжет працівників і внутрішні історії компаній, що підвищує залученість. Далі фокус — на масштабуванні і зменшенні операційної участі.
Зараз бізнес дуже «ручний»: у піковий період, наприклад, у грудні, ми провели 61 корпоратив. Це було прибутково, але я майже не спав. Тому стоїть вибір: масштабувати сервіс або рухатись у продукт, де менше операційної участі. Я схиляюсь до другого варіанту: більше замовлень із меншою залученістю, зокрема через розвиток AI-рішень і фокус на онлайн-форматі.
Основна відмінність від ІТ
Суттєва різниця в самопочутті. Я сам формую свій графік: починаю працювати об 11:00, а ранок присвячую спорту, прогулянкам і відновленню. Це не шкодить бізнесу, бо процеси вибудувані відповідно. Я сам ухвалюю рішення і відповідаю за результат, і це для мене ключове.
Я працюю менше, ніж на попередніх роботах, але не менш ефективно. Раніше овертайми і робота у вихідні давались складно, зараз — навпаки: якщо працюю у вихідний, це не виснажує, а дає енергію. Бо робота збігається з інтересом і власними цілями.
🌱 Пішла з ІТ, щоб прийти в агробізнес
В ІТ я починала у 2019 році на позиції HR-рекрутера — це моя попередня основна спеціальність, у якій я працювала понад 10 років. У той же період поступово почала займатися QA, спочатку — ручним тестуванням, і пропрацювала в цьому напрямку близько трьох років. Ручне тестування швидко стало нецікавим, тому вирішила перейти в автоматизацію.
Наступним кроком стала робота в компанії Inxoft, куди я прийшла як XSLT-розробниця. У процесі поступово перейшла в QA та автоматизацію.
Рішення змінити сферу збіглося з декретною відпусткою. Спочатку я планувала швидко повернутись до роботи й поєднувати, але згодом зрозуміла, що це не спрацює.
З часом стало очевидно, що ключова причина не в навантаженні. Бо ж і теперішня моя робота займає багато часу. Важливішим виявилось бажання самостійно керувати своїм часом: самій ставити задачі, планувати роботу і змінювати графік залежно від обставин.
Усе почалося з троянд
В аграрну сферу я прийшла поступово. Ми з сім’єю певний час жили у Нідерландах, де мій чоловік мав роботу, а після повернення осіли під Львовом. Я купила земельну ділянку і висадила трояндовий сад. Це була терапія: робота з землею, з квітами, які живуть у своєму темпі, без можливості форсувати процес. Я маю освіту соціального психолога (і додатково цього року довчилася на спеціаліста із садотерапії), тож паралельно проводила зустрічі для жінок-військових [Ксенія допомагає військовим із 2014 року — Ред.].
Гортайте вбік, щоб подивитися всі зображення
З часом сад значно розширився. Я вирішила вступити на агрономію, бо якщо чимось займатися, то професійно: вчитися, вкладати час і гроші. Зараз я вчусь на магістратурі. Ми робимо студентські проєкти, під які компанії дають фінансування. Наприклад, зараз чекаємо рішення від компанії «Миронівський хлібопродукт» щодо одного з проєктів.
Досвід роботи в IT тут допомагає: я планую процес, формую команду, розподіляю ролі, визначаю задачі й дедлайни.
Окремо маю свій монетизований проєкт: спеціалізуюсь на ягідництві. Працюю на Львівщині й Волині, де також маю земельну ділянку. Основна культура, яку вирощую — малина. Про неї в мене дипломний проєкт, і саме з нею я планую працювати далі, зокрема в аспірантурі. Додатково вирощую полуницю і лохину, але це супутні напрями для розуміння процесів і практики.
Важливо розуміти, що це багаторічні культури: у перший рік вони майже не дають урожаю. Якщо закладка була минулого року, то повноцінний промисловий результат буде наступного. У мене вже є план збуту, орієнтири щодо врожайності, сортів і строків дозрівання. Це потрібно, щоб мати власні гроші на наступну ділянку і далі вкладати в розвиток.
Гортайте вбік, щоб подивитися всі зображення
Додатково вирощую квіти: троянди, тюльпани, півонії — частково для себе, але частина йде на продаж, зокрема на потреби ЗСУ. Працюю переважно сама. Для окремих робіт наймаю людей — наприклад, на висадку малини.
Усе залежить від сезону
Зараз я закриваю потреби свого проєкту. Усі надходження від продажів і, наприклад, стипендії від агрохолдингу вкладаю у розвиток: посадковий матеріал, органічні добрива. Я працюю в напрямку органічного землеробства, а це дорожче, ніж конвенційне, але й продукт має вищу ціну.
Про повну самоокупність говорити поки що рано: це покаже сезон, передусім літо.
Надалі хочу масштабуватися. В цій сфері вирощування має сенс тоді, коли є об’єми. Інакше доходи не покривають витрат. Тому моя задача — поступово нарощувати земельний банк.
Оренда — складна, бо там велика конкуренція, зокрема з агрохолдингами. Тому я розглядаю купівлю землі, інколи разом зі старими хатами — зараз це поширена практика. Так можна поступово збільшувати площі.
Водночас я не маю цілі масштабуватись до великих обсягів. На практиці видно, що навіть 60 гектарів — це багато роботи. Господарства на сотні гектарів — це серйозний бізнес, який будують роками. Для малого фермерства реалістичний масштаб — приблизно 50–100 гектарів.
Про зв’язок агро з ІТ
Аграрна сфера активно використовує AI. У великих холдингах працюють цілі IT-підрозділи, які розробляють рішення для аналізу ґрунту, внесення добрив, врожайності. Це потужна сфера, і навички з IT — як у менеджменті, так і в розумінні програмного забезпечення — тут дуже допомагають.
Щодо мого ментального стану: і в IT, і в агросфері є стрес, але різний за природою. В IT це дедлайни, постійне навчання, зокрема через розвиток AI. В агро — погода, ресурси, фінанси й фактори, які не можна контролювати.
Робота з землею дає інший ефект. Є практика horticulture therapy — садівництво як спосіб покращення ментального стану. Я вивчала цей підхід і застосовувала його. Це працює, бо процес не можна прискорити: рослини ростуть у своєму темпі, і це змушує приймати реальність такою, якою вона є. На відміну від IT, тут не можна «надолужити» роботою вночі чи у вихідні: є природні цикли, які задають ритм.
Варення з їстівних трооянд європейської селекції, яке передавали як лот для зборів на ЗСУ
🍰 Пішла з ІТ, щоб відкрити кондитерську
Я народилася в Запоріжжі, там закінчила інститут і після випуску у 2005 році почала працювати на заводі «Плутон» розробницею баз даних. Мій профіль був пов’язаний із супроводом бази, якою користувалися конструктори.
Згодом переїхала до Києва, почала працювати розробницею і використовувала мову APL: нею написане ядро системи, яку ми розробляли. Перед початком роботи потрібно було пройти навчання і скласти іспит, і лише після цього дозволяли писати код.
Благодійні ярмарки та школа в Іспанії
У компанії був клуб за інтересами, де ми з колегами готували різні страви, потім проводили ярмарки для співробітників і передавали зібрані гроші на благодійність, зокрема купували обладнання для «Охматдиту». За участь у таких проєктах компанія оплачувала навчання, тож я відвідувала кулінарні майстеркласи.
Потім у мене народилася дитина, а за три роки — друга. Я зрозуміла, що для розвитку в ІТ потрібно багато часу і залученості, зокрема відрядження і повна зайнятість, а це складно поєднувати з дітьми. Тому я пішла в декрет і згодом вирішила не повертатися в IT.
В IT мені подобалась сама робота. Я уважна до деталей, люблю розбиратись у задачах і знаходити помилки. Також пощастило з командами; я досі спілкуюся з колегами. Але формат роботи мені не підходив: це була більше роль «всередині процесу», без прямого результату назовні.
Коли я була в декреті, чоловік подарував мені кондитерський курс. Після нього я подалась на стажування в кулінарну школу в Іспанії, пройшла відбір і поїхала на два місяці — перевірити, чи це моя сфера. Досвід виявився вдалим, і я зрозуміла, що хочу цим займатись. Після повернення постало питання, чи відкривати свою справу. Ми мали заощадження, тож швидко знайшли приміщення і запустили бізнес. Відтоді працюємо в цій сфері.
Токсичність на кухні і скарги в Держпродспоживслужбу
Без складнощів не обійшлося. У перший рік після відкриття кондитерської були проблеми — наприклад, скарги в Держпродспоживслужбу. Тоді я вперше зіткнулася з тим, що сфера HoReCa може бути токсичною: на кухнях часто є жорстка конкуренція і непроста атмосфера. Це суттєво відрізняється від середовища, до якого я звикла в IT: у нас токсичні люди не приживалися, ми їх просто не брали. Якщо щось не підходило, ми прощалися.
Тому для мене було дивиною, коли на кондитерську написали скаргу без реальної причини. Ми відкрилися 13 жовтня, і вже за тиждень до Нового року до нас прийшла перевірка. Інспектори самі не розуміли, чому на нас поскаржилися, однак знайшли приводи для трьох зауважень. Дали тиждень на виправлення. Два пункти я закрила відразу, а один — ні, бо були свята і всі служби не працювали.
Я готувалася до штрафу — на той час 60 тисяч гривень, а грошей уже не було, бо все вклали у запуск. Інспектор передзвонив і дав додатковий місяць — максимум, який міг. За цей час я все вирішила, і ми продовжили працювати.
Зараз ми працюємо з індивідуальними замовленнями: торти, десерти, хліб і вироби на заквасці. Приміщення невелике — до 40 квадратних метрів.
Як на роботу впливає війна і знеструмлення
Це непростий бізнес, особливо зараз. Тривоги нам менше шкодять, бо цех розташований в глибині будинку й додатково захищений шахтами ліфтів.
Найбільша проблема — електрика. Ми підключились до генератора, але він на дизелі, і це дорого. Тривалих відключень поки що не було, але ризик є. Я планувала встановити інвертори й батареї, щоб підтримувати холодильники та обладнання, але очікуваної державної підтримки немає. Можна взяти кредит на купівлю генератора, але це не розв’язує проблеми вартості пального.
Якщо ситуація з відключеннями і війна затягнеться, малому бізнесу в HoReCa буде складно вижити. До великої війни і навіть до локдауну ми не працювали в мінус: швидко реінвестували прибуток у техніку, розширювались і повністю забезпечували себе. Я не брала гроші навіть із сімейного бюджету, хоча могла.
Зараз ситуація інша. Є проблеми з кадрами: люди виїжджають. Зараз у нас двоє найманих працівників, раніше було троє — одна людина змінила сферу. У найкращі часи команда зростала до п’яти людей — це максимум, який може вмістити наш цех. Зараз таких обсягів немає, тому працюємо меншою командою.
Також змінюється клієнт: частина середнього класу виїхала, а ті, хто залишився, не завжди можуть дозволити собі якісний продукт. Водночас аудиторія з вищим доходом рідко обирає невеликі локальні виробництва, особливо якщо вони не в центрі. Це ускладнює роботу.
🍜 Пішов з ІТ, щоб готувати
В ІТ я прийшов у 22 роки. Усе почалося з того, що мій знайомий, який на той час мав дизайнерську студію, побачив у мені потенціал і запитав, чи не хочу я бути Product-менеджером. Я вирішив спробувати і почав працювати в IT.
У цій студії я працював недовго. Потім був у компаніях з повним циклом розробки: Darly Solutions, Mova.io, Dreambit, і останньою була компанія no-code WeMakeMVP. Задачі були такі ж, як у всіх — комунікація з клієнтами, планування, оцінка, pre-sale, розв’язання проблем команди, мотивування. Графік у мене був більш-менш зручний, я міг в обідній час вийти в зал (сміється).
Я завжди казав на співбесідах, що для мене найважливіше — люди. І дякую всесвіту, що на моєму шляху траплялися дуже гарні, розуміючі колеги. Мені подобалось дізнаватися щось нове, мати практику й досвід із людьми з інших країн.
Що мені не подобалось: у будь-якій фейловій ситуації винен РМ. Дедлайни провалені — РМ погано оцінив із командою. Розробник захворів — РМ погано оцінив ризики. Але я розумів, на що йду, тому з роками став спокійніше реагувати, хоча на початку сильно нервував.
Потім відчув, що вигорів. Зрозумів це ще після передостанньої компанії — Dreambit (орієнтовно у 2023–2024 роках). Я усвідомив, що працюю переважно заради грошей, і сама робота вже не викликає інтересу. Тоді ж з’явилося сильне бажання звільнитися, але було страшно: йти в нікуди здавалось ризикованим кроком.
Ще одним важливим фактором стало відчуття, що я витрачаю занадто багато енергії на команду. Коли клієнти реагували емоційно і тиснули, мені доводилося «фільтрувати» цей тиск і передавати колегам у м’якшій формі.
«Підсів на „МастерШеф“ і почав експериментувати»
Я все життя готую — не щось складне чи «фенсі», а прості страви. Кулінарією цікавлюсь давно, це завжди було частиною мого життя.
Як навчився? Все просто: я люблю їсти, а якщо любиш їсти — маєш вміти готувати. Починав із базових речей: курячі крильця в духовці, прості в’єтнамські страви. Потім підсів на «МастерШеф» і почав більше експериментувати.
Коли я звільнився з останньої компанії, то дав собі час просто пожити і робити те, що хочеться. Наприклад, знімати контент (зокрема про кулінарію) — я давно хотів спробувати, але постійно бракувало часу і було страшнувато починати. А тут з’явилася можливість, я спробував — і несподівано добре пішло. Я навіть одразу визначив для себе дедлайн: три місяці. Якби за цей час нічого не вийшло, пішов би шукати більш стабільну роботу, просто вже не в ІТ.
Паралельно вивчав різні кухні, шукав натхнення. Буває, натрапляєш на якусь страву або відео, і починається: шукаєш автентичні рецепти, дивишся контент від шефів чи кріейторів саме з тієї країни, намагаєшся розібратись у деталях. І це не разова історія, а щось, що триває постійно.
Справді непростим для мене був в’єтнамський суп із качкою та бамбуком. Але загалом більшість страв, які я готую, не є надто складними, просто іноді потребують часу. Наприклад, те ж кімчі: там немає нічого технічно важкого, але потрібне терпіння й готовність чекати.
Блог почав приносити гроші вже в перший місяць, і цим я, чесно, дуже пишаюсь. З’явився рекламодавець, який замовив два відео на місяць: за одне платили 1500 грн плюс покривали витрати на продукти. До більш відчутного доходу я дійшов уже ближче до жовтня-листопада.
Думки повернутися в ІТ, звісно, були. У серпні я майже здався і подався на вакансію в одну компанію, якою користуюсь щодня. Але на співбесіді стало зрозуміло, що вони шукають радше техліда, ніж проджект-менеджера, і в результаті не склалося. І, чесно кажучи, добре, що так.
У новій справі я став значно менш нервовим і тривожним. Звісно, у контенті теж є хвилювання: хочеться, щоб відео набирали перегляди, бо це вже твій дохід. Але це не та істерична напруга, яка була перед дзвінками з клієнтами, коли ти знаєш, що людина вже роздратована і тисне на тебе.
Я дуже хочу відкрити власний заклад, але зараз це виглядає надто дорогим і ризикованим. Концепція в мене в голові є давно, але я досі думаю, як її сприймуть. Бо те, що я хочу зробити, сильно відрізняється від більшості закладів в Україні. Тут зазвичай усе про гарний інтер’єр і «вилизаний» формат, а в мене ідея трохи інша, і я ще не впевнений, чи вона «зайде».
Якщо ви вигоріли і не розумієте, куди рухатися далі, відповідь проста, хоч і звучить банально: знайдіть те, що вам справді подобається, і почніть це робити. Різко кидати роботу страшно, тому краще мати план і фінансову подушку хоча б на кілька місяців. Дайте собі час видихнути, побути з собою, розібратися, що вам цікаво і що дає енергію.
Теми: DOU Hobby, IT, айтівці, бізнес, бліц, хобіСхожі новини
