Були під суворою забороною: за які українські прізвища карали в СРСР

Тема заборони та репресій проти носіїв певних українських прізвищ за радянських часів – трагічна, але надзвичайно показова сторінка нашої історії. В СРСР не існувало офіційного "чорного списку" літер чи словосполучень, які були б заборонені законом.

Однак радянська каральна система активно знищувала або змушувала змінювати прізвища за кількома конкретними ознаками. Про це детальніше – пише мовознавець Юліан Редько у своїй праці "Сучасні українські прізвища".

Дивіться також Повертаються з минулого: 4 старовинні імені, які сьогодні круто міняють тренди в Україні

Українські прізвища, які забороняли в радянські часи

У СРСР родове ім'я могло миттєво записати людину у вороги народу, позбавити права на освіту, роботу або й взагалі коштувати життя. Найгірше було тим, чиї прізвища збігалися з іменами лідерів українського визвольного руху. Носіїв таких прізвищ, як Петлюра або Бандера, вбивали, відправляли до Сибіру або змушували негайно змінювати документи.

Водночас під постійним наглядом спецслужб перебували ті, хто мав прізвища Коновалець, Шухевич, Мельник чи Мазепа.

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Під час колективізації та боротьби з "класовими ворогами" часто репресували людей із західноукраїнськими, шляхетськими або просто заможними козацькими прізвищами. Зокрема, це стосується родових імен: Скоропадський, Розумовський, Дідич і Граф.

Так само у ті часи знищували й представників духовенства, тож специфічні релігійні прізвища на кшталт Вознесенський, Спаський, Богословський, Паламарчук чи Дяченко ставали для чекістів червоною ганчіркою.

За які прізвища карали в СРСР / Фото Magnific

Коли у 1930-х радянський режим розстріляв українських митців, під заборону потрапили й прізвища вбитих українців – Курбас, Зеров, Хвильовий і Куліш. Їхнім родичам доводилося ховати свої справжні імена за чужими прізвищами, щоб просто вижити й уникнути таборів.

Однак наймасовішим інструментом тиску стала русифікація українських родових імен через радянські паспортні столи. Паспортисти часто "помилялися" або цілеспрямовано перекручували українські закінчення на російський лад. Так, Ткаченки ставали Ткачовими, Ковальчуки – Ковальовими, а Гармаші – Гармашовими. Навіть питомо українську фонетику нівелювали, записуючи усе через тверде російське "Г".

Багато українців, особливо молодь, яка втікала з колгоспів до великих міст на навчання чи роботу, йшли на це свідомо. Вони добровільно просили записати себе Вороніними замість Ворона чи Кузнєцовими замість Коваль, бо розуміли, що з російським прізвищем у них з'являвся хоч якийсь шанс злитися з радянським ландшафтом і захистити себе та своїх дітей від репресій.

До речі, днями наша редакція розповідала про українські прізвища, які давали лише вигнанцям.