Без доллара никуда, Неожиданный центрист, Апгрейд культа Иисуса от КНДР. Лучшие истории мира.

Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стисло переказує їх українською мовою

Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.

Північна Корея завжди була і досі лишається дивним винятком серед колишніх і сучасних комуністичних держав. Якщо СРСР зник, а Китай і В’єтнам інтегрувалися у світову економіку, режим у Пхеньяні майже не змінився з часу правління засновника країни Кім Ір Сена. За десятиліття країна не лише зберегла політичну модель, а й посилила військовий потенціал, створивши ядерний щит і розвинувши міжконтинентальні ракети.

Цікаво, що саме американське пресвітеріанство зробило модель культу в КНДР фактично недосяжною для прямого зовнішнього удару і водночас постійним викликом для Заходу. Як виник цей парадокс?

Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.

Методи тиску США як зброя Китаю (The Washington Post)

Вигода китайських держоблігацій (Reuters)

Чому долар США лишиться домінантною світовою валютою (Financial Times)

Британія платитиме за надмірне споживання електроенергії (The Telegraph)

Розслідування: невиправдана ціна препарату проти раку (DW)

• США автоматично ставитимуть чоловіків на військовий облік (Time)
• ШІ може "гасити" радикальні настрої в мережі (The Observer)
• Християнство, що надихнуло культ Кім Ір Сена в КНДР (The Wall Street Journal)
• Як побудувати бізнес, що житиме сотні років (Big Think)
• Непопулярні, але цікаві туристичні напрямки Європи (Euronews)

Світова економіка як зброя

Протягом тривалого часу США вважали економічний тиск одним зі своїх найсильніших інструментів впливу на інші держави. Вашингтон міг перекривати доступ до долара, запроваджувати санкції, обмежувати використання американських технологій і таким чином змушувати опонентів змінювати поведінку. Проте, як пише The Washington Post, останні події показали, що і суперники США використовують такі методи. Причому досить болісно для самих американців.

Так, своїм контролем над рідкісноземельними металами, які потрібні для виробництва автомобілів, електроніки, військової техніки та інших сучасних товарів, скористався Китай. Обмеження експорту цих матеріалів стало важелем у торговельному конфлікті з адміністрацією Дональда Трампа. Згодом Іран фактично заблокував Ормузьку протоку, одну з найважливіших артерій світової енергетики. Це спричинило хаос на нафтових ринках, підвищення цін на пальне та тиск на країни, які залежать від імпорту енергоносіїв.

І це лише сучасний приклад, бо подібні ситуації траплялися і в минулому. У 1973 році, наприклад, нафтове ембарго арабських країн спричинило у США рецесію та високу інфляцію. А сьогодні можливостей для економічного шантажу ще більше, адже частка міжнародної торгівлі у світовому виробництві значно зросла. Відтак будь-який збій у постачанні пального, сировини чи компонентів швидко впливає на ціни, виробництво й повсякденне життя споживачів.

Адміністрація Трампа досить активно впроваджувала санкції проти Ірану, Венесуели, Китаю та окремих компаній. Водночас США не завжди були готові до того, що інші держави діятимуть подібним чином. Коли Китай заборонив експорт рідкісноземельних матеріалів у відповідь на американські тарифи, це стало несподіванкою. Навіть найбільші американські автовиробники були змушені зупиняти частину виробництва через нестачу критично важливих ресурсів.

Схожа ситуація виникла і з Ормузькою протокою. Через загрози з боку Ірану судноплавні компанії не хотіли ризикувати, а тисячі суден, включно з танкерами та вантажними кораблями, застрягли в Перській затоці. Іран не обов’язково повністю перекривав рух, але контролював, хто може пройти, а хто – ні. І ось такий вибірковий доступ виявився навіть ефективнішим за повну блокаду, бо створював невизначеність і тримав світові ринки в напрузі.

Звичайні споживачі швидко відчули наслідки, адже зростання цін на нафту підвищило вартість бензину, дизельного пального, перевезень і виробництва. Відповідно, подорожчали також харчові продукти, добрива, пластик, алюміній, пакування та логістика. Як приклад, експортер Fresh Del Monte. У компанії виросла ціна майже всіх етапів роботи: від заправки вантажівок до виробництва картонних коробок і пластикових пакетів для транспортування бананів. Через затримки добрив і дефіцит матеріалів витрати можуть зрости ще більше, а це зрештою перекладеться на покупців.

Тож такі кризи, пише автор, змушують країни шукати способи зменшити залежність від небезпечних “вузьких місць”. Південна Корея робить ставку на відновлювану енергетику, а Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати розглядають ідеї нових трубопроводів, які дозволили б обійти Ормузьку протоку. США, зі свого боку, намагаються розвивати власне виробництво рідкісноземельних матеріалів і підтримують компанії, що можуть зменшити залежність від Китаю.

Чому США програють своїм же власним методам

Інвестори, які шукають захисту від збройних конфліктів, інфляційного тиску та ризику стагфляції, дедалі уважніше вивчають китайський ринок облігацій, бо на тлі падіння боргових ринків у багатьох країнах китайські державні папери, пишуть автори Reuters, виглядають відносно стійкими. На їхню думку, причина полягає в позиції учасників ринку, які вважають, що Китай, на відміну від США, Європи чи Японії, має менше підстав різко підвищувати процентні ставки навіть у разі енергетичного шоку.

Так, зростання цін на нафту лише посилює побоювання щодо стагфляції. У таких умовах центральні банки опиняються перед складним вибором: або підвищувати ставки для боротьби з інфляцією, або ж підтримувати економіку дешевшими грошима. У США, Японії, Австралії та країнах Європи дохідності короткострокових облігацій пішли вгору, бо інвестори почали закладати в ціни ймовірність жорсткішої монетарної політики. У Китаї цього поки не відбувається.

Китайські боргові папери, пише Reuters, поки приваблюють інвесторів тим, що інфляційні очікування там залишаються стриманими. Внутрішнє споживання все ще м’яке, ринок нерухомості слабкий, а економіка не демонструє такого перегріву, який змушував би Народний банк Китаю різко змінювати курс. Крім того, країна краще підготовлена до можливого нафтового шоку: вона має запаси нафти, а її енергетична система значною мірою спирається на вугілля та відновлювані джерела. Це частково захищає промисловість і споживачів від миттєвого удару високих цін на пальне.

І ця різниця вже помітна у потоках капіталу. У березні іноземні інвестори вклали близько $2,5 млрд у китайський борговий ринок, тоді як з інших ринків, що розвиваються, було виведено понад $16 млрд. Тобто Китай став винятком на тлі загального відтоку коштів. Його облігації купують не лише через дохідність, а й через відчуття відносної стабільності в період, коли багато інших активів поводяться “нервово”.

На ринку це демонструється зниженням дохідності короткострокових китайських державних паперів. Оскільки ціни облігацій і дохідності рухаються у протилежних напрямках, падіння дохідності означає зростання попиту. Дохідність однорічних державних облігацій Китаю опустилася до мінімуму за 15 місяців. Одночасно в грошовому секторі ставка overnight repo, яка є важливим індикатором ліквідності, впала до найнижчого рівня за два з половиною роки. І для інвесторів це стало свідченням наявності достатньої кількості грошей у фінансовій системі.

Проте ситуація не є однаково позитивною для всіх сегментів ринку. Найбільший попит зараз зосереджений на коротких і середніх паперах. Довгострокові облігації, особливо з терміном 30 років, виглядають ризикованішими. Якщо війна в Ірані триватиме й високі ціни на нафту утримаються, інфляційний тиск у Китаї може посилитися. Через це деякі керуючі фондами радять обережно ставитися до довгих паперів і надавати перевагу облігаціям із терміном три-п’ять років.

Та й загалом – повного захисту від глобальної хвилі подорожчання енергоносіїв Китай не має. У березні заводська інфляція вперше за три роки стала позитивною, а інвестиційні банки зменшили очікування щодо можливого зниження ставок. До того ж китайські дохідності загалом дуже низькі, тому інвестори отримують відносно невеликий поточний дохід.

Попри це, багато учасників ринку вважають, що слабке споживання, проблемний сектор нерухомості та відсутність ознак монетарного посилення й надалі підтримуватимуть китайські облігації. Народний банк Китаю не демонструє готовності до “яструбиного” курсу, і це також знижує ризик різкого падіння цін на боргові папери.

Китайські держоблігації як захист від стагфляції та валютних коливань

Світова валютна система, схоже, наближається до важливого перелому, стверджує автор Financial Times. Усе частіше лунають думки, що долар США може втратити статус головної валюти для міжнародних платежів і резервів через те, що багато країн прагнуть вирватися з-під залежності від долара й зменшити ризики, пов’язані зі Сполученими Штатами. Прихильники такого підходу вважають, що система без однієї домінантної валюти була б більш збалансованою. На їхню думку, конкуренція між кількома валютами могла б підвищити ефективність і стабільність, адже кожна країна мала б більше стимулів проводити відповідальну внутрішню та зовнішню політику, щоб підтримувати довіру до власних грошей.

І невдоволення доларом зрозуміле. США часто використовували його домінування як інструмент тиску, обмежуючи доступ до глобальних платежів не лише суперникам, а й іноді союзникам. Крім того, у Вашингтоні накопичуються власні серйозні проблеми: політичний процес збоїть, державний борг продовжує зростати, а Дональд Трамп атакує незалежність Федеральної резервної системи та підриває верховенство права й інші інституції.

Але долар поки зберігає ключову роль. Зараз на нього припадає близько 57% світових валютних резервів і міжнародних платежів, а також значна частина інших сфер глобальних фінансів. Потоки капіталу в доларові активи, зокрема в казначейські облігації США, залишаються сильними. Так, дохід американських держоблігацій, порівнюючи з борговими паперами інших країн, знизився, але це не стосується інших безризикових активів у доларах.

Водночас потенційні конкуренти долара мають власні обмеження. Єврозона не має повністю єдиної фінансової системи й достатньої політичної згуртованості. Державний контроль за рухом капіталу, жорстко керований обмінний курс і слабка інституційна база стримують китайський юань. А британський фунт і японська єна втратили частину позицій, оскільки тамтешні економіки страждають від браку динаміки. І намагання диверсифікувати резерви поки що призводить радше до збільшення частки золота та набору менших валют, а не до появи повноцінної альтернативи долару.

Тому долар – навіть якщо він частково втратить привабливість – і надалі залишатиметься провідною світовою валютою, принаймні у відносному сенсі. Натомість другий ешелон валют дедалі більше фрагментується: замість одного сильного конкурента формується група середніх і малих гравців, кожен із яких має власні слабкості.

Тож, на думку автора, світ у перспективі може зіткнутися з двома поганими варіантами. Перший – це система, де домінує долар і США можуть й далі створювати потрясіння для ринків. Другий – роздроблена валютна система, яка може працювати у спокійні часи, але під час фінансової паніки лише поглиблюватиме кризу.

Можливою альтернативою іноді називають спеціальні права запозичення МВФ. Але автор підкреслює, що вони не є ані валютою, ані зобов’язанням Фонду. Країна може використати їх як заставу, щоб позичити, наприклад, реальні долари чи євро. Та навіть за повної довіри до МВФ цінність СПЗ і готовність широко їх приймати все одно залежать від довіри до базових валют.

Вихід із цієї ситуації автор бачить у зміцненні інших країн. Їм потрібно покращувати макроекономічну політику, розвивати фінансові ринки й посилювати інституції. Це могло б укріпити основи інших резервних валют і навіть зменшити потребу малих країн та економік, що розвиваються, у великих резервах для захисту від коливань потоків капіталу. За міжнародної співпраці можна було б створити кращі механізми страхування ліквідності замість нинішньої залежності від резервів. 

Але поки сучасний світ є світом вразливих фінансових ринків, нестачі довіри та слабкої координації, домінування долара залишається спільним результатом цих недоліків. Порівнюючи з системою, де фундамент майже кожної валюти слабкий, одна провідна валюта, навіть суперечлива, поки є найменш поганим варіантом.

Чому долар США лишиться домінантною валютою, попри всі проблеми

Британський національний оператор енергосистем NESO попереджає, що цього літа мережа може зіткнутися не з дефіцитом, а з надлишком електроенергії. Причина – швидке зростання сонячної генерації у періоди низького попиту. За сонячної погоди відновлювані джерела можуть виробляти більше електрики, ніж система здатна безпечно збалансувати. Тому енергетики готуються застосувати спеціальні інструменти для підтримання стабільності.

Як пише The Telegraph, серед можливих заходів розглядається плата домогосподарствам і підприємствам за додаткове споживання електроенергії у години надлишку. Також можуть з’явитися безпрецедентні накази великим електростанціям тимчасово скорочувати або зупиняти виробництво. Для Британії це нова проблема, адже раніше головним ризиком вважалася нестача потужностей, а тепер дедалі гострішим стає надлишок генерації в невдалий момент. І якщо дисбаланс не компенсувати, він може спричинити нестабільність і навіть відключення. Окрема складність полягає у тому, що багато наземних сонячних і вітрових об’єктів не підключені напряму до головної системи передачі, тож оператор не може просто вимкнути їх у потрібний момент.

За останнє десятиліття потужність сонячної генерації у Британії більш ніж подвоїлася і досягла 22 ГВт. Домогосподарства та бізнес встановлювали панелі, щоб знизити рахунки, але це також зменшило попит на електрику з національної мережі. У звіті, підготованому NESO, йдеться, що під час травневих свят попит, із високою ймовірністю, може впасти до нового мінімуму – близько 11 ГВт. Водночас пасивна генерація з вітру й сонця може становити 18–19 ГВт.

Операційна директорка NESO Кейт О’Нілл вже зазначила, що складність роботи системи за низького попиту зростає і дедалі важливішим чинником стає саме сонячна генерація, а не поведінка споживачів. За її словами, оператор має потрібні інструменти, зокрема розширену програму гнучкого попиту, яка дозволить людям і бізнесу зміщувати споживання на години надлишку.

Та й взагалі, у Великій Британії дискусія навколо сонячної енергетики лише загострюється. Зокрема, через плани уряду різко наростити її частку. Міністр енергетичної безпеки Ед Мілібенд прагне потроїти сонячні потужності до 2030 року й уже послабив правила планування, щоб пришвидшити будівництво нових сонячних ферм.

Експерти ж оцінюють ситуацію по-різному. Одні з них вважають, що стимулювання споживання може бути корисним для домогосподарств і важкої промисловості, бо йдеться фактично про використання безкоштовної електроенергії. Натомість опоненти “безкоштовної електрики” критикують підхід, за якого споживачів просять змінювати поведінку, щоб допомогти системі, і ставлять питання: навіщо далі будувати сонячні станції, якщо вже зараз у певні періоди електрики виробляється більше, ніж потрібно.

В уряді країни стверджують, що їхній прогноз щодо енергопостачання залишається позитивним: газу й електроенергії має вистачити завдяки різноманітній та стійкій системі. Водночас нинішній близькосхідний конфлікт, на думку міністрів, лише підкреслює потребу швидше переходити до власної чистої енергетики, включно з відновлюваними джерелами та атомною генерацією.

Через потенційне перевиробництво електроенергії уряд Великої Британії планує доплачувати споживачам за надлишкове використання

Розслідування журналістів DW, ICIJ та ще 46 їхніх медіапартнерів показало, як препарат Keytruda компанії Merck став водночас як проривом у лікуванні раку, так і символом глобальної нерівності в доступі до життєво важливих ліків. Уперше він був схвалений у 2014 році й використовується для імунотерапії. Сьогодні ж його застосовують щонайменше проти 19 типів пухлин. Для мільйонів пацієнтів Keytruda продовжив життя, а в окремих випадках перетворив смертельні діагнози на стани, з якими можна жити довше.

Зрозуміло, що такий медичний успіх супроводжується як величезними прибутками, так і питаннями щодо доступності. У 2025 році продажі Keytruda сягнули $31,7 млрд, майже половини доходів Merck. А з моменту запуску препарат приніс виробнику близько $163 млрд. Водночас компанія спрямувала десятки мільярдів доларів на дивіденди й викуп власних акцій, тоді як пацієнтам та системам охорони здоров’я в багатьох країнах дедалі важче оплачувати лікування, пишуть автори розслідування. Вони наголошують: ключову роль відіграють ціни, патенти та регуляторні правила. Річна вартість терапії дуже різна. Від приблизно $80 000 у Німеччині до $208 000 у США, від $93 000 у Лівані до близько $130 000 у Колумбії. Такі суми тиснуть навіть на бюджети заможних держав.

Merck, за даними розслідування, використовувала правові й комерційні стратегії для збереження домінування Keytruda. Журналісти виявили щонайменше 1212 патентних заявок у 53 юрисдикціях. Основні патенти мають завершитися у 2028 році, але додаткові можуть продовжити ексклюзивність щонайменше до 2042-го, затримуючи появу дешевших альтернатив. Критики називають це “патентною фортецею”, тоді як Merck заявляє, що йдеться про інновації.

Спірним є і питання витрат на розробку. Керівник Merck Роберт Девіс заявляв у Конгресі США, що компанія інвестувала $46 млрд у дослідження, розвиток і виробництво Keytruda. Натомість швейцарська організація Public Eye оцінює витрати на R&D приблизно у $1,9 млрд, а навіть з урахуванням невдалих випробувань – у $4,8 млрд. І такі оцінки різко контрастують із глобальними доходами препарату.

Ще один момент, на який звертають увагу автори, – це непрозорість цін. Флакон Keytruda коштує від близько $850 в Індонезії до понад $6000 у США, але реальна вартість приховується за конфіденційними знижками й переговорами. Та навіть нижча ціна не завжди означає доступність: у Південній Африці людина з медіанним доходом не може дозволити собі навіть одну дозу на рік. В Індії лікування часто перевищує річний дохід пацієнта, у Бразилії висока вартість онкопрепаратів спричинила хвилю судових позовів, а у Гватемалі лікарі через обмежені постачання змушені вирішувати, хто отримає терапію.

DW також звертає увагу на питання дозування препарату. Деякі дослідники вважають, що Keytruda часто призначають у вищих дозах, ніж потрібно. За оцінкою ВООЗ, перехід на дозування за вагою для пацієнтів із раком легенів міг би заощадити близько $5 млрд за 15 років. Лікарні в кількох країнах уже тестують такі підходи, тоді як Merck наполягає, що її рекомендації базуються на клінічних доказах.

Виробник захищає свою політику, заявляючи, що ціна Keytruda відображає її цінність для пацієнтів і систем охорони здоров’я. Компанія посилається на диференційоване ціноутворення, програми допомоги, а також роль страховиків і посередників. Але розслідувачі підкреслюють: доступ до препарату, який може продовжити життя, часто залежить не лише від медичної потреби, а і від країни, доходу й здатності пройти складні процедури.

Як рятівні ліки проти раку розділили світ

У США готуються змінити порядок реєстрації чоловіків у системі військового призову. Time пише, що з грудня 2026 року всіх придатних чоловіків ставитимуть на облік автоматично. За даними Selective Service System (SSS), федерального агентства, яке веде базу осіб, потенційно доступних для призову, новий процес має стати простішим і перенести відповідальність за реєстрацію з окремих громадян на саму систему. Для цього SSS планує інтегруватися з федеральними джерелами даних.

Саму зміну вже схвалив Конгрес у законі про оборонний бюджет на 2026 фінансовий рік, підписаному президентом Дональдом Трампом у грудні минулого року. Агентство вже передало документ до Управління з питань інформації та регулювання. Ініціатори запевняють, що така автоматична реєстрація не означає повернення призову. США не проводили його з 1973 року, після війни у В’єтнамі. А щоб відновити призов, Конгрес мав би окремо змінити закон про відбір на військову службу й дозволити президенту набирати людей до армії.

За поки ще чинними правилами майже всі громадяни США чоловічої статі та чоловіки-іммігранти віком від 18 до 25 років зобов’язані зареєструватися в SSS протягом 30 днів після 18-річчя або після в’їзду до країни. Ті, хто не виконує цю вимогу, можуть втратити право на державну фінансову допомогу, роботу в державному секторі, а іммігранти можуть втратити можливість отримати громадянство США. Відмова ж від реєстрації або сприяння ухиленню від неї вважається тяжким злочином і може каратися штрафом до $250 000 та ув’язненням до п’яти років.

Водночас існують і винятки. Не мають реєструватися чоловіки, які весь час від своїх 18 до 25 років перебували в лікарні або у в’язниці; ті, хто жив у США, але весь цей час мав законний неімміграційний статус; а також ті, хто безперервно служив у війську в цьому віці. Окремо звільнені чоловіки, народжені між 29 березня 1957 року і 31 грудня 1959-го. Чоловіки з інвалідністю, навіть якщо вони не придатні до військової служби, все одно мають реєструватися.

У разі фактичного призову чоловік може подати заяву про звільнення як “свідомий відмовник” (conscientious objector), тобто людина, яка відмовляється від участі у війні з релігійних або моральних причин. SSS наголошує, що такі мотиви не можуть ґрунтуватися на політичних міркуваннях, зручності чи особистій вигоді. Зазвичай попередній спосіб життя заявника має підтверджувати його переконання. Жінки не зобов’язані реєструватися, хоча можуть добровільно вступати до армії.

Нова політика, пояснює Time, змінює саме механізм реєстрації, а не коло осіб, які повинні бути в системі. Чоловіків автоматично вноситимуть до бази протягом 30 днів після 18-річчя. Після цього вони отримуватимуть письмове повідомлення про реєстрацію, а також інформацію про те, як її оскаржити, якщо вони належать до груп, звільнених від цієї вимоги.

Конгресвумен від демократів Кріссі Хулаган, яка просувала відповідну поправку, пояснює це автоматизацію економією коштів і ресурсів. За її словами, це дозволить спрямувати гроші не на освітні та рекламні кампанії з реєстрації, а на готовність і мобілізаційні можливості системи.

Поки ж чоловіки, які підпадають під вимогу, можуть зареєструватися онлайн або поштою. Якщо Конгрес і президент усе ж розпочнуть призов, SSS проведе лотерею за датами народження та номерами, щоб визначити порядок виклику. Першими отримають повістки чоловіки, яким у рік лотереї виповнюється 20 років. Далі, за потреби, черга поширюватиметься на чоловіків 21, 22, 23, 24, 25, 19 і в останню чергу 18 років. За правилами, SSS має передати перших призовників військовим протягом 193 днів після рішення про призов.

У США запроваджують автоматичне включення чоловіків до призовних реєстрів

Французький соціолог П’єр Бурдьє часто писав про “соціальний капітал”, тобто ресурс, який людина отримує завдяки зв’язкам, визнанню та належності до певного кола. У сучасному мережевому світі технології стали одним зі способів нарощувати такий капітал. Соцмережі дають змогу швидко перетворити увагу інших людей на статус: хтось стає інфлюенсером в Instagram, а хтось збирає навколо себе однодумців на X, зокрема й навколо страхів, ненависті чи ворожості.

І автор The Observer наголошує, що платформам вигідна така динаміка. Їхній бізнес побудований на захопленні уваги й перетворенні її на прибуток. Алгоритми винагороджують сенсаційний, різкий або запальний контент, часто попри його правдивість, бо саме він підвищує залученість користувачів. Унаслідок цього соцмережі приваблюють людей, які шукають статусу через агресію, конфлікт і ворожість. Поширення ненависті та розколу в такому середовищі фактично стає своєрідною формою підприємництва.

Водночас поляризація у демократіях не зводиться лише до технологій. Глибша причина полягає в тому, що протягом десятиліть такі суспільства не забезпечували спільного добробуту, необхідного для соціальної згуртованості. Нерівність у неоліберальній державі подається не як випадкова помилка, а як частина самої системи. Для одних вона працювала добре, але багато інших людей опинилися “залишеними позаду”. І соцмережі дали їм голос, який потім підсилюють таблоїдні медіа. Коло тих, хто виробляє й поширює інформацію, різко розширилося, так само як і набір поглядів та наративів, із якими стикається суспільство. У результаті виникла сприятлива атмосфера для дезінформації.

Ще у 2025 році аналітик Financial Times Джон Берн-Мердок показав, що крайні політичні погляди в соцмережах представлені значно сильніше, ніж у традиційних медіа чи на кабельному телебаченні. Якщо традиційні медіа охоплювали ширший спектр позицій, де помірковані погляди були добре представлені, то на соціальних платформах непропорційно багато місця займають крайнощі як лівого, так і правого флангу.

Пізніше Берн-Мердок провів інший експеримент, використавши великий масив відповідей на запитання про політичні вподобання та соціальні переконання. Він дослідив, як популярні чат-боти зі штучним інтелектом впливають на розмови про політику й суспільство. Результати, за його словами, підтверджують його гіпотезу, що чат-боти можуть деполяризувати та “технократизувати” дискусії. Бо якщо соцмережі підносять маргінальні погляди, то ШІ, навпаки, підштовхує користувачів ближче до центру.

У протестованих моделях це виявлялося по-різному. Grok спрямовував розмови про політику й суспільство до правоцентристських позицій. Для багатьох це означало рух праворуч, але для жорстких консерваторів – відхід від крайності до центру. ChatGPT від OpenAI, Gemini від Google і китайська DeepSeek давали подібні за силою зсуви в бік центрично-лівої картини світу. Навіть коли чат-боти знали політичні симпатії користувача, вони все одно відводили жорстких прихильників обох таборів від крайніх переконань.

Та The Observer застерігає, що це лише одне дослідження, до того ж не рецензоване, але його все ж можна вважати показовим. З одного боку, результати можуть заспокоїти тих, хто боявся здатності великих мовних моделей до політичної індоктринації. З іншого – такі результати не зовсім несподівані, бо критики ШІ давно дорікали чат-ботам за усереднені відповіді й за те, що вони відтворюють радше “розмите зображення” інтернету, ніж оригінальне мислення.

Загалом, на думку автора, розглядати ШІ як нейтральне джерело інформації в ідеологічно суперечливих темах можна лише з великою обережністю. Користувачеві потрібно в будь-якому разі враховувати інтереси корпорацій, які володіють цими системами, а також дані, на яких моделі навчалися. Тому варто дотримуватися двох основних правил: погані дані дають поганий результат і читач завжди має бути насторожі.

Великі мовні моделі ШІ можуть “гасити” радикальні настрої

Північна Корея завжди була і досі лишається дивним винятком серед колишніх і сучасних комуністичних держав. Якщо СРСР зник, а Китай і В’єтнам інтегрувалися у світову економіку, режим у Пхеньяні майже не змінився з часу правління засновника країни Кім Ір Сена. За десятиліття країна не лише зберегла політичну модель, а й посилила військовий потенціал, створивши ядерний щит і розвинувши міжконтинентальні ракети. Це зробило її фактично недосяжною для прямого зовнішнього удару і водночас постійним викликом для Заходу.

І таку витривалість системи можна пояснити не тільки силовим контролем і репресіями. Кім Ір Сен вибудував культ особи, який став основою держави й згодом був успадкований наступниками. Спершу сином Кім Чен Іром, а нині онуком Кім Чен Ином. А демонстративна поява доньки Ина поруч із ним останнім часом може свідчити про підготовку до подальшого передання влади в межах тієї ж династії.

Попри офіційний атеїзм і жорстоке переслідування вірян, структура цього культу, пише The Wall Street Journal, має несподіване джерело – протестантське християнство, зокрема американське пресвітеріанство. На початку XX століття Пхеньян був великим християнським релігійним центром: тут діяли церкви, школи, семінарії, а саме місто навіть іноді називали Східний Єрусалим. Після Корейської війни та десятиліть правління Кіма ця спадщина була знищена або витіснена, але окремі її елементи трансформувалися у державну ідеологію.

З часом це стало очевидним для зовнішніх спостерігачів. Коли американський проповідник Біллі Грем відвідав Пхеньян на початку 1990-х, він побачив систему, в якій політична влада чітко відтворила релігійні форми. Образ Кім Ір Сена був усюди: портрети в кожному домі, обов’язкові значки на одязі, фанатичне шанування пам’ятних місць перебування лідера. А державна пропаганда прославляла громадян, які під час стихійних лих рятували портрети вождя навіть ціною життя.

Паралельно влада системно знищувала альтернативні вірування. Християн переслідували, зберігання Біблії каралося ув’язненням. Водночас офіційна риторика прямо підміняла релігію: Кім Ір Сена називали “сонцем нації”, а громадян закликали відмовитися від Бога і вірити у “Великого вождя”.

З часом марксистсько-ленінська база перших десятиліть існування КНДР відійшла на другий план. Її замінила ідеологія чучхе, яка формально проголошує самодостатність, але фактично наділяє лідера центральною, майже сакральною роллю. Після смерті Кім Ір Сена у 1994 році його оголосили “вічним президентом”, таким чином закріпивши його “безсмертну владу”.

Як пише автор, формування такої системи значною мірою пов’язане з особистим досвідом самого Кіма. Він виріс у середовищі, де протестантські місіонери проповідували ідеї рівності та спасіння. Це дало йому розуміння сили релігії об’єднувати людей, формувати відданість і дисципліну. Отримавши владу після Другої світової війни, він використав ці механізми для створення держави, яка вимагала від громадян не лише лояльності, а й постійного ритуального підтвердження відданості.

У Північній Кореї це виявляється у повсякденних практиках: обов’язкове вивчення праць лідера, догляд за його портретами, поклони перед пам’ятниками у визначні дні – від державних свят до особистих подій на кшталт весілля чи випуску. Для значної частини населення ця система не відрізняється від релігії. А деякі перебіжчики прямо визнавали: у країні вони сприймали Кім Ір Сена як божество. За словами деяких із них, зрозуміти вчення чучхе досить легко – варто лише взяти Біблію і замінити там ім’я Ісус на Кім Ір Сен.

Як американське християнство надихнуло культ Вічного лідера в КНДР

Історії компаній, які існують століттями, показують: справжня стійкість не народжується з особистої витривалості, а формується завдяки міцним зв’язкам і системам, що підтримують бізнес.

Як ілюстрацію цього твердження автор колонки на Big Think наводить приклад невеликої хімчистки у своєму місті. Її власник справляв враження людини, надзвичайно уважної до деталей. Він пам’ятав клієнтів на ім’я, перевіряв кожен ярлик і щиро переймався результатом своєї роботи. У розмові з автором про справи він згадав 2020 рік – період, коли пандемія майже знищила його бізнес. Люди перестали ходити в офіси, святкування скасували, а попит на професійне чищення одягу різко впав. Здавалося, вижити неможливо.

Однак сталося несподіване: постійні клієнти почали приносити не лише одяг, а й штори, килими, старі речі. Вони робили це не через нагальну потребу, а щоб підтримати майстра. За роки роботи чоловік створив довіру, яка в критичний момент стала для нього рятувальним кругом. І сьогодні його справа процвітає, тоді як інші подібні заклади зникли.

І це, пише автор, стало демонстрацією того, що стійкість не зводиться до особистої сили чи “загартованого характеру”. Часто її сприймають як здатність витримати кризу, але насправді вона формується задовго до неї – через вибудову системи відносин, довіри та взаємодії.

Дослідження компаній із багатовіковою історією лише підтверджує це. Наприклад, японська будівельна фірма Kongō Gumi, заснована ще у VI столітті, пережила війни, економічні потрясіння й технологічні зміни. Секретом її довголіття стали не окремі героїчні рішення, а здатність функціонувати як цілісна екосистема. Подібно до лісу, де дерева підтримують одне одного через складну мережу коріння, зв’язків, такі організації мають запас міцності, взаємозамінність і гнучкість.

Сучасний бізнес, навпаки, часто жертвує цими якостями заради ефективності. Скорочення витрат, мінімальні резерви, оптимізація процесів – усе це дійсно працює в стабільних умовах, але робить систему вразливою під час потрясінь. Надмірна ефективність позбавляє запасу міцності.

На думку автора, є кілька ключових уроків, які можна винести з досвіду компаній-довгожителів. Перший – люди не є витратами чи ресурсом. Їх потрібно розглядати як основу системи. Наприклад, після Другої світової війни італійський виробник зброї Beretta зіткнувся з падінням попиту, але замість масових звільнень тимчасово змінив напрям діяльності, почав обробляти метал для автомобілів, щоб зберегти майстрів. Це дозволило компанії швидко відновитися, коли ринок повернувся.

Другий урок – небезпека надто швидкого зростання. Бізнес, що розвивається швидше, ніж здатен засвоїти зміни, стає крихким. Швидке масштабування може зруйнувати культуру, процеси та керованість. Справжня стійкість вимагає гармонії між розвитком і внутрішніми можливостями.

І третій – це постійне обслуговування. Організації з великою історією ніколи не вважають свою роботу завершеною. Вони регулярно перевіряють, удосконалюють і зміцнюють свої процеси, навіть коли все працює добре. Саме це дозволяє уникнути накопичення проблем, які можуть зруйнувати систему.

Підсумовуючи свою думку, автор повертається до власника хімчистки й стверджує, що на його прикладі можна побачити всі ці принципи в дії. Він будував відносини, а не просто обслуговував клієнтів, розвивав бізнес поступово і щодня підтримував його якість. У результаті його справа виявилася значно стійкішою за інші.

Тож стійкість – це не історія про одинака, який протистоїть труднощам. Це результат колективних зусиль і тривалого формування системи, здатної витримувати удари. Вона народжується з довіри, помірності та постійної роботи над собою. Саме такі системи мають шанс існувати десятиліттями й навіть століттями.

Чого можуть навчити компанії, яким більше декількох сотень років

Через перевантаженість популярних туристичних напрямків у Європі дедалі більше мандрівників шукають альтернативу. Як пише Euronews, поступово набирають популярності менш відвідувані країни, де можна уникнути натовпів і водночас отримати насичений досвід. Особливо це характерно для поколінь міленіалів і зумерів, які віддають перевагу автентичним місцям, локальній культурі та доступнішим цінам.

Одним із таких цікавих напрямків є, як не дивно, Молдова. Попри невелику кількість туристів, там можна глибоко зануритися в культуру, історію та гастрономію. Архітектура країни поєднує радянські, румунські, слов’янські та латинські впливи, що особливо помітно у столиці Кишиневі. Окремої уваги заслуговує винна культура, зокрема підземні комплекси Mileștii Mici та Cricova, які вражають масштабами й історією. Мандрівники можуть відвідати регіон Придністров’я, який часто називають “музеєм радянської епохи”, або побачити стародавній монастирський комплекс Старий Орхей, вирізаний у скелях. Для любителів природи підійдуть прогулянки лісами Кодрів, а любителі гастрономічних подорожей можуть спробувати традиційні мамалигу, плачинди, місцеві вина та бренді.

Далі – Ліхтенштейн, одна з найменших країн світу, яка також залишається поза масовими туристичними потоками. Попри скромні розміри, вона пропонує казкові альпійські пейзажі, а також високий рівень культурних і туристичних принад. У столиці Вадуці можна відвідати князівський замок, музеї та Центр сучасного мистецтва, а також здійснити оглядову поїздку містом. Любителі активного відпочинку знайдуть тут гірські маршрути, лижні курорти, зокрема Мальбун, а також незвичні розваги, як-от прогулянки з ламами. Особливою родзинкою може стати навіть штамп у паспорті як сувенір.

Сан-Марино, попри статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та найстарішої республіки у світі, залишається відносно малолюдним. Мікродержава, розташована серед італійських ландшафтів, приваблює середньовічною атмосферою та панорамними краєвидами. Основні пам’ятки – три вежі, з’єднані мальовничими стежками, а також площа Свободи та Палац уряду. Туристи можуть прогулятися вузькими вуличками, відвідати музеї або скористатися канатною дорогою для огляду околиць. Тут також популярні сувеніри ручної роботи та традиційні ремесла.

Також у список потрапило Косово, яке є одним із “наймолодших” туристичних напрямків Європи й поступово відкривається світові. Країна поєднує багату османську спадщину, сучасну культуру та природну красу. У Призрені можна підійнятися до фортеці з панорамним видом або відвідати історичні мечеті. Столиця Приштина приваблює контрастами – від сучасних пам’яток до бруталістської архітектури доби Югославії. Водночас у країні є об’єкти ЮНЕСКО, як-от монастирі Грачаниця та Високі Дечани. Любителі природи можуть дослідити гори Ругова чи водоспади Міруша, а також відвідати притулок для ведмедів.

І нарешті – Північна Македонія, яка хоч і набирає популярності, але досі залишається недооціненою. Вона приваблює поєднанням природної краси та культурної спадщини. Охридське озеро, одне з найстаріших і найглибших у Європі, є головною туристичною перлиною. Тут також можна відвідати старовинні церкви, монастир Святого Наума та історичні квартали. У столиці Скоп’є гармонійно поєднуються османська архітектура й сучасні елементи, а численні пам’ятники додають місту унікального вигляду. Для активного відпочинку підійдуть каньйон Матка, печера Врело та національні парки Маврово, Пелістер і Галичиця, де можна побачити рідкісних тварин і насолодитися гірськими краєвидами. Наприкінці автор Euronews радить також відвідати виноробні долини Вардара та скуштувати місцеву ракію.

Європейські країни з незаслужено малим туристичним потоком

Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.

Projects is proudly powered by WordPress